Олена Зеленська | Olena Zelenska

Війна лишає відбитки на кожному. Психологічні можна помітити не одразу, а от фізичні не завжди сховаєш від сторонніх. Глибокі шрами, сліди опіків та інші ушкодження завжди привертають увагу. 📒 Про те, як коректно взаємодіяти з різними людьми, зокрема й зі співрозмовниками, які мають видимі травми обличчя, розповідає оновлений розділ «Довідника безбар’єрності». Одна з основних рекомендацій – контролювати свої емоції. 👇🏻📍 Несподівані реакції розгубленості чи співчуття можуть бути дуже незручними для співрозмовника. Тому важливо не давати таким емоціям проявлятися у вашій поведінці. 📍 Якщо ненавмисно затримали погляд, краще одразу перевести його на іншу частину обличчя або на руки. Але якщо людина помітила, що ви її роздивляєтеся, треба вибачитися та пояснити: «Не було наміру вас образити» або «Це новий досвід для мене». 📍 Спокійний тон спілкування та дотримання природної дистанції сприяють комфортній атмосфері. А відкрита поза – сигнал доброзичливості та зацікавленості – допоможе підтримати довіру.Образити можна не лише словом, а й мімікою та поглядом. Тілесні відмінності – це частина людського різноманіття. І замість пильного розглядання зовнішності слід зосередитися на змісті розмови.Докладніше про толерантне спілкування читайте в «Довіднику безбар’єрності» – посібнику із сучасної етики взаємодії.

🌎 Понад 20 країн, які належать до CARICOM – Карибської співдружності, – від першого дня російської агресії щодо України рішуче засудили та засуджують це вторгнення.У подружжів очільників цих країн є своя спільнота – Spouses of CARICOM Leaders Action Network (SCLAN), об’єднання перших леді держав Карибського басейну. Очолює її моя колега, перша леді Суринаму Мелліса Сантохі-Сіначеррі. Мала з нею відеорозмову, у якій подякувала за всю підтримку України.🇸🇷 Вдячна за те, що пані Мелліса також долучається до заходів глобальної платформи Саміту перших леді та джентльменів, як-от той, який ми провели під час Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2024 року та присвятили безпеці дітей. А 20 листопада 2024 року моя колега взяла участь у нашій комунікаційній кампанії до Міжнародного дня дитини.Для пані Мелліси, як і для мене та для учасників спільноти саміту, важливо якнайкраще використовувати м’яку силу для допомоги нашим країнам і всім, хто її потребує. Вдячна першій леді Суринаму за те, що представила наш саміт на щорічному заході Global Soft Power Summit, який відбувся в Лондоні минулого місяця.👉 Тепер теж обговорили подальші спільні плани: пані Мелліса запроваджує ініціативу How We Feel, присвячену темі ментального здоров’я підлітків.Запропонувала їй поєднати цей досвід із досвідом Саміту перших леді та джентльменів, який уже другий рік поспіль долучається та проводить масштабну комунікаційну кампанію на підтримку цієї важливої теми.🗓 Тож у травні, коли у всьому світі традиційно розпочинається місяць обізнаності про ментальне здоров’я, маємо нагоду вже разом звернутися до України та світу з важливим посланням: піклуватися про психологічний стан не менш важливо, аніж про фізичне здоров’я.Звичайно ж, була рада особисто запросити пані Меллісу на п’ятий саміт, який відбудеться у вересні цього року.

📝 «Все своє життя я присвятила навчанню дітей, допомагала їм відкривати світ через слово, літературу, творчість. Я вірила, що школа – це місце, у якому дитина має почуватися в безпеці, має право на підтримку та розвиток. А потім почалася війна», – написала в «Щоденнику стійкості» Наталія Правда, вчителька української мови та літератури із Запорізької області. З початком повномасштабного вторгнення через прифронтове розташування громади місцеві жителі опинилися під постійними обстрілами й мусили евакуюватись або ж щодня боротися зі страхом за власне життя.Бачачи, як учні втрачають мотивацію, як не можуть зосередитися, педагогиня відчула, що й дорослі потребують підтримки. Тому поділилася своєю історією на спеціальній сторінці «Щоденники стійкості» Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? Сторінку запустили торік разом із Радіодиктантом національної єдності як простір для рефлексії, щоб підтримувати та надихати в непрості часи. 💭 «Що для мене означає стійкість? Стійкість – це не про відсутність страху. Це про віру в те, що все можна змінити. Важливо лише не боятися попросити про допомогу та ділитися теплом із тими, хто поруч», – каже пані Наталія.Тисячі історій про стійкість уже на платформі. Тисячі унікальних власних усвідомлень українців, що означає бути стійким чи стійкою. І одна спільна мета – вистояти всією країною в найтемніші часи. Запрошую до читання та до рефлексії.

Потрапити в полон можуть як військові, так і цивільні. Російська тактика ведення війни однаково жорстока до всіх: неволя та катування, нелюдські умови утримання, залякування й помста. Тотальний сторонній контроль над життям і відсутність можливості захистити себе позначаються на стані кожного й кожної, хто пережив полон.🫂 Про те, як спілкуватися з людьми, які були в полоні, як коректно підтримати й допомогти повернутися до звичного життя, розповідає сьомий епізод освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна подивитися на платформі «Дія.Освіта» або на YouTube-каналі «Ти як?».💭 «Найбільше після звільнення з полону хотілося навіть не поговорити з рідними, апобачити їх. Бо в якийсь момент я піймав себе на думці, що не можу пригадати обличчя та голоси. Це реально страшно. А ще найпершими проявляються негативні емоції, стани невизначеності, втрати якоїсь рішучості, страх банальних речей, як-от зайти просто до когось у кабінет», – розповідає Данило Кравець, військовослужбовець, звільнений з полону, один із героїв епізоду.У ньому виокремлюють такі ключові аспекти, про які варто памʼятати під час комунікації: 📍 Одразу після звільнення людина може почуватися самотньою та безпорадною, не мати віри у світ та в себе.📍 Часто стираються часові межі: минуле плутається з майбутнім, важко визначати тривалість подій і співставляти відстані.📍 Може з’явитися надмірна чутливість до психологічних і тілесних кордонів. Або ж навпаки: іноді звільнені з полону зовсім не відчувають меж – ні власних, ні чужихособистих просторів.📍 Після перенесених тортур тривалий час зберігається відчуття абсолютноївразливості та незахищеності. Але якщо людина ігнорує прояви фізичного болю, який є наслідком перебування в полоні, на це слід звернути увагу.📍 Одне з ключових правил взаємодії з ветеранами – пам’ятати, що співчуття та жалість – це абсолютно різні реакції. Воно поширюється і на людей, які повернулися зполону.Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Він є продовженням однойменного розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційного центру із психічного здоров’я КМУ, ГО «Безбар’єрність» і Visa, яка є учасницею спільноти «Бізнес без бар’єрів».

🇺🇦 Національна премія України імені Тараса Шевченка. 211-та річниця від дня народження поета. Вітаємо й дякуємо всім цьогорічним лауреатам премії: режисерові-постановнику Василю Вовкуну, поетові Юрію Іздрику, художниці Жанні Кадировій, журналістові Павлу Казаріну, майстрам петриківського розпису Валентині Карпець-Єрмолаєвій, Андрію Пікушу, Марії Пікуш, Наталії Рибак, скрипальці Богдані Півненко, режисерові Олександру Саніну, операторові Сергію Михальчуку, композиторці Аллі Загайкевич, композиторові Олександру Шимку. 🤝 Дякуємо всім нашим митцям і діячам культури, які попри все знаходять у собі сили, щоб творити для людей. Творити те, що дає захист кожному українському серцю, коли важко, коли страшно, коли боляче. Творити те, що оберігає нашу ідентичність, те, що ніколи не зможуть у нас забрати. Те, що об’єднує українців сьогодні. На фронті, у наших містах, містечках чи селах – ми знаходимо хвилини й можливості, аби прочитати наші книжки, послухати нашу музику, доторкнутися до свого, українського, мистецтва.🇺🇦🇺🇦🇺🇦

🇺🇦📚 П’ятдесят п’ять тисяч книжок на 230 українських книжкових поличках у 54 країнах і штаб-квартирі ЮНЕСКО. Так охоплює світ наш проєкт із поширення українського слова. Принагідно завжди рада відвідувати й поповнювати полички особисто, як-от нещодавно, під час візиту до Туреччини.📍Лише за лютий додалося ще дев’ять нових поличок у шести країнах. 🇬🇷 Чотири з них – у Греції: у Центральній бібліотеці міста Верія, Центральній бібліотеці міста Катеріні, Центральній муніципальній бібліотеці міста Неа-Муданья, Волонтерському центрі для українським мам та діток Ilios міста Переа. Серед інших видань там є тепер, зокрема, двомовна книжка захисника Максима «Далі» Кривцова «Вірші з бійниці» та велика колекція українських казок.🇫🇮 Тим часом чергова українська поличка у Фінляндії відкрилася в Бібліотеці Лахті. Це місто є побратимом нашого Запоріжжя та сприяє вивченню української культури у своїх школах. Тому на відкритті були вчителі української мови та їхні учні – діти наших переселенців.🇭🇺 Поповнилася колекція українських книжок в Угорщині: добірку літератури отримав садочок району Йожефварош у Будапешті, де навчається приблизно 20 українських дітей. Зі свого боку він розповсюдить частину книжок по інших закладах, у яких є українські дошкільнята.🇵🇱 В публічній бібліотеці імені Тадеуша Гумінського польського міста Легниця українська книжкова поличка відкрилася в День рідної мови, 21 лютого. До події долучилися учні українського ліцею, який працює в цьому місті ще з 1957 року й розташований на вулиці Тараса Шевченка.🇲🇦 Започаткована українська книжкова поличка в Марокко – в Агадірському державному університеті імені Бен Зохра. Сподіваюся, ці книжки сприятимуть розвитку й нашого іншого, спорідненого проєкту – українських студій, вивченню України в академічних закладах світу.🇵🇹 Ще один осередок української літератури відтепер доступний у Португалії – в Муніципальній бібліотеці міста Матозінюш. «У цей важкий час як ніколи важливо продемонструвати, що ми на боці України, засвідчити повагу до її суверенітету та ідентичності», – сказала на відкриті полички президентка міської ради пані Луїза Салгейро.Важливі слова, які влучно описують і весь наш проєкт книжкових поличок: хочемо, щоб Україну чули й розуміли.🤝 Дякую всім нашим консульствам, посольствам, дипломатам, іноземним партнерам, МЗС, Міністерству культури та стратегічних комунікацій України та Українському інституту книги, разом із якими книжка за книжкою це втілюємо.

🏥 Західноукраїнський спеціальний дитячий медичний центр, який відвідую сьогодні, – особлива лікарня. Бо від початку повномасштабного вторгнення й дотепер це хаб для важкохворих дітей з усієї України, які потребують подальшого лікування за кордоном. І саме в перші місяці війни ми з колегами – першими леді з усього світу організовували таку медичну евакуацію.📍Сьогодні я тут із радісної нагоди: у Львові запрацював найбільший в Україні осередок Школи Супергероїв. Його створили на базі Клінічного центру дитячої медицини, який обʼєднав саме цю лікарню та львівський «Охматдит». Профінансувала створення осередку моя Фундація за підтримки уряду Князівства Ліхтенштейн.🦸‍♀️ Далеко не вперше спілкуюся з дітьми та їхніми вчителями у Школах Супергероїв. І щоразу це щемко та сильно водночас – бачити, як вони виборюють не лише життя, а й можливість вчитися, сміятися з однолітками, наче й немає місяців у лікарняному ліжку. Дякую всім партнерам, які допомагають нам боротися за майбутнє цих дітей.🇱🇮 Дякую міністерці закордонних справ, освіти та спорту Ліхтенштейну Домінік Гаслер, яка сьогодні тут зі мною. Спільними зусиллями за два роки співпраці ми також надали гуманітарну підтримку 92 великим прийомним родинам.

🇬🇧 Другий рік поспіль Brand Finance і Глобальна платформа Саміту перших леді та джентльменів організовують панель за участі перших леді й джентльменів на Global Soft Power Summit у Лондоні. Це партнерство особливо цінне, адже перші леді та джентльмени здатні впливати на 35,5 % показників м’якої сили своєї країни на світовій арені.Цьогорічна панель відбулася 19 лютого. На ній обговорювали, як перші леді та джентльмени можуть допомогти долати гендерну нерівність у суспільстві.👉 У дискусії взяли участь перший джентльмен Словенії доктор Алеш Мусар і перша леді Суринаму Меліса Сантохі-Сіначеррі. Перша леді Малаві Моніка Чаквера й перша леді Сербії Тамара Вучич записали відеозвернення для заходу, а модерувала дискусію Енні Браун, директорка з оцінювання в Brand Finance.✏️ Нерівний доступ до освіти, що шкодить економічному розвитку країни, – цю тему порушила пані Чаквера, яка регулярно приділяє увагу правам дітей загалом і дівчат зокрема. Пані Сантохі-Сіначеррі розглянула інший виклик: як погана обізнаність про дівочу фізіологію в родинах і суспільстві шкодить самооцінці дівчат та створює стигму.🤝 Перша леді Сербії та перший джентльмен Словенії обговорили дипломатичні аспекти гендерної нерівності. Пані Вучич розповіла про успіхи Сербії в подоланні гендерного розриву, а доктор Мусар — про те, як дії перших леді та джентльменів теж можуть бути сприйняті через призму гендерних стереотипів.Отже, гендерна нерівність впливає на всіх, незалежно від статусу в суспільстві. Однак мʼяка сила здатна долати, зокрема, й такі виклики. І діяльність нашої спільноти перших леді та джентльменів доводить це котрий рік поспіль.

Влад Руденко з Херсона – один із депортованих українських дітей, яких нам вдалося повернути з російського полону, і один із 19 тисяч, яких викрав агресор.Після окупації Херсона загарбники відправили хлопця в табір буцімто на відпочинок. Табір виявився військово-виховним. Влада зачиняли за «провинності» у двометровій кімнаті, змусили видалити з телефона всі українські контакти та фото. Коли мама нарешті розшукала його, їй довелося провести кілька діб на принизливих допитах. З мішком на голові.Що сталося б з Владом, якби його не вдалося повернути в Україну? Відповідь – у долях інших українських хлопців. Мілітарна машина агресора закрутила їх у вир, із якого вони не вийшли живими.Наприклад, 16-річний Ілля Москвітін потрапив у російський табір патріотичного виховання на окупованій території Донецької області. І загинув навесні 2022 року. Ще один хлопець, Дмитро Котов, жив у Джанкої, коли у 2014-му рф окупувала Крим. Також потрапив до таборів патріотичного виховання. Уже як військовий загинув – його відправили «завойовувати» Україну.🇱🇹 Сьогодні у Вільнюсі, в Українському центрі, який патронуємо з першою леді Литви Діаною Наусєдєнє, проходить міжнародний форум «Три роки, безліч доль: на захисті свободи та майбутнього українських дітей». Наш друг Литва як одна з більш ніж 40 країн – учасниць Міжнародної коаліції за повернення українських дітей прагне привернути увагу до цієї теми, за що я дуже вдячна.У відеовиступі закликала учасників із різних країн стати голосом Влада та інших українських дітей – убитих, покалічених, викрадених. Закликала ставати посередниками у їхньому поверненні, допомагати реінтегруватися тим, хто вже повернувся. Бо їхні психологічні, соціальні втрати після пережитого такі, що самим їм не впоратися. В Україні для допомоги таким дітям діє програма Bring Kids Back UA, створена за ініціативою Президента Володимира Зеленського.Закінчується третій рік української оборони від повномасштабного російського вторгнення. На що я сподіваюся, крім героїзму українських чоловіків і жінок? На свідомість та емпатію всіх відповідальних людей із різних країн. Котрим не байдуже, яким буде життя та як його побачать і відчують їхні діти.

🫂 Чи доречно обійняти сусіда-ветерана, уперше зустрівши його біля ліфта? Чи варто подякувати колезі-ветеранці, яка повернулася на цивільну роботу? У взаємодії з ветеранами й ветеранками є багато чутливих моментів. Звичайно ж, кожна ситуація вимагає своєї реакції. Однак є універсальні поради для тих, хто зустрічатиметься в житті з людьми, які мають бойовий досвід. Ці поради зібрали в «Довіднику безбар’єрності». 🤝 Хай що ви робитимете, робіть це, підтримуючи гідність, радять фахівці. Іноді ми хочемо проявити співчуття, а показуємо жалість. Але ветеран чи ветеранка не жертва. Для людини, яка пройшла через війну, жалість може бути неприємною: вона знецінює. Не треба ставитися до такої людини і як до «унікальної», бо це теж відчувається та розділяє ще більше. Ніхто не застрахований від помилок у спілкуванні. І це цілком нормально: помилитися й попросити вибачення, відчути сором і сказати про це. Бо саме це й показує емпатію, розуміння та повагу, яких потребують не лише ветерани й ветеранки – усі ми.