Зверніть увагу, як в ЄС все частіше звучить думка примусового повернення українських чоловіків. Наразі її висловлюють відставні чи другорядні політики. Проте очевидно, що це звичайний «прогрів», і з часом про це почнуть говорити з високих трибун.Чому раптом такі думки з’явилися? Все просто – проблеми української мобілізації вже стали загальновідомими. В ЄС прагнуть, щоб війна в Україні тривала якомога довше, бо це найкраща гарантія того, що Путін їх поки не атакує. І, на радість європейцям, наразі, як я вже неодноразово писав, немає передумов для завершення нашої війни.Втім, прямо зараз формується один із чинників, який може війну припинити, в порівняно короткі терміни. У нас зараз війна на виснаження, в якій наш внутрішній мобілізаційний ресурс швидко вичерпується. Невтішним фактом для держави Україна є сотні тисяч ухилянтів і тих, хто купили собі фальшиві довідки. Десятки тисяч молодих людей, які не хочуть воювати, і прагнуть виїхати. Лише до Польщі з січня по кінець серпня 2025 року в'їхали близько 45 300 чоловіків віком 18-22 років. Після зміни правил – уже 98 500 за два місяці, тобто приблизно 1600 на день. І не забуваємо про 300 000 офіційних сзч\дезертирів.Чому так сталося окреме питання. Проте вже зараз наслідком є відсутність поповнень діючої армії в потрібних кількостях. Опосередковано це підтверджують і заклики до мобілізації жінок, які часто чуємо останні півроку.Тому наші західні партнери і хочуть подбати про український мобілізаційний потенціал. Щоб війна тривала й далі. Їх навіть не лякає те, що депортувати прийдеться і тих, хто працює і сплачує податки в економіку ЄС – для європейських політиків ця втрата менше зло, ніж припинення нашої війни. Тому є всі передумови для того, що життя українських чоловіків в ЄС скоро ускладниться.
Мощун, март 2022-гоБыло в этой Украинской весне особое коварство , грязь пахла кровью . Земля начинает парить, снег еще не весь ушел, а уже где-то под корнями хрустит трава. И ты стоишь посреди этого библейского возрождения, с автоматом, по колено в чёрной жиже, и думаешь: “Вот же, мать её, весна пришла”. И миномётная мина где-то через полторы секунды подтверждает — да, действительно пришла.Мы тогда работали северо-запад Мощуна. Село — как селёдка в бочке: очень плотные дворы и узенькие улочки. Где-то там, на третьем этаже аккуратного домика с садом и пластиковыми окнами, засел корректировщик — скорее всего десантник. Корректировал вражескую артиллерию на наши силы, которые заходили в Мощун только по одной дороге с Горенки . Каждая мина прилетала как по линейке. Видно было, что человек работал с любовью и старанием, словно на даче у тёщи за клубникой ухаживал.Задача простая — найти и успокоить. То есть, как обычно, ничего простого.Идём вдоль разрытого канала и складок местности. Хорошая штука, когда над головой шипят осколки. Один миномётный "восемьдесят второй" лег метрах двадцати, так что уши запищали, как радиостанция с убитым аккумулятором. Грязь, осколки, куски дерева. Но все живы. А это уже почти праздник. Но противник посчитал , что миномёты отработали точно в цель и мы если не мертвы, то сильно ранены и подавлены. Двигаясь ползком добрых метров восемьдесят, возможно, чуть больше, всё таки оказались у того самого злосчастного дома. Дом — аккуратный, с мансардой, занавески цветастые. На третий этаж ведёт лестница с балконом, с которого открывался, как потом выяснилось, отличный вид на весь заезд с Горенки. Прямо идеальный наблюдательный пункт. Если бы я был корректировщиком, я бы выбрал то же место. Мы разделились. Двое обходят слева, я с парой ребят через двор. Перескакиваем через забор, пролетаем огород прикрываясь хибарами и полуразваленным сараем с остатками "волги" . В этот момент дверь дома приоткрылась — и нас обдало очередью. Сухо и коротко, гостеприимно. Я ответил короткой очередью в сторону "вспышки", фактически навскидку, даже не целясь. Кто-то из наших бросил гранату в окно и разбавил это несколькими очередями. Взрыв получился честный, как признание. После этого тишина. Только с крыши снег осыпался. В доме пахло гарью и подгоревшей мебелью. На лестнице — следы крови и первый труп в российском пикселе, по всей видимости его зацепили через окно короткой очередью, а на третьем этаже, у разбитого окна, лежал наш “корректировщик”. Молодой, худой, с лицом какого-то псковского черта с подъезда, только вместо ноутбука — рация и карта с отметками. Я смотрел на него и думал, как всё-таки нелепо люди умирают, когда верят в телевизор. А потом кто-то из наших сказал:— Всё, чисто.Пахло порохом, сосной и свежей землёй. И в этой смеси, как ни странно, было что-то живое. Может, надежда. А может, просто очередной обман обоняния.Главное — не думать слишком много. Потому что здесь, под Киевом, мысли взрывались чаще, чем мины.
На основі наказів командування кожна військова частина у місці свого розташування мала право поповнювати особовий склад, залучаючи місцеве населення до служби. Під час оборонних боїв підрозділи намагалися автономно здійснювати мобілізацію, співпрацюючи з місцевими органами влади. Проте успіх цього процесу не був гарантований: призвані селяни не завжди з’являлися, часто відкрито ігноруючи потреби війська. Деякі з них навіть заявляли, що не розуміють, навіщо воювати проти тих, хто нібито захищає простий народ.Нерідко мобілізованих передавали з однієї частини до іншої для укомплектування. Це створювало хаос та деморалізувало місцевих мешканців. Новобранці залишалися у строю лише доти, доки підрозділ стояв на місці. Після отримання наказу на передислокацію вони часто дезертирували, інколи забираючи із собою частину майна. Це свідчило про низький рівень національної свідомості та слабку мотивацію.Ситуацію ускладнювала відсутність дієвої адміністративної влади на місцях. Селяни, відчуваючи безкарність, відмовлялися виконувати мобілізаційні розпорядження, заявляючи, що «не дадуть ні війська, ні хліба, хай уже скінчиться та війна».Під час проведення мобілізації через небажання чоловічого населення часто доводилося вдаватися до сили. У деяких селах селяни навіть чинили збройний опір жандармерії, що прибула проводити набір. Це призводило до жертв серед військових. Для уникнення подібних випадків командуванню доводилося роззброювати селян і брати заручників. Такі заходи давали результат, проте бойова й моральна якість отриманих у такий спосіб поповнень була сумнівною, що швидко проявлялося у масових дезертирствах.Багато новобранців залишали лави ще до прибуття у запасні частини, просто розбігаючись по домівках. Офіційна звітність значно відрізнялася від реального стану: замість кількох сотень чи тисяч призваних на місця прибувала лише невелика частина. Часто у призначені пункти збору не приходив ніхто. Попри це, деякі командири у своїх звітах доповідали, що мобілізація відбувається «загалом добре».
Це УНР. І чим закінчилось, знаємо. Всі помилки мобілізацій – це завжди, в першу чергу, помилки суспільства. До речі, траплялось на очі, як люд коментував заяву про законність мобілізації з боку представника ЄС з прав людини. Буцімто і ЄС вже поганий і йти туди не треба, бо самі українців вбивають. Який дивний народ. Усі його хочуть загеноцидити та вбити, куди не ткни.
Все частіше з’являється реклама завезення в Україну «кваліфікованих працівників», переважно з Індії і Бангладешу. Здебільшого це «різноробочі, спеціалісти логістики, водії, зварювальники».Зауважу, що ніякі вони не «кваліфіковані», бо такі не поїдуть працювати в охоплену війною країну, з напівзруйнованою економікою і низькими зарплатами. Кваліфіковані легко знайдуть роботу в безпечних і розвинутих країнах. Проте головне це вибір країн, звідки до нас їх завозять. З Бангладеш все зрозуміло – типова країна 3-го світу, яка поставляє низько кваліфіковану робочу силу куди тільки можна. З Індією ж все значно цікавіше.Фактично Індія зараз є союзником Росії. Ця країна одна із засновників БРІКС, і попри тиск США не відмовилася від закупівлі російської нафти. Індія активно покупає російську зброю, зокрема, прямо зараз ведуться переговори про постачання туди систем ППО С-400. Російські компанії мають в Індії чимало спільних бізнес-проектів. Індія займає друге місце у постачанні критичних технологій для ВПК Росії. Ну і вчора в Індії розпочались спільні російсько-індійські військові навчання, які протривають до 15 жовтня.То ж виникає закономірне питання, з якою метою окремі рекрутингові компанії збираються масово завозити в Україну безробітних індусів? За рахунок України допомагати Індії прилаштувати надлишок населення з депресивних регіонів, щоб Нью-Делі могло ще більше грошей вкладати в російську економіку? Я вже мовчу про те, що дехто з цих працівників може бути завербованим російськими спецслужбами.
Оборонна концепція генерала Балька:«Постійна чисельна перевага росіян змусила нас відмовитися від жорсткої оборони в Росії. Ми віддавали перевагу невеликим силам на передовій і концентрували танки далеко в тилу для контратак з флангів і з тилу. Навіть сьогодні ми вважаємо, що жорстка оборона є небезпечною. Маневрена оборона, яка постійно несподівано ставить росіян перед новими ситуаціями, збиває його з пантелику і руйнує його задум».[…] Їхнє розчарування перед обличчям цієї дилеми відображає становище командирів НАТО сьогодні. Однак генерал Бальк пізніше зробив показове зауваження щодо політичних і гуманітарних аспектів цієї тактичної проблеми:«Наприкінці війни нас дуже стримувала відносно низька мобільність, оскільки ми не могли дозволити росіянам увійти на території, заселені німцями».[…] Постійною темою було питання взаємодії родів військ, а точніше — тактичного застосування броньованої піхоти. Загалом, видається, що німецька армія у Другій світовій війні й навіть сьогодні розглядає піхоту як більш статичну або обережну оборонну силу: утримувати лінію, формувати поле бою, підтримувати цілісність, створювати рамки, у межах яких мобільні танкові з’єднання, зазвичай залишені в резерві, здійснюють контратаки як головний засіб знищення наступаючого ворога. Це призводить до того, що координація дій танків і піхоти здійснюється на рівні бригади або дивізії.Американська концепція не надто відрізняється від німецької, окрім одного важливого винятку. Армія США зазвичай практикує перехресне прикріплення танкових і механізованих батальйонів, щоб у більшості випадків механізований батальйон мав хоча б одну танкову роту, а танковий батальйон — одну механізовану піхотну роту. Ця практика (не чужа й німецькій армії) зумовлена тим, що батальйони на лінії НАТО мають широкі фронти й часто ведуть бої самостійно, у відокремлених ділянках місцевості. Це означає, що в армії США координація танків із піхотою відбувається на рівні батальйону.Німецька армія сьогодні надає перевагу координації танків і піхоти на рівні бригади.
Загалом роблячи ставку на продавлювання непідготовленого супротивника росіяни частково вирішують дилему втрат per mile проти втрат per day. Змушуючи супротивника відходити від маневрової оборони до позиційної війни, де має більше можливостей та досвіду для виснаження та реалізації своїх завдань.
Сьогодні Royal United Services Institute (RUSI) опубліковав статтю про те, як Росія активно допомагає Китаю готувати повітряно-десантні війська для вторгнення на Тайвань. Це не є чимось новим, бо ще на початку серпня були публікації про цю систему в контексті виробництва для КНР. Про це вже писали в низці новин, публікацій та каналів ще на початку серпня.Ці зливи спочатку були опубліковані в конкретних соцмережах, у твіттер-акаунті «хакерської групи». Важливо, що вони з’являлися протягом місяця чи навіть більше. Вони не мали великого охоплення – від сили 300-400 переглядів, зрідка згадки в медіа. Але ви маєте вірити, що один із цих переглядів був саме від співробітника RUSI. Випадково знайшов.Це свідчить про те, що кульмінаційна публікація в тому ж RUSI – необхідний крок. Тобто була проведена інформаційна операція з підсвічування підготовки китайців до вторгнення на Тайвань.Але виникає питання: навіщо це було опубліковано, до чого це веде? До того, що в документах чорним по білому було написано, що ці системи, озброєння і т.д. розроблені та слугують для того, щоб допомагати повітряним силам і повітряно-десантним військам НВАК воювати проти Тайваню, Філіппін та інших острівних держав регіону.Раніше припускали, що війна за Тайвань розпочнеться приблизно у другій половині 2027 року, коли там будуть відповідні погодні умови. Але зараз вийшла ця публікація. Разом із фактами того, що китайці активно беруть участь у розбудові збройних сил Росії, наприклад, поставляючи дрони, виготовляючи серійні дрони на кшталт «Шахед» в інтересах російських збройних сил, свідчить про те, що глобальний конфлікт, ймовірно, почнеться раніше.Інакше не було б сенсу публікувати цей злив так зарані. І, відповідно, судячи з підготовок європейських країн – їхніх систем цивільної оборони, медичних установ – ми неодноразово бачимо, що остаточний термін: це весна 2026 року. Тобто є певний діапазон дат, який дозволяє говорити про те, що більш глобальний конфлікт розпочнеться.І наразі рішення на українському театрі воєнних дій немає. Бюджет планується вже заздалегідь на рік уперед, і європейці змушені підштовхуватися до підготовки до повномасштабної війни.
Три роки. Пам'ятаємо тебе, друже.«Бойовий медик Вячеслав Башта, позивний Док, загинув 22 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Карпівка на Донеччині. Через місяць йому мало виповнитися 27 років.Вячеслав народився у місті Дніпро. Закінчив Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, здобув ступінь бакалавра із соціальної роботи. У вільний час вирощував екзотичні рослини. Захоплювався кулінарією, цікавився історією.З 2019 року чоловік служив за контрактом у Десантно-штурмових військах Збройних Сил України. Був бійцем 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював в ООС на Донбасі.З початком повномасштабної війни Вячеслав приєднався до лав 25-ї окремої повітрянодесантної бригади та продовжував боронити рідну країну від окупантів. Був бойовим медиком.«В’ячеслав загинув він, як належить справжньому чоловіку – на благородній оборонній війні проти звіра, який вторгся на терени нашої країни. За час своєї служби він сповна виправдав славу українських десантників – Вячеслав і його «Завжди перші» бойові побратими були в авангарді як оборони, так і наступу, зокрема, під час нещодавньої контрнаступальної операції українського воїнства на Харківщині. Наш друг неодноразово балансував між життям та смертю, але цього разу, на превеликий жаль, доля наздогнала його. Спи спокійно, Брате. Ми обов'язково помстимося за тебе. Обов'язково переможемо», – написали товариші загиблого на сторінці НІП «Тиск».«Про нього можно говорити годинами, для кожного він відкривався з різних сторін, але для всіх він був сонячною людиною. Коли він з'явився у моєму житті, він освітив його», – розповіла дівчина загиблого Діана.Поховали десантника у рідному місті.»
Надихаючись бульбашкою сучасних наших есдеків, знову хочеться більш детально розглянути проблематику суспільно-політичного направлення.Якщо подивитися на Сполучені Штати, Європу та інші країни, то можемо побачити наочно, як зростає так званий «правий популізм». Його ліберали називають варварським, звинувачують людей у невігластві та кенселять за його прояви. Але речі тут значно ширші та глибші, ніж здаються лібералам. Перш за все, це економічні причини – невирішена криза 2008 року, котра потягнула за собою проблеми кінця 10-х. А ще ковідна криза, призвела до того що знизились промислові можливості. В першу чергу, людські. І вже потім безпосередньо «заводські».Бо інакше не було б скорочення промисловості в Європі та зниження робочих місць. І не було б це гострою проблемою в США, на котрій зіграв Трамп (як і на багатьох інших).Все це, як і безконтрольна міграція без асиміляції, веде лише до двох шляхів. Як не крути, але діалектика працює. В нашому випадку більшість може йти або вліво, або вправо. І коли ліве роками ігнорує інтереси більшості – то не дивно, що люди підуть в сторону фашизації суспільства.Це нормально. Бо так працює діалектика. Чи можна з цим щось зробити? Хіба що прийняти природній стан речей, який закріпиться Великою війною. Бо протиріччя між блоками держав лише досягають свого піку.І вже від цього краще відштовхуватися, працювати в інтересах суспільства. Не нав’язувати йому ті речі, котрі не належать до інтересів та патернів виживання. Тоді щось та й вийде. А поки будемо ходити по колу в танку смерті.
Поговоримо трохи про ситуацію на Покровському напрямку. Чи є вона критичною? Є. Чи прям все так погано, як малюють? Ні. Проблема в іншому.Маючи фіксацію з повітря, знаючи кількість засівших груп окупантів (загалом складаються з 1-5 одноразових штурмовиків), вибити їх не можемо. Вдала оборона – це коли є можливість провести контрнаступальні дії, щоб вибити ще не закріпленого противника с позицій.За останні півроку-рік головною проблемою є якраз неможливість на місцях провести контрнаступальні дії.Наприклад, вклинення у напрямку Ізюму сталося тому, що 66 омбр в один з моментів змогла виставити всього-навсього два танки на дії у відповідь. Без піхоти, бо її просто не вистачає.Так само, певен, маємо ситуацію і тут. Бійці сидять по 100 і більше діб на позиціях по 1-3 людини. Звичайно, супротивник малими групами зможе проходити. І в бій стрілецький вступає вже мінометка або дронщики. Звичайно, можна сказати про «тиловиків в окопи», сидячи вдома і не будучи залученим до Сил оборони. Але оперативні командування, командування родів військ та органи військового управління вже давно оптимізовані та переформовані таким чином, що кількість людей наявних зменшилась на 30 місцями 40%.А задач менше не стало. Особливо з переходом на корпусну систему організації та управління. Можна сказати, що погані офіцери – а які є? Я бачив і таких, хто майже 40 календарів змінив та тягне. І таких, хто в 90-00 роки пішов на кафедру, аби тільки не служити.Інших офіцерів в нас немає. Треба їх вирощувати безпосередньо в корпусах. Але й тут є проблема якості військового управління з певних об'єктивних причин.В нашому суспільстві сформувався певний договір, котрий рано чи пізно доведеться переглядати. Що тягнуть лише ті, кого або впіймали, або достатньо відбитий, щоб проміняти цивільне життя на військове.Але так війни навіть не заморожуються. Бо з одного боку повернулася політика, з іншого небажання взагалі мати якесь відношення до подій. Проблема лише в тому, що людей більше не стає.Рано чи пізно ми прийдемо до більш жорстких методів мобілізації. Ворог собі по факту вже все підготував для такого роду дій, а в нас такого і близько нема. І зростання тиску відносно прийняття певних політичних рішень буде прямо відштовхуватись від «реалий на земле».Тому, умовно кажучи, маємо проблеми з Покровськом і виходом у Дніпропетровську область – починається прямо мобілізація на корпусному рівні, де «лєтючі» команди будуть проводити оповіщення населення та забирати до своїх навчальних частин і мобілізувати виключно в інтересах корпусу. Яка з цього буде конкуренція за людей – думаю, й так ясно. А мир – його не буде з тим станом що є зараз. Навіщо росіянам зупинятися, коли можуть досягнути свого постійним тиском на фронтах. Отримати більше, ніж зможуть виторгувати на перемовинах. Мир можна отримати, лише відстоявши його та змусивши супротивника рахуватися з силами. А цього немає.
Коли щось трапляється, це не завжди означає злий намір.В контексті призупинення постачання ракетного озброєння проблема більш глобальна, ніж здається на перший погляд.По-перше, тільки під час короткострокового конфлікту поміж Іраном та Ізраїлем було використано до 20% світового запасу ракет до системи THAAD. Скільки протибалістичних Patriot – це взагалі невідомо.Але відомо, що їх дуже мало замовлено було в проекті на новий фінансовий рік. Так мало, що Пентагон пише про ризики з виробничим циклом. Потім ми маємо факт проведення ревізії відносно ракетно-артилерійського озброєння в США. Воно було ініційоване заступником голови Пентагона Елбріджем Колбі.Коли картина має більше барв, як мінімум треба розглядати варіант того, що йде лобіювання збільшення контракту на виробництво. Зараз – через суцільний запит відносно отримання цього озброєння. Як безпосередньо американський, так і від партнерів.Тож, як на мене, ще дуже рано лягати в помиральну яму. Треба розуміти значно ширший контекст. Сподіваюсь, збільшення виробництва зрештою пролобіюють. Давно пора.
