Український старовинний напій контабас опинився в центрі уваги світової гастрономічної спільноти. Матеріал американського журналіста Крейга Сауерса про його відродження здобув перемогу на James Beard Awards 2026 — найпрестижнішій премії у сфері гастрономії, яку часто називають «Оскаром» кулінарного світу. Текст отримав нагороду в номінації Beverage категорії The Journalism Awards.Контабас — майже втрачений український напій XVII століття, який відродив ветеран та підприємець Роман Пелех. Його виготовляють шляхом тривалої витримки на бруньках чорної смородини. Згадки про контабас можна знайти у «Словнику української мови» Бориса Грінченка 1907 року, однак у радянський період традиція його виробництва фактично зникла.Історія повернення напою почалася у 2018 році, коли брати Роман та Андрій Пелех знайшли на Закарпатті старий запас контабасу, виготовленого ще у 1993 році. Після початку повномасштабної війни Роман став на захист України, а згодом повернувся до справи, перетворивши контабас на символ української культурної спадщини та підприємницької стійкості.Саме ця історія привернула увагу журналіста Крейга Сауерса. Захопившись напоєм, він приїхав в Україну, відвідав виробництво в Броварах та поспілкувався з його творцями. Результатом став матеріал для Wine Enthusiast — одного з найавторитетніших світових видань про алкогольну культуру.Перемога на James Beard Awards стала не лише визнанням журналістської роботи, а й ще одним доказом того, що українські гастрономічні традиції здатні зацікавити світ не менше, ніж сучасна мода, мистецтво чи дизайн.
Нарешті опублікований мій репортаж з виставки, присвяченій Іллі Рєпіну. Я рекомендую вам обов’язково сходити на виставку. Але перед цим, для того, щоб краще все зрозуміти, прочитати цей текст. Робіт Рєпіна вистачило б заповнити усі ошатні зали «Київської картинної галереї», але музей був обмежений не стінами, а кількістю творів, які знаходяться на території України. А це в основному — колекція українських меценатів Терещенка та Шлейфера, ще Музею Рисувальної школи Миколи Мурашка.Тому може скластися оманливе враження, що з одного з центральних художників Російської імперії штучно роблять українця. А насправді чи не вперше пропонують краще роздивитися зв’язки художника з місцем, де він народився. Не через імперську призму. Ще подумати разом над суперечностями в його біографії. Востаннє роботи Рєпіна тут демонстрували в 2013 році. Тоді інституція називалась Національним музеєм російського мистецтва, а Рєпіна представляли одним з найвидатніших майстрів російського живопису. Повний репортаж читайте на Українській правді.https://life.pravda.com.ua/culture/vistavka-illya-ryepin-realist-i-mriynik-vidkrilas-u-kijivskiy-kartinniy-galereji-315619/?preview
Не можу не поділитися дописом кандидатки юридичних наук Світлани Мельник, дружини Постійного представника України при ООН Андрія Мельника: Учора, 6 червня, у Метрополітен-опера відбулася остання вистава цього оперного сезону «Турандот» Джакомо Пуччіні.Для нас вона була особливо знаковою, адже головну партію принцеси Турандот виконувала наша неперевершена Людмила Монастирська. Саме вона у 2022 році символічно зайняла це зіркове місце у цій ролі на одній із найпрестижніших оперних сцен світу після того, як Метрополітен-опера відмовилася від співпраці з Анною Нетребко.Усі ми пам’ятаємо той момент, коли після свого тріумфального дебюту в ролі Турандот Людмила вийшла на уклін, загорнувшись в український прапор.А диригувала оркестром вистави наша українська легенда класичної музики — всесвітньо відома Оксана Линів, яка стала першим українським диригентом в історії Метрополітен опери. Особистість яскрава, сильна, часом дискусійна, але безперечно одна з тих музикантів, хто відкриває двері до найпрестижніших музичних майданчиків світу.Ми з чоловіком дуже хотіли потрапити на цю виставу. Але через шалений графік останніх тижнів це весь час не складалося. І тому були особливо щасливі, що встигли саме на фінальний показ сезону.А далі на нас чекав справжній нью-йоркський сюжет-сюрприз.Ми опинилися в одній директорській ложі з легендарною зіркою «Sex and the City» Сарою Джесікою Паркер та неповторним голлівудським актором Метью Бродеріком.Усі антракти ми проговорили разом. І були щиро вражені тим, наскільки вони підтримують Україну та як уважно стежать за подіями навколо нашої держави.Сара Джесіка прийшла на виставу, щоб почути зірковий дует Людмили Монастирської та легендарного французького тенора Роберто Аланьї у ролі Калафа.Тож ми не могли не запропонувати їм спуститися після вистави до гримерних, щоб особисто привітати і наших українських зірок.І Сара Джесіка з Метью відразу погодилися.Так ми всі разом із квітами вирушили за лаштунки Метрополітен-опера.А там панувала абсолютно особлива атмосфера. У невеличкому коридорі раптом зібралися Сара Джесіка Паркер, Метью Бродерік, Роберто Аланья, Людмила Монастирська, Оксана Линів і ми з Андрієм та кілька близьких друзів театру….
Далі у дописі.
Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження Анатолія Базилевича — одного з найвідоміших українських графіків та ілюстраторів ХХ століттяДля багатьох поколінь читачів саме його ілюстрації сформували візуальний образ «Енеїди» Івана Котляревського. Над цим проєктом художник працював понад десять років, створивши персонажів, які стали невіддільною частиною сприйняття твору. Водночас його творчість значно ширша за один проєкт. Він створював ілюстрації до творів Тараса Шевченка, зокрема до «Кобзаря», працював над «Кайдашевою сім’єю» Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка, українськими народними казками та дитячими книжками. Його графіка поєднувала уважність до тексту, майстерний рисунок і виразну характерність створених персонажів.Базилевич належить до покоління митців, які сформували культуру української книжкової ілюстрації другої половини ХХ століття, довівши, що ілюстрація може бути не лише додатковим супроводом для тексту, а самостійним художнім твором.
🖼:1. Анатолій Базилевич у майстерні, кінець 1970-х років, Київ.2. Ілюстрація до повісті Марка Вовчка «Записки причетника», 1955.3. Ілюстрація до повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Пан Халявський», 1961.4. Ілюстрація до повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», 1980.5. Листівка з набору «Українські народні пісні на слова Тараса Шевченка», 1963.6. Ілюстрація до поеми Івана Котляревського «Енеїда», 1967.7. Листівка з набору «Українські народні пісні», 1966.
Колекція бібліотеки ім. Вернадського поповнилася книгами Вольтера, Шевальє та Маршалла XVII–XVIII століть зі згадками та описами про України.Європейські стародруки були знайдені та придбані за кордоном у приватних колекціонерів в 2025 році для інтерактивної виставки Ukraine WOW за підтримки Visa. А тепер вони передані в колекцію Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Нижче мій улюблений фрагмент, з двотомного видання Вольтера «Історія Карла XII, короля Швеції», 1731 року:«Україна завжди мала натхнення бути вільною. Але, оточена з усіх боків Московією, країнами, підвладними великому правителю [султану], та Польщею, вона змушена була обирати собі протектора, а в подальшому й володаря, з однієї з цих трьох держав ❬...❭ Якось, одного разу, він [гетьман Мазепа] обідав за одним столом з царем у Москві. Цей імператор [Петро Перший] запропонував йому привчати козаків до дисципліни та зробити цих людей більш слухняними. Мазепа відповів, що положення України та дух її нації створюють нездоланні перепони цьому. Цар, вже досить добре підігрітий вином і який ніколи не стримував своєї люті, назвав його зрадником і пригрозив посадити на палю. Мазепа, повернувшись до України, почав задумувати заколот…»
Усі автори цих стародруків зафіксували, якою Україну бачили у світі задовго до появи сучасних наративів.
Не змогли потрапити на Книжковий Арсенал чи встигнути на всі події програми? Ми зібрали для вас трансляції окремих розмов, які можна переглянути у зручний час:▪️Поетичні читання «Сергій Жадан. Нові тексти».▪️Панельна дискусія «Свобода: абсолютна і відносна». Серед учасників — Марсі Шор, Олександра Матвійчук, Максим Буткевич.▪️«Як говорити про вразливість, не втрачаючи сили?». Спікерки: Катерина Калитко, Євгенія Кузнєцова.▪️«Україна. Світ Трипілля: відкриття великої історії». Серед спікерів — Віктор Ющенко, Олександр Зінченко, Іван Малкович.▪️Дискусія «Крихкість героя». Учасники: Артем Чапай, Артур Дронь, Світлана Поваляєва, Максим Буткевич.Дискусія «Історія несвободи». Учасники: Марсі Шор, Мирослав Маринович, Тимофій Брік.▪️«Міжнародний вояж Польових досліджень: до 30-ліття першого національного бестселера». Учасники: Оксана Забужко, Марія Генкін, Белявців Беатріче, Наталія Ханенко-Фрізен.▪️Лекція Славоя Жижека. Модерує: Олеся Островська-Люта.▪️Розмова із Максимом Буткевичем «Свобода як шлях». Модераторка: Олеся Островська-Люта.
Це зовсім нетиповий допис для каналу. Але мені дуже хочеться поділитися своїм досвідом, з огляду на інші, які бачу довкола. І з огляду на те, що хочеться, аби наше покоління дітей володіло іноземними мовами ще краще. Перша мова моєї дитини — англійська, і ви це бачите на відео. Втім, підтримувати її належний рівень без англомовного середовища практично неможливо. Після повернення з біженської еміграції, я дуже вклала багато ресурсу в те, щоб зберегти хоч щось. Крім англомовних мультиків та заохочень до навчальних ігор (типу, називати по черзі овочі які знаєш англійською і хто назве більше), нам найбільше допомогла онлайн-школа All right. Я не вірила, що це матиме сенс, але завдання виявилися дуже інтерактивними, за темами, які можна обирати самостійно за бажання. Наприклад, син любить Minecraft, і в цій стилістиці він вчить предмети меблів. Що було важливо для нас ще тут: можливість обрати вчителя native speaker — і це для нас спрацювало фантастично. + є speaking club з дітьми з усього світу на різні теми. Побачила, що зараз діє акція — 1 місяць у подарунок при купівлі пакету, тому вирішила порекомендувати. Перший урок безкоштовно. ❗️Єдина порада: є спокуса включати уроки за графіком і займатися своїми справами; не робіть так, слідкуйте за заняттями, слухайте, за потреби можна коригувати теми з вчителем. А потім у побуті намагайтеся згадувати те, що було на уроці. У нас була тема прийменників in, on, under. Щоб закріпити її є інтерактивні домашні завдання в самому додатку, але в побуті ми теж у ігровій формі намагаємося це використовувати.
До Дня вишиванки Центральний державний історичний архів України, м. Київ підготував дуже класну добірку.Це фотографії осіб, які перебували під слідством у Київському, Харківському, Полтавському, Одеському, Подільському губернських жандармських управліннях та охоронних відділеннях впродовж 1871–1917 рр.1. Хая Йосифівна Рудякова, міщанка м. Канів Київської губернії2. Іван Якимович Марченко, селянин м-ка Погребище Бердичівського повіту Київської губернії3. Феодосій Сергійович Кущ, селянин ст. Краматорськ Ізюмського повіту Харківської губернії4. Єфим Якович Мазуров, міщанин м. Києва5. Захарій Фролович Февральов, житель м. Одеса Новоросійської губернії6. Андрій Пирогов (місце проживання не зазначено)7. Ігнатій Трохимович Кизієв, житель м. Куп’янськ Харківської губернії8. Віталій Федорович Махонін (місце проживання не зазначено)9. Йосиф Казимирович Кричинський, міщанин с. Бартники Брацлавського повіту Подільської губернії10. Пилип Лукич Пономаренко, селянин с. Мала Смілянка Черкаського повіту Київської губернії
До міжнародного дня музеїв, вирішила вам нагадати про кілька виставок, які не варто пропускати цього сезону. 📍КИЇВВиставка «Анатолій Лимарєв. Сонцесхід», Національний художній музей України. Три зали експозиції присвячені землі та людям Донеччини. Окремі блоки виставки представляють портрети родини й друзів художника, автопортрети. «Ілля Рєпін. Реаліст і мрійник», Національний музей Київська картинна галерея. Ретроспективна виставка, яка демонструє нерозривний зв'язок художника з Україною та містить його знакові полотна, ескізи та замальовки.«Чорнобиль. Обʼєкт укриття», Національний центр «Український Дім». Проєкт переосмислює та олюднює міф Чорнобиля.📍ЛЬВІВ«Олександр Мурашко. Кольорові модуляції», Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Вперше з часів Незалежності України у Львові – велика ретроспектива Олександра Мурашка.📍ОДЕСА«Ода Соні», Музей сучасного мистецтва Одеси. Виставковий проєкт присвячений 140-річчю від дня народження художниці родом з Одеси.📍ХАРКІВ«Докази життя», ЦСМ «ЄрміловЦентр». Персональна виставка українського фотографа Сергія Мельниченка.Картина Анатолія Лимарєва, «Еолова арфа», 1982–1985. Надано для виставки артфундацією «Дукат».
Була на шоу Ажнова «Сам». Слухали поезії від Антонича, Драй-Хмари та Вороного до Йогансена, Семенка, Франка і багатьох інших. Така чудова втеча від усього довкола. Залишу тут на спогад довгий, але чарівний вірш «Жінці» Василя Атаманюка. Коли вільна ти,Скажи,Що таке брехня?Я знаюПро що ти так мрієш завзято,Спустивши на оченька вії,Як спуститься нічка на землю,Як тихо,Як темно,Як глухо у хаті, мов в небі:Я знаю,Тоді то у тебеДівочії мрії палкі, соромливі,Свавільно і грубо ведуть перед тебеПалкого і дужого, голого, спраглого мене!Я знаю —Малими зубками гадючкою в щоки мої ти впиваєшся,Нахабно і буйно ти очі цілуєш у мене і губи,До грудей ти моїх пригортаєшся щільно,Як явір до дуба,І сором забувши дівочий і чесність,Ти ручкою ніжною пестиш мої груди,Маленькою ручкою ведеш по бокам,А тамІ смаглявий живіт, як яблучко пестиш рум’ян,Як пчілка у чашечку квітуТи пальчиком влазиш в пупочок,Торкнеш, залоскочеш,Кусаєш, регочеш.І зновуВ дорогуПустуючу сунеш ти ручкуУ низНа стегно, на ноги…І ти вся тремтиш, як листок на вітру,З насолоди ти в’єшся, як вуж у яру,Руками,Устами,ГрудьмиІ ногамиНа мене падеш.І меркне світ,Полає любов…Я знаюПро що ти так мрієш із ночі,Як ручки пухкії і стегна округліІ ніжки від сонця травневого смугліПростуєш на м’якому ліжку,Як перси налиті, мов яблука спіліТи пестиш руками, —Я знаю.Що шепчеш тоді ти устами,Я знаю,Кого тоді кличеш думками,Я знаю…Як стегна з бажання колишуться білі,Здригають коліна,Як ти витягаєш, ламаючи руки,В глуху темінь ночі —Я знаю,Чого душа хоче.Я знаю —Я знаю ті мрії дівочі невпинні, палкі, ніби лава,Буйні і нахабні, злорадісно грубі.Коли віддаляється день і нічка надходить лукава, —І тихі, смирні, соромливі,І боязливі такі, ніби слава,Коли тверда дійсність веде життя дном…Я знаю —Як тіло своє ти руками ласкаєш,Як груди стискаєш,На білих, м’якеньких подушках,Як ніжки пухкі розставляєш,Я знаю,Як палко бажаєш,Щоби попестив тебе й я.Я знаю,Як мучиш мене ти ночамиРуками,Устами,ГрудьмиІ ногами,І лоном,І знаю,Як котишся з стономНе заспокоєна…І тільки не знаю,Чому, коли стрінеш мене на дорозі,То женешся, втікаєш від мене в тривозі,То ховаєш за блиском горючих очейВсі мрії й бажання бурливих ночей,І ділиш надвоє себе:Невільника й пана.ХібаПовік то душа твоя будеРаба?І ділиш надвоє себе:На правду й брехню.НевжеТобі буде вічно святе все чуже?І тільки не знаюЧому,Ти не хочеш покинутиТьму?Ти мрієш пороюВ глибокий, понурий, опівнічний час:А що, коли б відчинилися дверіІ я увійшов?Тоді б…Ні! Кричать ти не стала би з ляку,Із радістю перси і лоно мені б ти дала:Бери і давай!Ти мрієш не разВ глибокий, понурий, опівнічний час:А що, коли б до нього прийшла раз я сміло.Прийшла і сказала:З тобою я мент упиватись бажаю любов’ю! —І з шат увільнила б бажаюче тіло,Чи в нього би що затремтіло,Чи б хтіло?..Лиш сміло! Лиш сміло! Лиш сміло!Покинь, не питай.Люблю ж бо я тіло і – май!Дівчино, собою ти будь,Людиною будеш тоді!З моралів старих, як з іржавих кайданЗвільни свою грудьІ будь вільна і чудова всі дні.
TGLIST.COM.UA
