🏠 Сьогодні в Борисполі відвідала першу «Сімейну домівку» та зустрілася з її мешканцями – Лізою, Назарієм, Дмитром, Марією і Михайлом.Більшість із них значну частину дитинства провела в закладах. Тепер у них є власний простір, спільний домашній побут і дорослі, які щодня поруч – допомагають із навчанням, підтримують і просто вислуховують.Діти провели нас будинком, показали свої кімнати, улюблені куточки та спільний малюнок «Дім моєї мрії». Розповідали про школу, захоплення, плани й те, про що мріють.👧👦 «Сімейна домівка» створена для підлітків, дітей з інвалідністю та великих груп братів і сестер, для яких поки що не вдалося знайти родину. Тут вони живуть у невеликому колі, ходять до школи та на гуртки, разом із дорослими ведуть побут і поступово вчаться самостійності. І важливо: це не заміна родини – для кожної дитини її продовжують шукати.🟦 Перший такий будинок Фундація Олени Зеленської звела в межах масштабування проєкту «Адреса дитинства» за підтримки уряду Об’єднаних Арабських Еміратів. Ми взяли за основу вже напрацьований проєкт та адаптували його до нового формату й потреб різних дітей. Будинок безбар’єрний та енергоефективний, у ньому є власний простір для дітей, спільні зони та укриття. Другу таку домівку Фундація зводить у Чернівецькій області.Дякую Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України, Державній службі України у справах дітей, Координаційному центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Київській ОВА та Бориспільській громаді за спільну роботу над упровадженням нової послуги. І окремо – сімейним вихователям, які щодня будуть поруч із дітьми.
👩🏫 Українські освітяни щодня повертають дітям те, що намагається відібрати російська війна: відчуття нормальності, дитинство, розвиток, можливість вчитися, майбутнє та віру в нього. Сьогодні дякую їм під час національної освітньої конференції «Серпнева-2026», яку Міністерство освіти і науки України провело під гаслом «Освіта – справа кожного».І це не тільки про освітян і дітей. Кожен із вас сьогодні знає та вміє більше, ніж кілька років тому. Освіта справді має бути справою кожного. 🫂 Але сама освіта в нашій нинішній ситуації стала за ці роки чимось більшим – синонімом турботи й безпеки. Ідучи на роботу, батьки точно знають: у школі нагодують, у школі є укриття, у школі дитина серед небайдужих людей.Щоб саме так було, ми: 🍎 Продовжуємо реформу шкільного харчування: з 1 вересня безоплатні гарячі обіди (а з ними, сподіваюся, і звичку здорового харчування!) отримуватимуть уже всі учні – від першокласників до випускників, а це понад 3 мільйони дітей. 🧠 Турбуємося про ментальне здоров’я: уряд затвердив Концепцію розвитку психологічної служби до 2030 року. Її завдання – зробити психологічну підтримку частиною шкільного життя, щоб у школі могли вчасно помітити, що дитині складно, і знали, як підтримати. 👥 Будуємо безбар’єрність на всіх рівнях: цей рік присвятили безбар’єрній освіті та просвіті. Кожен має право на рівні можливості у школі та відчуття «я такий, як усі».🏫 Створюємо Школи Супергероїв – освітні простори при лікарнях країни. Їх уже 22, будуємо ще вісім. Адже кожна дитина має право на освіту попри життєві обставини.Пам’ятаю, як до минулого Саміту перших леді та джентльменів ми проводили міжнародне опитування щодо очікувань від освіти: діти й дорослі зізналися, що, окрім знань, сподіваються знайти у своїх навчальних закладах емпатію, психологічну стійкість і навички, як бути людиною в суспільстві. 🌱 Ми ж в Україні маємо ще складніший виклик – підготувати наших дітей до майбутнього так, щоб вони не залишилися назавжди «дітьми війни». Щоб їхнє життя визначав не травматичний досвід, а віра у свої сили та нашу любов і підтримку.
Це дев’ятирічний Гліб і його 29-річна мама Ольга, мешканці Буринскої громади Сумщини. Сьогодні їх у власному домі вбили російські дрони. На наступних фото – ще одна родина: трирічний Дмитрик, бабуся Галина та дідусь Петро. Усіх їх російські дрони вбили кілька днів тому на Київщині. Тато Дмитрика, який намагався врятувати близьких, свідчить: після першого безпілотника, що вбив сина, в їхній двір прилетіло ще п’ять, відверто цілячи в тих, хто вижив.Російські дрони щодня полюють на людей в Україні. Не на лінії фронту – у тилових містах. Я знаю, в це важко повірити в цивілізованих країнах. Бо хіба це не порушує правил війни? Але саме так воює держава-терорист росія:• Б’є по громадському транспорту: 13 серпня російські дрони атакували потяг Одеса – Дніпро з 340 людьми. Удар забрав життя машиніста та його помічника, які до останнього гальмували потяг, щоб урятувати пасажирів.• Б’є по мирній праці: днями російський дрон убив дніпровського фермера Вадима Єрофеєнка в комбайні під час збору пшениці. • Б’є по цивільних автівках: за кермом убито харківського науковця та зооволонтера Геннадія Симбірського. Він опікувався понад 40 врятованими котами й собаками.«Любій Олечці та Віталіку від мамочки» – вінок із такими словами лежить на остові ще однієї згорілої автівки в Херсоні. У ній російський дрон убив подружжя, яке їхало на роботу.Херсон – місто, що особливо страждає від російського дронового сафарі. Сюди прилітає близько 2 тисяч російських безпілотників щотижня, і ніхто з херсонців не знає, чи переживе ще день. У мережі є відео полювання дрона на продавця місцевого ринку, страшне у своїй буденності. Прошу моїх іноземних читачів переглянути його, щоб краще зрозуміти, що саме робить росія. За кожним таким злочином – не абстрактна система. Живі та свідомі своїх дій росіяни, оператори FPV-дронів чи коригувальники далекобійних БпЛА, чітко бачать цивільних на своїх моніторах і спрямовують вибухівку на беззахисних українців. Спостерігають їхні відчай і смерть у прямому ефірі. Ким треба бути, щоб це робити?Батько вбитого Дмитрика каже, що метою його зруйнованого життя стане покарання для військових злочинців. Я також закликаю світ до справедливого трибуналу для російських убивць. Але ще раніше закликаю допомогти Україні їх зупинити.
Слово «полон» охоплює безліч відчуттів: страх, безсилля, порожнечу. Це не просто втрата волі – це руйнування цілого світу, у якому все мало сенс. У полоні життя завмирає між двома подихами, а простір звужується до кількох метрів бетонної підлоги та звуку кроків у коридорі. 💻 Про психологічні стани під час примусової ізоляції розповідає друга серія освітнього серіалу «Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» від «Ти як?» та Дія.Освіта. Практичний гід із 10 епізодів пояснює, що відбувається в неволі, які травматичні досвіди може дістати людина та як коректно підтримати тих, хто повернувся додому. Зокрема, у другій серії йдеться про те, що 👇🏻 📍 У примусовій ізоляції неможливо контролювати ні власне тіло, ні час, ні простір.Людина позбавлена всього, що робить її життя живим. Кожну хвилину визначає воля інших, а побут зводиться до очікування: світла – коли дозволять, води – коли дадуть, мінімуму їжі, який стає інструментом покарання. Холод, волога й запах неволі формують нову «нормальністю», яку важко навіть уявити тим, хто живе у звичайних умовах. У полоні час вимірюється не годинами, а краплями води чи тишею між ударами серця. Сон стає уривчастим – часто під світлом, яке не вимикають, або під страшні звуки, що не вщухають. Виснажується не лише тіло, а й розум. 📍 Людину навмисно позбавляють можливості впливати навіть на дрібниці.За неї вирішують, коли сісти, коли говорити, коли підняти очі. Фізичний тиск супроводжується психологічним. Система полону працює задля однієї мети – зруйнувати здатність людини опановувати себе, змусити її втратити внутрішній ритм і власну суб’єктність. Але саме тоді, коли здається, що не залишилося нічого й навколо тільки порожнеча, у глибині народжується тихий опір – бажання зберегти бодай краплину свого. Починається боротьба вже не за фізичне виживання, а за власну ідентичність. 📍 Психологічні стани в полоні – це подорож через темряву. Вони не мають чітких меж. Але люди з досвідом полону говорять про одні й ті самі етапи: 1. Шок і несприйняття реальності. Людина ніби спостерігає за собою збоку. Вона не кричить і не думає – вона просто завмирає. Це природний механізм виживання, коли свідомість боронить себе від надмірного болю.2. Адаптація і пошук закономірностей. Мозок шукає будь-яку системність у хаосі. Людина створює ритуали: рахує дні, кроки чи повторює молитви. Ці дрібниці дають ілюзію контролю, яка стає реальним порятунком і опорою.3. Виснаження тіла та розуму. Вичерпуються всі ресурси – тіла, свідомості, пам’яті. Кожна думка «болить», а кожен день схожий на попередній. У цей момент зникає розуміння часу, і людина існує в нескінченному «тут і тепер». ❤️🩹 Витримати допомагають віра, гідність і сенс. Разом вони утворюють ядро стійкості – внутрішній центр, що не підкоряється зовнішньому насильству. Якщо це ядро живе – людина вистоїть.ℹ️ Освітній серіал створений для платформи Дія.Освіта в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» у співпраці з DIGNITY – Данським інститутом з протидії катуванням – за фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Експертну й аналітичну підтримку забезпечили Координаційний центр з психічного здоров’я КМУ, управління реінтеграційних заходів Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерство у справах ветеранів. Медіапартнером виступила Starlight Media. Технічну підтримку надало ГО «Безбар’єрність».
Коли щоденне життя звужується до трикутника «робота – новини – сон», прості радощі непомітно зникають. Люди часто відкладають час на себе, вважаючи улюблені справи марнуванням сил. Насправді ж хобі – не примха чи розкіш, а науково доведений інструмент, який допомагає перезавантажитись і повернути собі радість життя. 📊 Дослідження ЮНІСЕФ і «Ти як?» показало, що поряд зі стабільною роботою та підтримкою родини саме хобі є одним з основних чинників, які найбільше зміцнюють стійкість людини. Фізично активні та спільні сімейні захоплення допомагають дорослим і дітям краще долати хронічний стрес. 🎨 Коли людина занурюється в улюблену справу – малювання, музику, кулінарію, садівництво, – вона може увійти у стан потоку. Фокус уваги м’яко перемикається, потік тривожних думок стишується, а мозок отримує важливий сигнал контролю: «Я можу впливати на речі тут і зараз». Це повертає відчуття опори й допомагає запобігати емоційному вигоранню. Водночас не існує «правильних» чи «неправильних» захоплень. Головний орієнтир – щирий інтерес до самого процесу, і тут результат не має вирішального значення. 👉 Більше ніж просто захоплення: як хобі повертає нам сили та що кажуть дослідження – про це розповідає матеріал на платформі «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров'я. Фахівці пояснюють, чому відновлення – це не втеча від реальності, як знайти заняття, що справді викликає радість, і чому для цього не треба ні великих витрат, ні багато часу.
Учора ці люди були ще живі. Планували, говорили з рідними, готувалися до нового дня. Сімнадцятьох жителів Києва та області вбили росіяни цієї ночі. Вони випустили по столиці та регіону 28 ракет, серед яких протикорабельні й балістичні, та понад 100 ударних дронів. Для тих, хто, на щастя, не знає, поясню, що таке балістична атака. Ракета долітає до Києва за 2–4 хвилини. Замало, щоб сховатися. Нереально для людей старшого віку, родин із дітьми. За цей час неможливо навіть спуститися в укриття.Тому нова тактика росії – атакувати Україну саме балістикою – націлена на те, щоб убивати беззахисних цивільних. Убивати якомога більше. І, звісно, росія користується тим, що Україні бракує ракет-перехоплювачів, про які просимо світ уже кілька тижнів. Зараз, коли пишу це, триває надважка робота рятувальників: коли вони розбирають завали охоплених вогнем будівель, температура повітря сягає 45 градусів за Цельсієм. Але під розпеченими брилами ще можуть бути живі люди. Ще один страшний ранок в Україні. Таким його зробила росія. Такий він по всій країні. На Дніпропетровщині – там ховають восьмирічного Максима Разлога, юного футболіста, і його тата Едуарда, рятувальника. Напередодні російський дрон убив їх на місцевій заправці, коли вони їхали з матчу Максима. У Сумах батьки на залишках дому оплакують доньок: п’ятирічну Емілію та 10-річну Софію. Вчора росіяни вбили дівчаток у їхній спальні керованою авіабомбою. Як можливо те, що творить росія? Для того щоб зло відбулося, треба, щоб воно почувалося безкарним. Щоб на нього почали дивитися як на варіант норми. Щоб більшість людей у світі відвернулася і пішла жити свій кращий, ніж в Україні, день. Не відвертайтеся. Побачте зло. Хоча б для того, щоб воно не торкнулося вас.
👥 Дипломатія – сімейна справа. Не тільки українські диппредставники, а і їхні подружжя виїжджають до дипмісій разом із ними й беруть на себе значну частину роботи. Дуже довго ця велика фактично волонтерська праця не була належно оцінена. Але Асоціація подружжів українських дипломатів, яка з’явилась у 2021 році, змінює це: учасники набули голосу, а їхні справи стають дедалі масштабнішими. Зокрема, це: 📍 Реабілітаційні табори для українських дітей, завдяки яким із 2024 року понад 24 тис. маленьких українців змогли пройти психологічне відновлення та оздоровлення за кордоном.📍 «Тепло для України 2026» – проєкт із забезпечення генераторами та зарядними станціями військових, медичних установ і постраждалих громад.📍 Доброчинні та гуманітарні ініціативи, серед яких міжнародний благодійний ярмарок, що із 2023 року об’єднав учасників із десятків країн і залучив понад 3,9 млн грн на гуманітарні потреби України.📍 Адвокаційна діяльність, спрямована на підтримку родин українських військовополонених, зниклих безвісти та повернення незаконно депортованих українських дітей.Мала приємну зустріч із подружжями українських дипломатів на полях щорічної наради послів. Дякую всім понад 150 учасникам асоціації, її очільниці Тетяні Сибізі, віцепрезидентці Наталі Карасевич за постійну залученість до підтримки України та українців. 🇺🇦 Амбасадор України – не обов’язково посада, це про конкретні справи, які може робити кожен небайдужий.
«Тут діти. Дуже багато дітей» – такі слова прозвучали цієї ночі над руїнами будинку в селищі Радушне біля Кривого Рогу. Тут жила багатодітна родина Воронових. Доки туди сьогодні не влучила російська ракета «Іскандер-М», запущена з території Воронезької області РФ.У момент удару в будинку були діти: Марк (17 років), Домініка (15 років), Віоріка (14 років), Захарій (12 років), Азарій Ілай (11 років), Вероніка (10 років), Емілія (6 років) та онук Артем (півтора року), його тато зараз захищає Україну. Трьох дітей із-під завалів дістали вже неживими. Російський удар убив також батьків – 47-річного Артема та його 41-річну дружину Олену. Загибель іще п’яти дітей не підтверджена офіційно, знадобляться експертизи. Росіяни вбили цілу родину. Знову. У Львові в цей час жителі поряд із рятувальниками з рук у руки передають цеглу. Вони допомагають швидше розібрати завали багатоквартирного будинку, який цієї ночі зруйнував іще один російський удар. Коли пишу ці рядки, деблокувати з-під руїн вдалося дев’ятьох людей. Найстаршій постраждалій 93 роки. У шестирічного хлопчика зламані обидві ноги. Але пошуки тривають, під залишками будинку ще є люди. Сімдесят ракет із літаків, більш ніж 280 дронів випустила росія сьогодні по родинах і будинках, мирних містах України. Спалили ринок і вбили людину на Київщині. Били по Полтавщині, Сумах, Ромнах, Вінниччині, Івано-Франківщині. Ще один доказ, що в російських злочинів та наміру вбивати немає кордонів. Ще один доказ, що злочин, як і ракети, треба зупиняти вчасно, доки всі живі. Усі партнери знають, як допомогти, бо кажемо про це вже довго. Допоможіть нам збивати російські знаряддя вбивства. Захистіть не тільки нас – себе також.
Вихідний день. Люди йдуть у супермаркет перед робочим тижнем. Цілими родинами. З дітьми. І саме туди, в них, прилітає російський дрон.Дев’ятирічну дівчинку й одного дорослого сьогодні вбив російський дрон, який атакував супермаркет Чернігова. Поранених тринадцять, серед них також дитина.Понад 10,5 тисячі російських дронів (тобто по 50 на добу) залетіли на Чернігівщину лише від початку року. 70% вдалося знешкодити. Решта – вбивали, калічили, нищили. Це вже не перший, не другий раз, коли росія свідомо б’є по супермаркетах в Україні. Нагадаю моїм іноземним читачам, бо українці не забудуть ніколи: • у червні 2022-го російська ракета вбила 21 людину в ТРЦ «Амстор» Кременчука. Росіяни поцілили в торговельний комплекс по обіді, точно як сьогодні, коли в приміщенні було максимум відвідувачів; • у серпні 2024-го іншу свою ракету росіяни скерували на «Екомаркет» у Костянтинівці. Чотирнадцять вбитих. Серед них троє дітей;• травень 2024-го – керовані авіабомби росіян впали на «Епіцентр» у Харкові, також серед людного дня, в суботу. Дев’ятнадцять вбитих, серед них двоє дітей.І сьогодні вранці росіяни також били по «Епіцентру» в іншому місті – Кривому Розі. Мабуть, також розраховували на вихідний день і максимум жертв. На щастя, люди вціліли. Містяни в соцмережах хвилювалися не тільки за них – шукали кішку Софію, що мешкала в ТРЦ: «Що з нею?», «Чи вціліла?». Зазвичай після кожного російського обстрілу десятки наших домашніх тварин гинуть, тікають від жаху, їх знаходять з опіками й контузіями. Або не знаходять більше ніколи. Але кішка Софія, на щастя, вижила. Хоча б вона. Хоча б цього разу. Це вже сприймається як диво. Хоча насправді всі мають право бути живими на своїй землі. І жити в безпеці.Якщо так не вважає російський загарбник, то це повинен розуміти хоча б цивілізований світ і не дозволяти злочинові повторюватися ще і ще.
💻 60 % часу, коли людина не спить, вона проводить на роботі. Це колосальні 90 тисяч годин за життя. Тож атмосфера в компанії впливає на емоційний стан значно сильніше, ніж будь-який інший фактор. З цим настроєм після робочого дня люди повертаються до своїх родин. 📗 Сьогодні зміцнення психологічної стійкості працівників – це не «бонус» і не корпоративна культура, а питання добробуту цілої нації. У межах Всеукраїнської програми «Ти як?» розроблено практичний гайд для роботодавців «Підтримка ментального здоров’я на робочому місці», який можна безкоштовно завантажити на платформі howareu.com. 📊 Основою посібника стало дослідження, проведене спільно з Державною службою України з питань праці серед 856 представників різних секторів. Виявилося, що понад 85 % роботодавців вважають тему ментального здоров'я пріоритетною, проте не всі знають, як її реалізувати на практиці. Організації розділилися на майже рівні групи: третина компаній діє активно, ще третина – має мотивацію, але не вистачає ресурсів. Усі інші поки обмежуються формальними заходами. До того ж великий бізнес часто не може оцінити ефективність своїх програм, а малий – тримається лише на ініціативі окремих лідерів. 📍 Гайд для роботодавців побудований за принципом «міф – пояснення – практичні дії». Він розвінчує стереотип, що підтримка залежить лише від розміру команди чи наявності HR-відділу. Це максимально прикладний інструмент: запропонований чіткий алгоритм дозволяє зробити реакцію організації на кризові стани передбачуваною та людяною. Сигнали на рівні одного працівника не завжди означають індивідуальні проблеми. Якщо подібні ситуації повторюються в колективі – це свідчення необхідності системних змін у менеджменті. Посібник створено в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», що впроваджується за експертної підтримки ВООЗ. Аналітична підтримка – Координаційний центр з психічного здоров’я КМУ, технічна – ГО «Безбар’єрність».
TGLIST.COM.UA
