RomPonomarenko

Трамп поставив на паузу надання військової допомоги Україні, виділеної ще Байденом. Мова йде про озброєння на суму 1,25 млрд. доларів, які мали поступово надходити в Україну протягом шести місяців 2025 року. Десь третину від цього обсягу ми вже отримали, інше наразі заморожено. Ракети ППО, боєприпаси для артилерії, «Хаймарсмів» і далекобійні ракети.Припинення військової допомоги США прямо зараз ніяк не відіб’ється на становищі на фронті. Певні запаси зброї у нас є, проте наскільки їх вистачить – три місяці, півроку, рік чи навіть півтори, насправді не знає ніхто. Це залежить від багатьох факторів, і перш за все – від інтенсивності бойових дій. ЗСУ перебувають в обороні проти кількісно переважаючого супротивника, тому щодня витрачають значну кількість боєприпасів на упередження та відбиття атак ворога. Чим більше ворожих штурмів, тим більше витрати боєприпасів і тим швидше вичерпуються запаси. Є і інші фактори – удари противника по складах, неналежне зберігання, яке призводить до псування, логістичні проблеми тощо.В ідеалі було б добре протриматися до початку масованих європейських поставок. Проблема тільки в тому, що невідомо коли вони будуть. Вчора Угорщина заблокувала проект документу ЄС про гарантії безпеки для України та нової військової допомоги на 20 млрд. євро. Шляхи обійти перепони європейці обов’язково знайдуть, але на це потрібний час. Як і на подальше виготовлення озброєнь і боєприпасів для нас, яких наразі у Європи нема. Наприклад, оптимістична новина, що Британія виділяє Україні 2 млрд. доларів на закупівлю 5000 ракет ППО, грає зовсім іншими фарбами, коли дізнаємося, що ці ракети наразі фізично не існують – їх ще тільки мають зробити на заводі в Белфасті.Загалом нинішня ситуація, плюс низка інших факторів (які не буду тут зачіпати), не дає можливостей для ЗСУ переходити до масштабних наступальних дій, щоб реалізувати головну мету війни – звільнення окупованих територій. Наші війська продовжать перебувати в обороні, при цьому знищуючи в рази більше солдатів ворога, ніж втрачаючи самі. Проблема тільки в тому, що нашу переговорну позицію постійна оборона ніяк не посилює. Як і не наближає Україну до успішного завершення війни.

У нас тотально не розуміють, чого прагне Дональд Трамп, взявшись за швидке примирення України і РФ. Певною мірою, цьому сприяє те, шо чимало українців дивляться на його політику щодо України як на окреме явище, вириваючи її з контексту глобальної стратегії американського президента.Головна мета Трампа – ліквідація глобалістського світопорядку, який активно розбудовувався останні десятиліття ліволіберальними елітами США та ЄС. Наслідки цього проекту ви всі бачите: політична і військова деградація колись потужних країн «Західного світу» і їхніх еліт; демагогія замість реальних дій в протидії викликам; культурний занепад; насадження штучних суспільних цінностей; пропаганда психічних відхилень і девіацій, як чогось нормального; неконтрольована міграція, яка невпинно підточує національні і світоглядні основи європейських країн тощо. В комплексі весь цей Трамп обозначив як «Deep State», і вирушив у «Хрестовий похід».Завдання це надскладне. Глобалісти спираються на потужну стриктурну систему – безліч урядових і неурядових організацій з величезними бюджетами і персоналом. Тому розгром USAID, який збентежив і налякав багатьох в Україні – мав на меті дезорганізувати і зруйнувати ці структури. Показово, що в своєму «Holy War» Трамп спирається суто на державний апарат США і власні ресурси. Ніяких глобальних структур за ним не стоїть, бо їх немає. Проте він майстерно використовує головну слабкість нинішніх глобалістів – відсутність серед них дійсно яскравих і харизматичних лідерів.Цим і обумовлений його шалений темп в усіх сферах. Від «приєднання Гренландії», зростання тарифних мит і до завершення війни за 100 днів. Мета – збити противника з пантелику, змусити панікувати, помилятися.Через цю призму і потрібно розглядати політику Трампа щодо україно-російської війни. Вона для нього лише черговий елемент з руйнування глобалістського світопорядку, один з багатьох. Існує не позбавлена сенсу теорія, що одна з ключових цілей Трампа – спровокувати пряму війну Європи проти РФ. В якій обидві сторони остаточно послабляться, НАТО, ЄС та інші глобальні структури розваляться, Європа, як союзник США, оновиться, РФ втратить свій вплив і займе другорядне місце в світі. Ну і США відновлять свою домінуючу позицію, як було після ДСВ. В цьому контексті і треба розуміти розмови про виведення військ США з Європи – нинішні європейські армії як бойові одиниці мало на що спроможні, а європейський ВПК на повну потужність досі не розгорнули.Роль України в цьому сценарії мінімальна. На жаль, як самостійного суб’єкта на світовій арені нас мало хто розглядає. Проте зацікавленість Трампа нашою державою все ж таки помітна. Активність Келлога навряд чи пуста демонстрація, бо в «таранний стиль» Трампа таке не вписується. А потенційна угода про допуск США до розробки українських надр (а це інвестиції, робочі місця і взагалі багато різних плюшок, якщо з розумом до того підійти), може стати своєрідним гарантом подальшої безпеки. Звісно, якщо уряд України раптом не захоче конфліктувати з нинішніми США, сподіваючись на допомогу від ЄС, якої (а всі адекватні люди це розуміють), не буде.

Цікаво спостерігати, як Трамп тараном ламає нібито усталений устрій. Після перемовин з США влада Панами миттєво оголосила про вихід з китайської програми «Один пояс – один шлях». Тобто Китай усунуть від управління Панамським каналом. Також панамці будуть переглядати присутність Китаю в своїй економіці. Зокрема, контроль китайських компаній над портами, з ретельним аудитом їхньої діяльності.Зі зміною адміністрації у Білому домі в світову політику прийшов новий стиль вирішення проблемних питань: «бачу ціль, не бачу перешкод». До цього не звикли, бо звичайний сценарій вирішення проблем між країнами це довгі обговорювання та консультації. Натомість Трамп діє прямолінійно, рішуче, і з позиції сили.Зверніть увагу, що він не боїться кидати прямий виклик КНР, вказуючи китайським комуністам на їхнє реальне місце в світі (з якогось дива багато хто вважає КНР фактором сили, здатним конкурувати з США. Хоча насправді вони так і не крокнули далі рівня глобальної фабрики контрафакту та неякісних товарів). І тепер уявіть, якщо Трамп так рішуче б’є по глобальних інтересах Китаю, то що буде з іншими?В цих умовах для будь-якої країни постає питання: як далі взаємодіяти з адміністрацією Трампа? Вона не буде слухати локальні аргументи, вона буде вперто вибудовувати «свою схему світопорядку», вигідну США та їх союзникам. По принципу «хто не з нами, той проти нас». Україна тут не виняток і до цього треба бути готовим, як уряду, так і суспільству.

В армії РФ потроху відчуватися проблеми з особовим складом. Два дні тому Deepstate відмітили поступове падіння інтенсивності штурмових дій ворога: 4304 на 27 січня проти 6247 в грудні. Частково це пояснюється тим, що в грудні росіяни інтенсифікували свої зусилля, щоб, згідно російсько-радянської воєнної традиції, до нового року здобути побільше території. Проте зменшення штурмів пояснюється, і значними втратами особового складу.Протягом цього місяця в середньому росіяни втрачають біля 1546 вояків на день. Одночасно в РФ різко знизилася кількість бажаючих укласти контракт. Наявна статистика по Москві, яка завжди була одним з лідерів по кількості рекрутів. Восени звідти щодня відправляли до війська більше 250 чоловіків. А зараз лише 40.Нагадаю, що в листопаді 2024 року згідно українських оцінок окупаційні війська РФ в Україні щомісяця отримували до 30 000 поповнення, при середніх втратах в грудні 1529 осіб на день. Тобто вже тривалий час ситуація така, що вони не встигають повноцінно відновлювати втрати окупаційної армії. Якщо ця вигідна для нас динаміка не зміниться, то вже скоро чисельність російських військ почне істотно падати, а разом з ними – подальша інтенсивність бойових дій.

20 січня Трамп призупинив на 90 днів будь-яку допомогу іншим країнам, в т.ч. і Україні. Сьогодні стало відомо, що в США звільнили або відсторонили тих військових, хто відповідав за допомогу Україні. Бо буде «новий формат відносин США з Україною».В принципі, цілком очевидне рішення. Зараз в США відбудеться аудит усіх міжнародних проектів, на предмет доцільності їх для інтересів Америки. Тому, як я вже неодноразово писав – українська влада має зацікавити республіканців США в подальшій підтримці України. Не пустими словами про «оборону демократії», а реальними діями та проектами.До того ж, формат відносин дійсно потрібно перезавантажити. Бо попередній завів Україну в стратегічний тупик без якихось перспектив.І в контексті цих двох повідомлень головна новина: Трамп доручив своєму спецпредставнику з питань України Келлогу завершити війну в Україні за 100 днів. Насправді, цілком логічно, особливо в контексті того, що мало хто в світі зараз впевнений, що Україна зможе здобути перемогу на полі бою в нинішніх умовах (і при попередньому форматі співпраці з США). Тому будуть домовлятися. Принаймні намагатися.

Постійно говорять про «мирні сценарії Трампа» для України. Думаю, наразі мало сенсу то обговорювати (хіба для того, щоб вбити час, чи потім гучно заявляти «ну я ж казав»). По-перше, становище на фронті та політичні умови постійно змінюються, і будуть змінюватися далі. По-друге – занадто багато складових та умов нам невідомі. По-третє, враховуючи залежність України від американської допомоги та репутаційний фактор для Трампа, який неодноразово обіцяв «зупинити війну в Україні», то цілком можливо, що нам просто висунуть «пропозицію, від якої ми не зможемо відмовитися». Навіть якщо вона не сподобається більшості українців.Зараз також багато цитують фрагменти з книги Боба Вудворда «Війна». Вона була видана напередодні виборів в США, щоб показати американцям, яким «величним лідером» є президент Байден, який «врятував світ від ядерної війни». Правда, все це за рахунок життя українських солдатів і цивільних, недопоставок зброї в Україну, пряме втручання в плани українського командування та штучне створення для російської армії вигідних умов на полі бою, як от під час звільнення Херсонщини. Постійне перебільшення сили та впливу Росії не давало адміністрації Байдена реально дивитися на ситуацію, як то на передодні війни, так і під час неї. І так само не дало створити виграшні умови, за яких би Україна отримала інформаційну та технологічну перевагу, що, безперечно, змінило би хід подій на фронті.Це все до того, що коли українцю будуть критикувати мирний план Трампа (а вони будуть це робити!), треба пам’ятати, що підвалини нинішнього важкого становища були закладені саме за часів каденції його попередника. А Трампу просто прийдеться розгрібати ці «авгієві стайні» суцільного розладу та деградації, які по собі лишили демократи.Ну а ми просто і далі робимо свою роботу, докладаючи всіх зусиль до знищення ворога.

Масові обурення з приводу переведення особового складу ВПС в піхоту. Насправді, це закономірний процес для будь-якої затяжної війни. Штати багатьох родів військ передбачають наявність широкого спектру підрозділів. У ВПС, це не лише штаби управління, пілоти, обслуговуючий персонал аеродромів і частини ППО. Це ще різноманітні підрозділи забезпечення, підтримки, логістики, зв’язку, охорони тощо.Це одна зі складових відповіді на питання, чому у нас при армії, яка кількісно більше мільйону, постійно проблеми з комплектацією бойових бригад та розмови про нестачу піхоти. Бо велика кількість військових служить, зокрема в підрозділах ВПС, які не задіяні для виконання бойової роботи на фронті. І дивно чути дискусії про зниження мобілізаційного віку, коли в армії достатньо військовослужбовців, яких можна використати в боях.В нинішніх умовах, для обслуговування наявної авіаційної техніки та систем ППО потрібно значно менше особового складу, ніж у ВПС є в наявності. Тому рішення взяти надлишкову кількість людей з ВПС, і поповнити ними піхотні частини, цілком очевидне. При цьому переведення має супроводжуватися ретельним піхотним вишколом особового складу. Тривалістю мінімум два місяці. А далі треба включати цих бійців у вже наявні військові колективи, де новачки опиняться серед досвідчених воїнів, і швидше втягнуться в бойову роботу. Помилкою буде намагатися створити з солдатів ВПС окремі роти чи навіть батальйони – толку від цього не буде.Ну а з приводу заяв, що хтось занадто «цінний спеціаліст», щоб йти служити в піхоту. Будь-який військовий на війні має бути готовим стати піхотинцем. Навіть якщо він вербувався на службу логістом чи оператором дрону. Це базове правило, яке має вкладатися в голову рекрута на мобілізаційному пункті. Бо на війні будь-якої миті може статися ситуація, коли прийдеться взяти до рук гвинтівку. Інакше тебе просто вб’ють, навіть не запитавши, наскільки ти цінний фахівець.

Забавно спостерігати за реакцію світу на відвертий троллінг Трампа з приводу Канади та Гренландії. Особливо напружилися в Євросоюзі, де тамтешні лідери заявили про готовність зброєю «захищати кордони ЄС». Хотілося б на це подивитися, як ЄС, чиї армії перебувають в розібраному стані, і небоєздатні, буде воювати з США. Між іншим, це означає ліквідацію НАТО як воєнного союзу, бо ця потенційна війна може спалахнути між його членами. В цих умовах виникає риторичне питання - чи треба Україні так прагнути в нинішнє НАТО, яке абсолютно недієздатне і на межі розколу?Загалом, не варто перейматися цією ситуацією. Трамп не каже про збройну агресію, а лише закликає мешканців цих країн/територій добровільно приєднатися до США. Тобто мова йде про базове право націй на самовизначення, а не про вторгнення та окупацію. Погодьтеся, це зовсім інший розклад, ніж видавалося на початках. На це цікава реакція Данії, де раптом заявили про готовність надати Гренландії незалежність. І ледве не відразу після цієї заяви зʼявилися фото сина Трампа з американським прапором та в оточенні радісних місцевих в якомусь з гренландських пабів. Неважко уявити, якою буде «самовизначення гренландського народу», якщо до цього дійде, звісно. І головне. Ця ситуація ще раз наочно демонструє, що світова система безпеки, встановлена на правилах прийнятих після Другої світової вже не працює. НАТО та ЄС, головні гаранти миру та стабільності в Європі своєї функції не виконують, що і показала російська агресія проти України. Тепер вже Трамп відверто з цієї системи безпеки знущається. То ж всім очевидно, що її треба міняти, про що сам Трамп вже неодноразово казав. І є сподівання, що поміняє.

Чим ближче 20 січня, тим більше в Україні очікувань, що війна скоро закінчиться. Проте якщо подивитися на ситуацію на фронті, то для цього прямо зараз не має жодних передумов. Війна продовжує перебувати на тій стадії, коли жодна зі сторін не може завдати ворогу рішучої поразки, і тим примусити його до миру. Просування росіян на Донбасі оплачується дуже великою кров’ю, і, попри всі проблемні моменти в ЗСУ, не призводить до обвалу фронту. І головне – ресурси обох країн, людські та матеріальні, ще далеко не вичерпані. В таких умовах відсутній самий зміст для початку мирних переговорів.Ба більше, врегулювання конфлікту шляхом перемовин, коли жодна зі сторін не отримає бажаного, гарантовано не сподобається елітам і суспільству обох країн. Наслідки для правлячих верств можуть бути фатальними, і вони це чудово розуміють. Тому з об’єктивної точки зору наразі все виглядає так, що обидва уряди мають і будуть продовжувати бойові дії, в сподіванні зайняти більш виграшну позицію для переговорів, чи на те, що противник складе зброю першим. Тому розслаблятися не варто.

​​«Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-угорської монархії Українська Держава».Сьогодні 106-та річниця Листопадового чину – проголошення Української держави на тлі розпаду Австро-Угорщини та польських зазіхань на «східні креси». Історичного епізоду, яким українці по праву мають пишатися та захоплюватися. І цього разу без всяких «але», які в нас так люблять.Це один з тих небагатьох випадків, коли українці виступили рішуче, злагоджено та синхронно. Сталось так завдяки молодим і твердим українським офіцерам-січовикам. На відміну від Центральної Ради вони не питали ні в кого дозволів та санкцій. Вони встали, переконали інших, мобілізували ресурс та взяли те, що вважали своїм.Українські сили очолював 31-річний сотник Дмитро Вітовський. Поруч стояли його соратники Любомир Огоновський, Іван Рудницький, Богдан Гнатевич, Дмитро Паліїв та інші. Нова українська еліта, викувана у горнилі Першої світової, яка не побоялась виконати настанову Івана Франка «Не ридать, а добувати».Значення цієї події у нашій історії важко переоцінити. Наразі, коли Україна веде війну за власне виживання, історичний приклад Листопадового чину потребує якомога більшої популяризації. Бо це чітке усвідомлення цілі та розумне планування, рішучість та готовність ризикувати заради мети, звитяга та самовідданість. І головне, це спадкоємність поколінь борців за Україну, за її волю та незалежність.