18 січня 2026 року, у Неділю 32-гу після Пʼятидесятниці (Хрещенський святвечір), у храмі на честь Собору славних і всехвальних 12 апостолів м. Києва було звершено Божественну літургію.Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Миколай Різун. Під час літургії всі вірні просили у Бога милості для українського народу, щоб Господь умудрив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих та дав прихисток тим, хто позбавлений дому.Після літургії отець Іоанн звершив Великий чин освячення води та окропив вірян святою водою.Отець Феодосій звернувся до парафіян зі словом проповіді в архондарику.Довідка🌿 Слово «навечір'я» означає переддень церковного свята. Навечір’я Богоявлення також відоме під назвою “Сочельник” (Святвечір). Назва ця походить від церковнослов’янського слова “сочиво” (кутя) – пісне блюдо з пшениці (або інших зерен) з медом та горіхами, яке споживають у святвечір.🌿 Після урочистого богослужіння відбувається чин Великого освячення води, який звершується двічі на рік – у святвечір і безпосередньо у день свята Богоявлення. Це пояснюється тим, що у перші віки Християнства в Навечір’я освячували воду для хрещення «оглашенних» (новонавернених), а водосвяття в день празника вже відбувається в пам’ять про Хрещення Господнє у ріці Йордані.🌿 Хрещенська вода – це церковна святиня, і зберігати її краще поруч із домашнім іконостасом.
Дорогі захисники і захисниці! Мужнє українське воїнство! Дорогі брати і сестри!В цей святковий день вітаю всіх вас, хто щодня і щохвилини несе свій подвиг захисту та оборони нашої рідної і благословенної України та всього українського народу — з Днем захисників і захисниць!Служіння військовослужбовців є важким та відповідальним і ми його цінуємо і поважаємо, адже наші мужні захисники та захисниці — це люди, які перебувають як на сторожі територіальної цілісності нашої Батьківщини, так і на захисті кожного українця, життя в якого вдихнув Господь Вседержитель (пор. Іов. 33:4).Сьогодні, в період воєнних випробувань, Українська Православна Церква перебуває зі своєю паствою та всім народом України. Духовенство та вірні нашої Церкви, будучи невід’ємною частиною народу України, попри негативну пропаганду та відверту ворожнечу, яка штучно розповсюджується проти нас, продовжують працювати для розвитку та утвердження Української держави, несучи служіння у Збройних Силах України, здійснюючи волонтерську діяльність, роблячи свій внесок у медичній, рятувальній та соціально-гуманітарній та інших сферах життя нашого народу.“Будь-яке слово можна заперечити словом; а життя чим заперечиш?” – говорить святитель Григорій Богослов. Тому, дорогі вірні Української Православної Церкви, моє слово зараз до вас: нехай наше життя, наші справи, наші молитви і наш внесок у захист Батьківщини, труди, служіння, піт, кров вірян нашої Церкви, які жертовно віддають себе в спільну справу захисту нашої Батьківщини, говорять про нас.Ми також вкотре звертаємо особливу увагу на винятковій важливості консолідації українського суспільства, оскільки тільки в непохитній єдності українській народ в змозі працювати для майбутнього справедливого миру, про настання якого ми постійно молимо Милостивого Господа, що довершує всі людські справи та починання (пор. Іс. 26:12). Будь-яка ворожа риторика чи дискримінація українських громадян, зокрема вірних Української Православної Церкви, слугує аж ніяк не єднанню, а цілеспрямованому розділенню, користь від якого може бути тільки для ворогів.Вітаючи сьогодні наших військовослужбовців, не забуваймо у своїх молитвах також і про тих захисників та захисниць, які за життя своїх співвітчизників віддали життя власне. Молимося до Небесного Отця, щоб Він прийняв їх до лона Авраама, Ісаака та Якова, в місце, де немає болю, смутку і зітхань, але життя вічне.Дорогі захисники і захисниці Української держави! Приносимо вам слова нашої щирої подяки за ваше служіння, за силу та витримку, які ви щомиті засвідчуєте, перебуваючи в обороні цілісності нашої Батьківщини та її жителів від російської агресії. Нехай Бог дарує вам міцне здоров’я і береже вас цілими і неушкодженими! Віримо, що завдяки вашій мужності та зусиллям наша країна побачить часи миру та благополуччя.Нехай благословення Боже буде зі всіма вами і з нашою Україною!+ОнуфрійМитрополит Київський і всієї УкраїниПредстоятель Української Православної Церкви
Часте причастя, якщо воно буде індивідуальним, тобто кожен сам собі визначатиме час для причастя, ні до чого не приведе. Літургія – це спільна справа.Молитви літургії не передбачають двох категорій тих, хто перебуває в храмі: причасників і присутніх. Тому літургія без причасників або «приватна» літургія (ред. без самого замовника) абсолютно немислима.Уявіть собі: приватна особа «замовляє» спільне богослужіння (що, власне, й означає слово «літургія»), на якому ніхто навіть не присутній! Євхаристія – це Трапеза, Вечеря, у ній можна бути лише учасником: спостерігати, як обідають інші, принаймні, дивно.Чому Церква не залишає оглашенних спостерігати, як причащаються вірні, а багатьма виголосами «оглашенні, вийдіть» наказує їм покинути храм? Та тому, що служать, приносять подяку всі члени зібрання, і це передбачає обов’язкове причастя Євхаристії.Оглашенні ж, не просвітчені Хрещенням, не можуть брати участі у звершенні Євхаристії. Тож говорити про «присутність» на літургії не можна – у ній можна лише брати участь.Ми сьогодні, на жаль, далекі від справжнього розуміння Євхаристії. Каноніст XII століття Феодор Вальсамон зауважує, що за його часів далеко не всі християни причащалися на кожній літургії, але вони залишали храм разом з оглашенними та тими, що каялися. Навіть патріарх, каже він, коли не служив і не причащався, виходив із храму після читання Євангелія.Архімандрит Зінон (Феодор). Бесіди іконописця.
Якщо богослужіння стає темним, непрозорим, незрозумілим, то невіруюча людина має право поставити питання про те, що ж воно означає: чи не є воно своєрідним сп’янінням? Чи не породжує воно штучно переживань, які не стосуються ні Бога, ні людей, а лише самого себе, переживань, що триватимуть рівно стільки, скільки триватиме дія богослужіння, переживань, мета яких — лише усолодити людину й які не мають жодних наслідків.Не таким є справжнє богослужіння. Справжнє богослужіння, справжня молитва не породжують почуттів наче ззовні. Вони дають свободу найглибшим, найсправжнішим почуттям піднятися зсередини на поверхню. І ці почуття, якщо вже вони народились, ніколи не згаснуть. Вони увійшли в свідомість, стали частиною досвіду, вони не потьмяніють від того, що згаснуть лампади, замовкне хор. Це — цілий світ внутрішнього життя, який прийшов у рух. І не лише насолоду вони приносять, — вони приносять покаяння, звернення до Бога і, головним чином, відчуття глибокої, мужньої відповідальності. Центр їх не в собі, не в людині, що молиться, а в Бозі й у ближньому, і плоди такого досвіду мають бути явними.Митрополит Антоній Сурожський
Хоч як би банально й заїжджено це не звучало, але зрозуміти й прийняти земні страждання, земну несправедливість, земний заклик відмовитися від боротьби, полюбити ворогів, примиритися зі смертю — тобто прийняти страждання, гоніння, наклеп і навіть саму смерть як милість Божу — можливо лише в перспективі іншого, вічного життя. Там, де ти не зупинився на земному, не потонув у ньому, а дійсно вирушив шукати ось Того Невідомого Царства, Того життя, що не від цього світу.Саме його і обіцяє нам Христос — не чудеса на землі, а те необіймане і незвідане, “чого око не бачило, вухо не чуло і що на серце людині не приходило”.І в цьому сенсі заразитися, захворіти й померти, зазнати катувань, бути вбитим, гнаним, не дочекатися нагороди чи визнання за життя, не побачити відплати винним і торжества справедливості тут, на землі, ще при цім житті — це сущі дрібниці, про які й турбуватися не варто.Коли ми говоримо про віру в милість Божу, то Його милість — це і є Його Царство, до якого Він нас кличе і яке обіцяє нам.Пам’ятаєте першу звістку Євангелія?“Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже”.Не мир тут і зараз, не тілесне зцілення, не добробут, не фізичне безсмертя й не земне торжество справедливості. А оте незнане, яке не довести й не перевірити — Царство, де Царем є Сам Ісус Христос, Який дозволив Себе видати, обмовити, жорстоко катувати й страшно померти. Його Царство і можливість бути там разом з Ним.Ось така наша віра.Забежинський І.А.
У найглибшому сенсі християнство означає кінець релігії. В євангельській розповіді про зустріч із Самарянкою біля колодязя Якова Христос не залишає з цього приводу жодних сумнівів. «Господи, – каже Йому жінка, – бачу, що Ти пророк. Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви кажете, що місце, де слід поклонятися, в Єрусалимі». Спаситель каже їй: «Повір Мені, настане час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі будете поклонятися Отцеві… Але настане час, і він уже настав, коли справжні поклонники будуть поклонятися Отцеві в дусі та істині, бо таких поклонників Отець шукає Собі» (Ін. 4:19–23). Самарянка поставила запитання про культ, тобто про релігію, а Ісус, відповідаючи, докорінно змінив саму постановку питання. Ніде в Новому Завіті християнство не постає як «культ» або «релігія». Бо релігія потрібна там, де існує непрохідна прірва між Богом і людиною. Але Богочоловік Ісус Христос зруйнував цю стіну, бо повернув і дарував нам не нову «релігію», а нове життя.У ранній християнський період ця свобода Церкви від «релігії» в звичному значенні цього слова давала язичникам підставу звинувачувати християн в атеїзмі. Їх не цікавила священна географія, тобто місця, де Христос перебував під час Свого земного служіння, ані храми, ані культи. Вони не здійснювали паломництв. У «старих» релігій були тисячі храмів, тисячі «святих місць», але для християн усе це залишалося в минулому. Вони не потребували «рукотворних» храмів: сама Церква, Тіло Христове, зібраний народ Божий – були у свідомості віруючих справжнім храмом. «Зруйнуйте цей храм, – сказав Христос про Єрусалимський храм, – і Я за три дні підніму його», – але Він говорив це про храм Свого Тіла (Ін. 2:19, 21). Сама Церква була новим, небесним Єрусалимом – і віра в те, що Христос невидимо приходить і перебуває серед тих, хто Його любить, була для них достатньою. «Історичність» Христа, звісно, була безсумнівною основою християнської віри, але для віруючих важливішим за «історичну» пам’ять про Христа був досвід Його присутності серед них. Таким чином, у Ньому було явлено кінець релігії, бо Він Сам був відповіддю на всяку релігію і її сповненням, втамуванням усієї людської спраги Бога, тому що в Ньому життя, втрачене людиною, було їй повернене.«За життя світу», протопресвітер Олександр Шмеман.
15 червня 2025 року, після Божественної Літургії, у храмі на честь Собору славних і всехвальних 12-ти апостолів, м. Київ, відбулася презентація ікон.Ікони були написані учнями іконописної школи, яка вже не перший рік діє при храмі, впродовж навчального року. Це підсумок їхньої клопіткої праці, наповненої молитвою, духовним зростанням і творчим пошуком.Наставники поділилися з парафіянами особливостями іконописного процесу, розповіли про значення і духовну глибину цього священного мистецтва. Учні-іконописці разом зі своїми вчителями представили свої роботи, що стали не лише прикладом майстерності, а й свідченням живої віри.Настоятель храму, протоієрей Миколай, висловив щиру подяку викладачам іконописної школи за їхню віддану працю, терпіння та духовну наставницьку підтримку. У своєму слові він побажав учителям і учням невтомного натхнення, творчого зростання та Божого благословення на подальший розвиток у цій благословенній справі — іконописі, що є живим свідченням Православної віри та невід’ємною частиною духовного життя Церкви.
Після Божественної літургії учні отримали дипломи про закінчення недільної школи та подяки за наполегливе навчання! 📜✨25 травня 2025 року в храмі на честь Собору славних і всехвальних 12-ти апостолів, м. Київ, відбувся святковий захід з нагоди завершення навчального року у недільній школі 🎉Настоятель храму, отець Миколай Різун, звернувся до присутніх із вступним словом, подякувавши всім, хто долучився до навчання дітей. 🙏Зі словами вдячності також виступили викладачка Людмила Купіна та батьки учнів — Ірина Ктітор і Галина Біба 👨👩👧Щиро вітаємо випускників недільної школи:Богуш Анастасію, Даниїла Ктітора, Олександра Ктітора, Маргариту Левицьку, Ніку Левицьку, Єлизавету Шуляренко! 🎓🌟Нехай Господь закріпить отримані знання у їхніх серцях, щоб у дорослому житті вони допомагали жити благочестиво, з добрим серцем до Бога і ближніх❤️🙏Дякуємо Богу за навчальний рік! 🙌Висловлюємо щиру вдячність настоятелю за благословення і підтримку недільної школи, викладачам — за організацію навчального процесу, батькам — за терпіння, а дітям — за старанність і наполегливість💐📚
Щодо використання олії після здійснення таїнства існують різні думки. Святий Симеон Солунський вважав корисним зберігати залишки олії, зберігаючи їх у окремомута пристойному місці. Святий Петро (Могила) у «Требнику» пише про те, що залишки треба спалити та закопати попіл під престолом або висипати до церковної умивальниці. Існує думка, що залишки доречно вилити у річку або спалити в лампаді. Однак, наприклад, у преподобного Біди Вельмишановного зустрічається така думка: «У разі потреби, не тільки пресвітерам, але навіть усімхристиянам, як пише папа Інокентій, дозволено користуватися тією ж олією для помазання себе чи ближніх».Протопресвітер Олександр Шмеман говорив: «Христа просили про зцілення, а Він прощав гріхи. У Нього шукали «допомоги» для нашого земного життя, а Він перетворював його, пропонував спілкуватися з Богом. Так, Він зцілював хвороби і воскрешав мертвих, але зцілені і воскреслі ним залишалися схильними до невблаганного закону вмирання і смерті... Справжнє зцілення людини полягає не у відновленні – на якийсь час! – його фізичного здоров'я, а узміні, воістину перетворенні його сприйняття хвороби, страждань і самої смерті... Мета таїнства у зміні самого розуміння, самого сприйняття страждань та хвороби, у прийнятті їх, як дарунку страждань Христових, втілених Ним у перемогу»
Протопресвітер Олександр Шмеман розповідав, як у юності разом зі своєю майбутньою дружиною він їхав у паризькому метро.На одній із зупинок, у вагон увійшла страшна стара у формі Армії Спасіння і сіла поруч із ними. Молода пара пошепки, своєю рідною мовою, почала обговорювати її потворний вигляд. Через кілька зупинок жінка встала і, проходячи повз них до виходу, сказала чистою тією ж мовою: «Я не завжди була потворою».Розповідаючи цю історію, отець Олександр казав, що ця жінка була ангелом Божим. Вона змусила його прозріти. Після цієї зустрічі він навчився бачити за зовнішнім внутрішнє. Дивитися на іншу людину очима Бога.Читаючи про цей випадок, я згадав історію про середньовічного мандрівника, вченого Муретію. Він був жебраком і тинявся з міста в місто, ніде не маючи постійного дому.Якось, перебуваючи в Італії, він захворів і потрапив до лікарні для безпритульних бродяг. Лікарі, які його оглядали, говорили латиною, як і всі освічені люди того часу (особливо медики). Вони вважали, що Муретій вмирає і немає сенсу намагатися його вилікувати. Тому вирішили використати цього нікчемного волоцюгу для медичних експериментів. Муретій подивився на них і відповів на тій самій "високій латині": «Не називайте нікчемною людину, за яку помер Христос».Для Бога немає людей нікчемних, негарних, непотрібних. Він бачить нас такими, якими Він нас створив. Те, ким ми були. І ким ще одного разу будемо.Мені здається, що світ міг би стати зовсім іншим, якби ми постійно пам'ятали про це.З інтернет-ресурсу
TGLIST.COM.UA
