Протопресвітер Олександр Шмеман розповідав, як у юності разом зі своєю майбутньою дружиною він їхав у паризькому метро.На одній із зупинок, у вагон увійшла страшна стара у формі Армії Спасіння і сіла поруч із ними. Молода пара пошепки, своєю рідною мовою, почала обговорювати її потворний вигляд. Через кілька зупинок жінка встала і, проходячи повз них до виходу, сказала чистою тією ж мовою: «Я не завжди була потворою».Розповідаючи цю історію, отець Олександр казав, що ця жінка була ангелом Божим. Вона змусила його прозріти. Після цієї зустрічі він навчився бачити за зовнішнім внутрішнє. Дивитися на іншу людину очима Бога.Читаючи про цей випадок, я згадав історію про середньовічного мандрівника, вченого Муретію. Він був жебраком і тинявся з міста в місто, ніде не маючи постійного дому.Якось, перебуваючи в Італії, він захворів і потрапив до лікарні для безпритульних бродяг. Лікарі, які його оглядали, говорили латиною, як і всі освічені люди того часу (особливо медики). Вони вважали, що Муретій вмирає і немає сенсу намагатися його вилікувати. Тому вирішили використати цього нікчемного волоцюгу для медичних експериментів. Муретій подивився на них і відповів на тій самій "високій латині": «Не називайте нікчемною людину, за яку помер Христос».Для Бога немає людей нікчемних, негарних, непотрібних. Він бачить нас такими, якими Він нас створив. Те, ким ми були. І ким ще одного разу будемо.Мені здається, що світ міг би стати зовсім іншим, якби ми постійно пам'ятали про це.З інтернет-ресурсу