😉На вихідних вирішила фінально проглянути текст. Окрім, власне, правок після коментарів коректорки (з якими я майже всюди погоджувалась), під час коректури я також підправила деякі репліки, а деякі запропонувала видалити, бо вони є пустими або зайвими + трохи відкорегувала один моментик. Замінила одного "Ромлака" на "Ролмака", якого пропустили усі, окрім Книжкової Драконки (Аню, дякую! Бо воно цілком могло та і піти до друку). Також Драконка підмітила, що один з персонажів зачасто щось робить "кісточкою вказівного пальця". Пішла шукати – таки так. Замінила. Вирішила перевірити інші дії чи реакції персонажів і знайшла, що тілом Касі зачасто проходять "хвилі холоду". Замінила. Вирішила перевірити, скільки взагалі "хвиль" в тексті. А далі мене вкусила Олена Кузьміна (Оленко, пробач, я по-доброму. Просто після твоїх постів про те, як ти ретельно вичищала текст, я не знаю, як влучніше описати цей стан🫣) – і я почала маніакально шукати повтори ВСЬОГО. Вираховувати, скільки на рукопис в більш ніж 120 тис слів може бути "хвиль", особливо "холоду", різних "поглядів" і так далі. Десь на третій годині за цим заняттям вирішила прийняти вольове рішення зупинитись, адже після мене текст буде ще вичитувати свіжим поглядом випускова редакторка Валентина, тобто вже третя професійна людина, і якщо щось буде не так – то вона помітить. А якщо не помітить – то все норм. Видохнула. Завтра віддаю.Так і живем.
Обрала варіант, який ви писали найчастіше – Промені Аласі, від Аліси Корж🌜І вже прочитала перші сто сторінок, тому одразу перейдемо до вражень:🍪Дуже шикарна мова. Насичена, тягуча, повна прекрасних порівнянь, метафор, зворотів. В текст було дуже легко влитися і це був один з вирішальних факторів, коли я гортала всі інші історії.😉Деталізований та пропрацьований світ. Він цікавий, незвичний, яскравий, повний запахів та смаків, все як я люблю. І хоч нас одразу в нього закидують, через десять сторінок починаєш по трохи в ньому розбиратися. Через п'ятдесят – розумієш та віриш.🍪З деякими героями ми тільки познайомились, деяких пізнаємо з кожним словом все більше. Я ловлю кожну взаємодію Касі з Треєм, бо цей персонаж зацікавив мене ще до прочитання книги. Дуже інтригує що ж очікувати далі, але ніяких теорій я поки не будую, щоб не надумати собі нічого зайвого...😉Мені дуже подобається як Аліса вибудовує та показує все, не говорячи цього напряму. Закладена проблематика вже по трохи починає формуватися, події течуть поволі, але набирають обертів, а я готова до неочікуваних поворотів. Хочеться смакувати цю історії, тому надпиваю її, як і каміс, поволі та маленькими ковтками.#відгуки_та_читання
👼 Обожнюю контексти і підтексти у тексті, ось такий каламбур. Для мене саме це робить його цікавим – коли автор(ка) не каже прямо, проте читач здогадується сам. Ну, або не здогадується.Контекст — це певні умови, у межах яких сприймається текст. Він допомагає зрозуміти значення реплік, образів і вчинків персонажів. Відірвана або переміщена в інший контекст сцена сприймається геть інакше. Контекстом можуть бути світ і світобудова, особливості соціального устрою, ролі у суспільстві, минуле персонажів, події, що передують сцені, тощо.Підтекст — це прихований, не прямо висловлений зміст, який читач має здогадатися, аналізуючи текст і контекст. Він ніколи не називається прямо, розкривається через натяки, символи, деталі й потребує інтерпретації. Наприклад, залежно від контексту мовчання героя може мати геть різний підтекст – страх, протест, мовчазну згоду чи незгоду або внутрішній конфлікт.Особливо класно гратися в контекст-підтекст, коли пишеш від першої особи, адже геть не все можна просто пояснити чи сказати прямо, багато що залишається саме на рівні підтекстів. І за це я так люблю першу особу і як читачка, і як авторка. Про контексти і підтексти у діалогах є прекрасна одноіменна книга"Діалог" Роберта МакКі, якої – пам-пам-пам – немає українською 😒💫 Мої улюблені сцени із "Променів" – це саме ті, де персонажі граються у підтексти. У першій книзі це діалог про птахів (який насправді зовсім не про птахів), і, звісно ж, сцена на даху (де підтекст розуміють, певно, усі, окрім персонажки). У другій улюбленою такою сценою є діалог про спальник (який насправді не про спальник) і момент із колінами (коліна там також є лише засобом вираження глибшого підтексту). Проте є й суттєвий мінус – найулюбленіші моменти зовсім неможливо передати через цитати, бо без контексту вони не грають. Наприклад, вчора я намагалась знайти хоча б одненьку цитату про кохання з першої книги – і не знайшла. Бо все на підтекстах. Ну ось що скаже людині, що не читала, фраза: "Я не хочу, щоб ти ставала моєю сестрою"? Нічогісінько. А той, хто читав, тихенько хіхікне 😉
🐶🐱 Ура, пост із тваринками!Сьогодні не книжковий контент, але хочу раз на місяць все ж робити подібні пости. Можливо, для когось вони стануть знаком🙌 Як щаслива власниця собаки з притулку, я щиро не розумію, як, по-перше, можна жити без собаки чи без кота, а, по-друге, нащо купувати, коли є стільки чудових й унікальних, які дуже чекають на родини в притулках і мріють про дім. Сьогодні вашій увазі представляю кілька 💫зірочок з притулку "Сіріус"💫 – на жаль, найбільшого притулку Європи, який понад 25 років рятує тварин (зараз ще й масово з фронту) і дає їм шанс бути побаченими новою родиною. 🐶 Спочатку про маленьких щенячих носиків, які, проте, здатні на великі подвиги, варто лишень подарувати їм шанс – Фету (чорно-біле відмеженя), Безе (маленький біло-сіренький бородань) і Мафіна (чорно-коричневе маля). Попри свій маленький розмір і вік, вони вже знають це життя і вагу часу очікування. Малеча дуже прагне дому і затишку, аби дарувати це відчуття навзаєм. Вони неймовірні!🐱 Також вашій увазі представлю триколірну красуню Буклю, ніжну і лагідну пані кішку. Її власниця померла, сестра вже поїхала додому, а Букля сумує в кліточці. Їй дуже некомфортно в притулку😔 Вона настільки розгублена, що навіть не хоче спілкуватися з іншими котами, все чекає на свою сестру чи новий дім.🐱 Останній, проте не по значимості – містер кіт Тільд, пухнастий чорно-білий муркотун, якому місце на дивані з людиною і її книжкою, а не в притулку.Якщо вам запав у серце хтось із гавкучих крутеликів – зателефонуйте або напишіть менеджерці з адопції: +38 096 935 59 15Щодо муркотунів дзвонити сюди – куратор котиків (Катя): +380 67 509 18 92Забираючи тварину з притулку, ви рятуєте двох – ту, яка тепер знайде дім, і ту, яка займе звільнене місце у притулку для очікування свого шансу.Також залишаю контакти притулку "Сіріус"" – сайт, інстаграм-сторінку й інстаграм-сторінку адопції. Я вже багато років із "Сіріусом" і саме туди піде 50% мого роялті з "Променів Аласі".Дякую за реакції та репости – і най трапиться диво 💫
"...симпатія до героя, з яким ми вирушаємо у подорож, – єдина найважливіша складова, що робить нас співучасниками історії." – пише Блейк Снайдер у вступі до своєї книги "Врятуйте кицьку", і це перше, що я виділила красивим маркером кольору морської хвилі. Бо так резонує.Автор далі каже про одноіменний прийом "врятувати кицьку", що викликає ту саму симпатію і який класно давати десь на початку знайомства з персонажем, якщо хочемо прив'язати читача до нього. Це коли персонаж робить якусь хорошу дрібничку, іноді навіть попри образ стерва, крутелика чи бедбоя. Як врятувати кицьку. І воно дійсно працює! Помічала це в багатьох історіях, наприклад у того ж, господипрости, Крістофа в "Безночі". Зараз читаю "Всі ми лиходії" – і там також цього багацько.У себе також використовувала цей прийом, хоч і не знала, як воно називається. Першою "врятованою кицькою" Касі є Ранді, її служниця. Попри те, що головна персонажка "Променів" є доволі егоїстичною в певних моментах, часто вчиняє імпульсивно і, відверто кажучи, кепсько, саме оці "врятовані кицьки" протягом історії все ж змушують читачів симпатизувати їй.А книга Снайдера взагалі класна і дуже корисна, читаю і занотовую. Обожнюю книги по сценарній майстерності голівудської школи й не втомлюся повторювати, що нам треба їх більше в українському перекладі. То скарби.
Офіційно заявляю: у цій книзі кожен чоловічий персонаж мене бісив! Один – бо дозволяв собі занадто багато. Інший – катастрофічно мало 🤭 Але це спрацювало ідеально! «Промені Аласі» Аліси Корж 🌞Це фантастика, яку я взяла просто, щоб подивитись що там у першому розділі. Але вже через 20 сторінок ловила себе на думці, що вигаданий світ давно так міцно не тримав.Це пустельний сеттинг, отруєний смертельним нейротоксином. Світ жорсткого класового поділу: вищі та нижчі. ✨Вищі – ті самі «цивілізовані», які окупували іншу державу, бо їхню власну знищила отрута. Через уражену репродуктивну систему вони більше не можуть нормально народжувати. Тому, вирощують дітей у лабораторіях: обирають стать та модифікують тіло.А природне народження називають «бруднонародженням». І вирішують зачищати всіх, хто на нього зважився.✨Так, колоніалізм, контроль над тілом і поділ на класи тут не декорація, а фундамент світу.✨Головна героїня – Касі, «бруднонароджена», яку бере під опіку майбутній правитель. Але не чекайте від нього турботи чи тепла. Вона живе майже в ізоляції, про неї пліткують, а опікун ще й відправляє в академію, де її відверто зневажають. Бо попри протекцію – для однолітків вона все одно нижча, неправильна, чужа.✨І от що важливо:Касі не мріє захопити владу, не планує переворот і не грається в «обраність». Їй 17 і вона хоче лише одного: дізнатися правду про своє минуле і знайти брата. Саме ця приземлена, дуже людська мотивація робить її максимально живою.✨А ще я окремо кайфонула від того, як авторка працює з феміністичними сенсами. Світ тут буквально патріархальний, де жінка просто влаштовує прийоми і виховує дітей. Але! Тут є моменти, які вже закладені для розвитку в наступній частині. І відчуваю, там буде гаряче. А тепер коротко: ✨це янґедалт дилогія; ✨тут немає магії, зате є небезпечні істоти;✨тут мало кохання, але багато політичних інтриг; ✨вайби дарк академії, булінг та повстання. А ще тут прекрасні легенди про світ «Променів», де я зловила великодку на князя Олега🍞Не лякайтесь, що вона така цеглинка. Бо сюжет тут максимально динамічний. А фінал….просто хочеться одразу другу книжечку.
🌟 Чого нас і навчив фінал Дивних Див – так це тому, що неможливо створити фінал, який би задовільнив усіх. Особливо коли ти настільки масмаркетовий, а не нішевий. І це нормально.Глядачі, як і читачі, мають свої очікування/теорії/погляди, і потрапити одразу в усе просто неможливо. Даффери дуже старались (що аж занадто помітно, як на мене), але і в них не вийшло. Моїми головними вимогами до фіналу були а) логічність; б) відчуття певної сатисфакції. Обидві умови якось виконалися, тож, попри 1000 і 1 питання до логіки дій персонажів та роялів з кущів, для мене фінал цілком норм (хоча й було відчуття, ніби очі намазали варенням, так солодко). Особливо сподобався сюжетно отой хід у фіналі-фіналі-фіналі, із можливо альтернативною кінцівкою (також спроба загравання з очікуваннями глядачів, але мені зайшло).Власне, в "Променях Аласі" ми змінили фінал по тій самій причині – аби потрапити в очікування більшості. Бо фінал, який першопочатково придумала я, точно викликав би хвилю нерозуміння, хоч і був цілком логічним і реалістичним.Ох вже ці фінали 😔
😒 Перше одкровення 2026 року – я не розумію Драміону.Ба більше – воно мене на якомусь рівні навіть обурює. Я не можу усвідомити, як можна шиперити розумну, красиву, сміливу і чудову дівчину із брехливим, огидним, боягузливим і недалеким хлопцем. Копнула глибше і зрозуміла, що я взагалі не люблю enemies to lovers. От саме коли вони дійсно вороги, особливо якщо до цього любовний інтерес прям робив огидні речі – булив, підіймав руку, ображав, принижував, тощо. Для мене ніякі дії в подальшому не виправлять ситуацію, і все в мені буде обурюватись й опиратись розвитку стосунків. Бо це яскраво-криваво-червоний прапорець. Мені хочеться кричати на персонажів, надавати їм запотиличників. Переважно я просто закриваю книгу і не продовжую, бо в реальності з подібними людьми чиню так само - викреслюю їх зі свого життя. Можливо, бо я вже доросла тьотя і не вірю в I can fix him і в те, що люди змінюються.Від друзів до коханців – ок. Від суперників до коханців – давайте ще. Від неприязні до кохання – запросто. Проте я ніколи не визнаю шиперинг із булером чи морально огидним (не сірим, а саме огидним мені) персонажем. А у вас як із цим?
💫 Ну що ж, час підводити книжкові підсумки року 😊👉 Видала разом з чудовим видавництвом одну книгу і довела себе до нервового зриву коректури другу. Це здобуток не стільки цього року, скільки кількох попередніх, проте звучить солідно – то най буде.👉 Було багато "вперше". Перша презентація книги, перша участь у книжковому фестивалі, перший офлайн та онлайн книжкові клуби, перший літертурний конкурс. Поки все подобається!👉 Спробувала work-life balance. У підсумку пішла зі старої роботи, проте нову так і не знайшла. Буду чесною, не сильно-то й шукала. Поки на фрілансі комфортно, далі подивимось.👉 Читала трохи класних книжок, багато саме українського. З найкращого в 2025 розум каже, що "Кімнати Естер" Марії Олекси, а серце – що "Сніжний Ізюм" Аліни Дихман. Вірю обом, адже обидві книги чудові. Розчаруванням року став "Нашіптувач" Каріззі та "Помічниця лиходія" Ханни Ніколь Мерер. Першу не дочитала, другу дочитала, але геть не потрапило ані в очікування, ані в смаки. 👉 Зловила кризу і вигорання. Придумала й розробила план для наступної історії, проте досі не певна, що взагалі хочу писати і що варто продовжувати. Нехай це будуть проблеми мене в 2026.👉 Багато бетила, й дуже радію, коли воно дійсно комусь корисно. Особливо клас, коли ці історії потім бачать світ, тож дуже чекаю на 2026!👉 Познайомилася з величезною кількістю неймовірних людей, закохалася в українських авторів та авторок, знайшла комфортне середовище, де не страшно і приємно. Люди – це скарб❤️Якось так. Ніби й не багато, проте мені достатньо. 2026, please, be kind 🫂
🎧 Fun fact про другу книгу "Променів Аласі" і до чого тут обізянкиПід час редагування другої книги у мене сталася обсесія на гурт Arctic Monkeys, а саме на їхній альбом A.M., тож одна із сюжетних ліній буквально підігнана під нього. Ба більше – в книзі є багато великодок, від реплік, що довільно повторюють слова з пісень, до алюзій на ситуації, описані в піснях. Так-так, буде і I wanna be yours, і I want it all, і why'd you only call me when you high, і I don't know if you feel the same as I do, і, звісно ж, про nights, які mainly made for sayin' things that you can't say tomorrow day. Касі в другій книзі точно можна назвати "certified mindblower", а зробити їй snap out of it хочеться так багато разів, що якщо пити кожного разу, як виникає таке бажання, легко можна наклюкатись. Найдивніше те, що це не найулюбленіший альбом арктіків, проте він так ідеально ліг мені в настрій книги (й особливо одного з персонажів), що став неофіційним саундтреком. Чи то книга стала одою цьому альбому, не певна.Забавно й те, що оповідання, яким зараз граю на конкурсі, присвячене творчості іншого улюбленого гурту й називається буквально фразою однієї з їхніх пісень. Ось так, виходить, пишу від любові до музики.
TGLIST.COM.UA
