Наразі я живу без сенсу життя. За 4 місяці хвороби я померла вже двічі. Перший раз із усвідомленням що в мені вмерла радість, натхнення, задоволення — високі стани, які робити мене живою. Цілих 3 місяці мені знадобилось усвідомити, що ця частина мене лише частина, а не вся я. На 4-му місяці я нарешті це поховала та прийняла, що зі мною залишилось моє тіло, мій мозок, а з ним характер, досвід, смаки і великий шмат особистості. Спочатку я жила з надією що цей стан колись скінчиться і радість повернеться, але ця надія тільки спустошувала мене ще більше, коли ж прийняла цю утрату, то от тоді змогла змиритись із фактом існування з діркою в середині і більше це не заперечувати.Вдруге я померла с прийняттям, що із смертю тієї важливої частини мене зник сенс життя, бо раніше я жила саме заради радості, щастя, творчості та задоволення. Цю трагедію переварювала дуже болюче, бо новий сенс не знайдено і невідомо як багато часу знадобиться на пошуки. Наразі я мертва всередині, але все ще тут. Мене геть не задовольняє таке існування, але поки не залишається нічого іншого. Не маючи ні віри, ні надії, живу наче рослина, існую досі на невідомих мені інстинктах. Я роблю тренування, провернула вилазки в гори, які раніше обожнювала, стала намагатись практикувати поведінкову активацію щодня. Намагаюсь більше прислухатись до свого тіла та мозку, але проблема в тому, що мені цього поки недостатньо, у сенсі, що я не бачу щоб це мене якось наближало до бажаних цілей.Із хорошого можу сказати, що мені підігнали один препарат, який тут прописують від депресії (і це не АД), моєму скептицизму не було меж, бо це можна назвати БАДом, але, трясця, воно подіяло. У мене з'явились сили, настрій перестав бути в мінусі, навіть мій вічний потік негативних думок, що тягнувся наче гумка, вже замовк. Фізично ожила. Наразі залишились тільки усі мої внутрішні проблеми та відсутність радості. Я вже перестала помічати дірку в грудях, вона вже як частина мене, але от буває що мене накриває пригніченістю від постійного "скляного ковпака", бо час від часу задовбує його присутність. Інколи її сприймаю як даність, а іноді втомлююсь жити в цій сірості, але поки нічого не можу з цим зробити, тільки продовжувати рухатись по вказівкам терапевта.
Пішов 4-й місяць моєї депресії, ось тому канал на паузі. Наважуюсь про це писати як спроба стати більше людиною, ніж образом успішного дизайнера, яким я ніколи не була. Раніше особисте залишала для декількох друзів, але ментальний стан не менш важливий, ніж сам дизайн, бо друге витікає із першого. У мене були складні відносини із творчістю з самого дитинства, але це почала усвідомлювати тільки того року.Я йшла до депресії тихо, але невпинно. Все почалось в тому році з проблем із натхненням. Потім отримала вигорання, зробила собі відпустку, під час якої зрозуміла що все ще люблю дизайн, але повстало питання: «А чи на стільки люблю, щоб ним займатись?». І це поступово розгорнуло шари свідомості, про які я не думала, наче відштовхнула камінь, а з нього полізли змії. Забагато питань та болей і жодної відповіді. А потім тебе починає переслідувати поганий настрій не один тиждень, проблеми зі сном, виснаження, погана концентрація, не бажання нікого не бачити, не чути, відчай, багато болю і порожнеча. Остаточним сигналом, що я провалююсь у депресію (знову) стали постійні думки з ранку щоб краще мене не існувало або щоб я не прокидалась. Саме усвідомлення що у мене депресія завдавало додаткового болю, бо який нах дизайн, коли я з ліжка встати не хочу?! Рецидив трапився через багато років, але трапився. Із хорошого. Я вже більш свідомо підходжу до розладу. Тепер тренуюсь регулярно, бо це мій спосіб подолати злість і роздратованість, які йдуть за мною тінню усі місяці. Мені вдалось наладити сон, харчування не найкраще, але апетит такий як раніше, повернулась навіть концентрація і я можу знов читати книги, шукати інформацію та трошки споживати нову.Без змін: відчуття порожнечі всередині, наче в грудях чорна діра. У Сільвіі Плат є книга «Під скляним ковпаком», де вона описує відчуття наче все приглушене, наче ти дивишся на все через скло. Мій досвід схожий. Емоції частіше ставиш мозком в повідомленнях, бо так логічніше. Навіть коли посміхаюсь, це не на 100%, бо серцем ці емоції не відчуваєш.Також у мене тотальне відчуження дизайну, ця тема завдає мені стільки болю, що не беру замовлень і навіть по роботі не можу зробити щось просте і легке, мені потрібні титанічні зусилля, щоб щось зробити, і процес йде набагато довше, ніж колись.Наразі я не думаю ні про дизайн, ні про ведення каналу. Занадто багато інших питань. Зараз я на «нулі»: обновляю багато своїх переконань та принципів за якими жила, бо саме вони привели в цю точку. Ставлю багато чого під сумнів. Створюю нові нейроні звʼязки. Це пиздець як важко, іноді дуже боляче та складно. Пригніченість, відчай, втрата, страх, сум, біль, агресія — основні мої супутники. А, ще ізоляція. Вже не така тотальна, як була ще 1,5 місяці тому, але всеж без людей і спілкування мені добре, іноді аж занадто, що це починає мені шкодити. Ось такі справи, малята. Пост геть не радісний, але тут поки власні трагедії 🫠Я не знаю, чи далі наважуватись писати лонгріди вам про свій досвід. Тема не позитивна, складна, мені бува важко з терапевтом про це говорити, але якщо це може комусь буде корисно, то якось продовжу (може раз на місяць). Дайте знати реакціями чи коментарями 🥲
На фото — художниця-шістдесятниця Любов Панченко. Вчора вона мала б святкувати свій 87 день народження. Але майже 3 роки тому вона загинула через окупації Бучі. Вона голодувала. Коли у її будинок прилетіло, на допомогу прибіг сусід, він її привів до тями і допоміг відправити на евакуацію. Понад місяць Любов Панченко була у лікарні, де 30 квітня її серце перестало битися 💔😭Мисткиня ніби передчувала смерть та за 3 тижні до початку Великої війни віддала свою творчу спадщину до Музею шістдесятництва, працівники якого прийшли її привітати у день народження.Усе, що вона робила протягом життя, було пов’язано із відродженням української культури. Вона шила одяг, вишивала (її схеми публікували в журналі "Радянська жінка"), вбирала у строї хор «Жайворонок», малювала аквареллю, займалася ліногравюрою і декоративним розписом. Ще пані Любов ілюструвала «Тіні забутих предків» Коцюбинського та поезії Шевченка, писала афіші для творчих заходів шістдесятників, оздоблювала своїми рушниками приміщення, де відбувалися ці вечори. Збирала кошти для політвʼязнів. Із життям та роботами Панченко видали альбом.Верстку цього альбома Любові показували як раз на день народження ще 3 роки тому. Директорка Музею шістдесятників казала в якомусь з інтерв’ю, що мисткиня так зраділа і сказала, що нарешті всі її роботи будуть зібрані в одному місці. Проте вона так і не встигла потримала його в руках 💔Джерело#наше
Друзі, усім привіт🎄 А давайте перед святами трішки поринемо в атмосферу минулих років і подивимось перші різдвяні рекламні ролики, які стали частиною святкової історії. Спеціально для вас підготував таку добірку ⬇️💫 Coca-Cola Christmas Commercial. Перші рекламні ролики Coca-Cola подарували нам образ Санта-Клауса, який ми знаємо сьогодні. У цих рекламах Санта із задоволенням п'є Coca-Cola, створюючи атмосферу радості та свята.Дивитися ролик💫 Campbell's Soup Christmas Commercial. У цій рекламі показано, як гарячий суп Campbell's зігріває родину холодного зимового вечора, створюючи затишок і тепло свят.Дивитися ролик💫 Norelco Santa Claus Commercial. Цікавий анімаційний ролик, де Санта-Клаус катається на бритві Norelco, просуваючи продукцію компанії з креативним святковим підходом.Дивитися ролик💫 Kodak Christmas Commercial. Реклама, яка нагадує про важливість зберігати святкові спогади на фотокамери Kodak. Зворушливий і сімейний сюжет.Дивитися ролик💫 McDonald's Christmas Commercial. Цей ролик показує, як сім'ї святкують Різдво в McDonald's, підкреслюючи радість простих, але теплих моментів.Дивитися ролик Діліться в коментарях своїми улюбленими різдвяними рекламами, якщо пам'ятаєте цікаві 😉
5 жовтня був "Дизаріум". Я не поїхала (тепер жалкую), але дивилась онлайн. Усі виступи доступні на Cases без реєстрації та смсЯ дуууууже раджу вам приділити увагу перегляду, бо там немає води, кожен виступ несе користь та спонукає до великої кількості рефлексії. Навіть через екран я відчула пануючу там атмосферу ❤️__________Окремо хочу сказати за виступ Паші Вржеща. Він не кожному зайде. Це виступ-філософія, буквально. Одні питання і без відповідей. Але я була в шоці від того, що він говорив та як, бо його ключові слова за дивовижу світу та цікавість — з тиждень тому сама до цього прийшла через книгу, яку читаю зараз і по якій роблю вправи. Ми по-різному прийшли до однакових думок 😁 Можливо якось напишу філософський пост по цій темі. Але я більше за практичність, тому скоріше переварю усю рефлексію, що зі мною відбувається останні місяці, і сформую якийсь підсумок, бо поки що думки складаються зі шматочків інсайтів, які формують уривки, наче пазли, але повна картинка ще не зібрана, я тільки починаю її збирати.
Якщо я можу про щось вас просити, то я попрошу: не відкладайте хороші слова. Кажіть їх зараз. Це нічого не коштує і це безцінно водночас. Просто такий час. Час, коли не можна відкладати.⠀Набирайте номер, кажіть: я тебе люблю. Першим кажіть, неважливо що прозвучить у відповідь. Ви будете вразливим в цей момент, але ж саме вразливістю вимірюється хоробрість. Хоробрість любити під час великої війни.⠀Беріть телефон. Збирайтеся з силами. Пишіть: Насправді, я дуже скучила. Пробач мені. Може на каву? Як побачите дві галочки — от він новий початок.⠀Беріть телефон. Набирайте: слухай, я вчора не сказала, але у тебе класна стрижка і тобі дуже пасує ця синя хусточка.⠀Ідіть на зустріч, обіймайте. Кажіть: як мені пощастило працювати з такою талановитою людиною. Я бачу, як ти стараєшся з усіх сил і якщо це може щось значити — знай, я поруч.⠀Набирайте номер, питайте: як справи? Я розглядала твої знімки, на них тобі стільки, скільки мені зараз. Ти зовсім не змінилася, знаєш? Дякую, що ти є у мене. Дякую, що ти моя мама.⠀Відкривайте пост, пишіть під ним: "шановний Ікс, давно хотіла вам сказати, що ваш талант освітлює". Ви не повірите, ви не підозрюєте, але, можливо, саме ваші слова стануть вирішальними, щоб людина пішла далі. Наважилася на крок вперед.⠀Минуле – спогад, майбутнє – очікування. Але сьогодні. Сьогодні належить нам.⠀Не відкладайте хороші слова, поки їх є кому сказати. Поки невидимі золоті нитки зв’язують наші душі.⠀Три з половиною роки назад я приїхала до дідуся в лікарню. Він був дуже слабким, втім жартував про новий слуховий апарат і вимагав свіжі газети. Завжди скупий на будь-які прояви почуттів, він раптом взяв мене за руку і сказав: Ясінька, все закінчиться, але моя любов до тебе не закінчиться ніколи.⠀Це було останнє, що я чула від нього. Кожного дня, я повторюю ці слова. Вони живлять моє серце, вони лікують мої рани, вони зі мною всюди, завжди і назавжди.⠀Ви не уявляєте, яку вагу будуть мати ваші добрі слова. Ваші ніжні слова.⠀Не жалійте їх. Нехай летять.⠀Змінюють настрій, повертають надію, віру в себе. В людей.⠀І навіть якщо не буде відповіді — ви ж знаєте. Ви зробили це для себе. Щоб відчувати себе живим.
У нас в країні дуже багато палаців, які б могли привертати туристів та змінювати простір на вкуруги, але поки ситуація інша.__________❤️Хоча є надія, бо є такі кейси:1. Планують відреставрувати руїни Костелу Вознесіння Діви Марії (1615) та палацу на Тернопільщині Палац мав терасу в італійському стилі та шість кам’яних колон, був оточений ландшафтним парком із фонтаном. 2.Нове життя будівлі 19 ст.Це була фабрика з виготовлення спиртових напоїв, заснована у 1872 р. У радянський час її перепрофілювали на фабрику повидла та консервації. Її викупив швейцарський меценат Гарольд Біндер, відомий не першим своїм проєктом у Львові. 8 років тривали роботи з ревіталізації будівлі, і сьогодні її двері відкрилися вже як центру сучасного мистецтва Jam Factory Art Center. Хто у Львові, біжіть сюди. Тут вже діє дві виставки. Є кафе, лекторії. А я скоро розповім більш детально тут про неї._______ДжерелаМатеріал звідси та звідсиРаджу сам канал https://t.me/backtotherootsuaФото «Свобода».•Back to the Roots•
👉Поговоримо сьогодні про ПРОСТІР____________🔸 Простір — це все, що знаходиться всередині об’єктів, навколо та поза ними. Простір має свою вагу, він може здаватись заповненим або навпаки мати "дірки", чи мати відчуття, що чогось не вистачає.🔹Негативний простір — це простір між всіма елементами в дизайні. В народі є назва фон (бекграунд), який ми можемо назвати порожнім, якщо на ньому нічого нема. Але це не так. Наприклад, білий колір посилює легкість (менша вага) цього простору, а чорний навпаки її прибирає (більша вага). ♦️Позитивний простір — це наші елементи дизайну. У портреті сама людина є позитивним простором, а те, що навколо неї, — негативним.Позитивний та негативний простір завжди працюють разом. Ми або враховуємо їх обидва в дизайні, або один із них починає жити своє життя. Для побудови композиції важливо віднайти між ними баланс, тоді буде не тільки правильний фокус, а й атмосфера, ритм, гармонія тощо. 🔺Тривимірний простір — засіб для створення ілюзії тривимірності (3Д чи 2Д) на пласкому зображенні.___________Прикладів не буде — спробуйте аналізувати дизайни самостійно)) Можна надіслати приклади в коментарях, як ви це бачитеОдне можу сказати точно: у початків часто є проблема саме з розумінням простору та пропорцій#композиція
🔥ПРО НАТХНЕННЯ👉Дуууже багато тексту ——————Мабуть це найдивовижніше, що може бути з людиною, як і найгірше. Це схоже на аб'юзивного кота, який то приходить до тебе з ніжністю та мурчанням, а то цапне за ногу і зникне у невідомому напрямку. Ми не сильно впливаємо на появу натхнення на замовлення, але можемо зробити відповідні умови, щоб підвищити шанси.Я дійшла висновку, що творити ми можемо лише в 2-х станах:- коли нам поганоабо- коли нам добре. Що я маю на увазі?Можна творити через парадигму страждання або радості.Я частіше зустрічала людей, які роблять через перше. Алкоголь, наркотики, нездорові установки в голові, аб'юзивні стосунки, завищені очікування від себе і тд. — усе це про страждання. Коли нам боляче, погано, то це може перетворитись на появу Музи. Я сама малювала і дуже багато саме з цим станом, це була моя заміна терапії. І думала, що можна тільки так, що це норма. Частково я так тікала від реальності, частково це відбувалось через не пропрацьовані психологічні травми. І ось мені вже за 30, тепер можу з упевненістю сказати, що варіант зі стражданням не працює у довгій перспективі, бо в якийсь момент доходиш до краю, і далі вже тільки прірва. Найгірше те, що в багатьох людях сидить непохитна думка, що цей шлях найкращий. Але ні. Найкращий як раз 2-й — творити коли тобі добре. Суть його в тому, що натхнення приходить не через катування себе, невирішені психічні проблеми, а через розуміння, що зі мною все ок, я роблю це бо мені в кайф, а не тому що я хочу собі щось довести чи комусь. Це коли внутрішній критик заткнувся і тепер не докучає, це коли відчуваєш вдячність, коли насолоджуєшся життям і знаходиш світло у похмурий день. Це той ментальний стан який не вичерпується і його натхнення також.Я зловила весною екзестанційну кризу, де фігурує питання натхнення, і зрозуміла, що стан страждання вже покинула, але цілковитого стану «мені добре» ще не набула. Тобто я навіть поки не знаю як сформувати цю нову навичку творити, коли ти себе палками не гониш. Таке враження, що з більш здоровою менталкою Муза сказала: «Тю, як з тобою не цікаво, пішла від тебе геть!». І дійсно пішла. Зараз як сліпе кошеня тикаюсь об різні кути, намацуючи дорогу до виходу.Із хорошого: знайду відповіді на свої питання та рішення, бо така я людина. А ще пам'ятаю стан дитинства (до того як все пішло по піздецю), коли просто малювала бо мені було просто по приколу, в кайф. Я нічого не очікувала від себе, не вимагала, а просто робила, насолоджуюсь процесом та результатом. ——————✨Що я хотіла сказати цим довгим дописом? а) розповісти про стани, коли у нас виникає натхненняб) про свій досвід, щоб ви не робили таких же помилок ❤️🟢У вересні чекайте відгуки про книги, що повʼязані із креативністю, бо я зараз шукаю відповіді в різних думках та досвідах інших, що стикалися з такою ж проблемою. Зараз у мене таких 5 книг. Буду писати про кожну з її прочитанням#натхнення #особисте
ГРУПУВАННЯ___________Частково я вже писала це в Правило внутрішнього та зовнішнього та Подоба — Відмінність, бо це частина того самого.Ми схильні будувати групи та відносити одні об'єкти до однієї частини дизайну, а інші — до другої, третьої і тд. Простою мовою, при погляді на сукупність об’єктів людина подумки об’єднує їх в групи. Це допомагає спростити інформацію і відокремити головне від зайвого.👉Ми візуально об'єднуємо в групи те, де знаходимо щось спільне. На це впливає: відстанями між елементами (згадуємо метр), їх візуальна подібність, ритм, тощо.__________Ми групуємо за замовченням по такими принципами:- близькість (відстань між об'єктами)- схожість- замкнутість- симетричність- спільна доля- продовження- попередній досвідВ статтях та літературі перелічений список називають законами, але за моєю думкою, це більше схоже саме на принципи, бо закони мають працювати всюди, а за попереднім досвідом кожна людина може сприймати дизайн не прям за всіма цими принципами, бо на це також впливає культура, освіта і багато іншого________Будуючи свій дизайн, з урахуванням цих принципів, ви зможете краще маніпулювати поглядом читачаВ наступних понеділках буде роз'яснення кожної частини😉#композиція
TGLIST.COM.UA
