Дивимось «Брудні Гроші» Гая Річі — «драйвовий екшн від майстра жанру про елітних спецназівців»🤌Український військовий розніс рятувальну операцію Рейчел повністю: • дрон такий скид потужний не скидає, щоб так гепнуло треба скид більший • на пульті DJI софт не їхній, яким фігом він піднімає шипи на дорозі? Це ж пульт від Матраса, ти ж його сама купувала, помниш? • а чого управління вибухом не дистанційне — втрата особового складу ні за шо, даремна жертва.• для чого скільки боєприрасів витрачати, якщо там кілька fpv на волокні вистачить. Навіть якщо периметр заглушений — а він не заглушений — хтось да пролетить• у сенсі у мільярдера нема броньованих машин, а якісь корчі прості по 3 штуки баксів? • наземний транспорт? А про двомісні вантажні дрони не чули?Вирок: профани з обидвох боків, армія Салазара особливоЧим займаюсь я? Перекладаю певні субтитри англійською та іспанською. Іспанською я знаю тільки матюки, але цього було достатньо. Доповідь закінчила. Доповідь платна — українські військові прекрасні, але потребують вашої підтримки:https://send.monobank.ua/jar/2CigyfdDuS
Інколи все ще дивуюсь, скільки всього бляха різного, полярного, складного і неосяжного ми можемо вміщати протягом дняВ Одесі вночі з голосних звуків була тільки сильна гроза, поки мій Київ шматували ракетами і шахедами. Новини прибивають кудись до землі, але водночас не хочу їм повністю здаватися. Хочу радіти гарному дню, в який народився коханий.І писати ніби хочеться багато, але водночас — мовчки дивитися на хвилі. Тому принесла вам цілу хвилину моря — можливо, для видиху вам теж треба зараз хоча б хвилину послухати вітер і хвилі.Але посилання на збір традиційно залишаю — будь ласка, не пропустіть сьогодні збір. Можете в коментарях написати привітання — я їх нареченому всі читаю, йому приємно, хоча він це точно в соцмережах не буде транслювати. По його стану бачу, що без телефону він легенько б отак біля води відновлювався кілька місяців. І я мрію про такий період. Але поки — мрію пошвидше зібрати хоча б 50к і замовити ноут, щоб він з ним повертався на позиції.https://send.monobank.ua/jar/2CigyfdDuS
Одеса — це місто мого тата.І всі мої асоціації з цим містом — про нього.І насправді саме Одеса — моє перше велике місто, в якому я жила трошки, навіть не Чернівці. Таке велике і дивне місто з морем для дівчинки з села — фантастика.Востаннє я тут була з ним, коли мені було 15 з половиною, ми жили цілий серпень у його двоюрідної сестри. Вона завжди голосно сміялась, пила багато кави і курила. Я ходила з татом у різні компанії, де він шукав роботу, була на справжньому кораблі, мріяла про вступ у мореходку. Він фотографував мене біля кожної визначної памʼятки і не дозволяв фотографувати себе — «ну бо нашо». З тієї поїздки у мене є два його фото в альбомі.В мореходку тато мене не пустив — він мріяв, щоб я стала юристкою або пішла в політику. Зараз і не знаю, чого він хотів для мене — чи впливу, чи грошей, чи влади. Він вчив мене стрибати з пірсу і пірнати, у мене є смішні фотки у стрибках. Я не боялась ні води, ні глибини, ні каменів.Коли його не стало, я почала боятись глибини і дуже довго казала, що не вмію плавати. Ніби зникла ота засмагла фігура на пірсі, яка точно мене б врятувала.Після його смерті я дуже хотіла сюди приїхати і водночас уникала Одесу. То не виходило, то поїхали в Крим, то взяли квитки і відмінили, то ще щось. Так рік за роком пройшло 20 років.Ми приїхали сюди з нареченим. На мотоциклі — це була прекрасна подорож. Без поспіху, то заїхати в Буцький каньйон, то переночувати в Умані. Я люблю такі подорожі.Вночі ми приїхали трогати море, а мене розвезло до сліз від звуків моря і дронів у небі — щоправда, наших.Зараз я сиджу на пірсі, коханий пробує ловити рибу. Я дивлюсь як він завʼязує крючки і посміхаюсь — рибалити мене теж навчив тато.Звісно, зараз я буду пізнавати зовсім інакшу — вже свою Одесу, Одесу у війні, бо цього неможливо не помітити. Я назавжди залишусь донькою моряка — цього вже ніхто від мене не забере і не відніме. Усю дорогу сюди я перебирала в голові спогади — про тата, про Одесу, про те, яким він був тут. А тут він був зовсім інакшим ніж удома — зрештою, помічаю, що саме таким я хочу його памʼятати.Сидячи на пірсі я читаю вголос нареченому листи від тата до мами і далі посміхаюсь крізь сльози. Він просить сфотографувати мене, бо він «так сильно хоче мене бачити, що аж находить така апатія, що кинув би все і поїхав би додому»🥹Це дуже важливо: знати, що тебе так сильно хотіли і любили батьки. Якби потім не складалось життя. Наречений сумно всміхається і закидає гачки подалі у воду. У нас зараз є кілька днів тільки для нас, Одеси і моря. Цього ніколи не буде достатньо. Але в нинішній реальності — це безцінно.І мрію зараз на цьому пірсі, під шум хвиль, що колись у нас буде донька і вона не знатиме оцього вимушеного очікування партнера — ні з морських рейсів, ні з війни 💔
Я не ходила сьогодні святити кошик з паскою. Власне, зараз і мій кошик у селі.Не милась у чистий четвер до сходу сонця, не фарбувала крашанки і не пекла паски. Зрештою, я самостійно ще ніколи не пекла паски. А вікна помила минулої суботи, бо так мені хотілось нарешті вимити зиму з дому.Я знаю всі Великодні традиції, як власне і традиції будь якого іншого свята. Колись у 11 років я відчувала себе дуже дорослою, коли вперше пішла в Страсну пʼятницю до плащаниці і принесла додому палаючу свічку, щоб обійти подвірʼя і намалювати нею хрести на сволоках вхідних дверей. Я місила з бабкою тісто на паски, розпалювала піч і викладала тісто в глиняні ринки — як не як, щоразу згадую ці ритуали з дитинства і трохи сумую: таких пасок як пекла бабуся більше ніколи не буде. — До свята, канешно, їсти не можна паску, але гай такуво маленьку попробуєм, як вони вийшли. Це переосмислення святкування по силах і по бажанню дуже мені зараз відгукується. Прийде час, коли і я спробую спекти свої паски.Але найважливіше у цьому святі таки є. Учора до мене в гості приїхала мама, яку я не бачила рік. Ми зранку їли пасочки, які спекла дружина брата і мама їх привезла🥹Зараз я привела маму на масаж, сиджу на вулиці за столиком у кавʼярні і поки таке відчуття, що все напівпусте місто належить лиш мені. Наречений сьогодні вийшов з позицій, хоча перемирʼя москалі порушували сотні разів. Власне, чергове нагадування, чого варті будь-які домовленості з москалями.Зараз наречений у дорозі до Києва🥹 і сьогодні вони вперше познайомляться з моєю мамою вживу, а не лише по відео зв’язку.Так якось спокійно і тихо сьогодні. У наших реаліях це вже дуже багато.Як би ви не святкували сьогодні — так правильно. І я вас з цим вітаю.А що точно традиційно — так це прохання закинути трошки на збір для тих, хто забезпечує нам сьогодні можливість святкувати як ми того прагнемо. Нагадую, збираю допоміжну банку на бус для батька Аліші @alisha_sytnychuk ❤️https://send.monobank.ua/jar/6mwBhmpmZW
Ну і раптом ви забули, то я вам напамятаю, що вже зовсім скоро прийде справжній початок року💛[видихайте, якщо вже встигли замучити себе думками про те, що ви ще нічого не встигли в цьому році]20 березня ми з вами проживатимемо Весняне Рівнодення, Остару💛Це свято — світанок усього року, початок зодіакального року, сонце вступає у свою повну силу.Це власне перший яскравий його імпульс і період Остари — період пробудження природи, власних сил, час для ритуалів засівання річних намірів✨Час, щоб остаточно скинути з себе зимову сплячку, струситись і обрати головні фокуси своєї уваги на рік.Традиційно приношу вам розклади Таро по спеціальній ціні на цей період:🔸сезонний розклад по основних питаннях періоду Остари 🔸два розклади про Персефону — як основний архетип сезону 🔸ваші улюблені підказки — якщо хочете їх, просто залишайте заявку «хочу підказку» у коментарях до цього дописуВеликі розклади роблю онлайн у Zoom — дуже хочеться живої взаємодії з вами, щоб дати вашим намірам і усвідомленням живої енергії🤌Важливо:• підказки надішлю до 22.03 у звичному вам аудіоформаті• на великі розклади можна записатись у коментарях з сьогоднішнього дня також до 22.03 і обрати час до 29.03• кількість місць обмежена Відчувайте серцем свій розклад, обирайте час і дозвольте собі годину часу присвятити своїм намірам на цей сезон💛
Я сьогодні по всіх своїх групах розсилала запрошення на нашу з @labandam терапевтичну групу🥹Насправді, це так хвилююче — називати групу терапевтичною, а не просто «групою підтримки» чи щось на кшталт.Ми вирішили поки скасувати окреме проживання архетипу Персефони і хочемо зібрати групу жінок для проживання різних архетипів. Ми не складаємо конкретний план зустрічей, бо хочемо залишити простір для гнучкості і життя самої групи, але точно будемо досліджувати на даний момент, який зараз у кожної провідний архетип, який ховається в тіні, про який навіть не здогаєшся, а інші зчитують його у тобі з першого погляду.Я сьогодні довго розмірковувала, що в свій час дали мені терапевтичні групи (і продовжують давати).І це було в моєму досвіді так логічно — спочатку підростити власні опори на особистій терапії і потім виходити в світ. Я досліджувала в групах як мене сприймають люди з першого погляду, які проєкції на мене несвідомо направляють, як я на це реагую.Я досліджувала конкуренцію на рівних з учасниками і з тренерами, і помічала, де себе обкрадаю чи виснажую цією боротьбою. Як я вибудовую зараз стосунки з людьми, і це часто йшло в розріз з тим, що я уявляла про себе раніше. Терапевтична група — це завжди дзеркала у вигляді інших людей, в які ти дивишся і бачиш щось нове про себе. Це простір, де класно вчитись проявлятись (простигосподи, як набридло це слово), відмовлятися від того, що не підходить і відстоювати свою думку. Це місце, де можна знайти своїх — особливо, коли є потреба у нових дружніх стосунках чи просто видихати в безпечному просторі, бо тебе не засудять за те, що тобі хочеться чи не хочеться сьогодні робити.Насправді, це класний досвід, який більше ніде неможливо отримати. Тому запрошую вас взяти цей досвід собі — бо коли, як не зараз, шукати спільноти підтримки і видиху в цьому божевільному світі?Більше деталей та реєстрація тут https://t.me/+LhfatxlCYNU3NTUy
В усій цій війні я офіційно дійшла до точки «не питайте мене як я»У мене не лишилось оптимізмуМене нудить від оцього «ну треба вірити в краще»Оці всі прекрасні наміри та афірмації не допомагають мені у глобальному пиздеці, тому, будь ласка, це вже без менеКому треба вірити — хай вірить.Я радію, якщо вас зараз тримає віра, молитва, надія. Якщо вам це допомагає — тримайтесь за це.Лиш мене не трогайте, будь ласка. Я тримаюсь на чорному гуморі і на втомі.Я вчергове їду від нареченого, з яким ми були поруч якихось два з половиною дні. І це «бути поруч» включає ремонт машини чи вирішення ще якихось питань — це ж військові. І мене це розриває — врешті зустріла в житті чоловіка, з яким щиро хочу бути поруч, і не можу, бо йобанаблядьрусняМені перед очима тримається картинка з навігатора: «Поверніть наліво на вулицю Дмитра Коцюбайла» Я дивилась на той поворот, і на нареченого за кермом і мене всередині розривало і криво склеювало. Ці два дні за два місяці і живий він — це ж так багато у цьому світі.І так безмежно мало водночас у моєму особистому.Я вчергове їду жити далі сама своє життя, замість того, щоб жити з ним. І я добре справляюсь зі своїм життям, я збудувала собі внутрішній будиночок з каменю і воскових свічок, але він тільки для мене.Не питайте мене, будь ласка, як я.Не питайте як мене підтримати.Хіба ви не образитесь на жорстку відповідь — мене підтримують гроші на збори і моя робота. І це зараз моя правда.
Мій рівень попаяності. Я не чую будильник під вухом, але чую перепади напруги і ледь помітний звук спускання води з труб [інколи воно в мене чутно дуже голосно]Читаю новини про повний блекаут, по всьому місту нема води, метро не їздить. І така — ну, в мене все заряджено, якщо акуми в провайдера не сядуть, то інтернет має бути приблизно до півночі, попрацювати я встигну.Подруга — блін, без води складно, а як їсти готувати, вмиватись, туалет зливати?(У неї є холодна вода навіть коли нема світла)І я така: блін, а я вже звикла без води. 20-ти літрові бутлі у ванній завжди з технічною водою, бо вчора світло ввечері дали, а воду забули. Душ у залі + вдома тоді, коли є світло. Голову мию тоді, коли є змога, а не бажання.А в мене все просто: нема світла — нема води.Я вже звикла вмиватись і чистити зуби водою з чайника.Поруч з цим я таки накупляла собі пілінгів, сироваток і масочок і забавляюсь цим при свічках🤌Навіть захотіла піти на курс індивідуального макіяжу — в душі не гребу нашо це мені, якщо я фарбуюсь три рази на рік, але от такий у мене Імболк — хочеться красивенького, зйомку от собі після морозів планую.І помічаючи те, до чого я звикла, мені стає дуже сумно. І поряд з цим відчуваю потребу це проговорювати і визнавати, бо я знаю, що до пиздеця легше звикнути, ніж повернутись потім до нормальності. І горювати вже в цьому місці, що доводиться звикати до таких умов.Кияни, ви там зараз як?
Зовнішні обставини не надто покращуються, але всередині легенько починає жевріти відчуття, що щось таки міняється✨Так ледь помітно під товстим шаром криги — і в прямому, і в метафоричному сенсі — зʼявляється імпульс оживати.Тільки імпульс. Відчуття. Ще далеко до дій.За відчуттями — це була б дуже канонічна за сезонними ритмами зима, якби не війна.Але навіть війна не може змінити сезонний ритм — Імболк та Стрітення відбудуться з нами вже зовсім скоро. І на цьому ледь відчутному зламі сезонів я несу вам три запрошення:1. Групова взаємодія в проєкті «Практична архетипологія»Архетипи лютого, на які можна покладатися — Афіна, Бригіта та Перуниця. Усі троє — доньки головних богів у своїх пантеонах, покровительки ремесел, мудрості і сили. І усі троє вміють жити себе попри всі виклики — навіть у війні.Власне, саме архетипу Афіни і присвячений наш з Марічкою @labandam черговий місяць у проєкті «Практична Архехитопологія».І тут запрошую вас у проживання лютого в теплому колі жінок — де можна бути і брати саме стільки, скільки хочеться. Не боятись похизуватися своїми обладунками, списами і наковальнями🖤Залишаю посилання для реєстрації — https://archetype.wayforpay.link/2. Самостійне проживання архетипів Якщо не відчувається достатньо сил на групову взаємодію, але хочеться опори на себе в триваючій темряві, то архетипи Гекати і Баби Яги чекають на вас.Вся інформація, яка була в групі, зібрана зараз на окремому ресурсі WeStudy — вам треба зареєструватися перед оплатою, щоб мати постійний доступ до матеріалів — підкастів, відео, казок, тілесних та арт-терапевтичних практик.Зареєструватися можна за посиланням вище.3. Індивідуальна сесія у форматі сезонного розкладу ТароТрадиційне місце для зустрічі на зламі сезонів — щоб звіритись з собою, власним ритмом у своїй реальності. Місце для видиху і помічання чогось важливого для себе.Розклад додаю нижче на картинці.Також традиційно сезонні розклади мають свої обмеження: можна записатись прямо зараз в особистих повідомленнях, час зустрічі вибрати до 13 лютого. Кількість місць також обмежена.Формат — онлайн. У Києві далі запрошую офлайн на кухню з чаєм та свічками (така опція доступна тільки з Таро), але без графіків світла залишаю за вами вибір йти на 13-й поверх пішки🥰P.S. якщо вам відгукнулось якесь запрошення — не стримуйте свого імпульсу. У часи зовнішніх обмежень важливо підтримувати в собі цей вогник цікавості. Це власне дуже про сам Імболк — він стається тоді, коли темрява вже забрала багато сил і ресурсів, нагадуючи про те, що весна прийде попри все🕯️
Все несеться, тому не встигаю писати свої рефлексії про радість.Але власне заручини стали вагомим приводом для цього. Виявила для себе, що в мене раніше була сильна заборона радіти чомусь, що відбувається зі мною в контексті стосунків з чоловіком.Бо в парадигмі «ти до розумних чи до красивих», я мала бути тільки «розумна». Для «розумної жінки» чоловік чи стосунки — не досягнення. А навпаки щось таке, що варто замовчувати або взагалі знецінювати. А ще «розумна жінка» не має права на помилку. Тому тут простір для внутрішнього самозванця просто безмежний.Ну і «ніхто окрім тебе за тебе не радіє». Або заздрять, звісно ж. Коротше, у мене адвент-календар інтроєктів та упереджень. Дуже дорогий адвент-календар, і це я ще не враховувала терапію🤣Так от далі розблоковую в себе оцей скіл «радіти за себе у стосунках». І шукати цей баланс: бо ніби писати про потреби для коханого військового на збори — це ок, писати про те, як мені в цьому всьому — ну таке собі. А от про радісні моменти… ну камон, «є ж люди, кому гірше».На жаль, вона правда є. І на жаль чи на щастя, я тут дуже обмежена — відпускаючи комплекс Бога, я усвідомлюю, що не можу змінити весь світ. І врятувати всіх також не можу. Навіть як психолог.Тому сьогодні зробила ще один маленький крок до радості: прийшла на манікюр, майстриня традиційно запитує як носилось покриття (бо ми відновлюємо нігті після не дуже вправного майстра, яка пропилила мені нігті).— та класно носилось, от на третій день манікюру пропозицію отримала, дивіться як пасує. Хлопець приїхав зі служби, хотіла відмінити тоді візит, а він таки сказав йти. Потім я зрозуміла чому🥰— ого, я така рада за вас, така класна обручка, така оригінальнаРобимо манікюр, я мовчу там зазвичай. Майстриня знову через деякий час:— ой, ну ви мені прямо настрій підняли. Так приємно чути зараз радісні новиниІсторія без моралі. Історія дружби з радістю триває. З новим манікюром🥰
TGLIST.COM.UA
