Велесовь внукъ

До іконографії слов'янських БогівМатеріальне зображення Божества є давнім явищем, адже такий виріб є зручним для спілкування з Священним. Тому ідол або ікона (в значенні двовимірного зображення) швидко стали центром культів. Не є винятком і слов'янське язичество. Важливою складовою відродження давньої релігії є повторення старих канонів зображення Богів, тому про се трошки і поговоримоГоловним об'єктом уваги в даному дописі є фібули, підвіски та інші культові речі із зображенням істоти з кінцівками у вигляді тварин, птахів чи плазунів. Прикраси з таким образом знаходять в багатьох культурах різних часів, тож се, вочевидь, інтернаціональний мотив. Але ми зупинимося лише на слов'янах. Найвідомішою симетричною прикрасою в слов'ян є пеньківська пальчата фібула (рис. 1). Зображення на двох кінцях різних істот може говорити про культ парних Богів або про одного двоголового Бога, який, вочевидь, господарює над тваринами, що замінюють йому рукиНеможливо тут не згадати ще два мотиви. Перший се зображення русалій на малюнках часів Русі (рис. 2). Тут, щоправда, панянка не має "живих" рук, проте варто зауважити на схожість стилю такого зображення та його часткову симетрію. Другий мотив найбільш живучий, адже зберігся у вишивці. Т.зв. "Берегиня". (рис. 3) Образ жінки з двома тваринами або птахами. В ролі своєрідного супроводу можуть виступати коні, півні або інші істоти, шо мають важливе значення в руському звичаїНаостанок можна згадати про казкових героїв, які мають парну кількість помічників на початку (наприклад кіт і пес або двоє мисливських псів). Можливо така описова характеристика натякає на божественний статус героя, який був забутий з часом. Можна згадати ще багато прикладів симетричної "ікони", зокрема зображення Світового Дерева. Але про се якось іншим разом.#теологія

ОБРАЗ ВОВКА У ФОЛЬКЛОРІ (ІІ) Чимало фактів пошанування вовка на Поліссі подає Борис Грінченко в роботі "Етнографічні матеріали, зібрані у Чернігівській і сусідніх з нею губерніях" та "Із вуст народу". Записані наприкінці XIX - початку XX ст., вони чудово відбивають не лише район поширення уявлень про вовкулаків як етнографічне явище, а й на основі окремих повір'їв, пов'язаних не з вовкулаками, а таки з вовками, дають більш-менш чітке уявлення про походження вірувань, пов'язаних з пошануванням вовка: "Як оступлять вовки чоловіка, то треба назвать якого-небудь умерлого чоловіка імення: чи родича, чи знакомого, то й підуть геть".Здавалося б, який стосунок до вовків мають померлі родичі чи й просто знайомі? Але в гуцулів на Коляду за родинний стіл закликали й вовка. Причини такого пошанування досі не з'ясовані. Та, як свідчить Леонід Залізняк, у нартському епосі осетинів (їх вважають за нащадків стародавніх іранців) колись військову дружину і вовчу зграю називали однаково. Походження цього явища вчений вбачає в особливому обряді ініціації, що становив специфічне навчання та посвячення у воїни. Початок ініціації збігався у часі зі святом на честь покровителя вовків та воїнів Стир-Тутира, що припадало на жовтень-листопад. А сама суть ініціальних випробувань полягала в тому, що юнаки мали пожити вовчим життям, здобуваючи собі їжу у військових походах.¹Література:¹ Залізняк Л. "Українська міфологія: образ воїна-звіра"#міфологія

ЯРИЛО ВОВЧИЙ ПАСТИРСкладаючи шану світлому лику Весняного Ярила, свято якого наша громада відзначає наприкінці квітня, ми також шануємо і темний лик цього амбівалентного Бога, якого недарма називають Вовчим Пастирем, Холодним, або Осіннім Ярилом. Як відомо, період від Осінніх Дідів до Коляди вважається найтемнішим в році не тільки через малу кількість сонячного проміння, але й через сваволю потойбічних сил, які можуть легко приходити в цей час до світу Яві. Одним з їхніх проявів вважаються Дикі лови - популярний сюжет народних легенд і переказів у багатьох европейських народів, що розповідає про ватагу примарних мисливців на чорних конях і з чорними вовками (або собаками), які полюють на необачних подорожніх і є провісниками майбутніх лих. Тому в цей період люди намагалися менше виходити з дому, аби не натрапити на Дикий гін. Зазвичай ватажком таких ловів є Віщий Бог - Вотан, Одін, Велес. Так як наша громада вважає Ярила "молодим" проявом Велеса і покровителем вовків, тому і лідерство над ловами визнає за Вовчим Пастирем. І саме тому 29 листопада (в цю суботу) ми запрошуємо всіх бажаючих разом із нами вшанувати славленнями і требами Ярила, аби Дикі лови обходили нас стороною. Також за бажанням на святі можна буде позмагатись у спритності і витривалості, аби показати свою молодецьку силу Ярому Богу. Збір о 14:30 біля Сільпо на Видубичах.#обряд #свято

Чому ми, будучи язичниками, використовуємо християнське літочислення? Часто ми можемо спостерігати, як деякі язичники, не бажаючи мати нічого спільного з християнами, вигадують власні системи літочислення, котрі, як правило, зрозумілі лише їхньому вузькому колу. З одного боку це виглядає як лицемірство, адже в світському житті вони продовжують використовувати таке ненависне ними літочислення від початку era vulgaris. З іншого боку, на мою скромну думку, таке явище є дуже шкідливим, адже ці люди всього-навсього вигадують собі заміну модерного часу, можна сказати «міняють шило на мило», замість того, щоб вчитись відчувати час традиційний. Лінійний час можна порівняти зі стрілою, яка рухається від початку до певної мети, цією метою може бути «царство небесне» у християн чи розвиток науки та цивілізації у атеїстів. З точки зору Традиції така модель - це профанація сакральних циклів. Для традиційного суспільства характерним є саме циклічний час, бо час - це не історія, а повторення архетипу. Традиційна людина живе не в історії, а в світовому ладі (космосі), у вічному «тепер», в якому завжди присутній початок світу. Для циклічного часу характерним є твердження, що «минуле віджило, майбутнє ще не настало, а теперішнє миттєве», приймаючи для себе таку парадигму, ми розриваємо звʼязок з вічністю і кожен момент нашого життя втрачає сакральну глибину. Саме тому, якщо ми дійсно хочемо наблизитись до трансцендентного, ми повинні не плодити симулякри, а вчитись жити в Традиції. Звісно ж, почати варто з міфів, мотиви циклів представлені в античній, індійській, словʼянській, скандинавській міфологіях. Менші цикли ми можемо відслідкувати в колі року, вивчаючи і проживаючи солярні свята та їх вплив на нас. Ще значніше на більшість людей впливає місячний цикл, котрий є ще меншим. Ну і не забуваємо про класичне, але дуже актуальне «пізнай себе», адже наше життя і все, що в ньому відбувається, становить собою цикл. Ще однією важливою складовою повернення до Традиції є обряд. Можливо, варто уточнити, що мається на увазі не розкладання китайських кристалів навколо парафінової свічки, а обряд як спосіб повернення до міфічного початку світу, щоб знову і знову оживити його силу. Як відомо, кожен обряд відтворює космогонічний міф (в нашому випадку - Першожертву Рода), на обряді ми не пригадуємо минуле, а переживаємо його знову і знову в теперішньому часі як в вічному циклі. Під час обряду ми виходимо за межі історії, час для нас стирається, капище стає центром світу, а момент «зараз» перетворюється на «завжди», тобто таким чином ми досягаємо вічності, що стоїть понад часом. Таким чином на обряді ми не просто щось робимо, а відновлюємо світовий лад, повертаємо себе і світ до витоків, де все ще не розділене на «до» та «після» та наближаємось до Богів.#традиція

Причетних до воїнства - зі святом, най береже вас князь небесний, Перун. Будьте хитрими, будьте сильними, будьте везучими.Я ж привітаю ще Велеслава Шипота, моє серце, з святом. Нехай всі ті привітання долетять до Вирію, бо нема і дня щоб його не було згадано. Тими сльозами можна наповнити океани, біль не вщухає.Я було писала про повір'я, про вишиту сорочку, обіцяла викласти, напишу трохи особистого, бо що вже. Велеслав Шипіт щиро обожнював народне мистецтво, він в те вкладався, що сам зробити не міг, в те вкладався грішми, щиро вважав, що то правильно. Ох, як він любив спостерігати, як щось вишивалось, чи малювалось, часом я возила щось своє і він так підглядав. Він дуже хотів вишиту сорочку, геть особисте вже тут не напишу, але вище вже писала про повір'я, що дружина/наречена свого чоловіка/нареченого, на тамтому світі знайде за своєю сорочкою, бо в сорочці є "ключик" про який знає тільки автор. Я в це щиро вірю. Коли почалось повномасштабне вторгнення, Шипіт чітко сказав, що хоче бути похованим у вишитій сорочці, про це знали близькі. З цією сорочкою ми з рідними їхали в морги Дніпра. В дорозі я ще пришивала ґудзики і мої випадкові сусідки навіть світло не вимикали аби я могла доробити ту роботу, отак ревіла і шила. Ми не знали в якому стані і як все відбуватиметься далі. Я хочу щоб люди це знали, скільки всього треба зробити аби знайти, вшанувати, скільки ти безкінечно чекаєш і слухаєш дурні коментарі. Вся ця робота не робиться сама, рідні проходять нелюдське, і добре якщо тобі допоможуть, а не ручкою помахають з "тримайся", тільки реальність, як виявилась, ультра брутальна.Не говоритиму про шторм з снів в поїзді.Після повернення ми з рідними зробили те що реально було зробити, про що вже писала, його сорочка з ним, як і пояс. Весільний одяг став не весільним.Велеслав Шипіт живий у моєму серці і свідомості, з усім найкращим і з усім найгіршим. Воїн, Волхв, найкращий на світі брат, найближчий друг, побратим, найкращий син, для мене - серце, і просто Шипіт, яким він був і є, з усім хорошим і не дуже. Най тобі, Шипіт, розростуться на тім світі вічні сади, а простір пахне вишневим цвітом.Тричі Слава нашому Воїнству.

Що за свято Осенини і що ми на ньому робимо (продовження)Окрім щедрих треб, багатого застілля, вогню і пташок (про це в попередньому дописі), ще одним традиційним елементом свята є поховання мухи. Влаштовуючи жартівливу похоронну процесію, ми таким чином не лише розважаємось і радіємо, що надокучливих комах стане менше, але й окреслюємо для себе кінець літнього сезону, таким чином проживаючи зміну циклу. Проведення різноманітних містеріальних дій, які є відображенням міфів та оповідей, хоч і може часом здаватись комічним, насправді є надважливим елементом будь-якого обряду. Раціонально ми розуміємо, що зміна сезонів настане без будь-яких наших втручань. Але разом з тим, коли ми своїми діями відображаємо і вшановуємо те, що відбувається на метафізичному рівні, ми самі стаємо дотичними до рушійних сил цього світу, ми стаємо ближчими до Богів. Саме в цьому і криється справжня магія, якщо використовувати це слово не в сучасному вульгарному сенсі. Загалом, в попередньому і цьому дописі я перерахувала основні елементи свята. Ще раз нагадую, що до нашого святкування в Києві можна буде доєднатися в неділю, 21 вересня. Для тих, хто в нас ніколи не був, в нас існують певні правила поведінки на обрядах і відвідування їх, про які теж буде повідомлено найближчими днями. #традиція

Що за свято Осенини і що ми на ньому робимо? Для початку вважаю необхідним зазначити, що осіннє рівнодення, як і решта святоднів солярного хреста, вельми багатогранне і має дуже давню багату історію, тому я не зможу тут написати про нього все, а поділюсь лише тими елементами, які наша громада найбільше бере до уваги для себе. Осенини є водночас і сільським аграрним святом і міським, карнавальним. В аграрному вимірі це день подяки Матері-Землі та іншим Богам врожаю, саме тому в цей день прийнято приносити в требу багато плодів (так-так, якщо ви все ще не знаєте, куди подіти кабачки, то можна). Водночас це свято широко відзначалось в середньовічному цеховому Києві, як свято зміни сезонів та посвят молодих майстрів в гільдіях. І в тому і в іншому випадку святкування Осенин завжди супроводжувалося багатими веселими застіллями, саме тому важливим елементом свята, окрім самого обряду, є святкова братчина - спільний прийом їжі після обряду. Традиційною стравою для осінніх свят є курятина в будь-якому вигляді, а особливо - курячий пиріг. Алкоголь на братчині ми теж допускаємо, особливо якщо він зроблений самостійно або асоціюється з врожаєм, тобто це може бути пиво, вино, сидр, мед тощо. Ще одним важливим елементом свята є «свіччине весілля» чи «весілля комина». Цей елемент покликаний вшанувати домашній вогонь, адже тепер, з настанням темної половини року, ми проводитимемо вдома все більше часу. Запалюючи свічку від вогню на капищі та таким чином символічно приносячи цей вогонь додому (можна не символічно, використавши лампадку), ми таким чином зберігаємо цей вогонь для себе, щоб грів нам і світив. Цей вогонь починає поступово заміняти вогонь сонця, котре вже напівдорозі до своєї неминучої смерті. На Осенини відлітають до Ирію перелітні птахи і разом з ними ми можемо передати вісточку доброї памʼяті для наших чесних предків. Для цього ми робимо фігурки пташок з тканини чи сухої трави. Ви можете заздалегідь зробити вдома і принести пташку з трави (вона має горіти) або принести з дому шматок тканини (квадратний, не менше ніж 15 на 15 сантиметрів) та нитку чи стрічку, для бажаючих буде проведено невеличкий майстер-клас з виготовлення пташок. (Продовження буде в наступному дописі)#традиція

Воїн. Дослідник Релігії. Мислитель. Герой. Велеслав  Шипіт – здобув вічне життя у бою. Пам'ять про полеглих Лицарів XXI століття, які доблесно прийняли виклик війни і творять Епоху, має жити вічно.Автор десятків наукових статей і сотень нотаток у мережі на тему язичеського богослов'я. Рідновір'я – релігія, яку сповідував.Велеслав –  доброволець 2014 року.  Випускник кафедри бібліотекознавства та архівної справи Львівського національного університету ім.  І. Франка. Отримавши диплом, одразу пішов до війська.Учасник Революції Гідності, який шляхетно пройшов ці 10 літ війни. Війни, яка триватиме мабуть вічно. З початком повномасштабного вторгнення Шипіт приєднався до батальйону спецпризначення "Любарт", бійці якого згодом стали частиною "Азова". Брав участь у звільненні Київщини,  боях за козацьке Запоріжжя, операціях на Лівому березі Дніпра (Битва за острови).Потім знову Донбас: загинув у лісах Кремінної  9.08.2024. У бою з ворогом, зі зброєю в руках.Напередодні загибелі Шипоту пропонували звання офіцера. Але брахманське начало завжди переважало в ньому перед кшатрійським. Тож він відмовився: не хотів  потрапити в тенета воєнної служби і мав намір нарешті присвятити себе написанню книги з сотень нотаток, які залишив нам у мережі.Велика вдячність за такі добрі слова під час похорону в Львові, світлини і саму присутність на прощанні в Києві  попри дещо сумбурну організацію...Недаремно Велеслав затримався в столиці, значить мав попрощатися й тут... де на барикадах Майдану кривавої зими-2014 починався Шлях Воїна.Згідно з індоєвропейською традицією, для чоловіка існує лише чотири види благородної смерті: Героя, Мученика, Чистого та Аскета. І перша з них — це смерть Героя. Вона відчиняє двері до  Архетипа, як вічного і позачасового образу.Здатний до самопожертви, Шипіт належав до чоловіків, які керуються внутрішньою благородністю. Тих, які ладні покласти своє життя на алтар Ідеї. Честь!

Весілля героя як оволодіння магічною силоюБезперечно головною сюжетною лінією серед народних історій та казок є тема одруженням героя на прекрасній дівчині. Звісно се можна пояснити зникненням інших священних сюжетів через зникнення жерців як носіїв даних сюжетів, проте ми пропонуємо дещо інший погляд:• Священний союз чоловічого та жіночого начала є одною з основних тем індоєвропейських релігій, сюжет про поєднання двох начал покладений, наприклад, в основу нашого Купала – надважливого в календарному колі свята. • Одним з основних джерел чарівних казок є шаманська подорож на той світ з конкретною метою. Подібні історії з сюжетами схожими до наших казок є й досі в фольклорі народів, де шаманізм ще зберігся або як мінімум фіксувався раніше. • В тих же народах існує уявлення про небесну родину шамана. Тобто шаман злягається та одружується з духом, який, часто, і дає йому потрібні для виконання своєї роботи сили. • В низці наших казок (таких як Гай-гай, Мар'я Моревна та ін.) жінка має гострий розум та, очевидно, володіє сакральними знаннями, які допомагають герою перемогти свого супротивника. Сукупність даних фактів дозволяє нам принаймні припустити, що в чарівних казках, центральним мотивом яких є одруження головного героя на мудрій жінці відображено історії про одруження чаклунів на духах, або оволодіння ними силою (що мислиться як жінка), без якої такий кудесник мало що може зробити. Проте жодне з обох припущень не заперечує одне одного, особливо в народному звичаї, який багатий на багатозначність сюжетів та символів.#міфологія

Коло року наближає нас до наступного великого свята - Перунового Дня. Дехто вважає, що це виключно воїнське свято, проте це далеко не так. У відлунні далекої грози, у брязканні сталі, в кулеметній черзі та в кожному нашому вольовому зусиллі до подолання перешкоди прославляється імʼя його - срібноголового та златовусого Перуна, князя небесного. Тому запрошуємо всіх бажаючих спільно прославити Громовержця. Що будемо робити: проведемо славлення, попросимо захисту та підтримки для наших воїнів, вшануємо полеглих героїв, освятимо обереги та зброю, влаштуємо змагання на честь Перуна (двобої, стінка на стінку - за бажанням і виходячи з кількості бійців), та пограємо в давньоруську спортивну гру кілу. Після обряду проведемо братчину.Святкуємо в неділю, 20 липня. Місце проведення свята - капище Перуна на Лисій горі. Збираємось о 12:00 біля Сільпо на Видубичах або, хто знає дорогу, приходьте одразу на капище. З собою беріть треби (хліб, зерно, чи напій), їжу на братчину, обрядовий одяг і обовʼязково гарний настрій та відкрите до Богів серце! ♥️ #обряд