[вірю, що можу зараз стати тригером для когось, оскільки пишу це з відпустки — тому якщо вас бісять люди на морі, не читайте далі]У мене дуже складний ПМС видається — і фізично, і емоційно. Мала сьогодні кілька годин на одинці з собою, сиділа на балкончику з 5-ю книгою Поттера, слухала безтурботне місто і в якийсь момент так шкода себе стало.Не от нити хочу, а поспівчувати собі.Те, що дається чи не найважче у терапії — це я і з позиції клієнтки кажу, і з боку терапевтки. Відчуваю себе дуже вразливою, коли пишу це.Співчуваю собі, що переживаю цей досвід клятої війни. Що вона живе в тілі, у свідомості, у неусвідомлених реакціях, у зміні сприйняття багатьох речей.Знаю, що не одна така, але це саме той момент, коли від цього не легше, а навпаки — жахає масштаб трагедії.Що поки лиш можу мріяти, щоб гуляти цими вулицями з коханим і навіть уявлення не маю, коли це стане можливим.Що відчуваю гіркоту в горлі, що я тут, а він копає нову позицію. Це не про провину — він легалізує мій відпочинок як може. Просто безмежно гірко. І пусто.Гірко, що як би не хотіла абстрагуватися — не можу не читати новини, не розбиватись об обстріли міст, об нові захоплені кілометри. Фізичної напруги направду менше і це вже — дуже багато. Звісно, я це знаю і розумію. І ціную можливість безкоштовно пожити в друга, бо Барселона — це дофіга дорого. Поспати цілими ночами спокійно, але вже дві останні — прокидатись від кошмарів. Співчуваю собі, що стався і продовжує проживатися такий страшний і жахливий досвід, який не вмістити в слова. І який на фоні цього безтурботного життя відчувається куди гострішим і неоковирнішим.Звісно, що за кожною людиною за столиками на вулиці живе своя історія і вона — не ідеальна, не вилизана, зі своїми травмами і втратами. І хтось там точно сміється не так щиро, як мені уявляється.Але співчуваю собі від цього не менше. І даю місце цьому співчуттю, бо щось важливе відбувається з цими тихими сльозами надвечір.І цей відпочинок завершиться. І я точно наберусь ще трохи більше сил під цим гарячим сонцем, бо це мої особисті «запаси на зиму». Запаси, на яких далі жити у війні, працювати з втратами, їздити в Словʼянськ і чекати моменту, коли зможу сюди приїхати з коханим. Є кілька місць, які йому дуже сподобаються.А якщо ви дочитали аж сюди, то дуже попрошу ваших гривень на РЕБ — зберігати життя тих, кого також чекають удома, з ким мріють жити і подорожувати. Навіть якщо ця війна назавжди залишиться чорною діркою в душі.https://send.monobank.ua/jar/7TatJcNCde