Як побороти бусифікацію?Довоєнні навички дозволили побувати в різних сферах армійської ланки. І побачити, так би мовити, проблеми зсередини. Так зникли самі по собі питання стосовно якості управління військом. Ну яка може бути якість, коли в управлінських структурах жорсткий некомплект по штату? Але суть не в цьому.Ознайомлення з процесом дозволило побачити повну неефективність наявної системи призову. Повістки не діють взагалі. Їх ефективність на рівні статистичної похибки.Врешті решт, це веде до екстраординарних рішень, щоб набрати хоч когось.В нас цифровізація дозволила вирішувати питання відстрочок без явки у ТЦК. Так чому ж не ввести систему електронних повісток? Через оповіщення банків, мобільних операторів та інше.За неявку вже після цього – карати блокуванням фінансових активів та подачею у розшук. Це як мінімум.Такі зміни суттєво покращать ефективність комплектації війська. І зменшать явище бусифікації. Бо в цьому разі в бусік будуть йти лише ті, хто в офіційному розшуку, а не випадкові перехожі.
Якщо Україна програє цю війну, то немаловажною причиною буде невміння частки суспільства дотримуватися інформаційної гігієни. Що толку до апеляцій держави до світового співтовариства з приводу ударів РФ по цивільних об’єктах, якщо обов’язково знайдуться «корисні ідіоти», які публічно пояснюють ці удари тим, що росіяни били по якійсь військовій цілі, в даному випадку по місцю церемонії нагородження? Тобто тепер будь-який захисник РФ з західних політиків зможе з легкістю парирувати офіційне українське звинувачення РФ в черговому ударі по цивільних. І зробити це з посиланням на українських політиків чи популярних блогерів. Так само російські дипломати в ООН чи в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Росіянам і робити нічого не треба, все вже зроблено за них.Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять. При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
Литва вийшла з конвенцій про протипіхотні міни та касетні боєприпаси. Польща оголосила про наміри відносно цього ж та загальнонаціональну БЗВП, та й баварці з ХСС наголошують на поверненні призову до Бундесверу. Але чи не запізно це?У своїй статті для Jamestown Foundation я наголошував на тому, як Москва намагається направляти людські потоки в потрібному їй руслі в економіці через зворотню індустріалізацію. Банально не допускає людей до вищої освіти, заганяє їх у рамки середнього спеціального та відправляє на завод. Чи в армію.Думаю, всі знають про таке явище, як «військова кафедра» при вузі. Зазвичай там навчались лише заради того, щоб не служити в армії. Та й зараз на вже якому році війни є ті, хто з такою мотивацією йде на кафедру.У Росії вони також є, як спадок радянської системи. За виключенням того, що після реформування системи військової підготовки (2019 рік) всі військові кафедри та факультети військового навчання були об'єднані у військові навчальні центри (ВУЦ). На початок 2024 року кількість ВУЦ вже досягла 137, а кількість студентів перевищила 60 тисяч. Це свідчить про динамічне розширення системи військової підготовки в Росії.Якщо порівняти ці цифри з 2019-м (93 ВУЦ), можна побачити значне збільшення:2019 – 93 ВУЦ2022 – 109 ВУЦ2023 – 137 ВУЦЦе говорить про пріоритетність військової підготовки в російській освітній системі та підготовку значного резерву у рамках Системи військової підготовки студентів (СВПС).При всьому цьому підготовка йде не тільки офіцерів, а й рядового та сержантського складу. Це фактично посилює і без того сильну мобілізаційну спроможність РФ.Чи мають подібну систему хтось в Європі? Відчутно – мабуть, лише поляки. А саме Legia Akademicka, де фактично так само готується резерв Війська Польского, але має значно менше охоплення. Програма резерву стартувала як пілотна у 2017 році, і з кожним роком демонструє розширення та адаптацію до нових реалій. За цей період програма пройшла кілька етапів розвитку, що відображають як зростання інтересу серед студентів, так і певні труднощі в процесі навчання та тренувань.На початку програми близько 5000 студентів з різних університетів виявили інтерес. За даними звітів першого випуску, лише 3000–3500 студентів успішно завершили всі етапи навчання, отримавши статус рядового резерву. Відсіювання під час практичних тренувань стало основною причиною зниження числа завершених курсів. Це свідчить про високі вимоги до фізичної підготовки.До 2019 року програма зазнала значного розширення. З’явились нові навчальні модулі: базовий, сержантський та офіцерський. Міністерство національної оборони повідомляло про щорічне залучення понад 10 000 студентів, що підтверджує зростаючий інтерес до програми.Базовий модуль демонструє найвищий рівень завершення: приблизно 60–70% студентів успішно його проходять, що означає близько 6000–7000 студентів щороку.Сержантський модуль виявився складнішим, і рівень завершення коливається на рівні 50%, що дає 1000–2000 нових капралів резерву на рік.Офіцерський модуль, який був доданий в 2020 році, залишається висококонкурентним, з кількістю випускників, що не перевищує кількох сотень на рік.Висновки зробіть самі. Навіщо Росії розширювати систему резерву та військових вузів (за останні півтора року тільки вищих командних училищ повернули п’ять штук)? Стає, звичайно, зрозуміло: ось чому заворушилась Європа. Шкода, що лише Східна. І ще більше шкода, що тільки зараз.
Пока в большинстве своем люди заняты обсуждением инфошума, поговорим о более интересных вещах.Представьте лидера, который приходит к власти благодаря беспощадной эффективности, реформирует институты под себя и устраняет оппозицию с хирургической точностью. Взлетает на волне популизма, обещая «навести порядок» и избавиться от врагов государства.Человек, который, скорее всего, вышел из военной или бизнес-среды, позиционируя себя как антиэлитного реформатора. Он усилил исполнительную ветвь власти, зачистил бюрократию от несогласных и перестроил судебную систему под свои интересы. Его методы беспрецедентно жестоки но он бы оправдывал их необходимостью для спасения страны.Узнали? Подумали, Дональд Фрэдович? А фиг там, это Луций Корнелий Сулла.История имеет свойство повторяться. Не буквально, но схоже. Обладает ли Трамп популярностью у военных, как и Сулла? Однозначно. Вошел ли при этом Трамп силой? Нет. Но его армия – это сотни и тысячи чиновников, которые были назначены в соответствии с Project 2025. Как и в Поздней Республике, в обществе жесткая поляризация по политическому и экономическому спектру.Нашли ли выход демократы? Однозначно нет, и идеологические разногласия вполне реально могут подвести партию к расколу. Что лишь подсобит республиканцам в случае ухода центристов поближе к ним.К чему может привести Сулла нашего времени? К смерти Республики. Как в одном из выпуском Daily Show комик Джон Стюарт (заядлый демократ, который сейчас их во всю критикует) вместе с британским комиком Джоном Оливером разыграли сценку «Дорогие Штаты, ты стал буквально как твой папа, поздравляем».Аристотель в «Политике» классифицировал правительства на шесть типов:Монархия (Правление одним ради общего блага) → Тирания (Правление одним ради собственных интересов)Аристократия (Правление лучших ради общего блага) → Олигархия (Правление богатых ради собственных интересов)Полития (Сбалансированная республика) → Демократия (Власть толпы и популистский хаос)Для Аристотеля полития была лучшей формой правления, комбинирующей аспекты демократии и аристократии. В то время как и олигархия, и демократия были нестабильны и подвержены коллапсу.И Соединенные Штаты сейчас буквально на распутье. В рамках аристотелевской теории современная Америка демонстрирует симптомы как ухудшающейся олигархии, так и нестабильной демократии. И либо США скатываются в failed state, либо в классический олигархат. Но тут заявился наш Сулла. И есть третий путь.Теория единого исполнительного органа (Unitary Executive Theory) и Project 2025Первое устанавливает одну авторитетную фигуру (президента) в качестве центральной управляющей силы, уменьшая вмешательство Конгресса и судебной власти. Это отражает веру Шмита в решение: лидер должен иметь возможность действовать решительно, чтобы предотвратить хаос.А второе стремится заменить бюрократическое сопротивление (глубинное государство) лоялистами, которые соответствуют националистической, происполнительной повестке. Это, по сути, предлагает администрацию под контролем исполнительной власти, а не фрагментированную.Эта стратегия напоминает, как Рим перешел от хаотичного правления поздней республики к принципату при Августе – используя смесь популярной привлекательности и авторитарной реорганизации для восстановления стабильности.Что же будет дальше? Сложно сказать, и вряд ли кто-то спрогнозирует. Но можно сказать уверенно, мы можем лицезреть Конец Республики и Рождение Империи.
Фестунг (нім. Festung, фортеця) — німецький типовий укріплений район, такі укріплені райони створювалися у Німеччині і Польщі в 1944—1945 роках під час Другої світової війни. Ідея створення фестунгів належить особисто Адольфу Гітлеру, фестунги будувалися переважно на Східному фронті для перешкоджанню наступу Червоній армії. Статус «фортеці» означав будівництво укріплень навколо міста і наявність в такому фестунгу постійного гарнізону, основу якого складали штатні підрозділи Вермахту підсилені частинами Гітлерюгенду та Фольксштурму. Фестунг заздалегідь зміцнювали барикадами, траншеями і бетонними бункерами, створювали запаси провізії і боєприпасів. У разі просування противника гарнізон не відступав разом з лінією фронту, а залишався всередині, відчайдушно борючись за кожен метр території. Оборонці міста-фортеці не мали шансів на деблокування, але при цьому виконували важливе завдання.Фестунги завжди стояли на перетині зручних ліній постачання — залізниць або автомобільних доріг. Радянські війська обходили фестунги і просувалися далі, але їх наступальний порив слабшав з кожним кроком. За будь-якої армією Другої світової завжди слідували колони постачання. На кожен танк потрібно десяток вантажівок з пальним, запчастинами та боєприпасами. При зменшенні кількості вантажівок постачання — слабшала ударна сила, сповільнювалося просування. З втратою темпу просування росли шанси потрапити під успішний контрудар. Через райони вуличних боїв не можна пустити колони вантажівок і ешелони з боєприпасами, тому доводилося прокладати маршрути в обхід міст-фортець, шляхами з меншою пропускною спроможністю. Струмочки постачання ставали тонше — фестунг впливав на становище на фронтах одним фактом свого існування.
Крым, 2014 год. Вторжение и аннексия целого куска чужого государства. Реакция мирового сообщества? Побузили-побузили, да забыли.В 2016 году Постоянная палата третейского суда (PCA) в Гааге постановила, что «девятипунктирная линия» Китая не имеет юридической основы по международному морскому праву (Конвенция ООН по морскому праву, UNCLOS).В частности, Китай не может претендовать на районы внутри филиппинской ЭЭЗ, такие как рифы Мисчиф и Скарборо. Несмотря на это решение, Китай его не признал и продолжил милитаризацию островов. Реакция мирового сообщества? Просто забыли. Даже не побузили.Украина-2022. Более 20% территории оккупировано, реакция мирового сообщества? Ну да, мы против, но торговать все же будем (очень касается дорогой Европы, например).Но стоило заговорить про Гренландию...Суть всего этого в том, что империализм как явление настаивается. Если долго игнорировать то, что делают одни – рано или поздно другая сторона спросит: «А почему они делают, а мы ничего?».Это, к слову, очень примечательно в свете того, что администрация Байдена не особо-то и критиковала, я бы даже сказал – поглаживала новую переходящую администрацию касаемо вопроса Гренландии. А это говорит о том, что причины и следствия все прекрасно понимают.Есть одна китайская пословица (даже ругательство): «Чтоб ты жил во времена перемен». Ну вот, собственно, добро пожаловать на кровавую арену смерти. Давно не было эпичных сражений. Мировой пирог сам себя не разделит.
Прочитал сегодня про скандал с Портниковым. По его мнению, аристократия не должна воевать. Так вышло, что мой дедушка, Песляк Александр Георгиевич, полковник Советской Армии – ветеран Афганской войны и Анголы. Он оставил мне в наследство родословную для дальнейшего исследования и наполнения.Еще в мирное время, разумеется, я начал изучение. И это привело меня к Державному архиву Киевской области, где в поисках я нашел «УБД» образца конца XVIII века – диплом, указывающий, что мой прямой предок был драгуном во время польской-российской войны 1792 года. Она же в польской историографии известна как «Война за оборону Конституции».Его потомки (и мои предки) служили в Туркестане, уже в Царской армии. А непосредственно в Первую мировую – офицерами в рядах легкой артиллерии РИА. С полной грудью орденов. И, несмотря на весь кровавый маховик репрессий – даже во Вторую мировую мой прадед дошел до Одера командиром артиллерийского расчета.И я в рядах ВСУ далеко не один такой. Помнится, когда-то была встреча, где один из тогдашних праволибералов обсуждал консерватизм и заявил: «Ну мы же понимаем, что шляхты в обществе сейчас нет». Тогда руки подняли целый ряд людей из нынешнего состава батальона «Реванш». И, в частности, сам Богдан Ходаковский – их комбат.И удивительным образом почему-то сложилось так. Потомки шляхты воюют. А те, кто смеет называть себя аристократией – как бы так помягче, прилюдно едят говно.
Кто смотрел и помнит сериал Band of Brothers – сегодня 80-летие забега лейтенанта Спирса в поселке Фой. Как было на самом деле, приведено по воспоминанием ниже:Рота «Изи» под командованием лейтенанта Дайка должна была возглавить атаку на Фой. План заключался в том, чтобы, преодолев 200 метров заснеженного поля, добраться до деревни и, используя ручные гранаты, очистить здания от немцев.Поначалу казалось, что план сработал, так как под прикрытием огня бойцы роты «Изи» двигались по полю в боевом порядке. 1-й взвод на левом фланге достиг нескольких хозяйственных построек, а 2-й и 3-й взводы продолжали двигаться вперед. Лейтенант Дайк, укрывшись за стогами сена, отдал приказ, который оказался для него неудачным. Он жестом приказал 2-му и 3-му взводам присоединиться к нему за стогами сена. Теперь, когда все перестали двигаться, они стали легкой мишенью для немцев. Сержанты роты сходились к стогу сена, требуя от Дайка приказов, но, по рассказам этих людей, он тянул время и, казалось, не знал, что делать. В конце концов он придумал план. 1-й взвод обойдет деревню слева, откуда начнет атаку. Минометчики и пулеметчики взвода останутся в штабе роты за стогом сена и будут вести подавляющий огонь. Но уже через несколько минут после выхода из стога сена немецкие снайперы перестреляют восемнадцать человек из 1-го взвода.С опушки леса за происходящим наблюдал майор Уинтерс - бывший командир роты «Изи». Выкрикивая приказы роте двигаться вперед и уходить из-под удара, он пытался вызвать Дайка по радио, но безуспешно. В этот момент он заметил Спирса и приказал ему возглавить атаку. В ответ Спирс немедленно начал бежать по открытому полю.Достигнув стогов сена, он отстранил Дайка и взял управление на себя. Сержанты взвода, в том числе сержант Карвуд Липтон, ознакомили его с текущей ситуацией. Сержант Липтон вспоминал, что Спирс отдавал приказы каждому взводу, давая указания и направления, а затем побежал со своими людьми прямо за ним.Уверенные в себе и воодушевленные позитивным руководством, солдаты начали штурм Фоя, используя все имеющееся оружие, и начали продвигаться вперед. На дальней стороне Фоя застряла рота «I» - отрезанная от остального взвода и не имеющая рации, она не знала, что происходит вокруг. Узнав о своем положении, Спирс немедленно побежал через деревню Фой - деревню, полную немецких солдат и танков. Очевидец, сержант Карвуд Липтон, рассказывал позже: «Немцы были так потрясены, увидев американского солдата, бегущего через их линию, что забыли как стрелять!» Как только Спирс соединился с ротой «I» и рассказал им о сложившейся ситуации, он побежал обратно через город - снова пересекая немецкие линии. Это был подвиг невероятной храбрости, и один из тех, за которые Спирса сегодня вспоминают больше всего.«Я помню широкие, открытые поля за Фоем, - писал Спирс в письме 1991 года, - где любое движение вызывало огонь. Когда я в одиночку пересекал открытую местность, по мне открыли огонь из немецкой 88-мм артиллерийской установки. Это произвело на меня впечатление».
Україна протрималась без зради в новому році рівно 10 хвилин. Рівно стільки вистачило, щоб ідентифікувати уривок про Сапсан з привітання президента.Але поговоримо про іншу зраду, яка несеться мережею з пера Бутусова. А саме про 155 омбр.Хто має бажання прочитати усю статтю – посилання.Багато розписувати – це переливати з пустого в порожнє. Варто тут додати певні акценти, що здебільшого несеться тиск саме на представників ЗСУ. А варто було б спитати про це в офісу президента та міністерства оборони України.Бо Офіс постійно шукає половинчасті рішення. З одного боку, вони не проводять мобілізаційну кампанію так, як вона має бути. З іншого – вимагають від військових фактично займатися жонглюванням на одноколісному велосипеді, ще й на канаті над прірвою.Яскравий приклад: 50 бійців бригади попрохали політичного притулку у Франції після прибуття туди. І вони його отримають. Чи врахувала влада ці ризики? Ні. Бо нема спільного механізму дій відносно цього з Францією.По-друге, саме створення бригади фактично ініційоване офісом. Бо рішення було про 14 нових бригад з їх повною підготовкою в країнах НАТО. Де шукати на ці бригади не те що бійців, а офіцерів – питання з зірочкою. А тепер про наше суспільство та будь-яку зраду в принципі.Звичайно, на чергову погану новину хомяки будуть реагувати стандартно: казати, що все пропало, що треба дагаварнячок. Питання в тому, а чи хоче цього Росія? За майже два місяці після виборів у США риторика відносно війни змінилась з «закінчити за 24 години» на «завершити хоча б в 2025-му».Це ж стосується і нашої влади, та й народу загалом. Народу, який спить та бачить чи вибори, чи договорнячок. Політичні ігрища, котрі тривають останній місяць, саме про це.А холодним душем буде, скоріш за все, нова хвиля мобілізації в Росії навесні. Бо без неї виконати поставлені завдання вже нема можливості. «Добровольців за гроші» не вистачає, а мапу фарбувати треба.Тож лише питання часу, коли це почнеться. Законодавча база в РФ уже підготовлена і орієнтується на більш якісний контроль за військовозобов'язаними. Розширено пул мобілізованих за рахунок прописування в лави МВС та Росгвардії колишніх ВВшників та ментів, які колись служили.А отже, важкі рішення відносно армії та фронту лише попереду. Неможливо йти в декількох напрямках одночасно. Можливо, у владі це колись зрозуміють.
Глядя на то как лихо Джоулани и Ко одолели противника, следует задать вопрос, а что вообще произошло? Как так вышло, что подразделения САА просто не вступали в бой? А диявол таится в деталях.Асад реформировал резервную военную службу. Формально ориентировался на улучшение управления и повышение эффективности своих армии.Менялись условия, требовался новый подход. И то, на что сделал ставку сирийский диктатор, оказалось не лучшим решением. Реформа стала тем камнем, который свалил гору.То, что надо учесть всем нашим активистам-реформаторам: просто что-то реформировать мало, надо реформировать хорошо. Ведь подходы Асада оказали негативный эффект на армию, по сути ее изничтожив изнутри. Дальше по списку.Продление срока службы. После обязательной военной службы сирийцы оставались в резерве до 42 лет. С 2011 года сроки службы в резерве продлевались, что вызывало недовольство среди военнослужащих.Военнослужащие не могли точно знать, когда их дембель. Это сказалось на их моральном духе и планировании.Недоверие к армии. Сам режим не доверял армии из-за ее непрофессионализма, а также социальных разногласий. Это вело к неэффективности армии и высокому уровню дезертирства.Сокращение срока резервной службы. В 2023-2024 годах сирийское руководство начало сокращать срок резервной службы. Был разработан план, предусматривающий поэтапное сокращение срока службы до 24 месяцев.План включал три основных этапа. Первый этап – 2024 год. Дембель военнослужащих, прослуживших 6, 5,5, 5 и 4,5 лет.Ясно, что Асад следующие этапы уже не проведет, но их все же прописали наперед. Второй этап планировали на 2025 год: отпустить солдат, прослуживших 4, 3,5, 3 и 2,5 года. Третий этап – уже 2026 год, тогда собирались установить фиксированный срок резервной службы, всего 24 месяца.Привлечение добровольцев. Введение контрактной службы с льготами и высокими зарплатами. Контракты могли быть на 5 или 10 лет, плюс опция досрочного увольнения при выполнении определенных условий.Новые контрактники получали хорошие льготы, включая высокие зарплаты и бонусы. Это делало службу более привлекательной.Откуп от службы. В 2020 году ввели закон, позволяющий освободиться от резервной службы за денежную компенсацию. По 5 тысяч долларов с носа. Это было актуально для тех, кто живет за границей.В 2023 году этот закон расширили. Откуп от службы разрешили и тем, кто жил в Сирии, достигая определенного возраста (сначала 40 лет, затем снизили до 38).Изменения в законодательстве. В 2022 году внесли ряд поправок в закон о воинской повинности, уточняющих критерии освобождения от службы по состоянию здоровья и семейным обстоятельствам.В 2023-2024 годах ввели дополнительные поправки. Прописали там освобождение от службы за плату, сразу для различных категорий военнослужащих. Включая тех, кто имеет частичную инвалидность или заключил контракт на 10 лет.Эти реформы и опыт провала Сирийской Арабской Армии стоит на самом деле учесть и нашим ВСУ. Так как, думаю, не я один заметил очень много схожего между проведенными там реформами и тем, что заявляют и предлагают наши народные депутаты.За крахом Асада приятно наблюдать, и именно поэтому не стоит повторять его на своем примере.
