😉На вихідних вирішила фінально проглянути текст. Окрім, власне, правок після коментарів коректорки (з якими я майже всюди погоджувалась), під час коректури я також підправила деякі репліки, а деякі запропонувала видалити, бо вони є пустими або зайвими + трохи відкорегувала один моментик. Замінила одного "Ромлака" на "Ролмака", якого пропустили усі, окрім Книжкової Драконки (Аню, дякую! Бо воно цілком могло та і піти до друку). Також Драконка підмітила, що один з персонажів зачасто щось робить "кісточкою вказівного пальця". Пішла шукати – таки так. Замінила. Вирішила перевірити інші дії чи реакції персонажів і знайшла, що тілом Касі зачасто проходять "хвилі холоду". Замінила. Вирішила перевірити, скільки взагалі "хвиль" в тексті. А далі мене вкусила Олена Кузьміна (Оленко, пробач, я по-доброму. Просто після твоїх постів про те, як ти ретельно вичищала текст, я не знаю, як влучніше описати цей стан🫣) – і я почала маніакально шукати повтори ВСЬОГО. Вираховувати, скільки на рукопис в більш ніж 120 тис слів може бути "хвиль", особливо "холоду", різних "поглядів" і так далі. Десь на третій годині за цим заняттям вирішила прийняти вольове рішення зупинитись, адже після мене текст буде ще вичитувати свіжим поглядом випускова редакторка Валентина, тобто вже третя професійна людина, і якщо щось буде не так – то вона помітить. А якщо не помітить – то все норм. Видохнула. Завтра віддаю.Так і живем.