Відмовляючи у прийнятті справи № 922/444/24 до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949432 від 18.12.2024 зазначила про сталість своїх правових висновків про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Наприклад, постанова від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання. Було наголошено на тому, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів (постанова від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22). Індивідуальний характер підстав зменшення, а також дискреційний характер визначення судом розміру такого зменшення, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова ВПВС від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Відмовляючи у прийнятті справи до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992359 від 18.12.2024 у справі № 686/32122/23 зауважила, що вона у постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 вже формулювала правовий висновок щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи. Так, Велика Палата констатувала про те, що:- за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, в яких позивач оспорює законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України [припинення повноважень за ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)];- до юрисдикції господарського суду за п. 3 ч. 1 ст. ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з приводу такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень). Такий підхід послідовно застосовувався ВПВС, зокрема, у постановах від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц та від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19. До того ж 22.05.2024 ВПВС розглянула в порядку цивільного судочинства справу № 366/3222/21 за позовом про поновлення на посаді виконувача обов`язків генерального директора державного підприємства, якого звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Прокурор обрав такий спосіб захисту порушеного права держави в особі міської ради, як припинення за відповідачем (товариством) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, зобов`язання ГУ Держгеокадастру скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки, витребування у відповідача (товариства) на користь держави в особі міської ради земельних ділянок в координатах, межах та конфігурації, що були передані відповідно до наказів ГУ Держгеокадастру фізичним особам, які в подальшому здійснили відчуження цих земельних ділянок відповідачу (товариству), у якого за рішенням суду, що набрало законної сили, в інших справах земельні ділянки витребувано на користь держави в особі відповідного органу. КГС у складі ВС вказував на відсутності висновоку ВПВС, який би визначав належний / ефективний спосіб захисту прав позивача у випадку, коли предмет спору внаслідок незаконних дій володільців зазнав змін і став частиною нового об`єкта речових прав, що включає поряд із належним позивачу майном інше майно, законність набуття якого позивачем не оспорюється. Водночас такі обставини (поділ первісної земельної ділянки) роблять неможливим виконання судового рішення щодо витребування первісної земельної ділянки з огляду на те, що судове рішення про витребування первісної земельної ділянки вже не може бути підставою для внесення запису про право власності позивача на витребувану земельну ділянку, оскільки кадастровий номер первісної земельної ділянки скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі прав - закритий. Було наведено приклади неоднакового застосування положень статей 16, 388 ЦК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у контексті подання віндикаційного позову як належного та ефективного способу захисту прав власника нерухомого майна, що не потребує скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно. Задля вирішення такої виключної правової проблеми шляхом формування єдиного підходу до застосування норм матеріального права,зокрема, статей 15, 16, 387, 388 ЦК України, статей 18, 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 10 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» та обрання ефективного способу захисту в подібних правовідносинах ВПВС 18.12.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949427 про прийняття справи № 911/906/23 до свого розгляду.
Відповідно до п. 56.19 ст. 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті. Водночас існують фактично протилежні висновки ВС щодо строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. В одному випадку строк визначається за ч. 2 ст. 122 КАС України - шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В іншому зазначається, що норма ПК України, яка встановлює спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до ст. 102 цього Кодексу (строк звернення до суду в 1095 днів). Оскільки на практиці відповідне тлумачення норм права призвело до неоднакового розуміння ситуації судами та платниками податків, ВПВС 19.12.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949444 про прийняття справи № 500/2276/24 до свого розгляду задля формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права для визначення конкретного правозастосування при встановленні судами обставин дотримання платниками податків строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС [позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства], суд першої інстанції виходив з того, що провадження у справі відкрито за позовом суб`єкта владних повноважень - Мін`юсту до ВРП, яка також є суб`єктом владних повноважень, тоді як звернення суб`єкта владних повноважень з адміністративним позовом, зокрема до іншого суб`єкта владних повноважень, можливе лише у випадках, передбачених законом, а звернення Мін`юсту з таким позовом правовими нормами не передбачено. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо підстави закриття провадження, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949412 від 12.12.2024 у справі № 990/16/24 зазначила, що ні нормами Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 № 228, ні іншими нормативними актами не передбачена можливість звернення Мін`юсту з позовом про оскарження рішення ВРП, зокрема рішення про вжиття заходів задля забезпечення незалежності суду. Рішення, яке ВРП приймає як акт індивідуальної дії в порядку ст. 73 Закону № 1798-VIII з метою забезпечення незалежності суду та авторитету правосуддя, стосується прав і законних інтересів саме судді (суддів) та суду. Оскаржуване рішення не втручається у повноваження Мін`юсту та не стосується правовідносин, у яких Мін`юст уповноважений звертатись до адміністративного суду з позовами відповідно до чинного законодавства. Застосування судом першої інстанції норм ч. 4 ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС відповідає висновку ВПВС щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/83/23.
Адвокат, посилаючись на рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» та на неодноразові висловлювання членів ВРП під час інтерв`ю щодо вчиненого суддею (позивачем) проступку, що (на його думку) викликає об`єктивний сумнів щодо їхньої безсторонності при винесенні оскаржуваного рішення, доводив, що дисциплінарна справа була розглянута ВРП з порушенням вимог ст. 6 Конвенції щодо незалежного і безстороннього суду. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992366 від 12.12.2024 у справі № 990SCGC/18/24 на це зауважила, що зміст інтерв`ю мав інформативний характер, в ньому немає власної оцінки посадовцями дій позивача як таких, що визнані правопорушенням, пов`язаним з корупцією. За таких обставин, повертаючись до мотивів, з яких було заявлено відвід членам ВРП (порушення Головою ВРП принципу презумпції невинуватості через висловлювання щодо позивача в інтерв`ю, що, на його думку, свідчить про упередженість), ВПВС не знайшла підстав, щоб визнати доведеними доводи скаржника про упередженість колегії ВРП. Факт визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, судовим рішенням, яке набрало законної сили (отримання подарунка у вигляді заниження орендної плати за квартиру), давав ВРП законні підстави для висновку, що він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VІІІ. Зважаючи на свій високий статус не тільки в суддівському оточенні, але й у державі, мав усвідомлювати, що допущення ним неналежної поведінки в будь-якій сфері життя дискредитує судову систему в цілому. При цьому позитивна характеристика судді та відсутність у нього дисциплінарних стягнень не змінює характеру допущеного ним дисциплінарного проступку, який є істотним.
Ціль співбесіди, яку проводить ВККС, полягає у встановленні обставин, які необхідні (мають значення) для оцінювання кандидата на відповідність посаді судді. З`ясування обставин, на які посилається кандидат і від яких може залежати рішення про рекомендацію його на посаду, відповідає цілям співбесіди, а тому Комісія повинна вжити відповідні заходи задля цього, зокрема надати кандидату можливість підтвердити свої доводи щодо таких обставин, щоб виключити ймовірність ухвалення рішення на підставі помилкових фактів. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992357 від 28.11.2024 у справі № 990/92/24 визнала, що з огляду на вимогу доброчесності від особи, яка прагне зайняти посаду судді, очікується уважність щодо розкриття інформації про себе під час участі у відповідному конкурсі, а також чітка, логічна та послідовна позиція в дотриманні правових норм при заповненні документів, які передбачені процедурою конкурсу. Водночас ВККС не надала кандидату можливості надати додаткові пояснення чи документи щодо питань, які викликали у членів Комісії серйозні сумніви, що призвело до передчасного висновку про невідповідність витрат кандидата його доходам. Зазначене стало підставою для скасування оскарженого рішення ВККС. Не вплинуло на такий висновок те, що в оскаржуваному рішенні Комісія навела й інші обставини, крім невідповідності задекларованих позивачем сум сплаченого кредиту і отриманого доходу, оскільки останнє могло мати істотне значення для формування внутрішнього переконання членів Комісії.
Абзацом четвертим п. 16.6 Регламенту передбачено, що розгляд заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням може бути відкладений за обґрунтованою заявою судді на строк не більше одного місяця у разі, якщо мотиви, наведені суддею, будуть визнані ВРП поважними. Водночас матеріали справи не містили доказів того, що позивачка зверталась до ВРП із заявами про відкладення розгляду питання про звільнення у відставку та про бажання бути присутньою на засіданні ВРП під час розгляду її заяви. Погоджуючись з правомірністю рішення ВРП про звільнення позивачки з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/122511426 від 10.10.2024 у справі № 990/101/24 нагадала, що право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. При цьому було зауважено, що п. 16.5 Регламенту (який потребує попереднього з`ясування дійсного волевиявлення судді, а також фактів стороннього впливу на нього або примусу) є застосовним лише при розгляді ВРП питання про звільнення судді з посади за власним бажанням, а не у звʼязку з поданням заяви про відставку.
Колегія суддів КАС у складі ВС констатувала, що проблематика процесуального затягування вирішення трудового спору, де роботодавцем є суб`єкт владних повноважень, з посиланням на майбутні висновки Конституційного Суду, свідчить про те, що суди фактично самоусуваються на тривалий строк від вирішення спору по суті вимог з формальних причин. Більше того, такі дії створють умови для подвійного стягнення грошових коштів, наслідком чого є додаткове навантаження на бюджет України, що є неприпустимим в умовах воєнного стану. Згідно з інформацією з ЄДРСР починаючи з січня 2020 року лише в аналогічних категоріях справ за звуженим алгоритмом пошуку: «прокуратури», «рішення Конституційного Суду України», «зупинити провадження»; форма судового рішення - постанова, значиться 73 судових рішення, постановлені лише Касаційним адміністративним судом у справах, де предметом оскарження були ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справах, в яких, зокрема, вирішувалися спори щодо звільнення з органів прокуратури. Водночас, вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав, визначених п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову і визначити наявність (відсутність) об`єктивної неможливості розгляду справи із викладенням мотивів такої неможливості. Проте, аналіз змісту судових рішень у таких адміністративних справах дає підстави для висновку, що практика суду у такій категорії справ, хоча і відповідає принципам передбачуваності, проте суперечить верховенству права, а також ефективному захисту порушених прав і свобод людини. Погоджуючись з наявністю виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, ВПВС 10.10.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/122511427 про прийняття справи № 806/5175/14 до свого розгляду.
ВПВС у пункті 58 постанови від 08.12.2022 у справі № 990/102/22 висловила правову позицію щодо дії воєнного стану як обставини поновлення строку на касаційне оскарження, відповідно до якої введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні строки мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків». Ураховуючи викладене, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/122603357 від 24.10.2024 у справі № 990/277/24 наголосила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Оскільки у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не було вказано, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк, не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення сіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, ВПВС погодилась з обґрунтованістю відмови у поновленні строку на касаційне оскарження.
TGLIST.COM.UA
