Ми з Марічкою вирішили, що практикум на Бельтайн я сьогодні проводитиму сама.Там збирається дуже тісне коло учасниць і поки я дещо змінюю презентацію, слухаю музику і занурююсь в цю атмосферу, я все питаю себе — чому я таааак сильно хочу його провести? Навіть для двох людей?При тому, що я не анонсувала сильно цей практикум, не писала про нього тут, не розповідала про те, чим він може бути вам корисний.Тим паче, повня в Скорпіоні, яка станеться саме на середині практикуму — глибока, вʼязка й інколи викликає відчуття, що ти топишся. Вода в носі, вухах, горлі і якось би віддихатись….Але зараз я зрозуміла: мені самій — серед усієї цієї кривавої війни, безкінечного очікування, постійних зборів і виснажливоі роботи над дипломом про горе, важливо прожити відчуття: мого бажання достатньо.Світ ніколи не буде ідеальним. Життя ніколи не буде простим. Але мого бажання жити і робити те, що я хочу — достатньо❤️‍🔥Це данина мені 30-річній — коли я з таким самим дивним збудженням сиділа три дні шукала інформацію для тексту про Бельтайн на Славний. Гарячково писала, танцювала під Walpurgisnacht і писала наче востаннє. Текст мав дуже великий успіх — бо я зробила те, що вмію найкраще: поєднала магію, історичний контекст і рефлексію в сучасності. Я тішилась відгуками, і на радощах дала почитати текст колишньому чоловіку. Він сказав, що це хуйня і пора б займатись чимось нормальним. Бо це нікому нахуй не треба.Тоді я вперше зрозуміла, що я можу стерпіти багато, але от моя межа. Я могла стерпіти емоційне і фінансове насилля, я могла змиритись зі своєю зламаною сексуальністю, зі своєю втраченою карʼєрою, з байдужістю до мене, але от вона — межа. Оцей момент гарячкового збудження від творчості, яке було єдиним відчуттям життя на той час, перетворилось на інструмент: як розплавлений метал перетворюється на красивий меч у руках вправного майстра.Майстром довелось стати самій. Тоді я вперше почала дізнаватися як оформити розлучення і шукати способи повернутися до Києва — серед епідемії ковіду, без достатнього заробітку. Чи було моє рішення правильним? Коли при розлученні тобі кидають «з такими як ти, дітей не народжують» — я знала, що робила все правильно. Болить пиздець, життя розбите, але лишається оце відчуття жару всередині і металу на шкірі.Я жодного разу не пожалкувала про це рішення. Ось чому я так пристрасно збираю відгуки про свою роботу — «ти помогла змінити життя», «ти підтримала», «ти була поруч тоді, коли не було нікого», «твої тексти стали частиною мого формування».Не всі простигосподи «продукти» потребують прогріву, продажу чи підготовки аудиторії. Інколи найважливіше відчути це Збудження всередині і йти за ним — як йде архетипічний Блазень у Таро у темний ліс: з собакою поруч і маленьким вузликом за спиною. Покладаючись на своє тваринне єство. Збудження — вітальне, життєдайне, грайливе, не хтиве. Те, яке так легко пропустити в грьобаних обставинах реальності. Воно веде до себе.Я знаю, що багато людей зараз і так почали життя заново: з кількома речами і врятованими тваринами. І виникає питання — «та скільки ж можна знову і з нуля?».Проте саме в такі моменти, коли щось завершується, важливо відчути чого Хочеться далі. Для себе. Не для чужого схвалення.Певно тому я не розповідала багато про цей проєкт, а хотіла дослідити — кому відгукнеться. Кому воно зараз буде потрібно. Соцмережі створюють уявлення, що якщо в тебе «не запуски на сотні людей — ти лох».Я ж знаю, що доторкнутися до історії однієї людини — це вже цінно.І оскільки воно все так піднімається всередині красиво, тепло і аж до сліз, і буде нас не багато, запису практикуму я не робитиму. Є цінність взаємодії в моменті і я хочу сфокусуватися на ній.Тому раптом вам відгукнулось написане тут і зараз, відчулось зацікавленістю і збудженням — запрошую проживати травневу повню разом🌝 Ваша київська відьма на 13-му чекає на вас🖤Реєстрація:https://secure.wayforpay.com/button/bcf0dd1c6b711