Не всі. Ой, не всі ми будемо вшивати в скетчі продажі пельмешиків.Але якщо ви вже зламали всю голову об питання: «як би написати не нудно про свої послуги», цей допис для вас.Правило комічного сторителінгу звучить так: гумор привертає увагу, а сенс допомагає залишитися в пам'яті.😎Як знайти баланс між цими двома штуками?1. Правило «Емоційного гачка» (Hook & Deep)Почніть з кумедного спостереження, іронії або невеликого факапу.Коли людина посміхнулась, вона вже не стоїть зі схрещеними руками. Можна рухатись далі та говорити про щось важливіше.2. Використовуйте гумор як «кисневу маску» (Comic Relief)Якщо текст довгий, складний або експертний, читач втомлюється.Тому кожні кілька абзаців серйозної інформації варто дати йому маленький перепочинок. Дотепне порівняння, самоіронія або мемна метафора допомагають повернути увагу.Наприклад:«...і на цьому етапі графік росте вгору так само стрімко, як моє бажання кинути все та поїхати в село садити картоплю».3. Перевірка на «ой, ну шо тут такого» перед публікацієюКоли текст готовий, поставте собі питання: «Чи не знецінює мій жарт головну проблему?»Ми жартуємо з обставин, з власної розгубленості.Але сам досвід людини заслуговує на трохи більше поваги.Тож хороший гумор не відволікає від думки. Він допомагає її донести.#storytelling
— Ваше Оре-шморео з подвійною посипкою та подтрійною карамеллю буде готове за 12 хвилин. У нас зараз акція. Морозиво безкоштовно. Будете?І протягує повноцінну порцію вершкового.Тю. Та чи я не впораюсь зі збитими вершками та морозивом? Ізі.Що вам сказати, внутрішня дитина та слабкі, проте дуже красиві окуляри-хамелеони — засранці, а не радники.Через 10 хвилин мені виносять основну страву. Назвімо її гамбеликом. І вгадайте що? Воно теж з морозивом!(Спасибі за дрібне та таке далеке меню.)На цьому етапі я вже їм без вождєлєнія.Морозиво тече зверху. Ну бо майже літо.І знизу з конуса.Ця форма взагалі якийсь злочин проти людства.Серветки, звісно, є.Десь там.У задній кишені джинсів.Замурзана шестирічка 42 років.А мене ж про таке попереджали.Казали, що злипнеться.Не злипалось, коли підняла ціну добрим людям. (А навіщо з поганими взагалі працювати?)Не злипалось після дорогезного абонемента в Спортлайфік.Від часу на себе, кажуть, ще й розклеюється.А отут уже пішла поплава.Програла десерту всуху.Хоча ні.В липку.Пробач мене, мала Аня.Два морозива підряд я не стягую.Від усього іншого не злипнеться.Перевірено. Та дайте вже солоний огірок!
Ця тема — май ванлав.Я їх озвучую, пишу під них сценарії та взагалі проголосувала б за них на «Євробаченні».🟣Так хто ж вони?Антропоморфи — це тварини або предмети, яким видали людські риси: одяг, роботу, тривожність, синдром самозванця та, можливо, кредит.🟡Чому ми їх так любимо?✔️Психологічний чит-кодМи здатні наділяти тварин емоціями. Часом сумний котик у краватці викликає більше емпатії, ніж сумний бухгалтер Валерій.✔️Ефект «безпечної дистанції».Через тварин простіше висміювати людські баги. Корумпований чиновник-людина — драма. Жирний, задоволений товстолобик — уже топова сатира.✔️ Готовий характер за замовчуванням.Не треба довго пояснювати, що персонаж хитрий. Просто робиш його лисом. Гієна — підступний реготун. Лінивець… тут усе ясно.Круті приклади, які спадають на думку — «БоДжек» та «Звірополіс».І це просто безцінне джерело для контенту та реклами.▪️ Рекламні інтеграціїЛюди обожнюють персонажів, яким можна дати характер, голос та дивні життєві проблеми.▪️ Візуальні ґеґи та побутові ситуаціїАнтропоморфність дозволяє шикарно обігрувати факапи через особливості тіла.Жираф, який намагається непомітно подивитися в чужий телефон у метро.Хамелеон на співбесіді, який від страху злився зі стільцем.Вовк, який вирішив бути сигмою та тримати дієту. Але повз пробігла курка.P.S. На фото, до речі, мій кицюн-бумер з історії про Вітальку.
Зараз буде база, ґрунт, основа, фундамент. Бо сьогодні говоримо про ескалацію.В теорії комічного це інструмент, який розганяє звичайну невідповідність до рівня абсурду.Я б її назвала дитям жарту та перебільшення.🟣Звідки вона береться?▪️ Ситуатив — те, що відбувається прямо зараз▪️Досвід — наші факапи з минулого▪️ Тригери та забобони — ідеальне паливо для накручування▪️Фантазія — головний двигун масштабування🟣Які бувають?Я нарахувала десь 14 підвидів.Королева серед них — спіральна ескалація.Це коли кожен новий виток стає інтенсивнішим, емоційнішим або абсурднішим за попередній, поки логіка просто тихенько виходить з чату.Приклад:з’їв кісточку від кавуна → в животі виріс кавун → став найбільшим постачальником кавунів для Сільпо → тебе викрав кавуновий картель.Є одне «але» : така спіралька любить текстовий простір. 🟣Як викликати дух занепокоєння?✔️Згадайте колективні страхи. «Не їж, бо злипнеться», пам'ятаєте? Це вже готовий фундамент для катастрофізації.✔️Метод «А що, як…?» Берете дрібну ситуацію, починаєте з легенького самонакруту і ведете її до всесвітнього колапсу.Приклад ескалації в короткій формі вже був тут
😎 Є письменницький батл, який точиться хтозна скільки: пансинг vs планування.Коротко:Outlining (планування)ти знаєш, що буде в історії ще до того, як почала писатиPantsing (пансинг)Пишеш собі текст і дивишся, куди він виведе(від англ. write by the seat of your pants — писати інтуїтивно, без плану)Хто з великих що обираєStephen King — відомий пансер, пише без жорсткого плануLee Child — теж іде від сцени до сцени, без повної структуриQuentin Tarantino — дозволяє історії розкручуватись у процесіМова все ж таки про довгі форми.Як на мене, для текстів-коротунів більше підходять методи «від мети» та «від сюжету».✔️«Від мети». Є певна думка, яку я хочу донести. Який сюжет найкраще зможе її розкрити на повну?✔️«Від сюжету». Є певна подія сьогодення чи минулого, що може бути використана. Яку думку я загорну в цей сюжет? Перевірений спосіб не зависати над текстом по дві години. Може і вам спростить роботу🤗А ключові питання до побудови історій розбирала туут. Щоб отак взяти і прогнати свій текст.
#2Я перебирала всі комбінації. Куди стати.Між Юлею і Танею? Там нерозлучники.Між Анею і Анею? Та чи вони у вас множаться?!Врешті-решт нахабно влізла між двома хлопцями.Стратегія, яка виручала мене ще не раз. І, як виявилось, не тільки в школі. Так я, власне, і опинилась в IT.І от нам віддають фотографії. Лєна дивиться на свої і каже: — Триндець, які ж у мене граблі.Я тоді зависла. Які граблі? Де? Що це взагалі таке? Це про руки? Про ноги? Про характер?У жіночого, здається, є базове налаштування: соромно має бути за все.За нитку на спідниці. За те, що бовкнула щось дурне в четвертому класі. За те, як ти стоїш. Як смієшся. Як дихаєш, якщо раптом занадто голосно. І за вигадані граблі, звісно.Я б, звичайно, зараз сказала, що всі ці граблі треба стиснути в кулак та йти вперед. Але, чесно кажучи, тут більше підходить інша фігура. Дулька. Дужее допоміжне.І, мабуть, Лєна її таки скрутила — зробила карколомну кар’єру четвертої дружини місцевого авторитета.А нас, ботанів, якось рознесло планетою.Ані шпагату тобі, ані предселів.
Ми всі трохи з різних маркетингових світів, але зійшлися на одному: любимо, коли текст чіпляє, комунікація працює, а креатив не залишається просто ідеєю.Тому в своїх каналах ділимось тим, що реально використовуємо: спостереження, інструменти та знахідки, які хочеться застосовувати 🔥🌶 ЦеГра — канал Ганни Ліхман про комічний сторителінг. Техніки створення жартів та історій, незаюзані вправи для прокачки креативу (Зараз ви тут🤘)🐦⬛️ Кар, копіки! — канал про копірайтинг і маркетинг у цілому. Інфоприводи на місяць, анонси навчань, розбір креативних кейсів, мовні правила й слова-знахідки.✍️ Українські копірайтери — навчальні матеріали / база + розмови про інструменти й тренди копірайтингу, маркетингу, комунікацій + підноготна працевлаштування та фрилансу.📲 Як назвати кнопку? — канал про те, як писати інтерфейсні тексти (усі ці кнопки, підказки та сповіщення в застосунках і на сайтах) та як створювати класний користувацький досвід за допомогою UX-райтингу.♟ неПіарник — канал про стратегічні комунікації як інструмент впливу: позиція, меседжі, довіра й кризи через фрейми та реальні кейси в бізнесі та держсекторі.🗂 404 | сторінку не знайдено — колекція сторінок 404. Ідеї та натхнення для райтерів, дизайнерів та усіх, хто створює цифрові продукти.📇 Сила слова — авторка каналу поставила собі за ціль створити найбільшу базу знань про силу слова — і законспектувала 40+ книжок. Психологія. Риторика. Нейробіологія. Сторителінги. Особистий бренд і т. д.🧐 А твоя мама шарить у SMM? — канал про SMM, креатив і комунікації. Розбір досліджень, корисні інструменти та лайфхаки, як адаптувати тренди під реальні проєкти.
#рекомендансйон Це така історія, коли мене реклама більше відштовхнула, ніж привабила подивитися цей серіал.А він вартий уваги.Отже, драмеді «Півень» (Rooster) від HBO розповідає нам про Грега Руссо (Стів Керелл) — популярного письменника комерційних романів, який приїжджає до університету, де працює його донька Кеті. Вона переживає складний період: її шлюб розпадається після того, як чоловік залишає її заради аспірантки.Грег отримує тимчасову позицію запрошеного автора в університеті та залишається на кампусі. Паралельно він намагається налагодити стосунки з донькою та адаптується до нового середовища.Як на мене, в цьому серіалі класно підтриманий баланс сил: Стів Керелл не переграє (взагалі подивилась нього іншими очима після «Ранкового шоу»), відносини з донькою виглядають живими. Інша ситуація з героями другого плану: вони ексцентричні, але без глибини. Коротше, як декорації. Якщо герой нарцисяка, то нам це прям підкреслюють жирною лінією.А знаєте, за що цей ситком критикують? Йой, за занадто інтелігентний гумор. Хоча, як на мене, там весь набір: і незручні ситуації, і комічні діалоги, і ситкомівські вади героїв. А ще ви заціните сильний сторителінг (про Тедді Рузвельта, як знайти підхід до доньки).Приємного перегляду🍿
Купила я, значить, собі Apple Watch.Я б вам сказала, що сподобався бузковий ремінець, але все ж таки люблю я метрики.Дайте мені будь-яку цифру. От будь-яку — і я вже трохи щасливіша.Щоправда, є нюанс: одночасно ненавиджу контроль. Десь ще з часів фізкультури.Тобто мій ідеальний формат життя такий: я сама вирішую, коли що робити, але так, щоб у системі було видно: «Оце ти — бусинка».Перші дні все було дуже цивілізовано. Годинник делікатно повідомляв, що я мало рухалась. Я відповідала: «Оу, дякую, біжу, біжу».Три ж кольорові кола на екрані — це така милота, наче аплікація у дитсадочку.Десь на четвертий день лежу в ліжку, дивлюсь серіал і раптом бачу: бракує 11 хвилин активності.І тут прокидається азарт.Бо якщо залишилось трохи, то треба ж добити.Ну не лишати ж кільце недозакритим, як якийсь слабак.Мама нас дрищами не ростила.І не зчуєшся, як уже нарізаєш кола кварталом ввечері.В цей час на вулиці тільки я і власники здоровенних собацюр.Ну ви розумієте — на пелюшку там не варіант.Ми всі робимо вигляд, що це наш усвідомлений вибір.Сусіди дивляться на мене з обережністю. Я — з підозрою собі під ноги.(Сніг зійшов)І ходжу, бо кільце вже майже закрилось. Годинник каже МЕНІ, коли встати. Я собі така зводжу P&L, пишу текст чи думаю про вічне.А він: time to stand.Трохи моторошно: в усіх тих фільмах про роботів-помічників саме так все й починалось.Спочатку він просто нагадує встати.А потім диктує, коли тобі краще лягти, поїсти і чому Вася тобі не пара.Васю він у фіналі прикокошить якимось хитромудрим способом.Але зараз ти просто встаєш.Щось розробники про людей та й знають.Бо якщо нам сказати: «будь ласка, більше рухайся, це ж для твого здоровЛя» — ми ніфіга не рухатимемось.Однак якщо намалювати три кольорові кола, людинка натягне джогери та поплентається кварталом, щоб їх замкнути.Коротше, живу тепер із маленьким цифровим фашистиком на руці.Ще й треба ввечері дивитись пильно під ноги.
Надибала нову кав’ярню з дахозносними пляцками. Стою перед вітриною й згадується мені Сільві з «Emily in Paris». Пам’ятаєте, як вона фиркає: «Чому американці не можуть їсти менше?»Ой, Сільві.То ти не бачила цей мастерпіс з ружею.Хіба ж то тортик? То ціла архітектура.Гуцульське бароко, що пройшло сувору школу життя в Інстаграмі.З кремовими завитками-звабами, ніби зробленими вручну в стані легкої закоханості.Шість шарів і жодного сорому.Якби це була будівля, ЮНЕСКО вже готувало б табличку.Ні, Сільві, ми тут не купуємо просто пляцки.Ми шукаємо привітності за гроші.І для нас це так само природно, як хмарочоси поруч з хрущовками.Пам’ятаю, як мій колега, кремезний бородач з поглядом податківця, прийшов на якусь надцяту київську зустріч.У «The Burger» спритний офіціант спитав, як у нього справи, запропонував водички з лимоном і по полуничному морозиву.Шкода ж дядьки, спекотно, а він — в костюмі.Ще трохи і йому б винесли обійми та психолога.Клянусь, він би не відмовився.Сільві, повір, ми можемо їсти менше. Але як там звучить твій стереотипний жарт? Хто ми без задоволення? Німці. А-а… Мені, будь ласка, оці два з собою.
TGLIST.COM.UA
