Щітки для вичісування волокна, а за сумісництвом дитячі "вовки" - "крадії маминої цици" по селах Чернігівщини СЛУШНА ПОРАДА— Ти утам, у свойуом у туом хвіейсбуци резкажи, як малих діетіей ад грудіей адучать. Ніехай маладіци знають, — пропонувала Олександра Іванівна.— Там вани корметь тіепер тих діетей грудьми. Вани ж баяцца хвігуру сабіе спортіть. Панакуплюють міешенкі єкоєсь магазіннає, да й єю травіеть, — намагався зжартувати я.— Корметь, чого там ніе корметь. Хто не корміть, а хто й корміть, а ти вазьмі, да й резкажи, — наполягала вона....Прийшла до мене Маша Високинька — рідна сестра моєї баби Параски, а я їй і кажу: «Буду сьогодні відлучати дитину від грудей». А вона мені: «Запам’ятай раз і назавжди: хлопця відлучають на молодику в той день, у який він народився, а дівчину — «під повна» і також у той день, у який вона народилася. Про твої наміри не має знати жодна жива душа. Увечері згаданого дня візьми та й не дай дитині грудей. Задури чим небудь, чи вовком, чи морозом, що буцімто забрав. А до завтрашнього ранку дитина забуде й більше грудей не попросить».Прохання-наказ Ольховик О. І. із с. Шибиринівка Чернігівського району я виконав. Тож знайте, шановні жінки.Юрій Дахно, краєзнавець.Текст взятий з допису Юрія Дахна у Facebook (посилання у коментарях).
40 років аварії на ЧАЕС. Сорок років прикладу спільної дії одних з найвиразніших якостей тоталітарного режиму – пихи та страху. Пиха, яка хотіла ставити рекорди, не маючи ресурси і не жаліючи нічого, говорячи в голові фразу «и так сойдет». Всюдисущий страх, страх і пиха визнати проблеми, які призвели до цього, страх і пиха визнати наслідки й перейти до вчасних і правильних дій з їх усунення. Шана тим, хто рятував тоді країну, вічна памʼять тим, хто поклав своє життя, аби усунути наслідки страху та пихи всієї системи, яка не мала поваги до людського життя не на краплю. З року в рік, мені як людині, якій традиційна культура не байдужа, прикро уявляти, який давній регіон ми втратили з тисячолітньою історією та культурою, яка передавалась з покоління в покоління в місцевих населених пунктах, що зараз стоять пусткою. Культура Чорнобильського Полісся дуже близька до культури Східного. Та й трагедія зачепила також Східне Полісся. Багато теренів на півночі були заражені. Але Чернігів велика кількість радіоактивного пилу оминула – вітер був в іншу сторону. Люди у Чернігові казали, що мощі Святителя Феодосія в Троїцькому соборі оберегли. Та велика кількість молоді поїхала ліквідовувати наслідки катастрофи. Дуже багато чоловіків, які сьогодні у віці за 60 років брали участь у ліквідаційних заходах того чи іншого рівня. У відео представлена псальма з Чорнобильського р-ну (з архіву проєкту Поліфонія). В ній йдеться про згубну дію «вєлікіх разкош» для людської душі. І хоч це вже моя особиста інтерпретація та я вбачаю тут повчання й щодо подій трагедії. Коли великі розкоші – дари технологічного прогресу, не мають під собою нічого окрім пихи та страху, то все те стає марним і доведе колись до тьомного гробу. https://youtu.be/ccv3YHGENlM
“Стріла”. Унікальний варіант обрядової пісні, записаний у селі Янжулівка Семенівської громади Чернігівської області. В моєму рідному селі.Маю честь опублікувати це зараз з нагоди святкових днів.Адже обряд “Стріла”, або “Водіння Стріли”, виконувався в Янжулівці на другий день після Великодня.Багато земляків знають, про що йдеться.Сам обряд як такий добре відомий фольклористам, етнографам, краєзнавцям.Він вперше описаний у науковій літературі понад 200 років тому (в 1814-1819 роках). З того часу науковці записали кілька десятків варіантів проведення обряду та його основної пісні, зафіксовані в кількох сотнях сіл, головним чином на Поліссі.Маємо справу з надзвичайно цінною частиною культурної спадщини українського народу. Стверджувати це мені дозволяє досвід досліджень “Стріли” (як янжулівського, так і інших варіантів), що становить понад 30 років.Отже тут далі вашій увазі – словесний текст і відеозапис співу фрагмента пісні.Відео відзняте 20 років тому. В ньому виконується не вся пісня, а її фрагмент.Щодо відеозапису висловлюю вдячність за співпрацю Сергію Вовку Сергій Вовк на знак щирої дружби та поваги.Тут додаю повний словесний текст пісні. Він записаний мною в 1993 році. Переказала текст Агафія Демидівна Бабич (1927 р.н.), світла їй пам’ять.У публікації тексту зроблена спроба враховувати деякі особливості нашої говірки, але підкреслюю, що це тільки поверхове наслідування вимови, а не лінгвістично точна транскрипція.Отже ось текст:Лєтєла стрєла да й удовж сєла, Ой люлі вода кала горада,Убіла стрєла лютага звєря, Ой люлі вода кала горада.Красна дЄвіца па садУ ходє, Ой люлі вода кала горада.Па садУ ходє, рожу сєяла, Ой люлі вода кала горада.Рожу сєяла, ще й приказує (Ой люлі вода кала горада):Ой ти, рОжухна, нє ўзиходь гУста, Ой люлі вода кала горада,Нє ўзиходь густа, нє разводь кУста. Ой люлі вода кала горада.Уточнення:1.Під час співу звучить не «кала горада», а «кала гора-а-у-у!» (так зване “укання” або “гукання”). Але при цьому всі виконавці знають, що мається на увазі саме «гОрод».2.Рядок “убіла стрєла … звєря” має два варіанти: «лютага звєря» (так повідомила Агафія Бабич) і «ліхОга звєря» (так співається в доданому відео).Спів був записаний у виконанні:Віра Федорівна Врагова, 1948 р.н.Ніна Миколаївна Самойленко, 1940 р.н.Марія Семенівна Погарська, 1935 р.н.Марія Іванівна Животок, 1931 р.н.Анна Матвіївна Гребенник, 1936 р.н.Варвара Матвіївна Самойленко, 1947 р.н.Ніна Яківна Березовська, 1928 р.н. (в цьому відео вона є заспівувачкою).Ксенія Павлівна Нашиванко, 1932 р.н.Наталія Павлівна Чмигаль, 1925 р.н.Микола Афанасійович Гребенник, 1937 р.н.Присвячую цю публікацію моїм землякам.Усім нам – перемоги над злом.Бажаю безпеки, здоров'я, успіхів в усіх добрих справах.Світла пам'ять тим, хто зараз уже не з нами.З любов'ю.Текст взятий з допису Олексія Маслова на Facebook (посилання у коментарях).
ХУСТА В САКРАЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ ЧЕРНІГІВЩИНИНадважливим елементом автентики Чернігівщини є хуста (хустка, ручник). Назви різняться залежно від району й навіть окремого населеного пункту. За формою хусти бувають квадратні або прямокутні. Зазвичай їхня ширина відповідає ширині пілки полотна. Часто й довжина визначається не сантиметрами, а заворотом пілки вздовж сувою. Це залежить від задуму майстрині та призначення виробу.Здебільшого хусти виготовляють із цільного шматка лляної чи бавовняної тканини. Проте трапляються й інші варіанти. У селах, де домоткане полотно мало ширину не більш як 50 сантиметрів, а виникала потреба в ширшій хусті, її доточували. До основної пілки пришивали смугу, розрізану вздовж іншої пілки, щоб надати виробу квадратної форми. З’єднання виконували не в накладку, а впритул — пруг до пруга, ледь помітним стібком. Після цього по периметру оформлювали крайовий рубець або витягували позамережкові мохри.Подеколи трапляються хусти, зшиті з трьох шматків полотна. У такому разі цільна пілка розташована посередині, а обабіч по пругах, пругованими краями розрізаної навпіл по довжині пілки додають два клапті. Їх з’єднують уже не впритул, а за допомогою швів типу «черв’ячок» або імітованої мережки «стовпчики».Візерунки хуст різняться за технікою виконання: ткацтво, заволікання, лічильна гладь, хрестик, стебловий і тамбурний шви, ретязь, вирізування, латана мережка тощо. Різноманітними є й орнаменти: геометризовані, рослинні, зооморфні, епіграфічні.Для візерунків хуст XIX століття характерний малиновий колір, іноді з вкрапленнями чорного чи блакитного. На початку XX століття поширюються червоно-чорні поєднання. Часто трапляються сіро-червоні відтінки — це наслідок використання неякісних чорних ниток, що з часом втрачали колір. Через нестачу матеріалів вишивальниці використовували котушкові нитки, фарбували їх у домашніх умовах або розпускали тканини. У роки Другої світової війни для цього нерідко слугували солдатські обмотки (портянки). У другій половині XX — на початку XXI століття поширюються багатоколірні чи білі візерунки, виконані машинною вибивкою (рішельє).Для прикладу розглянемо село Москалі Чернігівського району. У кожній селянській хаті в красному куті стоїть стіл, зазвичай видовженої форми. На ньому, ближче до образів, лежать хліб і сільничка, накриті хустою. У кожної господині таких хуст кілька — для буднів і свят.У родильній обрядовості хусти видовженої форми використовували як крижмо. Пироги — обов’язкову шану для кумів і баби-повитухи, яку приносили не пізніше року після народження дитини, — зав’язували в хусту. У ній же куми та повитуха повертали один із пирогів, додаючи подарунки й гроші для похресника. Двічі на рік — на Різдво та Великдень — вони знову приходили в гості з гостинцями, зав’язаними в хусту. Гостинці залишали, а хусту забирали. Залишена хуста слугувала звичаєвим приводом навідатися завтра опохмелитись.У весільній обрядовості під час сватання дівчина, подаючи рушники як знак згоди, затикала парубкові за пояс хусту. Під час вінчання хустою зв’язували руки молодят. Посуд, хліб і гостинці, які невістка везла до свекрухи, також загортали в хусти.Хусти дотичні й до поховальної обрядовості. Раніше ними застеляли подушку небіжчика. І нині хустою застеляють підвіконня, на якому стоїть склянка із житом і запаленою свічкою, а також кладуть принесені гостинці. Хусту не знімають до сороковин, дехто й до року, залишаючи на ній частину гостинців і щодня змінюючи воду в склянці, прикритій скибкою хліба.На Великдень, Спас і Маковія перед освяченням паски, яйця, плоди, мед і мак викладають на хусти, розстелені на морогу біля церкви. На Радуницю ними разом із настільниками застеляють могили.У побуті хустою накривали кошики на базарі, що було звичним раніше. Швейну машинку, накриту футляром, додатково прикривали хустою як символ спочинку та захисту від лихого ока.Варто згадати й невеликі «гостьові» хусти, які використовували під час застіль. Нині їхню функцію здебільшого виконують фабричні носові хустинки. На весіллях дівчата-дружки дарували їх боярам.
Отримав отаку книжку про весільні традиції села Пуста Гребля Новгород-Сіверського району (кол. Коропського) авторства Ганни Сушко. Ганна Іванівна змалку спостерігала за обрядами свого рідного села. А працюючи сільголовою та керівницею місцевого фольклорного колективу, мала змогу завжди попитати старших людей.У книжці представлено 215! весільних пісень, ноти до них та посилання на записи мотивів, а також описи весільних обрядів місцевою говіркою. Також є тлумачний словник місцевих діалектизмів, повʼязаних з весільною тематикою. За посиланням нижче можна замовити книжку та підтримати авторку. Ціни дуже доступні. Можна також отримати підпис від авторки. https://sites.google.com/view/pustahreblyaclub/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BA%D1%83/%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B8-%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D1%83?fbclid=IwRlRTSAQ7dNpjbGNrBCKNu2V4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHrOgA7R3v6Y6nCOht2KiK8gkP0V2mxLCgQGdX2PP1N2FZgg-NgXwnRuRWTA5_aem_Uj4LY4R858VNIUyYgdXyxQ
побачив світ каталог «Вишивка козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть: каталог колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського». Він став першим, і наразі залишається єдиним, подібним виданням в Україні, взірцем для опису вишивок, щодо яких на той час не існувало навіть усталеної термінології, тож В.В. Зайченко не просто ввела до наукового обігу витвори української культури ХVII–ХVІІІ ст., завдяки її праці назва «вишивка козацької старшини» стала широко вживаною, нормою у середовищі мистецтвознавців і аматорів. Виданий окремо української, англійською й французькою мовами каталог сприяв популяризації України й Чернігівщини у світі. А альбом «Вишивка козацької старшини ХVІІ–ХVІІІ століть. Техніки» (2006) став настільним посібником для вишивальниць і відразу ж – бібліографічною рідкістю. Попри перевидання у 2023 році, через шалений попит, цю книгу неможливо знайти у вільному продажу.Звернулась Віра Зайченко і до дослідження ще однієї галузі вишивки, притаманної й Чернігівщині, – гаптування: дослідила музейну колекцію, визначила осередки, де на Чернігівщині було розвинене це мистецтво, опублікувала чимало статей та створила ряд виставок на цю тему, а нині видавництво «Родовід» працює над підготовкою до видання цього каталогу.В.В. Зайченко багато робила для дослідження і популяризації як матеріальної культури українського народу, так і нематеріальної спадщини – свят, обрядів, традицій. Очолювала секцію фольклору та етнографії обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Збирала народну пісенну творчість, була учасницею низки фольклорних колективів, разом з В.Г. Бойком і К.Я. Арап на основі записів О.П. Довженка підготувала програму «Мамині пісні». Обстоювала збереження і розвиток народних промислів. Консультувала організаторів театралізованих, видовищних масових заходів з питань чернігівської народної автентики, розробила ескізи костюмів для народного хору «Менщина», долучилася до вишивання «Рушника Національної Єдності» тощо. Як добре знаного і поважаного історика, культуролога, музейника і мистецтвознавця Віру Володимирівну постійно запрошували до участі у радіо- і телепрограмах. Була членом журі і науковим консультантом Всеукраїнської історико-етнографічної експедиції учнівської та студентської молоді «Україна вишивана», читала лекції для слухачів безкоштовних курсів української мови. Віра Зайченко є членом Національної спілки краєзнавців України, учасницею багатьох наукових конференцій. Її дослідження публікуються у наукових збірниках, фахових журналах, вміщені в ЕСУ, виходять окремими виданнями. Загалом науковий доробок дослідниці складає – понад 140 публікацій. Він гідно поцінований фаховою спільнотою на Львівському форумі видавців, Книжковому Арсеналі, І, ІІ, ІІІ, V Всеукраїнських музейних фестивалях, акції «Музейна подія року». Кілька років тому тяжка хвороба поклала Віру Володимирівну Зайченко до ліжка. Дуже важко, але Віра Зайченко не здається і бореться. У своїх рідних Масанах вона пережила пекельні лютий і березень, другу свою війну.Мої молитви за здоров’я, шановної Віри Володимирівни. Віримо, що вони будуть почуті.Текст та світлини були взяті з Facebook-сторінки Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського (посилання у коментарях).
Сьогодні день пам’яті жертв Голодоморів. День пам’яті тих, хто був заморений голодом, вбитий за захист кровно напрацьованого, за захист тих, хто не міг захистити себе. Українські селяни завжди були однією з найголовніших небезпек для Москви. Для її імперської іпостасі українське селянство було тим національним базисом, який не піддавався легко імперській інтеграції, заховувачем національного, який завжди давав нових синів та доньок, які виборювали волю народу. А для комуністично-большевистсткої хвороби, яка прийшла на наші терени з Московщини, українське селянство було ще й тим класом селян-підприємців, які вчилися та намагалися діяти ініціативно та індивідуально. Ці речі були найбільшою небезпекою політиці «оскотинювання» населення радянською владою. Тому згадайте сьогодні про тих, хто хотів бути хазяїном на власній землі і продовжуйте допомагати сьогодні тим, хто зможе захистити наше право хазяйнувати на нашій землі та творити Україну й надалі. Не забувайте розпитати старших родичів про власні сімейні трагедії тих часів, про все потрібно пам’ятати. Ще досі багато живе людей, які пам’ятають також страшні роки 1946-47, коли сталінський режим заради фіксації своєї влади на нових захоплених теренах Європи вимітав все з українських комор попри тяжку каторжну працю наших селян у катівнях-колгоспах.Пропоную вам послухати сьогодні спогади очевидців Голодоморів з Чернігівщини з дописів, опублікованих на цьому каналі в попередніх роках.
Ну й від Юрія Дахна, відомо краєзнавця з села Москалі Чернігівського р-ну, адаптація радіодиктанту па-маскалюовскі. З Москалів варіант мав бути обов’язково!Набіть трохі ' припазнівшись, да спалняю вашу прозьбу, пєнє Алєксіей, пєнє Татяна! Да єкбі нє падапхнулі мєнє тади, дак і досі музюкавсє б пісать ті нє пісать. Не буду сьогодні писати державною мовою. Нє буду й гіліеть па варожуом, як ік сваєму ж сарЕму гілять ще багатєнна людєй кругА нас. Нє буду, як казала мая прабаба Гапа — хай йуой там лєгенька лєжать, зємєльку дєржать да нас дажидатца — й антємонєї резводіть. Нє буду й челєніть. І хоч хай палєтіть у муой буок каменючче, а сєгодні буду гаманіеть па-своєму — па-маскальуовські:Треба жить! Жиздь як сон, да нє тєрай хвасон! Треба хоч патроху да зазірать у кніжкі. Да тіятрев із сєла нє дабєресьсє, дак хоть дівітца єкеєсь дєтєктівне кіно па інтернету. Треба вігулювать сабаку Бурана. Кажного дня пасті да муштревать куоз, щоб на чужиє гароди нє наділісь. Треба жить! Треба жить, як набєжить! Да й нє патроху, а на повну катушку! Нє завтре, нє послізавтре, бо ноди нє будє калі, а тєпер і па-справдєшнюом! Нє дємєнать нуосцакам катуов, що плутаютца пуд нагамі лє рундука, а трохі астєпєнівшись сунятца да їх пажалувать. Збіегать з кашолкаю в ліес па абабкі. Хача єкіє тєпер абабкі, як уже времʼє апенькам з-пуд пнюов вістиркуватца. А як харешей приглєдєтца, дак можна пабачить що пуд лістєм стримєнєють ще й свінаркі аже редуовкі. Пазамазувать на зіму душнікі, пудмазать у хаті комін ік храму. Ащеслівлювать тих, кого мі любіма. Треба спревлять платті з лєлюоткамі, данатіть на армєю, нашукувать РЕБі да гєнєратари. Днямі карачитца навколєнцах, навкорпушках ті сагнувшись у три пагібелі сабірать валовськіє арехі, щоб їм трохі ладу давєсті да аддать туди, діе вани буолєй патриебніей.Треба любіть сваю дамуовку даже єкшо вана нє руодна й душа да єїє нє лєжить. Треба здавать кров і може з єю варухнєтца в чийуомсь сєрци любов да слуов «докуль», «пулєнята», «кієхі».Треба цалаватца, як віпадає слушний мамєнт, і казать теє, що йдє з души. Сюсюкатца нєма калі. Матєр'яльне — крохке. Жиздь тєче наче вада круз пальци. Настаяшим аказалось туолькі теє, за що нєльга вхапітца рукамі: споміни, сміех да любов.Треба й приплакнУть, калі хочетца да калі можетца. За всє теє, що нє должна було з намі случіц'тца. За теє, що мі нє туолькі знаєм, як пішетца «далєкабуойний дрон» або «балістічна рекета» , а й можем резпазнавать їх нАслух. Варегі хочуть, щоб мі булі пахожимі на їх: гібіелі у віечнуой гризніе. Забулісє пре теє, що хто з чим да нас придє, з тим і пуойдє. Пазарилісє на чужеє нахалюгі да ладиругі. Хай вани нє дуождуть! Хай їх тамакі сарОчка нє чепає! А мі тутакі будама жить лавєнна супроті історії і зараді тих, хто послі нас будє жить і па-нашуомгаманіеть.Текст був взятий на сторінці Юрія Дахна у Facebook (посилання у коментарях).
Мета проєкту:Придбати звукозаписувальну апаратуру. Зафіксувати інформацію про пісні та традиції в селах Чернігівщини від найстаріших жителів. Створити серію майстер класів з вивчення пісень, що були записані в експедиціяхОчікувані зміни:• Фіксація інформації про пісні та традиції в селах Чернігівщини від старшого покоління.• Створення цифрового архіву з експедиційними записами пісень та спогадів старших жителів Чернігівщини.• Поширення матеріалів у відкритому доступі через YouTube-канал «Співочої майстерні».• Проведення серії майстер-класів із вивчення автентичних пісень.• Залучення молоді та місцевих мешканців до збереження культурної спадщини.• Формування міжпоколінних зв’язків та передача знань від старших до молодших поколінь.• Популяризація традиційного співу Чернігівщини в сучасному культурному середовищі.Цілі проєкту:• Закупити аудіотехніку для запису та збереження пісень.• Опрацювати записані матеріали.• Публікувати опрацьовані матеріали на YouTube-каналі «Співочої майстерні».• Провести серію майстер-класів з вивчення традиційних пісень.
Сьогодні день літнього сонцестояння – найдовший день, найкоротша ніч. Люди це помічали здавна і вважали цю пору часом, коли світи добра та зла зустрічаються. Через це ми й знаємо про купальське відьомство та «квітку папороті». Також існували певні у обряди у різних куточках України. Про них я багато не розповім), пізніше додам відео фахівців, але поділюсь одним записом. Це спогади від моєї прабабусі, Кордик Марії, як вона з іншими дітьми свого часу (кінець 40-х) водили по селу «вільце». Так вони називали «купайлицю» – один із атрибутів цього свята у багатьох регіонах. Цікавим є певна екзотичність обряду посеред місцевих сіл, де особливе місце посідала Трійця. А причиною цього є те, що хутір Горбаха (сучасний куток села Вихвостів), де народилася прабабуся, був заселений переселенцями з Волині після Столипінської реформи у 10-х рр ХХ ст. Вони принесли цей обряд з собою і він зберігався ще протягом декількох поколінь, хоч у основному селі про свято й обряд взагалі нічого не знали. https://youtu.be/1C0OGcCsAC8
