Книжкове порося🐷

Підсумки липня, дуже посередній місяць вийшов.📗Моя темна Ванесса⭐️⭐️⭐️Роман. Важлива тема, але оповідь занадто занурена у минуле. Авторка досить чітко показує факт насилля від початку, тож кожний наступний спогад - варіація на ту саму тему. Десь від середини я почала пропускати глави минулого і читала тільки теперішнє. А ця сюжетна лінія - недостатня.📗Память Вавилона⭐️⭐️⭐️Фентезі. Третя частина в серії і розчарування після сильних перших. Авторка зосередилася на світобудові, але не дуже вдало вплела це в сюжет. Навіть враховуючи хаотичність історії загалом.📗The Ninth Rain⭐️⭐️⭐️Фентезі. Перша частина трилогії. Сподобалася, унікальний світоустрій, проте герої не викликають емоцій і кінцівка має непропорційно багато подій.📗Ніщо не вічне 🛑⭐️⭐️⭐️Гостросюжетний роман. Історія про трьох лікарок і як завжди у Шелдона - вбивста, мафія, драматичні події. Не можу сказати що книжка погана, вона не моя.📗Ворог дуже близько⭐️⭐️⭐️Детектив. Перша частина в серії, розповідає про розслідування зникнення дитини. Цікаво, але кінцівка дуже не сподобалася.📗Золотий син⭐️⭐️⭐️Фантастика. Дуже сподобалася перша частина і розчарувала друга.📗Серця нагів⭐️⭐️⭐️⭐️Фентезі. Початок корейської серії, сподобалося, буду продовжувати.#підсумки #липень_2026

🐍Серця нагів⭐️⭐️⭐️⭐️Мені сподобалося, хоча це був не зовсім звичний читацький досвід.Це початок корейської фентезі серії, що складається з чотирьох частин. Перша книга переважно зосереджена на нагах: хто вони такі, як влаштоване їхнє суспільство, їхній культурі, політиці та інтригах. Паралельно розгортається цілком пригодницька сюжетна лінія, де група з чотирьох дуже різних істот намагається дістатися пункту призначення.Історія читається легко. Не було відчуття "затягнутості" чи довгих ліричних відступів, які не мають прямого стосунку до сюжету. Навпаки, книга досить конкретна і постійно рухається вперед.Всю книгу мені було стабільно цікаво, але не можу сказати, що я прикипіла до історії настільки, щоб одразу братися за другу частину. Все ж таки стиль автора створює певну дистанцію. Діалоги, стосунки між персонажами, їхні реакції - усе зрозуміло, але більше як для спостерігача, ніж для читача, який проживає ці емоції разом із героями.Втім, це моя типова реакція на азійські тексти🤷‍♀️#відгук #серця_нагів #лі_йондо #той_птах_що_пє_сльози

📚 Золотий син⭐️⭐️⭐️Враховуючи, наскільки мені сподобалася перша частина, ця стала великим розчаруванням.Моя основна претензія - автор змінив правила гри. У першій книзі він показав настільки ефективне та стабільне суспільство, що було взагалі незрозуміло, як головний герой має досягти своєї мети. І саме це мені найбільше подобалося. Я очікувала повільної інтеграції в керівні структури, точкових диверсій, багато політики і постійного відчуття, що система значно сильніша за одну людину.Автор пішов іншим шляхом. Не буду стверджувати, що він абсолютно неможливий, проте чим далі рухався сюжет, тим більше моральна неоднозначність перетворювалася на звичне протиставлення хороших і поганих. Золоті, які в першій частині здавалися розумною, політично підкованою та ефективною елітою, дедалі частіше переставали помічати речі, які мали б бути для них очевидною загрозою. А багато ризикованих рішень Дерроу просто не мали тих наслідків, яких я очікувала від настільки жорсткої системи.І от тут для мене зникло головне відчуття першої книги. Там не Дерроу змінював світ - світ постійно змушував Дерроу змінюватися самому. Тут же все частіше складалося враження, що вже сам світ починає підлаштовуватися під героя.Останню частину книги я читала по діагоналі, бо просто не вірила половині того, що відбувалося. Бо або система мала б убити головного героя значно раніше, або Золоті далеко не такі розумні, як нам показували на початку. І обидва варіанти для мене руйнують світ.Чи буду я завершувати трилогію? Так, але не одразу. Треба зробити паузу і трохи змінити очікування від історії. Якщо сприймати її як карколомно небезпечну пригоду, де події змінюються кожні п'ять хвилин, то книга працює. Але якщо чекати логічного протистояння із сильною системою, яка не пробачає помилок, то саме цього мені і забракло.#відгук #золотий_син #червоне_повстання #пірс_браун

Прочитала 3 частини 📚Золотого сина, залишилася остання, і я засмучена (386 / 491).Одна з головних причин, чому мені сподобалася перша частина, була в тому, що світ не підлаштовувався під героя. А отже, щоб вижити і досягти успіху, Дерроу мав підлаштовуватися під правила гри.У другій частині я відчуваю, що автор для розвитку сюжету зробив фокус на протиставленні ідеологій: Дерроу, який несе новий світ "дружби, миру, любові" і всього іншого хорошого, та Золоті, які настільки задерли носи, що вже навіть не помічають власної неефективності.АЛЕ це не те, що ми бачили в першій частині. Золоті були корумповані (як і будь-яка суспільна структура), але все ж таки розумні, політично підковані й ефективні.СПОЙЛЕРИ!!Ми знаємо, що світ спостерігав за Дерроу в університеті й бачив, що він прийшов до успіху неконвенційними методами, а скоріше через лояльність. У другій частині він захоплює корабель і не робить стандартну дію - вбити всіх. Натомість він налаштовує інші кольори проти панівного класу. Свідків цього просто купа. Чому Золоті, які не вчора народилися, не бачать у цьому загрози? Не ставлять питань, а навпаки посилюють його і йдуть за ним? Так, їм подобається війна, але навіть симпатична людина, яка підважує опору системи, мала б бути знищена 🤔 Лише Август спромігся на одну розмову: "Ти демократ? Ти мені це кинь" 😂Інший момент, який просто рука-обличчя - обсидіан Рагнар. У Дерроу є людина, яка не бунтує, надзвичайно ефективна і яку в разі форс-мажору не так легко вбити. І що робить Дерроу? Йде і розповідає йому всю правду 😐Я розумію цю сцену із Севро, де в них є довга історія дружби і лояльності. Але як можна довіритися абсолютно незнайомій людині, яку ще й неможливо тихо прибрати, якщо все піде не так? І щоб здобути що саме? Екстралояльність? Нового генерала, як він хоче? Але це безумство. Навіть Севро бунтує, коли Рагнар якось не так у його сторону дивиться - кастова система не вчора з'явилася.І це валідно і щодо самого Рагнара. Взагалі не було жодних гарантій, що така правда не зламає його психіку остаточно. Це буквально людина із Середньовіччя. Це було лише зайве розхитування системи, яке мало б вистрілити Дерроу в ногу, але поки ні 😐Далі - Дерроу mastermind і те, як він взагалі забив на маскування. Його план із захоплення міста на Марсі включав допомогу Синів Ареса, і автор пише:"Мої люди вважатимуть, що до прибуття армади сюди відправили якийсь елітний загін хортів. Вони не питатимуть, як вдалося зрізати величезні решітки..." І чого це вони не питатимуть? Бо автору так зручніше? У того, що відбувається, купа свідків, камери все знімають, а, як ми пам'ятаємо, Золоті ніби не дурні. Його команда брала участь у плануванні місії - невже нікого не здивує, звідки з'явилися нові елементи? Особливо якщо врахувати, що Дерроу вже давно поводиться дивно як для них.Ну і вишенька на торті - кінець третьої частини і ця Коричнева дитина. Це загалом клішований прийом, але добре, дієвий. АЛЕ Дерроу вже показав себе людиною, яка вміє робити "неприємні" речі заради мети. Тут абсолютно очевидна пастка, 0% сумнівів, а він обирає підставити всіх навколо і ще раз ризикнути власним прикриттям. Бо чому Золотому взагалі мало б бути діло до Коричневої дитини? Ба більше, як людина, яка роками живе під легендою, він мав би хоча б подумати, чи не є це перевіркою саме його нетипової моралі.Завершу на позитиві. Мені дуже сподобалася лінія з Тактусом (дуже позитивно 😂). Це якраз добре показало людину, яка розривається між тим, чого її вчили все життя, і бажанням іншого.Августа, до речі, також зливають нещадно. Прокол із Тактусом і дитиною виглядає надзвичайно дурним - знову втрата реалістичності заради руху сюжету. Треба було просто відправити когось разом із ним, щоб той убив цю людину і втік🤔Не знаю, до чого ми прийдемо в останній частині, але поки що складається враження, що тепер не Дерроу підлаштовується під світ, а світ підлаштовується під Дерроу. І це вже точно не 5⭐️#золотий_син #читаю_онлайн

Наступне придбання було в якості підтримки видавництва #книголав, склад якого згорів через обстріли 💔В них виходить досить цікава серія Навколо світу, де кожна книга презентує історію з певної країни.Найбільше мене зацікавила книга 📚Зведений брат, яка представляє Норвегію. Це сімейна сага, що охоплює кілька поколінь однієї родини в повоєнному Осло.Книжка сподобається читачам, які люблять психологічні романи про складні сім’ї, братерство й життя після війни. Барнум і Фред дуже різні, але їхня близькість формується в просторі, де любов часто неможливо висловити прямо.У цій історії важливі жіноча витривалість, сором, пам’ять, фантазія та сила оповіді. Роман говорить про те, як людина намагається зібрати себе з уривків чужих історій, втрат і власних вигадок. 📚Упіймати кролика (Боснія і Герцеговина) в першу чергу привернула увагу саме країною, яка має непросту історію. Тож цікаво буде поглянути на це через призму двох різних жінок та їхньої дружби.Обидві тікають від минулого, але воно сидить поруч — на задньому сидінні, мовчазне й нещадне. «Упіймати кролика» — роман не про втечу, а про повернення туди, де болить найбільше. Це глибоке дослідження психологічних травм, які залишаються після війни, навіть коли зброя вже давно заіржавіла. 📚Сонджу - історія жінки з Південної Кореї, де традиція драматично розходиться з її уявленнями про власне майбутнє.Також видавництво анонсувало знижку у 30% на весь асортимент електронних книг до 31 липня.

📚Золотий син⏯️ 175 / 491Першу частину цієї книги я читала з думкою: "Ну таке..."Невже серія все ж таки не сподобається, незважаючи на захоплення Червоним повстанням?Але коли ми перейшли до другої частини, де події почали по-справжньому розгортатися, я згадала, чим мене так причарувала перша книга.Перш за все - темп. Коли події набирають обертів, у кожній короткій главі щось змінюється. Причому ставки досить високі: від зрад і каліцтв до раптової смерті.Другий момент - настрій. Це жорстокий всесвіт, і автор тримає планку, яку задав ще в першій книзі. Іноді мені навіть хочеться зробити перерву на щось легше, але водночас я тішуся, що він не згладжує кути.Політики теж дуже багато, і для мене це однозначно плюс. Слідкувати за інтригами мені значно цікавіше, ніж за черговим квестом.Звичайно, другій книзі вже важче підтримувати ефект новизни світу. Тому тепер історія більше чіпляє масштабом подій, ніж самим світоустроєм.І ще один момент, який помірно дратує - пафосність державного апарату Золотих 🫠 Підозрюю, що саме такого ефекту автор і хотів досягти. Бо коли люди абсолютно серйозно сприймають звання на кшталт Незрівнянний Шрамоносець чи Олімпійський лицар, це теж багато говорить про суспільство, яке вони побудували.#перші_враження #золотий_син #червоне_повстання #пірс_браун

📚Пам'ять Вавилона⭐️⭐️⭐️⭐️На жаль, я потрапила до тієї категорії читачів, для яких серія почала псуватися саме з третьої частини.У перших книгах хаотичність подій, коли трапитися й з'явитися могло буквально будь-що, була рушієм пригод. І мені це подобалося.Але в Пам'яті Вавилона фокус зміщується на світоустрій. І тут ця ж особливість починає працювати проти книги. Коли ти не можеш передбачити ні законів цього світу, ні його обмежень, то вже й сам сюжет не так захоплює. Бо якщо читач не розуміє правил гри, то він перестає будувати власні гіпотези.З одного боку, роман розширює світ. Ми бачимо нові локації, нові порядки та людей. Але виявилося, що мене найбільше цікавили саме політичні інтриги Північного ковчегу🤷‍♀️Окремо розчарувала Офелія. Вона все ще скромна й незграбна дівчина, але коли цього вимагає сюжет, раптом перетворюється мало не на спецагентку під прикриттям😐Читалася книга довго й важко. Серію я, найімовірніше, все ж дочитаю, але прогноз поки що невтішний.#відгук #память_вавилона #крізь_дзеркала #крістелль_дабос

📚Моя темна Ванесса⏯️ 44%Сюжет розгортається у двох часових лініях. Минуле, де 15-річна Ванесса заплутується в романі з 42-річним викладачем Джейкобом Стрейном. І теперішнє, де Стрейна звинувачують у сексуальних домаганнях, а Ванесса не може зрозуміти, чи була вона їх жертвою.Я уявляла собі цю історію трохи інакше. З анотації мені здалося, що роман більше працюватиме з неоднозначністю: наскільки легко чи важко читачеві самому побачити те, що сталося з Ванессою.Чи був би це соціально відповідальний роман? Напевно, ні. Бо не варто ще більше розмивати те, що й так не завжди усвідомлюється.Тож маємо історію, в якій дуже чітко видно, що саме відбувається, які прийоми для цього використовує Стрейн і чому вони працюють.Моя проблема не в темі, а в тому, що книга, здається, ставить собі за мету.Якщо читач уже розуміє:- як працює грумінг;- що саме мріють почути багато підлітків;- чому жертвам так важко визнати себе жертвами,то поки що роман пропонує переважно прожити цей досвід разом із Ванессою.Я не боюся складних романів і важких тем. Але не дуже люблю довго сидіти в цьому бруді, якщо натомість не отримую нового погляду чи нового питання.Обдумуючи цей пост, я зловила себе на думці, що мене значно більше цікавлять питання, які книга поки що майже не досліджує:❓ що відрізняє Ванессу від інших жінок, які теж стали жертвами Стрейна, але намагаються притягнути його до відповідальності❓ чи зможе Ванесса переосмислити свій досвід і куди далі піде її життяБо сам факт насильства тут настільки очевидний, що мені не зовсім зрозуміло, навіщо ми так довго занурюємося в його деталі.#моя_темна_ванесса

💧Завіт води⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Все ж остання третина книги мене зачепила, тож поставити менше 5⭐️ не можу.Найсильнішим аспектом для мене стало те, що автор - лікар. Медичні теми займають у романі важливе місце, але подані не як набір діагнозів чи драматичних сюжетних поворотів. Навпаки, Вергіс дуже співчутливо ставиться до своїх персонажів і показує, через що проходять люди, яким не пощастило зіткнутися з хворобою.Наприклад, тема прокази. Я вже зустрічала її в історичних романах, але вперше побачила настільки людяний погляд на цю хворобу. Не через страх і стигму, а через досвід самих пацієнтів, які часто страждали не стільки від самої хвороби, скільки від ставлення суспільства.Також було цікаво спостерігати за життям Індії в першій половині ХХ століття. Тут є і тема британського колоніалізму, і його наслідків, і водночас внутрішні проблеми самого індійського суспільства, зокрема кастова система.Це родинна сага, тому персонажів тут багато, і майже кожен отримує власну історію. Не всі сюжетні лінії були для мене однаково цікавими - дитинство багатьох героїв було скоріше нудним. Але після завершення книги не можу сказати, що щось було зайвим. Усі ці історії поступово складаються в цілісну картину.Це не та книга, яку легко рекомендувати кожному. Вона велика, повільна і потребує чимало часу. Але зрештою я просто прийняла її такою, якою вона є. Мені вона сподобалася, хоча читалася непросто.#відгук #завіт_води

Вирішила трохи звільнити полички, тож звернула увагу на янг-едалт 🙂📘Проти ночі смолоскип - 🛑 28%Це друга частина серії Серед золи вуглина. Ще після першої книги в мене була купа сумнівів щодо продовження, але фінал там вийшов досить сильний, тож вирішила дати серії другий шанс (тим паче книга вже стояла на полиці).І ось читаю другу частину - і знову не можу зрозуміти, навіщо. В основі тут досить важкі теми: імперія, рабство, геноцид (усе як любить янг-едалт 😁). Але якщо мені хочеться почитати щось про такі речі, то Саба Тахір - це точно не та авторка, до якої я б звернулася.Якщо ж дивитися на книгу як на романтичну історію, то вся ця депресивна атмосфера не додає настрою.📗Гнів і світанок - 🛑 44%Наступною жертвою стала ця книга. І, як можна помітити, тут я зайшла значно далі.Іронія в тому, що об'єктивно вона гірша. Логіка світоустрою тут майже відсутня як явище. Але авторка не навантажує історію "кінцем світу", тож поки не ставиш зайвих питань і сприймаєш усе як казку, читається досить легко. Я навіть думала, що дочитаю (тим паче друга частина теж уже куплена 😭).Але потім романтична лінія почала набирати обертів, і від цього пафосу в мене почало сіпатися око, тож теж вирішила зупинитися.Можна було б подумати, що я засмучена такими результатами, але насправді це були досить веселі читацькі дні 😁Головне - вчасно зупинитися.