Estadísticas de telegram channel - @istoriya_ukrainy

🕯💔Останній маніфест Миколи ХвильовогоЧерез сталінський курс на уніфікацію всіх сфер культурного життя, Хвильовий був змушений вступити до лав Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Остаточний духовний злам письменника відбувся у 1933 році, після відрядження у виморене голодом українське село. Хвильовий не сумнівався у штучності голоду, який разом з арештами української інтелігенції, був покликаний покінчити з українським питанням.🕯13 травня 1933 року, на наступний день після арешту його найближчого соратника Михайла Ялового, в квартирі Хвильового зібралися драматург Микола Куліш та письменник Олесь Досвітній, а також була присутня його дружина Юлія Уманцева. Після нетривалої розмови вони вирішили звернутися з клопотанням про долю Ялового до прокурора Верховного суду УСРР Лева Ахматова, після чого Хвильовий вийшов до своєї кімнати, де пролунав фатальний постріл у скроню.14 травня об 11 ранку в Будинку літератури імені Василя Блакитного відбулася громадська панахида, після якої Миколу Хвильового поховали на 1-му міському кладовищі Харкова (нині тут розташовується Молодіжний Парк) за присутності 500-600 осіб. Невдовзі могилу письменника зрівняли з землею, а пам'ять про нього поховали на довгі п'ятдесят років.У будинку «Слово», де проживав останні роки Микола Хвильовий, з 1932 по 1938 рік було репресовано мешканців 40 квартир із 66-ти. Друзі Хвильового, які перебували з ним у день самогубства, були заарештовані через півроку і страчені за рішенням «трійок нквд»: Олесь Досвітній 3 березня 1934 року, Микола Куліш — 3 листопада 1937 року, через два дні після розстрілу Михайла Ялового. Того ж, 1937 року, після звинувачення у приховуванні свого куркульського походження покінчив життя самогубством і один з керівників ВУСПП драматург Іван Микитенко, який за дорученням влади виголосив прощальну промову і підписав офіційний некролог у пресі по смерті Хвильового.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦🇪🇺11 травня 2017 року Рада міністрів Європейського союзу ухвалила рішення про скасування короткострокових віз для громадян України при відвідуванні 32-х країн ЄС і Шенгенської зони. Воно набуло чинності 11 червня і стало ще одною перемогою України на шляху до євроінтеграції.Відлік шляху України до безвізового режиму з країнами Шенгенської зони розпочався разом із курсом на євроінтеграцію, який чітко оформився після Помаранчевої революції: 21 лютого 2005 року було підписано план дій "Україна — Європейський Союз", який передбачав інтенсифікацію політичних, безпекових, економічних та культурних відносини, включаючи транскордонне співробітництво, а вже 1 вересня Президент України Віктор Ющенко підписав указ про скасування віз для громадян ЄС, Швейцарії та Ліхтенштейну.Угода щодо спрощеної процедури оформлення віз для українців набула чинності 1 січня 2008 року, а 29 жовтня у Брюсселі розпочався діалог про безвізовий режим між Україною та ЄС. 7 жовтня 2009 року Україна офіційно долучилася до програми "Східного партнерства", що передбачала налагодження тісних довготривалих відносин ЄС із сусідніми країнами. Активна фаза співробітництва розпочалася після 14-го саміту "ЄС — Україна" 22 листопада 2010 році в Брюсселі, на якому було підписано "План дій щодо лібералізації візового режиму", що передбачав виконання Україною низки чітких вимог: введення біометричних паспортів, зміна правил перетину кордону, посилення контролю над незаконною міграцією та прийняття законів по боротьбі з корупцією.20 квітня 2011 року тодішній горе Президент, зрадник України Віктор Янукович затвердив "Національний план з виконання вимог ЄС щодо візової лібералізації", але під тиском москви очолювана ним українська делегація 28-29 листопада 2013 року на саміті у Вільнюсі зірвала підписання "Угоди про асоціацію між Україно та ЄС". Призупинення євроінтеграційного курсу України спровокувало масові протестні виступи українців, які стали початком Революції Гідності. Після падіння режиму Януковича "Угода про асоціацію України та ЄС" була підписана у два етапи — 21 березня Прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком і 27 червня 2014 року Президентом Петром Порошенком, — що дало новий поштовх курсу на євроінтеграцію.Візова лібералізація стала одним з інструментів тиску ЄС та громадськості на український уряд на шляху реформування країни. Зокрема 18 грудня 2015 року на фінальній стадії оформлення безвізового режиму Україні було висунуто п'ять додаткових вимог, які передбачали створення трьох незалежних антикорупційних органів, їх належного фінансування та внесення у закондавство ряду змін, що стосувались боротьби з корупцією.Загалом тодішня українська влада зробила неймовірну роботу та виконала всі 144 вимоги ЄС, і 20 квітня 2016 року Єврокомісія таки запропонувала Європарламенту та Раді ЄС відмінити візи для громадян України. Уряд та Президент України Петро Порошенко чітко демонстрували курс на євроінтеграцію не на словах, а на ділі.Проте на цьому шляху постали внутрішньоєвропейські проблеми: чергове загострення війни в Сирії спровокувало масовий потік біженців з Близького Сходу до ЄС, що посилило ксенофобські настрої, особливо серед невеликих країн Євросоюзу. Ряд з них висловили застереження щодо можливого потоку біженців також й з України і зажадали розробки механізму призупинення безвізу, що було озвучено під час саміту Україна — ЄС 24 листопада 2016 року. Його погодження тривало до початку 2017 року, і 9 березня Комітет з громадянських свобод, юстиції та внутрішніх справ Єропарламенту проголосував за безвізовий режим з Україною. 6 квітня це рішення підтримав Європарламент, 26 квітня — Рада послів країн ЄС, а 11 травня 2017 року його схвалила Рада міністрів Євросоюзу.Рішення Європейського Союзу про надання громадянам України безвізового режиму для короткострокових поїздок до країн ЄС і Шенгенської зони (за винятком Великобританії та Ірландії) набуло чинності 11 червня, коли власники біометричних паспортів отримали право перетнути кордон 32-х країн.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥📝 Звернення Головного командира УПА Романа Шухевича-"Тараса Чупринки" з приводу капітуляції нацистської Німеччини:Бійці й командири української повстанської арміїГітлерівська Німеччина остаточно розгромлена і розбита. Не боятися більше українському народові ні винищування у газових камерах, ні масових розстрілів цілих десятків сіл озвірілими гестапівцями. Не буде вже німець бити по лиці свободолюбного українського селянина, ні відбирати його землі, щоб повернути його в раба німецького пана. Не гнатиме тисяч і десятків тисяч робітників у новітній ясир – в Німеччину...........Дотримати зброю в руках до тієї хвилини і станути на чолі воюючих проти Сталіна мас – Ваше священне завдання. Вірю, що виконаєте його з честю і фанатизмом, як виконували всі дотеперішні завдання. Новими методами боротьби, пристосованої до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ.З незламною вірою вперед, до перемоги!Хай живе Українська Самостійницька Соборна Держава!Вічна хвала тим, що полягли в боротьбі з наїзником!🗺Слава Україні!Тарас Чупринка Гол. Ком. УПАТравень 1945 р.📰Журнал "Повстанець" (офіційний друкований орган Головної команди УПА) Ч. 5-6 за квітень-травень 1945 року.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯🗺 День пам'яті та перемоги — пам'ятний день в Україні, який припадає на 8 травня, річницю повторного підписання акту капітуляції нацистської Німеччини.8 травня 1945 року Антигітлерівська коаліція офіційно ухвалила "Акт про беззастережну капітуляцію" Збройних сил нацистської Німеччини. Акт був підписаний ще 7 травня у Реймсі (Франція), проте ратифікований наступного дня в Берліні. З цієї нагоди 8 травня 1945 року у багатьох містах Європи та США було проведено багатолюдне святкування.Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року, присвяченій 60-й річниці закінчення Другої світової війни в Європі, проголошено присвятити пам'яті жертв цієї війни Дні пам'яті та примирення, які відзначаються 8 та 9 травня.🥲🇺🇦День пам'яті і перемоги українцями цьогоріч сприймається ще болючіше. Ми пам'ятаємо всі втрати Другої світової війни і згадуємо тих, хто віддав життя за рідну землю на всіх фронтах тієї війни, розв'язаної двома кровожерливими режимами. А тепер знову, українці ціною власного життя захищають свій дім від окупанта у обличчі одвічного ворога — московської імперії.Перемогли нацизм гітлерівський, позбавилися від ярма комуністичного, переможемо і рашистів кремлівського карлика! Слава Україні та нашим героям!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❤️‍🩹⚓️ 2 травня 2014 року: День, коли Одеса зупинила «русскій мір»Рівно 12 років тому росія намагалася реалізувати сценарій «ОНР» та спробувати відрізати Україну від Чорного моря. Але ворог катастрофічно прорахувався.Коли озброєні проросійські бойовики напали на мирну ходу за єдність України (першими від їхніх куль загинули патріоти Ігор Іванов та Андрій Бірюков), одесити не розбіглися. Звичайні містяни, активісти та футбольні ультрас об'єдналися і дали жорстку відсіч, розгромивши табір сепаратистів на Куликовому полі.Що ж до організаторів та поплічників цього кривавого заколоту, то після свого провалу вони ганебно втекли до росії. Колишній заступник начальника обласної міліції Дмитро Фучеджі (який відкрито покривав бойовиків), ексочільник одеського ДСНС Володимир Боделан (через злочинну бездіяльність якого затрималися рятувальники), а також ватажки місцевого «антимайдану» Антон Давидченко, Олексій Албу та Єгор Кваснюк уникнули українського правосуддя. Знайшовши прихисток за поребриком, ці зрадники остаточно довели, чиї саме накази виконували.Того дня одесити ціною власної крові врятували місто від долі окупованих територій. Але тепер рашисти з відчаю та злості нищать місто далекобійними ударами.Пам'ятаємо тих, хто відстояв наше майбутнє. Одеса — це Україна!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🇺🇦1 травня 1966 року над одним із київських вишів замайорів український національний синьо-жовтий прапор.Георгій Москаленко навчався на вечірньому відділенні Київського інституту народного господарства. Віктор Кукса працював будівельником. Обидва мешкали в одному з гуртожитків у Святошині. Вночі проти 1 травня 1966 р. Георгій Москаленко та Віктор Кукса встановили український національний прапор на даху головного корпусу Київського інституту народного господарства. Все було продумано. Саме тут, під стінами КІНГу, вранці шикувалися першотравневі колони демонстрантів, тож прапор мали побачити багато людей. Жовто-блакитний прапор (саме в такому порядку розташування смуг) було пошито з двох жіночих шарфів. З грошей УНР скопіювали національний герб-Тризуб, вирізали його з чорної матерії й нашили на прапор. Чорнилом, друкованими літерами, на прапорі написали: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Під час встановлення прапора Г.Москаленко стояв із самопалом на сторожі біля пожежної драбини, В.Кукса виліз на дах, зрізав кухонним ножем червоний прапор і замість нього прив'язав жовто-синій.1 травня о 6:30 зчинився рейвах. Інститутський двірник угледів прапор, повідомив вахтерові, а той –секретареві парткому Р. Костюку та проректорові К. Капустіну. Прапор занесли до парткому і викликали міліцію. З огляду на серйозність ситуації прибув кадебіст – лейтенант Іванов – і забрав прапор. Затим до інституту приїхала слідча група кґб на чолі з лейтенантом Берестовським. Оглянули «місце злочину». Порушили кримінальну справу за ознаками «посягання на територіальну цілісністьУРСР».Агентам кґб з числа студентів та викладачів було доручено особливо уважно придивлятись і прислухатись. Студентів посадили за безкінечні диктанти, аби ідентифікувати стилістику написів напрапорі. Нарешті під кінець року слідство вийшло на «злочинців». 21 лютого1967 р. Григорій Москаленко та Володимир Кукса були заарештовані. Київський обласний суд на закритому засіданні визнав обвинувачуваних у «антирадянській агітації» й засудив Г.Москаленка до 3 років таборів суворого режиму, Г.Куксу — до 2 років. Григорій Москаленко звільнився 1970 р., працював сантехніком, згодом – майстром, виконробом. Брав активну участь у рухові за незалежність, був депутатом Бучанської селищної Ради. Віктор Кукса після повернення з таборів працював машиністом екскаватора. Зазнавав постійного тиску з боку міліції та кґб. Входив до складу відомого «дисидентського» хору «Гомін» Л.Ященка. Брав участь у русі за незалежність.У січні 2007 р. Г.Москаленко та В.Кукса булиреабілітовані. 👍🇺🇦За рік до того — 16 листопада 2006-го - на будівлі Київського інституту народного господарства було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про відважний вчинок патріотів Георгія Москаленка та Віктора Кукси.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

​​🕯🗓28 квітня 1947 року розпочалася військово-політична операція польської комуністичної влади «Вісла», що полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель. Проводили акцію під приводом ліквідації формувань Української повстанської армії на Закерзонні. Однак у документах з грифом «таємно» йшлося про «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі».Вигнання нацистів зі Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій з метою упокорення населення. Одним із інструментів, які вони використовували, стали масові депортації.9 вересня 1944 року маріонеткові Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.На виконання цієї угоди у 1944–1946 роках із Польщі до УРСР було переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Після закінчення терміну угоди у Східної Польщі залишалося близько 150 тисяч українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на територію УРСР. Тому виник задум переселяти українців углиб Польщі на малозаселені західні та північні її землі.Підготовка виселення почалася у другій половині 1946 року. У серпні Відомство інформації та пропаганди в Любліні повідомило, що «…загальна думка поляків із теренів [охоплених діями УПА] домагається виселення українського елементу повністю – чи в Радянський Союз, чи на Західні землі…».Восени повітові відділення інформації та пропаганди мали скласти списки українських сімей, які залишилися після попереднього переселення, або самовільно повернулися з УРСР. «[У 1944–1946 роках] багато одиниць і навіть родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім прямісінько (через кордон) повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. У зв'язку з тим, що Радянський Союз вже не приймає назад цих родин, необхідно навесні дійсно провести енергійну акцію переселення цих людей окремим родинами в розпорошенні по цілих землях, де вони швидко асимілюються», – йшлося у звіті заступника начальника Генерального Штабу Стефана Моссора голові державної комісії безпеки, міністрові національної оборони Міхала Ролі-Жимерського.28 березня 1947 року українські повстанці із лісової засідки вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Ця подія стала приводом для початку депортації. Наступного дня зібралося Політбюро ЦК Польської робітничої партії.Спочатку план називався «спеціальною операцією «Схід» і включав одночасне проведення депортації та бойових дій проти УПА. Згодом його перейменовано на «Вісла».Було створено оперативну групу «Вісла», яка налічувала близько 21 тисячі військових.Операція тривала до 29 липня. Українців примусово виселили з їхніх етнічних територій і розпорошили по північній і західній частині Польщі. Під час акції владні підрозділи вдалися до насилля – палили українські житла, руйнували церкви та українські цвинтарі.З квітня до липня 1947 року оперативна група «Вісла» провела:6 357 бойових акцій,ліквідувала 1509 повстанців,знищила 1178 бункерів і криївок,заарештувала майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні,3936 підозрюваних у співпраці з УПА ув’язнили в концтаборі Явожно. Унаслідок катувань загинуло близько 200 бранців.За три місяці малу батьківщину втратили від 137 до 150 тисяч осіб. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 року українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там майно.Комуністична влада намагалася виправдати проведення цієї акції, представляючи її виключно як антиповстанську операцію. Цією тезою досі послуговуються деякі польські історики та політики. Насправді ж головною метою було цілковите виселення українського населення, а не лише ліквідація відділів УПА.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺🗓25 квітня 1900 року у Києві народилася Вероніка Черняхівська, перекладачка з п’яти європейських мов, поетеса, «зрубана гілка дерева Старицьких», – так назвав її дослідник біографії Юрій Хорунжий.Трагічна доля Вероніки Черняхівської – представниці родини Старицьких-Лисенків, стала символом української інтелігенції молодшого покоління, вихованого на традиціях української еліти, яка формувала національну культуру кінця ХІХ – початку ХХ століття. Совєцький сталінський режим у 1930-х роках завершував нищення таких представників.Змалку Вероніка Черняхівська захоплювалася літературою, іноземними мовами, музикою, театром, мріяла про сцену. Вчилася на юридичному факультеті, отримала вищу економічну освіту. Але творча натура вимагала реалізації в іншій сфері, тож працювала перекладачкою. Їй належать переклади українською мовою творів Джека Лондона, Еміля Золя, Чарльза Діккенса, Стендаля, Гі де Мопассана, поезій а також наукової медичної літератури.Її поезії сповнені ліризму, глибини емоцій, романтики.Восени 1929 року Вероніку Черняхівську органи нквд заарештували зі звинуваченням у причетності до «справи СВУ».Після другого арешту за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві для Німеччини, її розстріляли 23 вересня 1938 року. 🕯Про долю Вероніки Черняхівської стало відомо у 1990 році, коли на запит Музею про видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького була видана довідка уґб урср про її реабілітацію.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🗺«До українства я не додумався. Воно прийшло саме собою, прийшло од Бога»Слова визначного теоретика українського консерватизму В'ячеслава Липинського. Він — етнічний поляк, який відчував себе українцем. Український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату — посол України в Австрії.Будучи фундаментальним автором і членом Українського наукового інституту в Берліні і дійсним членом Наукового товариства ім Т. Шевченка в Києві В'ячеслав Липинський — засновник та ідеолог нового українського монархізму, обгрунтуванню якого присвятив свою видатну публіцистичну роботу «Листи до братів-хлеборобів». Одним із перших обґрунтував необхідність побудови української держави, показавши залежність інтересів народу від того стану, в якому ця держава перебуває.На думку президента інституту ім. Липинського у Філадельфії Я. Пеленського, «Липинський — один з провідних українських істориків, мабуть, найоригінальніший український політичний теоретик, соціолог та ідеолог 20 сторіччя».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🇺🇦⚔️🇺🇦22 квітня 1918 року кримська група Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана звільнила Крим від більшовиків.Після підписання мирної угоди з Центральними державами в Брест-Литовську, українське командування планувало ще до підходу австро-німецьких військ зайняти Крим (що формально не належав до УНР) і взяти під контроль Чорноморський флот.10 квітня 1918-го з частин Запорізької дивізії була сформована Кримська група на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка й вирушила до Кримського півострова. Вона мала випередити німців (15-а ландверська дивізія генерала фон Коша наступала слідом за групою Болбочана) і заволодіти Таврійським півостровом раніше за союзників.18 квітня армія УНР взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків, 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш. Загін відчайдух на чолі з сотником Зілинським на мотодрезинах проскочив замінований міст, розігнав найближчу охорону і під прикриттям бронепоїздів Семена Лощенка та Павла Шандрука, що рухались слідом і вели безперервний кулеметний та гарматний вогонь, дезактивував вибухівку. Результатом стрімкого наступу стала повна деморалізація більшовицького війська: піхота захопила окопи червоних, ворог покинув позиції і панічно відступив. У групі Зілинського не загинув жоден вояк.Аби не дати противнику отямитись, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків.Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, і увійшла в місто, вже зайняте німцями.До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня українські загони зайняли Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.Однак успіхи українського війська загострили відносини між союзниками. 26 квітня німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Сімферополі та оголосила ультиматум Петру Болбочану негайно скласти зброю і виїхати з Криму. Після напружених перемовин Кримська група 27 квітня залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.Попри такий підсумок, кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став справжнім тріумфом українського війська, однією з найбільш романтичних сторінок нашої воєнної історії. Гетьман Павло Скоропадський саме завдяки акції Петра Болбочана зміг приєднати Крим до України на правах автономії і зберегти під українською владою Чорноморський флот. Але внаслідок антигетьманського повстання наприкінці 1918-го всі здобутки в Криму було втрачено.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!