Пішов 4-й місяць моєї депресії, ось тому канал на паузі. Наважуюсь про це писати як спроба стати більше людиною, ніж образом успішного дизайнера, яким я ніколи не була. Раніше особисте залишала для декількох друзів, але ментальний стан не менш важливий, ніж сам дизайн, бо друге витікає із першого. У мене були складні відносини із творчістю з самого дитинства, але це почала усвідомлювати тільки того року.Я йшла до депресії тихо, але невпинно. Все почалось в тому році з проблем із натхненням. Потім отримала вигорання, зробила собі відпустку, під час якої зрозуміла що все ще люблю дизайн, але повстало питання: «А чи на стільки люблю, щоб ним займатись?». І це поступово розгорнуло шари свідомості, про які я не думала, наче відштовхнула камінь, а з нього полізли змії. Забагато питань та болей і жодної відповіді. А потім тебе починає переслідувати поганий настрій не один тиждень, проблеми зі сном, виснаження, погана концентрація, не бажання нікого не бачити, не чути, відчай, багато болю і порожнеча. Остаточним сигналом, що я провалююсь у депресію (знову) стали постійні думки з ранку щоб краще мене не існувало або щоб я не прокидалась. Саме усвідомлення що у мене депресія завдавало додаткового болю, бо який нах дизайн, коли я з ліжка встати не хочу?! Рецидив трапився через багато років, але трапився. Із хорошого. Я вже більш свідомо підходжу до розладу. Тепер тренуюсь регулярно, бо це мій спосіб подолати злість і роздратованість, які йдуть за мною тінню усі місяці. Мені вдалось наладити сон, харчування не найкраще, але апетит такий як раніше, повернулась навіть концентрація і я можу знов читати книги, шукати інформацію та трошки споживати нову.Без змін: відчуття порожнечі всередині, наче в грудях чорна діра. У Сільвіі Плат є книга «Під скляним ковпаком», де вона описує відчуття наче все приглушене, наче ти дивишся на все через скло. Мій досвід схожий. Емоції частіше ставиш мозком в повідомленнях, бо так логічніше. Навіть коли посміхаюсь, це не на 100%, бо серцем ці емоції не відчуваєш.Також у мене тотальне відчуження дизайну, ця тема завдає мені стільки болю, що не беру замовлень і навіть по роботі не можу зробити щось просте і легке, мені потрібні титанічні зусилля, щоб щось зробити, і процес йде набагато довше, ніж колись.Наразі я не думаю ні про дизайн, ні про ведення каналу. Занадто багато інших питань. Зараз я на «нулі»: обновляю багато своїх переконань та принципів за якими жила, бо саме вони привели в цю точку. Ставлю багато чого під сумнів. Створюю нові нейроні звʼязки. Це пиздець як важко, іноді дуже боляче та складно. Пригніченість, відчай, втрата, страх, сум, біль, агресія — основні мої супутники. А, ще ізоляція. Вже не така тотальна, як була ще 1,5 місяці тому, але всеж без людей і спілкування мені добре, іноді аж занадто, що це починає мені шкодити. Ось такі справи, малята. Пост геть не радісний, але тут поки власні трагедії 🫠Я не знаю, чи далі наважуватись писати лонгріди вам про свій досвід. Тема не позитивна, складна, мені бува важко з терапевтом про це говорити, але якщо це може комусь буде корисно, то якось продовжу (може раз на місяць). Дайте знати реакціями чи коментарями 🥲