Дуже часто Україна втрачає і забуває своїх людей, котрі намагалися збагатити її культуру. Так трапилося з Анатолієм Левенком. Український і російський письменник, журналіст. Знавець і популяризатор духовної і матеріальної культури народів Таймиру, перекладач українською з ненецької мови. Народився на Чернігівщині. Навчався в Київському державному університеті. Завжди цікавився життям народів півночі. Тому 1981 р. переїхав до Таймирського (Долгано-Ненецький) муніципального району. Їздив у відрядження по Таймиру, там він почав пізнавати історію місцевих народів, зокрема ненців і нганасан. Він захопився творчістю цих народів, особисто записував зразки їхнього фольклору. Матеріали враження з далеких поїздок лягали в основу творчості письменника й журналіста, ставали статтями, нарисами, віршами й оповіданнями. На жаль всі тексти він писав російською. Намагався популяризувати фольклор народів Таймиру, рідною для себе українською мовою. Він є упорядником і перекладачем двох унікальних збірок народних казок, що вийшли у київському видавництві «Веселка»: «Богатир-Нарка» (1989) і «Дідусь-Наперсток» (1991, у співавторстві з А. В. Денисенком). Помер 2013 р. На жаль, українська наука не скористалася знаннями Анатолія Левенка, а саме як спеціаліста з самодійських мов та історії корінних народів Таймиру.
ТОП 5 знахідок слонів в Україні, які мене найбільше вразили😮🐘Найнесподіваніший: череп, що знайшли у 1971 році в селі Самушин Чернівецької області. Спершу гадали, що то викопний мамут. Аж нещодавно виявили, що насправді сучасний індійський слон. Як потрапив череп сучасного слона на Буковину? Якщо то не контрабандисти тягнули і скинули, то найбільш ймовірно, що був бойовий слон османів, які вторглися у 1621 році. Відомо, що в облозі Хотинської фортеці було задіяно чотири слона. То було останнє використання елефантерії (бойових слонів) на теренах Європи. Із розвитком невеликих гармат слони із страшної зброї перетворилися у велику мішень.🦣Найвідоміші: рештки мамутів, з яких давні люди побудували житло. Знайдено в селі Межиріч (Черкаська обл.) у 1966 році. Загалом на локації виявлено рештки чотирьох жител, пізніше знайдено житла в інших регіонах, зокрема Мізині (Чернігівська обл.). Ілюстрація з цим житлом є в багатьох світових підручниках з археології та первісної історії людства. Щоправда, в залі музею експонуються муляжі. Оригінальні кістки лежать у сховищі, адже вони доволі крихкі (особисто переносив, тож запевняю – їх не можна у вітрину). Є скептики, які кажуть, що то було не житло, а смітник, на який чемні кроманьойнці поскладали кістки десятків мамутів. Для таких у залах науково-природничого музею є експозиція, що показує розташування кісток у розкопі. Також виявлено, що не всі кістки належали здобичі, деякі знайшли посеред тундростепу і притягнули.🐘Найприкріший: скелет слона південного із Приморська, віком 3-5 млн. років. Це найбільший поміж усіх відомих слонів південних, висота в карку сягає 4,3 м. Знайшли в червні 1941 року, німецька окупаційна "влада" забрала до Берліну, звідки совєтська окупаційна "влада" поцупила до Санкт-Петербургу.🦣Найоригінальніший: муміфіковані рештки мамута, знайдені в селі Старунь (Івано-Франківська обл.) у 1907 році в копальні "гірського воску" – нафтоподібної суміші, яку використовували для виготовлення свічок. Працівники копальні спершу прийняли доісторичного звіра за тушу вола і частину шкіри порубали для господарчих потреб. На щастя знахідка швидко привернула увагу вчених. Більшість фрагментів вдалось повернути, подальші роботи здійснювались під наглядом науковців. Незабаром там знайшли мумію носорога.🐘Найнеслоновіший: скелет динотерія із Гусятину, віком 8 млн. років. Динотерії ніби як слони, але бивні на нижній щелепі. На бивнях динотеріїв присутні ознаки стирання, отже тварини їх для чогось таки використовували. Навіть фрагментарні рештки динотеріїв в Україні не часта знахідка, але в Гусятині знайдено дуже непоганий скелет.👉Зверну увагу, що то мій особистий рейтинг, якщо Вам ближче якась інша знахідка слонів в Україні, то можете згадати про неї в коментарях👉
Лекція: "Очима шамана": світ духів та його мешканціЗустріч відбудеться 18 січня у неділю об 13:00 2026 року!Місце: офлайн у приміщенні Печери Платона та онлайн у Zoom.Тривалість: до 2 годин.Запис зустрічі: так, для учасників.Мова: українська.Увесь прибуток з лекції піде на перевірений збір для наших захисників.Хто такі шамани? Як вони спілкуються зі світом духів? І що насправді означає шаманська «чуйність» до понад-людського світу, яка дозволяє бачити та відчувати світ інакше?Ця лекція присвячена шаманській космології у найширшому сенсі — від мождливих структур Всесвіту та його мешканців до особливого стану свідомості, що дозволяє шаману входити у контакт із духами тварин, рослин, ландшафтів та мешканцями інших світів куди він мандрує.Ми поговоримо про те, як шамани набувають свого дару та чому ініціація завжди пов’язана з радикальною зміною способу сприйняття світу. Розглянемо, що означає бути медіатором між людською спільнотою та світом духів — і як шаман підтримує тонку рівновагу між цими світами.Обговоримо:Що таке понад-людська спільнота та як шаман взаємодіє з її мешканцями;Чому шаман живе «на межі» — фізично, соціально й космологічно;Як змінені стани свідомості відкривають доступ до світу духів;Чому лікування в анімістичних культурах пов’язане не лише з тілом, а з балансом усього колективу та довкіля.Після реєстації вас перекине у чат телеграм-групи, де знаходитиметься уся потрібна інформація. Також напередодні зустрічі буде нагадування на пошту.Якщо ви хочете отримати тільки запис, то реєструйтесь через "онлайн-участь"Лектор:Віталій Щепанський — кандидат філософських наук (Ph.D), релігієзнавець, засновник телеграм-каналу «Обранці духів».Посилання на реєстрацію:https://secure.wayforpay.com/payment/sb2998d85ea43
Коли ми перетворюємо сучасний дуалізм на універсальний еталон для всіх можливих систем світогляду, ми фактично впадаємо у своєрідний добровільний інтелектуальний канібалізм — тобто «поїдання» чужої культури. У такий спосіб західна цивілізація постійно намагається увійти в тіло тих, хто не належить до так званої «сучасної культури». Ми прагнемо зрозуміти, як «дикуни» оцінюють самих себе, виходячи не з їхніх власних категорій, а з того, як ми звикли оцінювати себе.Бразильський антрополог Едуарду Вівейруш де Кастру назвав цей процес «канібальським cogito» Ось як він пояснює логіку канібалізму племен Амазонії:Канібалізм у цих спільнотах не є нарцистичним поглинанням чужих якостей чи атрибутів і не зводиться до механізму контрастивної диференціації (“я — не той, кого я їм”). Навпаки, він означає: “Я прагну стати іншим”, засвоюючи позицію, яку ворог чи інший займає щодо мене. Це дозволяє мені вийти за межі самого себе й побачити себе ззовні як певну сингулярність. Саме той, кого я їм, визначає мене тим, ким я є
Пише Тетяна Шевченко:Тімпан стосувався переважно культу Матері богів, що стає особливо поширеним у ІІІ і ІІ ст. до н. е. Це ударний інструмент у вигляді широкого диска. Він відповідав ритуалам, де практикувалися танці, нерідко нестримні, оргаїстичні. На відміну від духових і струнних інструментів, ударні асоціювалися з іноземними практиками, містеріальними святами. Однак вони, очевидно, існували в містах Причорномор’я. Геродот пише про представника скіфської еліти Анахарсіса, який піддався грецькому впливу. Скіфи осудливо поставилися до нього, а коли про все дізнався їхній правитель, він власноруч убив його. Та саме завдяки Анахарсісу, ми дізнаємося, що у святилищі в Гілеї, пов’язаному з Ольвією, відбувалися містеріальні культи. І от Геродот пише, що Анахарсіс влаштував свято на честь Матері богів і виконуючи релігійні ритуали, бив у тимпан. В Ольвії та Херсонесі елліністичного періоду зображення Матері богів із тимпаном були дуже поширені. Таких глиняних фігурок було більше, ніж зображень усіх інших богів.
Нарешті вийшла моя стаття, присвячена кримськотатарським кисетам в колекції Національного музею історії України. За консультації і допомогу щиро дякую моїй подрузі Есмі Аджієвій, голові ГО "Алєм". А також тим хто читав, радив і рецензував.На прикладі невеликої, але репрезентативної колекції, ми хотіли показати, як за тривалий час свого побутування в Криму у якості “гаманця”, “кишені”, “торбинки” для грошей, дрібних речей і тютюну, кисети набули ширшого соціального і культурного контексту, ставши помітним аксесуаром традиційного вбрання, нагородою у кінних змаганнях і боротьбі "куреш", індикатором соціального статусу, а також важливою частиною звичаїв та обрядів кримських татар, зокрема весілля. Окрім цього, увага приділена класифікації та атрибуції кисетів за їх формою, розмірами та призначенням.У ширшому контексті ця група предметів привертає увагу до проблеми долі культурної спадщини кримських татар та обставин формування музейних зібрань, які неможливо досліджувати у відриві від долі кримськотатарського народу. Тож велика увага у статті приділена обставин походження кисетів, більшість з яких потрапили в Київ вже після депортації кримських татар. В результаті багатьох політичних причин (зокрема й цензурі та конструюванню негативного образу кримських татар в СРСР), подібні колекції позбавлялись атрибуції та локальних назв кримськотатарською мовою. Багато цікавих матеріалів про побутування кисетів в культурі кримських татар не увійшли у статтю (через обʼєм), але вони обов'язково будуть розкриті у наступному перевиданні каталогу "Спадщина. Miras. The Heritage" в майбутньому.#Крим #кримські_татари #статтяhttps://oriental-world.org.ua/index.php/journal/article/view/776
Біжу до вас з нашим новим випуском на @poroblenopodcast. Дуже вболіваю за цей випуск, бо в ньому море дуже крутої унікальної інформації про те, як насправді жили кобзарі та лірники, чи був той розстріляний з'їзд, що таке ті думи та до чого там серіали і хто зараз пробує все це діло відродити.Звісно, про все це я розпитувала свого друга дослідника історії традиційної музики Ігоря Ходжаніязова:🪕Хто йшов у кобзарі, лірники, бандуристи?🪕Що насправді нам відомо про їхні музичні інструменти? 🪕Як приймали у цех та що там із таємною мовою?🪕Чи були співці незрячими жебраками? https://www.youtube.com/watch?v=hDE9VIJAbj8Слухати в аудіоформаті та підтримати нашу роботу: https://linktr.ee/porobleno🪕Ігор Ходжаніязов — дослідник історії традиційної музики, музикант, автор телеграм-каналу “Анонімний автор 18 ст.” @anonimny_avtor — долучився до лав ЗСУ і зараз охороняє небо над українським Півднем. Просимо підтримати підрозділ, в якому він служить: 🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/7XiXP8oQsk💳Номер картки банки4441 1111 2338 6066
Завершення попереднього посту про обертальний рожен та собак у колесіНаприкінці 18го століття винайшли вертикальний обертовий механізм, де джерелом енергії була пружина. Пристрій заводили ключем, і його можна було підвісити на гак понад вогнищем і легко прибрати. Оскільки механізм містився в закритому корпусі, тримати його в чистоті теж будо нескладно. Правда, через розмір, приготувати на ньому можна було лише невеликий відруб або птицю, типу гуски або, максимум, індички. Цей пристрій був доступний за ціною для середнього класу й набув популярності у вікторіанській Британії та Америці.Історики відзначають, що обертовий рожен був першим механічним пристроєм в західній кулінарії. Британія, звісно, була в авангарді винаходів і поширення. Бо що? Бо ростбіф! Вже на початку 17го століття подорожники відзначали, що запечене на вогні м’ясо є найбільш характерним типом страв британської кухні, і на кілька століть воно стало найбільш впізнаваним її символом. Дехто навіть припускає, що обертовий механізм для рожна надихнув британців на винахід інших машин, що започаткували промислову революцію.А нам не слід недооцінювати інженерну кебету людей з минулого - як і їхнє непереборне бажання поласувати улюбленою стравою)
З кримськими топонімами все складно. Вони походять з різних мов і багато з них кілька разів міняли свою форму. Того навіть для корінних жителів місць назва може бути не дуже зрозуміла. Наприклад, зараз багато хто з кримських татар каже, шо Судак (Sudaq) – це Suv-dağ, «вода-гора». А коли в 17 столітті в Криму бував мандрівник Евлія Челебі, йому розказували, шо «Sudak = Suda kalesi», «замок на воді».Сама форма Sudaq/Suvdaq вже існувала в 13 столітті. Єгипетські мамелюки в 1262 році згадують як їхні посли пристали до берега в місцевості «ас-Судак». В той же час для генуезців місто називалось Солдая (Soldaia). Обидва варіанти походять від грецької назви Сугдая. Я не розбираюсь в італійській мові, але кипчацька послідовно замінила «г» всередині слова на «в», відповідно Suğdaya стало Suvdaya. Не дуже ясно тільки, звідки на кінці назви зʼявилось «q». Чи то це якісь ше кипчацькі мовні процеси. Чи то взагалі вмішались вірмени, яких немало було тоді в місті. На оцій карті назви країн і народів написані по-старовірменськи: «руск» (руси), «булгарк» (болгари), «аламанк» (німці).
Про османських солдатів на Галичині, турецькі пісні замість колискової та перше знайомство з тюркським світом. 📚Читаю далі з великим інтересом нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Цікавий фрагмент з автобіографії дослідника, у якому він говорить про те, як особистий (часто навіть несвідомий) досвід здобутий в дитинстві, вплинув на його сприйняття тюркського світу:✍️«Кілька обставин зробили з мене тюрколога. Три з них були несвідомими, і перша насправді почалась в 1916 році – за три роки до мого народження. Солдати Османської імперії, союзниці Австро-Угорської імперії, тоді розміщувались в Галичині. Один загін прибув до Луки – містечка, де жила моя мама, а дідусь довгий час виконував обов’язки голови громади. Будинок мого дідуся (де пізніше народився я) був розташований на краю дуже великого лугу. Неподалік проходили муштру османські солдати, і їхні меланхолійні пісні було чутно в покоях моєї матері та її молодшої сестри. Дівчатка почали наспівувати дивні мелодії та повторювати їхні іноземні слова. Османські офіцери часто навідувались до дідуся: як офіційно, так і неформально. Іноді до їхньої компанії допускалися й дівчата, незважаючи на пуританські звичаї, властиві добі правління Франца Йосипа, що переживали в той час на Галичині, а також попри те, що османські офіцери, які були мусульманами, заледве знали, як розмовляти з дівчатами-християнками. Сестри за будь якої нагоди просили офіцерів, які також розмовляли німецькою, виправити їхні «турецькі тексти». Вони вивчали основи розмови османо-турецької мови й навчились співати кілька популярних пісень типу турецьких mani (народних пісень, що складались з чотирьох рядків), а також османські військові марші. Досі пам’ятаю, що в ранньому дитинстві мама часто співала мені перед сном турецькі мелодії. Мої перші дитячі пісеньки були турецькими, і деякі з них я пам’ятаю донині. Матір також навчила мене рахувати по-турецьки від одного до ста й говорити кілька речень, не маючи, природно, жодного уявлення про граматику або структуру мови…».#текст #книга #Османська_імперія
