Все несеться, тому не встигаю писати свої рефлексії про радість.Але власне заручини стали вагомим приводом для цього. Виявила для себе, що в мене раніше була сильна заборона радіти чомусь, що відбувається зі мною в контексті стосунків з чоловіком.Бо в парадигмі «ти до розумних чи до красивих», я мала бути тільки «розумна». Для «розумної жінки» чоловік чи стосунки — не досягнення. А навпаки щось таке, що варто замовчувати або взагалі знецінювати. А ще «розумна жінка» не має права на помилку. Тому тут простір для внутрішнього самозванця просто безмежний.Ну і «ніхто окрім тебе за тебе не радіє». Або заздрять, звісно ж. Коротше, у мене адвент-календар інтроєктів та упереджень. Дуже дорогий адвент-календар, і це я ще не враховувала терапію🤣Так от далі розблоковую в себе оцей скіл «радіти за себе у стосунках». І шукати цей баланс: бо ніби писати про потреби для коханого військового на збори — це ок, писати про те, як мені в цьому всьому — ну таке собі. А от про радісні моменти… ну камон, «є ж люди, кому гірше».На жаль, вона правда є. І на жаль чи на щастя, я тут дуже обмежена — відпускаючи комплекс Бога, я усвідомлюю, що не можу змінити весь світ. І врятувати всіх також не можу. Навіть як психолог.Тому сьогодні зробила ще один маленький крок до радості: прийшла на манікюр, майстриня традиційно запитує як носилось покриття (бо ми відновлюємо нігті після не дуже вправного майстра, яка пропилила мені нігті).— та класно носилось, от на третій день манікюру пропозицію отримала, дивіться як пасує. Хлопець приїхав зі служби, хотіла відмінити тоді візит, а він таки сказав йти. Потім я зрозуміла чому🥰— ого, я така рада за вас, така класна обручка, така оригінальнаРобимо манікюр, я мовчу там зазвичай. Майстриня знову через деякий час:— ой, ну ви мені прямо настрій підняли. Так приємно чути зараз радісні новиниІсторія без моралі. Історія дружби з радістю триває. З новим манікюром🥰