GIN & Tolik

США зробили свій “Шахед”. І використали його проти Ірану.Новий американський ударний дрон LUCAS (Low-cost Uncrewed Combat Attack System) вперше застосували під час ударів по Ірану. Зовні він майже копіює концепцію Shahed-136.Але різниця — в технологіях.Що видно по фото і відкритих даних.Габаритимайже як у Shahed-136— довжина: ~3–3,5 м— розмах крила: ~2–2,5 мШвидкістьблизько 160–180 км/годБойова частинаймовірно 40–50 кгДальністьможе досягати 2000–2500 кмТобто по базовій аеродинаміці і філософії — це той самий клас дешевих далекобійних ударних дронів.Але головна різниця — архітектура управління.Американці можуть зробити те, що Іран і Росія повноцінно реалізувати не змогли:керування через супутниковий канал.Це означає:• управління на будь-якій дистанції• передача телеметрії• ретаргетинг під час польотуТобто дрон можна перенаправити на іншу ціль вже в повітрі.Фактично це вже щось середнє міжShahed і дешевою крилатою ракетою.Ще кілька важливих моментів:— модульна платформа— можливість ставити різні сенсори— потенційна робота групами або роєм— можливі елементи штучного інтелектуЗапуск, швидше за все, відбувається з направляючої з твердопаливним прискорювачем, а не з імпровізованих установок на пікапах, як у росіян.Щодо ціни.Reuters називає $35 тис. за дрон, але це виглядає швидше як демонстраційна цифра.Бо якщо там є супутниковий зв’язок і сучасна електроніка — реальна ціна може бути значно вищою.Але навіть тоді це в рази дешевше за крилату ракету.І саме це — головний урок війни.Майбутнє ударних систем — це масові, дешеві та масштабовані безпілотники.Повний матеріал NV:https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/lucas-harakteristiki-drona-ssha-podibnist-i-vidminnist-z-shahedom-i-perevagi-analiz-eksperta-50589648.html?code=10e2933c-d90d-4ef4-93d8-2f404c1e29e7

Ну і ось перші родзинки, про які я вже попереджав.Шахеди з російськими компонентами дісталися території НАТО — атаковано британську авіабазу RAF Akrotiri на Кіпрі.А тепер найцікавіша деталь для розуміння процесів: на збитому дроні виявили російську радіоелектронну захищену CRPA-антену «Комета-М4».Що це означає мовою інженерів? Чотири елементи цієї антени чітко вказують на те, що конструктори закладали розуміння відсутності щільних засобів РЕБ (радіоелектронної боротьби) в потенційних зонах ураження. Тобто вісь «Росія-Іран» чудово проаналізувала західну оборону на Близькому Сході. Вони зрозуміли, що там немає такого тотального насичення РЕБ, як зараз в Україні, і цілеспрямовано обладнали дрони під прорив розслабленої ППО союзників.Ми ж казали, що на уламках знайдуть російські деталі. І ось він, прямий доказ. Це вже давно не просто «іранські дрони». Це результат єдиного військового конвеєра, де російські фахівці з тієї ж «Алабуги», використовуючи досвід війни проти України, модернізують зброю для ударів по західних цілях.У 2014 році світ вирішив погратися в дипломатію, закривши очі на агресію і вважаючи її «локальним конфліктом». У 2026-му російсько-іранські гібриди б'ють по готелях у Дубаї та британських базах на Кіпрі.Екосистема терору масштабується і б'є там, де їй вчасно не дали по зубах.

Чи знайдемо ми напис «Зроблено в Алабузі» на уламках дронів у Дубаї?Просто зараз світ шокований кадрами з Перської затоки, вибухи лунають просто в елітному районі Palm Jumeirah у Дубаї. Там спалахнув готель, є поранені, а від падіння уламків гинуть люди.Експертам неодмінно доведеться ретельно дослідити залишки цих безпілотників. Цілком імовірно, що під обгорілим пластиком знайдуться компоненти або ж сліди модернізації з російського заводу в «Алабузі», де «Шахеди» під маркуванням «Герань-2» зараз штампують на спільному конвеєрі тисячами одиниць на місяць. Технологічний обмін між РФ та Іраном став настільки глибоким, що вони перетворилися на єдину глобальну екосистему терору.Але, відверто кажучи, вивчати уламки вже запізно.Усі ці події — прямий наслідок фатальних помилок, зроблених світом ще у 2014 році. Тоді агресію спробували не помітити, вважаючи її «локальним конфліктом», який можна залагодити дипломатією та поступками. Саме та слабкість і безкарність дозволили диктатурам об’єднатися, наростити м’язи та створити зброю, що тепер дістає куди завгодно.І справа не лише в дронах.Ракети — балістичні, квазібалістичні, гіперзвукові — стали наступним етапом цієї смертоносної кооперації. Технології наведення, двигуни, композитні матеріали, бойові частини — усе це давно обмінюється, копіюється та адаптується. Кожен новий удар — це не просто окремий акт агресії, це результат накопиченої промислової синергії двох режимів, об'єднаних спільною метою: розширенням географії страху.Російсько-іранські дрони над Дубаєм доводять одне: зло, яке не зупинили вчасно, не має кордонів.І якщо світ досі думає, що це лише «регіональна криза», варто подивитися на дальність польоту цих ракет і розширення географії ударів.Поки працюють конвеєри в Алабузі та Тегерані, доти працюватиме й конвеєр ескалації. І виробляє він уже не лише дрони, а й ракети, здатні перекроювати стратегічну карту цілих регіонів.

Чотири роки тому Росія розраховувала на швидке знищення України.Сьогодні Україна завдає ударів по підприємствах, які виробляють балістичні ракети, паливо і компоненти для стратегічного озброєння.Ураження Воткінського заводу — це не просто пошкодження будівлі. Це удар по технологічному етапу кінцевої обробки корпусів балістичних ракет. Саме ці процеси визначають ресурс, герметичність і здатність ракети витримувати навантаження під час польоту.Такі операції змінюють темп виробництва. Вони не зупиняють війну миттєво, але створюють дефіцит часу, ресурсів і технологічних можливостей у противника.Окремий напрямок — знищення складів, логістики, паливної бази і систем ППО на маршрутах. Це дозволяє відкривати коридори для подальших ударів на глибину понад 1000 км.Головний фактор зараз — масштабування українських спроможностей deep-strike:дрони, ракети і системна робота по військово-промисловій інфраструктурі.У повному інтерв’ю пояснюю, як це впливає на виробництво «Іскандер-М», «Кинжалів» і інших ракет, а також чому удари по виробничому циклу мають стратегічне значення.Повне інтерв’ю:https://youtu.be/qw7SVxgoq1g?si=FJnjobcjmPbRmY28

Росія змінила модель застосування авіації.Якщо у 2022 році їхні літаки заходили в наш повітряний простір і масово потрапляли під ППО, то зараз вони працюють дистанційно. Су-34 скидають КАБи з 40–60 км, а Су-35 і Су-30 із ракетами Р-37М виконують роль дальнього прикриття.Р-37М із заявленою дальністю до 300–400 км створює для нашої тактичної авіації додатковий ризик — пуск можливий без входження в зону дії нашої ППО. Ракета швидка (до Mach 6 на старті), з активною ГСН на фінальній ділянці, але її енергетика суттєво зменшується після вигорання двигуна. На граничних дистанціях маневреність обмежена, а ефективність сильно залежить від параметрів цілі та РЕБ-супроводу.Протидія — комплексна:грамотні протиракетні маневри (notch, злам підсвітки),бортові системи РЕБ,своєчасне попередження про пуск,тактична побудова бойових порядків.Паралельно ворог посилив захист аеродромів, розосередив літаки та прикрив бази ППО й РЕБ. Через це статистика знищення авіації в повітрі зменшилась — росіяни мінімізують ризик прямого контакту.Для зміни балансу потрібні засоби ураження 300–400 км по аеродромах базування та ракети класу “повітря-повітря” великої дальності, здатні нав’язати симетричну загрозу їхнім патрулям. Удар по логістиці та базуванню дає стратегічний ефект — змушує відтягувати літаки вглиб території, збільшує час підльоту і навантаження на ресурс.У розмові для OBOZ.UA детально пояснюю технічну сторону Р-37М, обмеження цієї ракети, роль РЕБ та варіанти зміни ситуації.Повний текст:https://war.obozrevatel.com/ukr/rf-pochala-zahischati-litaki-scho-skidayut-kabi-na-ukrainu-yak-virishiti-problemu-intervyu-z-hrapchinskim.htm

Моє інтерв’ю з Дариною Труновою — про те, як змінилася повітряна війна і чому зараз ключове не “яка система краща”, а яка витримує математику масованих атак.У розмові розклав по поличках кілька тем, які часто перекручують або подають як “сенсації”:Вкид про “іноземних пілотів на F-16”Це класична спроба знецінити українських пілотів. Росіянам простіше повірити у “НАТО в кабіні”, ніж прийняти, що українці реально перехоплюють складні цілі й ламають їхню логіку масованих ударів.Україна вже має чому навчити ЗахідМи воюємо в умовах, де секунда = життя, і цей бойовий досвід часто жорсткіший за те, що дають навчання та інструкторські програми.Західні системи виграють технологічно, але програють математичноКоли ворог запускає десятки/сотні цілей, питання не тільки в “якості”, а в масштабі, ціні перехоплення і стійкості системи.Далекобійні удари і українські “дрон-ракети”Пояснюю логіку появи таких засобів, чому оцінка ефекту — це не “емоції”, а дані/геометрія/повторюваність застосувань, і чому доведення виробу — нормальна частина війни.Нові загрози: мережеві рішення для Shahed/FPVРосія адаптується. Відповідь — суцільне поле РЛС + РЕБ + сенсори + ешелони, а не розрізнені “латки”.Головна проблема ОПК — відсутність єдиного технічного ТЗ і синхронізаціїПотрібна стратегія, яка дає виробникам чіткі рамки: що саме робити, в яких параметрах і як це масштабувати.Дивитися повністю тут:https://youtu.be/wi8wXSTEiYA?si=kuShKCv5EwvfYhd-

Україна заходить у тему експорту озброєнь — і більшість дискусій одразу з’їжджає в просту логіку: «продамо зайве — заробимо». Але війна не про «зайве». Війна про темп, виробничу дисципліну, стандарти й те, що вчорашнє рішення завтра може стати мішенню для ворожої протидії.Саме тому я говорю не про експорт заліза, а про експорт технологій і трансфер — інакше ми ризикуємо повторити найгірший сценарій: Україна залишиться з табличкою «експорт дозволено», але без інженерів, без R&D і без власного місця в європейському оборонному ланцюжку. Бо якщо правила будуть «ручними», бізнес просто зробить те, що завжди робить у нестабільних умовах: винесе виробництво в Європу, а знання — «вивезе в головах».У розмові з Сергієм Мамаєвим ми розклали по полицях:кому насправді вигідний експорт і де тут пастки для Сил оборони;чому дрони/РЕБ «на склад» — це часто про самообман, а не про стратегію;чому правильна траєкторія — спільні підприємства та уніфікація виробництва з Європою, а не торгівля одиницями виробів;як «комісії» та дозвільна модель створюють ринок не розвитку, а доступу;чому зміна підходу США до експорту озброєнь відкриває вікно можливостей для європейсько-українського оборонного альянсу.Моя ключова теза тут проста й жорстка:Замість того, щоби продавати готову зброю, логічніше було би створювати спільні підприємства з європейцями, розробляти і виробляти зброю, яка потрібна і нам, і європейцям.Бо «експорт зброї» — це короткі гроші. А «експорт технологій» — це довга суб’єктність: стандарти, масштабування, ланцюги постачання, доступ до компонентів, спільні програми (включно з тим, чого нам критично бракує — від інтерцепторів до авіації), і головне — модель, яка не виносить Україну з рівняння.Дивіться інтерв’ю тут:https://youtu.be/ccM2-G3gnZE?si=-Pw-8CT40L0UH0YG

Про «керований експорт» зараз говорять як про прорив. Але якщо називати речі своїми іменами — у нинішній конфігурації він несе ризик втратити все, що Україна виборола в оборонних технологіях за ці роки війни.Коли замість прозорих правил з’являється ручне керування — ринок не масштабується, а згортається. Інженерів не інтегрують у спільні виробництва — їх просто переманюють. Технології не заходять у Європу легально — їх копіюють без України. Інвестиції не приходять у спільні підприємства — вони йдуть у чисті європейські юрисдикції без українського прапора.У підсумку ми ризикуємо залишитися з табличкою «експорт дозволено», але без людей, без R&D і без власної ролі у європейському оборонному ланцюжку. Саме про це сьогодні варто говорити публічно — поки «керування» не перетворилося на втрату суб’єктності.Про реальні проблеми контрольованого експорту, трансфер технологій, відтік інженерів, ППО, дрони-перехоплювачі та майбутнє європейського оборонного альянсу — в ефірі за посиланням:https://youtu.be/A26yxPvccpg?si=qTXdGmtALXqpP-Kg

Про StarlinkОбмеження роботи незареєстрованих терміналів Starlink наочно показало, наскільки критичним елементом сучасних бойових дій є супутниковий зв’язок. Після відключень у російських підрозділів на окремих напрямках зафіксовано зниження інтенсивності штурмових дій і проблеми з координацією, про що повідомляє Генеральний штаб ЗСУ. На тактичному рівні це одразу вплинуло на управління бойовими групами та застосування FPV-дронів.Водночас цей кейс стосується не лише противника. Українські сили так само активно використовують Starlink як основу швидкого розгортання зв’язку на фронті. Саме тому питання резервних і дублюючих каналів комунікації є принциповим. Залежність від одного технологічного рішення, навіть ефективного й перевіреного, створює системні ризики.Російська армія зробила ставку на Starlink як ключовий елемент управління, інтегрувавши його у контури зв’язку, розвідки та застосування безпілотних систем. Це дало переваги на певному етапі, але водночас зробило систему вразливою до централізованих обмежень доступу. Аналогічні ризики мають враховуватися і в українському контурі управління.У цьому контексті Starlink сам по собі не вирішує питання стійкого зв’язку — він лише забезпечує передачу даних, тоді як безпека й надійність залежать від того, що побудовано поверх нього: резервні канали, закриті мережі та додаткові засоби шифрування. Саме така архітектура зменшує залежність від політичних, технічних або природних факторів.Матеріал з деталями та моїми коментарями — за посиланням: https://focus.ua/uk/eksklyuzivy/742935-blokuvannya-starlink-dlya-rf-yak-vidklyuchennya-zv-yazku-vplinulo-na-front

10 днів енергетичного перемирʼя Трампа та загальна тенденція повітряних обстрілів за останні три місяці.Почнемо з того, що листопад і грудень 2025 року виглядали як класична ракетна кампанія на виснаження.За листопад 2025 у вибірці з 6 масованих комбінованих обстрілів противник застосував 173 ракети.Середнє навантаження — близько 29 ракет на одну атаку.Структура була типовою:104 крилаті ракети (≈60%),64 балістичні та аеробалістичні (≈37%),решта — поодинокі типи.Балістика була, але не домінувала.Грудень 2025 майже не змінив загальну картину.Знову 6 масованих атак, 166 ракет загалом, у середньому ≈28 ракет на атаку.Частка крилатих ракет зросла до ≈72%, а балістика зменшилася до ≈28%.Місяць маси, тиск кількістю, довгі маршрути, робота по інфраструктурі.Січень 2026 року на перший погляд виглядає «тихішим».У тій самій вибірці — 6 масованих обстрілів, але лише 120 ракет.Середнє ≈20 ракет на атаку.Проте саме тут з’являється ключова зміна:60 із 120 ракет — балістичні та аеробалістичні, а також 12 ракет Х-22/Х-32, які за профілем застосування належать до тяжкого сегмента.Разом це 72 тяжкі ракети — тобто близько 60% усієї ракетної маси.Менше ракет загалом, але принципово інша структура — удари, розраховані не на площу, а на ППО як систему.І на цьому фоні приходить перший масований обстріл лютого 2026 року.Одна ніч.Одна атака.71 ракета.З них:32 балістичні ракети,7 ракет Х-22/Х-32,4 “Циркони / Онікси”,решта — крилаті типів Х-101, Іскандер-К.Тобто 43 тяжкі ракети, складні для перехоплення, лише за одну ніч.У сухих цифрах це означає:за перший обстріл лютого противник застосував майже 60% від усього місячного ракетного обсягу січня (71 проти 120).А за кількістю тяжких ракет — понад половину того, що було використано за весь січень (43 проти 67).ВисновокЗа останні три місяці чітко видно системний зсув у логіці повітряних ударів. Поки увага й ресурси природно зосереджені на протидії «шахедам», противник послідовно виводить на перший план балістику, аеробалістику та квазібалістику — саме ті засоби, які навантажують ППО найбільше.Лише за листопад–грудень 2025 та січень 2026 року РФ застосувала 182 тяжкі ракети, що потребують перехоплення класом PAC-3 (64 у листопаді, 46 у грудні, 72 у січні), і вже першим обстрілом лютого додала ще 43 такі ракети.Разом — 225 тяжких цілей за три місяці й одну ніч. Навіть за мінімальної логіки 1 PAC-3 = 1 ціль це 45% річного виробництва PAC-3 у США (225 з 500)Тобто за кілька місяців і один удар противник уже створив навантаження, еквівалентне майже половині річного виробництва найдефіцитніших перехоплювачів. І це пояснює головне: поки ми шукаємо масштабні рішення проти дешевих БпЛА, ворог цілеспрямовано тестує і розкриває критичне обмеження західної ППО — тяжкий, балістичний сегмент, де час, темп і промислова математика працюють проти нас.