Україна заходить у тему експорту озброєнь — і більшість дискусій одразу з’їжджає в просту логіку: «продамо зайве — заробимо». Але війна не про «зайве». Війна про темп, виробничу дисципліну, стандарти й те, що вчорашнє рішення завтра може стати мішенню для ворожої протидії.Саме тому я говорю не про експорт заліза, а про експорт технологій і трансфер — інакше ми ризикуємо повторити найгірший сценарій: Україна залишиться з табличкою «експорт дозволено», але без інженерів, без R&D і без власного місця в європейському оборонному ланцюжку. Бо якщо правила будуть «ручними», бізнес просто зробить те, що завжди робить у нестабільних умовах: винесе виробництво в Європу, а знання — «вивезе в головах».У розмові з Сергієм Мамаєвим ми розклали по полицях:кому насправді вигідний експорт і де тут пастки для Сил оборони;чому дрони/РЕБ «на склад» — це часто про самообман, а не про стратегію;чому правильна траєкторія — спільні підприємства та уніфікація виробництва з Європою, а не торгівля одиницями виробів;як «комісії» та дозвільна модель створюють ринок не розвитку, а доступу;чому зміна підходу США до експорту озброєнь відкриває вікно можливостей для європейсько-українського оборонного альянсу.Моя ключова теза тут проста й жорстка:Замість того, щоби продавати готову зброю, логічніше було би створювати спільні підприємства з європейцями, розробляти і виробляти зброю, яка потрібна і нам, і європейцям.Бо «експорт зброї» — це короткі гроші. А «експорт технологій» — це довга суб’єктність: стандарти, масштабування, ланцюги постачання, доступ до компонентів, спільні програми (включно з тим, чого нам критично бракує — від інтерцепторів до авіації), і головне — модель, яка не виносить Україну з рівняння.Дивіться інтерв’ю тут:https://youtu.be/ccM2-G3gnZE?si=-Pw-8CT40L0UH0YG