Записки пасквілянта

Ледь не щодня то «Єдиний марафон», то всілякі Ютуб-канали показують інтерв’ю з Марією Берлінською, яку називають «військовою» та «ветеранкою російсько-української війни». Зокрема недавно в ході чергового інтерв’ю «військова» Берлінська закликала мобілізувати жінок – мовляв, нехай беруть приклад з неї. Хочу внести ясність – те, що Берлінська розповідає про себе, а також те, що про неї пишуть на Вікіпедії професійні громадські активісти, не відповідає дійсності. Берлінська жодного відношення ані до Збройних Сил України, ані до інших військових формувань ніколи не мала, ветераном вона не є. Берлінська – ЛГБТ-активістка та активістка псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції», на військовій службі, навіть фіктивно, вона ніколи не перебувала. Втім, Берлінська має, хоча й дуже опосередковане, відношення до армії: вона допомагає ухилятись від мобілізації професійним громадським активістам. Зокрема, у перші дні війни засновниця «Центру протидії корупції» Дар’я Каленюк, ховаючи від мобілізації свого чоловіка, також засновника «Центру протидії корупції» Ореста Рудого, вивезла його за кордон по підроблених документах. До кінця 2023 року Берлінська разом з Каленюк регулярно їздила за кордон до Рудого, при цьому поїздки Берлінської оплачували наївні громадяни, які збирають цій мадам «на дрони». Після того, як міністром оборони України за квотою Пінчука став Умєров (народний депутат Мар’яна Безугла стверджує, що пропозицію призначити Умєрова Єрмаку подала член правління «Центру протидії корупції» народний депутат Олександра Устінова, яка має чималий вплив на Єрмака), Каленюк і Берлінській були обіцяні посади заступників міністра оборони, у зв’язку з чим Каленюк повернула свого чоловіка з-за кордону. Але призначення не відбулось, Рудий зараз змушений сидіти безвилазно вдома, щоби не потрапити під облаву ТЦК, а Каленюк і Берлінська на всі заставки поливають брудом міністра чебуреків. Тому якщо Берлінська вважає, що жінок треба мобілізувати, то нехай починає з себе та Каленюк. Або нехай хоча б відведе в ТЦК пана Рудого.

Вітаю з професійним святом найвідомішого залізничника України Сергія Лещенка. Сергій Анатолійович – це людина, яка, з його слів, 8 років тому «забила останній цвях у труну Трампа» і під орудою представниці ФБР в Україні Карен Гріневей в 2016 році разом з Артемом Ситником, Віктором Трепаком і Віталієм Шабуніним намагалась фальсифікувати результати президентських виборів США на користь Демократичної Партії. Щоправда, «останній цвях» виявися ржавим, тим не менш, офіційний спонсор Демократичної партії США Віктор Пінчук подарував Лещенку за його труди квартиру в центрі Києва. Після невдалої спроби втрутитись у президентські вибори Карен Гріневей була змушена достроково звільнитись з ФБР та залишитись проживати в Україні, де вона влаштувалась на роботу в псевдо-громадську організацію «Центр протидії корупції». Що ж стосується Лещенка, то він поміняв професію пиздобола на професію залізничника – виявляється, в «Укрзалізниці» також непогано платять. Особливо тим, хто обслуговує найбрудніші корупційні схеми глави держави Андрія Борисовича Єрмака (нехай святиться ім'я Його!). Зі святом, Сергію Анатолійовичу!

Друзі, я ж вас прохав нагадати Віце-прем'єр-міністру з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України - Міністру юстиції України Ользі Стефанішіній, що 31 жовтня 2024 року о 16:00 у Вищому антикорупційному суді відбудеться наступне засідання в кримінальному провадженні по обвинуваченню Стефанішиної в розкраданні коштів державного бюджету шляхом зловживання службовим становищем. Я дуже переживав, що, з огляду на зайнятість Ольги Віталіївни, вона може випадково пропустити це судове засідання і тоді САП, не приведи господи, порушить перед судом питання про зміну запобіжного заходу. А з камери слідчого ізолятора проводити потужні реформи не дуже зручно. Я як у воду дивився: Вищий антикорупційний суд України таки наклав на обвинувачену Стефанішину штраф за неявку в судове засідання 31 жовтня 2024 року. Якщо Міністр юстиції пропустить і наступне засідання, може постати питання про зміну запобіжного заходу. Я розумію, що главі держави Андрію Борисовичу Єрмаку (нехай святиться ім’я Його!) глибоко похєр, що в нього на посаді міністра юстиції працює обвинувачена в розкраданні бюджетних коштів. Але якщо Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Стефанішина все ж таки опиниться в Лук’янівському СІЗО, то зустрічатись з послами європейських країн їй доведеться в кімнаті побачень слідчого ізолятора. Думаю, посли будуть трохи здивовані.

Під рубрикою «План перемоги». Друзі, в Україні знайшлось ще одне підприємство, критично важливе для функціонування економіки в особливий період. Ні, це не виробництво дронів чи мінометів (до речі, завод «Маяк» досі не відновив виробництво українських мінометів через відсутність замовлення з боку Міноборони). І навіть не підприємство «Балістика», що виготовляє тактичне спорядження для української армії (жоден співробітник «Балістики» так і не був заброньований). Це – відомий своєю чесністю, непідкупністю та високим професіоналізмом рекламний листок під назвою «Українська правда», який обслуговує олігарха Пінчука. Щоправда, власником цього «критично важливого підприємства» є компанія, зареєстрована на Кіпрі, а кінцевим бенефіціаром – громадянин Чехії Фіала. Але хіба хтось сумнівається, що саме «Українська правда» наповнює український бюджет податками з безграмотних «заказух» та примітивної «джинси»? І що саме УП, а не якась там «Балістика», зранку до вечора тільки й займається тим, що кує перемогу? Пам’ятаєте, як три тижні тому «Українська правда» влаштовувала істерику з розповідями про те, що на її бездарний і продажний колектив «тисне влада»? У чому цей тиск проявлявся, так ніхто й не зрозумів. І лише зараз стало відомим, що в такий спосіб Пінчук і Фіала вибивали безкоштовну бронь для співробітників свого піар-проєкту. На фото: наказ міністра культури та стратегічних комунікацій України від 03.10.2024 №676 про визначення критично важливим підприємством ТОВ «УП Медіа Плюс», що належить зареєстрованій на Кіпрі офшорній компанії «Драгон капітал інветсментс лімітед».

Після того, як видання «Главком» на гроші російського бізнесмена з українським паспортом Максима Кріппи придбав екс-начальник ГУ «І» СБУ Артем Шило, з виданням стали коїтись незрозумілі речі. Дурні гроші, які редакції виплачує Кріппа, настільки розбестили головного редактора «Главкому» Миколу Підвезяного, що він взагалі перестав читати, що саме публікує ввірене йому ЗМІ. Наприклад, 24 жовтня 2024 року «Главком» повідомив, що народна депутатка Ольга Василевська-Смаглюк звернулась у Об’єднане державне політичне управління (ОДПУ) з пропозицією обладнати робочі місця для слідчих та прокурорів з інвалідністю, але ОДПУ їй відмовило. У зв’язку з цим інформую головного редактора «Главкому», що Об’єднане державне політичне управління існувало в СРСР з 1923 до 1934 року, у 1934 році воно було ліквідовано через створення Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР, тож звертатись в цю шановну організацію Василевська-Смаглюк ніяк не могла – насправді, вона зверталась у Офіс генерального прокурора. Враховуючи, що кінцевим бенефіціаром «Главкому» є Олег Татаров, думаю, Олегу Юрійовичу треба провести виховну роботу з головним редактором.

Після захоплення Вугледара Україна повністю втратила Волноваський район Донецької області. Можливо, ця новина когось і засмутила, але в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, напевно, з такої нагоди відкоркували шампанське. Бо тепер Волноваський районний суд вже ніколи не розгляне кримінальне провадження за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України відносно керівника цього Секретаріату Івана Вервейка. Обвинувальний акт стосовно Вервейка в кримінальному провадженні №12018050510000417 було скеровано до Волноваського районного суду (в екзилі) ще 18.03.2020. Згідно з фабулою справи, нинішній керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Іван Дмитрович Вервейко на той час очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області і займався тим, що оформлював на роботу «мертвих душ» та присвоював їхню зарплатню. Чим він, власне, успішно займається і зараз. Втім, немає нічого дивного в тому, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець призначив керівником свого Секретаріату розкрадача державних коштів. Як засвідчують публічні реєстри, Вервейко в статусі підозрюваного офіційно фінансував виборчу кампанію колишнього депутата Волноваської міської ради Лубінця, який у 2019 році був обраний народним депутатом України. По тому Вервейко перебрався до Києва, став працювати помічником народного депутата Лубінця та набув процесуального статусу обвинуваченого. Після призначення Лубінця Уповноваженим Верховної Ради обвинувачений Вервейко очолив Секретаріат Уповноваженого. Що ж стосується кримінальної справи, то, як неодноразово Вервейко зі сміхом розповідав своїм підлеглим, «вона згоріла в суді». До речі, зараз у Лубінця та Вервейка нова «тема» – вони, переконавшись у власній безкарності, провертають аферу з автомобілями від «міжнародних партнерів». В усіх міжнародних організацій просять автомобілі для Секретаріату Уповноваженого, але коли якась організація погоджується їх надати, то вони оформлюються авто на іншу громадську організацію, яку раніше очолювала дружина Лубінця, а зараз – працівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Більш того, усім регіональним представникам Уповноваженого надана вказівка просити автомобілі в «спонсорів» і оформлювати їх на цю ГОшку. Зрозуміло, що як тільки зміниться пан Уповноважений, а разом з ним і керівник Секретаріату, усі машини залишаться на їхній ГО і будуть успішно продані по «схемі Шабуніна». Ну і родзинка на тортик. У публічному доступі на сайті НАЗК відсутня декларація керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Івана Вервейка. Тому я не здивуюсь, якщо з’ясується, що обвинувачений Вервейко одночасно з роботою в Секретаріаті Уповноваженого «служить» у ГУР МО, як керівник адвокатського об’єднання Масі Найєм, розкрадач коштів «Укроборонпрому» Андрій Калужинський, так званий полковник ГУР Євген Червоненко чи найвідоміший український шахрай Костя Грішін (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко), якого зараз судять у Шевченківському райсуді Києва.

Місяць тому, 19 вересня 2024 року, я розповів, що нашому Ворьонку доповіли, що скоро він залишиться без армії, бо кількість дезертирів вже перевищує 150 тисяч, а Сухачов з Костіним дезертирів не розшукують, досудове розслідування в кримінальних провадженнях стосовно військових злочинів не проводять і проявляють інтерес лише до тих справ, які можна вигідно продати. Довідавшись про таке, Самопроголошений топнув ніжкою, накричав на придворних і наказав дезертирство негайно припинити. Для чого зобов’язав Костіна з Сухачовим впродовж двох днів повідомити про підозру в 2 тис. провадженнях – по 500 на кожний військовий регіон, а всіх дезертирів негайно переловити й відправити на фронт. Сплинув місяць, доповідаю про успіх президентської програми «упіймай дезертира». За цей час орли Сухачова за допомогою поліції (бо в ДБР принципово не заводять оперативно-розшукових справ категорії «Розшук» – релігія не дозволяє) розшукали одного дезертира, що «став на лижі» в моїй військовій частині (з 62, по яких були зареєстровані кримінальні провадження – це, до речі, 10% особового складу). За цей час, доки шукали одного, з військової частини дезертирувало 14 військовослужбовців і ще стільки ж – у попередній місяць. Ці 28 дезертирів будуть включені в статистичний звіт не раніше грудня – після завершення службових розслідувань і внесення повідомлень в ЄРДР. Ситуація в інших підрозділах ЗСУ аналогічна з єдиною різницею: наша військова частина є єдиною в Україні, де по всіх випадках дезертирства реєструються кримінальні провадження (хто слідкує за моїм Телеграм-каналом, той розуміє, як цього вдалось домогтись). Повідомлення командирів інших військових частин у ДБР, здебільшого, навіть не розглядають. Причина розвалу армії є очевидною: Ворьонок вважає, що воювати мають ніщеброди, сільський люмпен і придурки на кшталт автора цих рядків, які добровольцями стали на захист Батьківщини в перші дні війни. А він з єрмаками, татаровими, лещенками та шабуніними буде й далі набивати кишені, розкрадати армію та насолоджуватись безтурботним життям. Але чомусь на фронті ніхто не хоче помирати заради порятунку корупційного гнійника в центрі Європи. А примусити воювати Самопроголошений не може, бо ліквідував військову юстицію ще в 2019 році. Так переможемо!

Тільки за два останніх місяці – серпень і вересень 2024 року – Україна втратила в 5,5 разів більше території, ніж за весь попередній 2023 рік. А саме: у 2023 році Росія захопила 148,6 кв. км української території, у серпні 2024 року – 350,7 кв. км, у вересні 2024-го – 467,7 кв. км. Можна на сумніватись, що в жовтні 2024 року втрата буде ще більшою, бо ми спостерігаємо те, про що я неодноразово попереджав ще півроку тому – розвал фронту. При цьому ще на початку 2024 року було очевидним, що якщо до квітня 2024-го не поміняти генерального прокурора, директора ДБР та міністра оборони, українська армія почне незворотно деградувати через масове дезертирство та шабунінг. Як бачимо, прогноз справдився. Якщо кількість дезертирів станом на 1 жовтня 2024 року оцінюється в 170 тисяч і до кінця року, напевно, перетне 200-тисячну позначку, то кількість шабулянтів – тобто військовослужбовців, які отримують грошове забезпечення в ЗСУ, але «воюють» на сценах театрів, «служать» у НАЗК і прикомандировані до київських ресторанів – невідома, однак можна не сумніватись, що йдеться про десятки тисяч. Якщо дезертирів просто ніхто не розшукує, бо генеральний турист Костін не здатний організувати досудове розслідування в кримінальних провадженнях проти встановленого порядку несення військової служби, то організація системи ухилення від військової служби – це «фішка» міністра оборони Умєрова, який внаслідок розумових вад не здатний усвідомити, що він розвалює армію. Дезертирство й шабунінг – це дві сторони однієї «медалі»: якщо боєць бачить, що в його взводі з 30 чоловік у наявності лише 12-13, а решта «прикомандирована» до Умєрова, Камишіна, Львівської військово-цивільної адміністрації чи пересувного цирку на кшталт НАЗК, то наївно думати, що цей боєць захоче помирати за те, щоби якомусь Шабуніну, який фіктивно рахується в його підрозділі і навіть отримує «бойові», солодко пиячилось у столиці. Звідсіля – й масове дезертирство. Бо якщо «бойовому медику» Шабуніну можна фіктивно рахуватись на військовій службі, то чому Микола має штурмувати посадку? Нагадую, що я з цього приводу писав 9 квітня 2024 року й порівняйте з сьогоднішньою ситуацією на фронті. Помінялись лише дані щодо кількості дезертирів.

Чотири роки тому Верховний Суд встановив, що Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) суміщає виконання обов’язків Президента України з роботою пиздоболом. У 2019 році до суду звернувся відомий мовний активіст Сергій Мельничук, який попрохав зобов’язати пана Зеленського в офіційному спілкуванні послуговуватись виключно державною мовою. Позов був спричинений тим, що 23 травня 2019 року Зеленський, який на той час ще не володів українською мовою (бо в школі замість того, щоби вчитись, дулі горобцям крутив), виступив російською мовою на форумі інтернет-діячів iForum-2019. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні заявлених позивачем вимог у повному обсязі. Розглянувши апеляційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що під час виконання службових обов’язків Президент України, дійсно, зобов’язаний спілкуватися виключно державною мовою. У той же час Велика Палата Верховного Суду встановила, що колишній комік «Кварталу 95» виконує не тільки повноваження президента, а ще якісь (втім, які саме, суд не зазначив, однак ми добре знаємо, про що йдеться – достатньо подивитись легендарний виступ Володимира Олександровича, де він грає на роялі). І що Зеленський не несе юридичної відповідальності за дії, які він вчинив, виконуючи ці інші повноваження. У зв’язку з цим Велика Палата ВС закрила провадження у справі, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Друзі, трапилось непоправне. Актор Молодого театру Олексій Тритенко, який з першого дня війни спочатку фіктивно «проходив службу» на посаді водія взводу матеріально-технічного забезпечення у військовій частині, де служу я, і який зараз фіктивно рахується водієм автомобільної роти 241 окремої бригади ТрО, відбув у відрядження. Через це в Молодому театрі скасований спектакль за участю Тритенка. Напевно, цю провокацію проти артиста влаштували вороги та заздрісники. А, може, і навіть особисто Путін. Бо за два з половиною роки війни фіктивний солдат Тритенко з Києва не виїжджав, натомість грав на сцені та обкрадав Збройні Сили України – цьому ухилянту не тільки виплачується грошове забезпечення військовослужбовця, він не тільки отримує «тридцятку» за, начебто, виконання завдань в умовах воєнного стану, Тритенко ще є учасником бойових дій і навіть отримував на банківську картку «бойові» в сумі 100 тис. грн на місяць за, начебто, безпосередню участь у боях на херсонському напрямку влітку 2022 року. І ось тепер така несподіванка – військове начальство пригадало про існування цього військовослужбовця й відправило його в якесь відрядження. Боже, куди котиться світ…