Анонімний автор 18 століття

Про османських солдатів на Галичині, турецькі пісні замість колискової та перше знайомство з тюркським світом. 📚Читаю далі з великим інтересом нове видання "Омелян Пріцак: повернення до України" (упорядниця Таїсія Сидорчук, 2024), де зібрані інтерв'ю й дописи знакового українського сходознавця. Цікавий фрагмент з автобіографії дослідника, у якому він говорить про те, як особистий (часто навіть несвідомий) досвід здобутий в дитинстві, вплинув на його сприйняття тюркського світу:✍️«Кілька обставин зробили з мене тюрколога. Три з них були несвідомими, і перша насправді почалась в 1916 році – за три роки до мого народження. Солдати Османської імперії, союзниці Австро-Угорської імперії, тоді розміщувались в Галичині. Один загін прибув до Луки – містечка, де жила моя мама, а дідусь довгий час виконував обов’язки голови громади. Будинок мого дідуся (де пізніше народився я) був розташований на краю дуже великого лугу. Неподалік проходили муштру османські солдати, і їхні меланхолійні пісні було чутно в покоях моєї матері та її молодшої сестри. Дівчатка почали наспівувати дивні мелодії та повторювати їхні іноземні слова. Османські офіцери часто навідувались до дідуся: як офіційно, так і неформально. Іноді до їхньої компанії допускалися й дівчата, незважаючи на пуританські звичаї, властиві добі правління Франца Йосипа, що переживали в той час на Галичині, а також попри те, що османські офіцери, які були мусульманами, заледве знали, як розмовляти з дівчатами-християнками. Сестри за будь якої нагоди просили офіцерів, які також розмовляли німецькою, виправити їхні «турецькі тексти». Вони вивчали основи розмови османо-турецької мови й навчились співати кілька популярних пісень типу турецьких mani (народних пісень, що складались з чотирьох рядків), а також османські військові марші. Досі пам’ятаю, що в ранньому дитинстві мама часто співала мені перед сном турецькі мелодії. Мої перші дитячі пісеньки були турецькими, і деякі з них я пам’ятаю донині. Матір також навчила мене рахувати по-турецьки від одного до ста й говорити кілька речень, не маючи, природно, жодного уявлення про граматику або структуру мови…».#текст #книга #Османська_імперія

Як має виглядати здорова декомунізація в Україні? Це питання сьогодні актуальне як ніколи. Про пам’ять, повернення своєї історії, конструктивний діалог з мешканцями Анна Ніколаєва поговорила з Олександром Федоришеним, істориком та директором “Музею Вінниці”.Олександр поділився декомунізаційним досвідом Вінниці та розповів про непроговорений біль Другої світової війни, перенесення Меморіалу Слави й чому похованням не місце у центрі українських міст.❓Що треба робити з забальзамованим Пироговим? Чи треба його деколонізувати?❓Як врятували найстаріший пам’ятник Вінниці – колону Магдебурзького права? ❓Як китайці та турки потрапили на Поділля і чому загинули тут і що робити з місцями чужої пам’яті?❓Що насправді турбувало мешканців під час перенесення Меморіалу Славу?❓Як освоюються місця чужої пам'яті?Про переосмислення простору українських міст, абсурдність радянських місць пам’яті, туристичний потенціал Вінниці та інтерес до місць Другої світової дивіться у новому випуску подкасту “Пороблено”. Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=Sz0Qd-S75GwСлухати у форматі подкасту: https://linktr.ee/porobleno

Internet Archive зараз все ше лежить після хакерської атаки. Для моїх досліджень це дуже помічний репозиторій сканованих книжок і журналів. Наприклад, читав якийсь час там дуже яскраву роботу на перетині релігієзнавства, історії, культурології – Devin DeWeese, "Islamization and Native Religion in the Golden Horde: Baba Tukles and Conversion to Islam in Historical and Epic Tradition" (1994).Автор дуже проникливий і дуже уважно розбирає прийняті в науці підходи до розуміння релігії і історичних процесів. Якісь з цих підходів виявляються ше середньовічними упередженнями християнських місіонерів.Наприклад, дуже цікава думка: коли називають традиційну релігію народів Азії "шаманізмом", це зміщує акцент на фігуру шамана і затіняє більшість повсякденного релігійного життя і ритуалу. Цей ритуал відноситься до культу предків і відбувається в сім'ї і громаді. Коли громада приймає "велику" релігію – цей ритуал не змінюється радикально. Дуже цікава думка навіть стосовно далеких культур, в навіть української.

В Національній бібліотеці Франції зберігається книжка, переписана в 1587 році (995 році Гіджри) – поема Юсуф і Зулейха, на популярний коранічний сюжет, з авторською любовною лінією. Пророк Юсуф (в християнській традиції – Йосип) був улюблений син Якова, і йому заздрили брати. Вони продали його в єгипетське рабство, але через свій талант і божу ласку Юсуф зробив собі стрімку карʼєру. Там його полюбила Зулейха, дружина фараона, якій Юсуф снився за роки до того. Але Юсуфа бог застеріг від гріха, і він відмовив Зулейсі в близькості. В кінці кінців завдяки вмінню тлумачити сни і бачити майбутнє Юсуф став фараоном, а стара вдова Зулейха стала його жінкою (потім правда їй ангел Джебраїл вернув молодість і вони мали 12 дітей).Якщо вірити тексту, цю поему написав на «кримській степовій мові» Махмуд Киримли, але помер і не закінчив її. Тоді на турецьку мову поему переклав інший поет, Алі син Халіля. Ймовірно і оригінал, і переклад – це 14-15 століття. Є думки і про раніші дати, але там складна заплутана історія.

Давно хотів почитати цю книжку і недавно це збулось. Александр Ашла – "Маріуполітика. Пісні, казки і танці азовських греків". До неї ше мав бути диск, але з 1999 року, коли книжка вийшла, десь той диск загубився. А саму її продавали в магазині антикваріату в Афінах.Ашла сам з Сартани, цікаво розказує, як в 1982 році присвоєння ансамблю Сартанські самоцвіти знання народного на нього вплинуло. Він різко зрозумів, шо сільська традиційна музика цінна не тільки всередині громади. А значить її треба зберегти і популяризувати. Він їде в Таллінн, шоб познайомитись з прогресивними фольклористами і навчитись методики. Пише статті в київські газети і йде до керівництва партії, шоб добитись друку цих статей. Через це навіть КГБ його допитали – чи справді він сам придумав такі статті писати, чи це йому дали ідею якісь шпигуни. Позичив гроші майже як дві зарплати, шоб купити магнітофона з диктофоном. Записав і не без проблем видав в Москві два великих альбоми.Ця книжка – продовження тої роботи. Жаль, поки останнє.