Telegram statistics channel - @the99eth

Коли я жив у Копенгагені у 2022 році, мене неочікувано обрали до правління місцевої ЛГБТІК+ організації, яка допомагала біженцям. На єдиному засіданні правління, яке мені довелося відвідати, обговорювали випадки домагань всередині групи бенефіціарів_ок, тобто біженців_ок з різних країн. Був там якийсь хлопець, що приставав до дівчат і не чув слова “ні”. Послухавши дискусію, я зрозумів, що ніяких політик і правил щодо покарання за таку поведінку в організації немає. Я запропонував їх ввести, і правління було дохріна здивоване: але ж усі тут одна спільнота, одна сім’я! Всі маємо дружити і любити, які там правила і обмеження?! Не знаю, чи змінилося щось, бо потім я на засідання не ходив. Але помітив цю цікаву тенденцію, яку спостерігав і в українських ЛГБТІК+ спільнотах.Ми всі одна сім’я. У нас є спільний ворог - праворадикали, гомофоби (зрідка додають ще і трансфобів, якщо хтось голосно крикне), церква. Ніхто з нас усередині тісного кола не може бути чорною вівцею - адже всі боремося за спільну справу. Домашнє насильство в квір-парах? Не виносьте сміття з хати, між собою там розберіться. Згвалтування і домагання на квір-вечірках? Обговоримо в чатиках і забудемо. Трансфобія від лідерів_ок великих організацій? Ой, та хто там тих трансгендерів слухатиме, статистична похибка, вони вічно все підряд трансфобією називають. Чорні вівці все-таки з’являються зрідка. Але це якраз ті, хто насмілюється говорити про системні проблеми. Бо говорить одна людина, а кругова порука охоплює десятки і сотні. Набагато легше їм усім зібратися разом і сказати, що оцей whistleblower просто обідився, заздрить і хоче чужих ресурсів. А якщо хтось у колі ще заплаче і скаже, що страждає неймовірно від переслідування і наклепів… Звісно, коло встане горою за своїх. Таку ж картину побачив у подкасті про американський активізм нещодавно. Активіст і адвокат Дін Спейд у Gender Reveal розповідав про ставлення у спільноті до аб’юзу і насильства: “Якщо люди чинять шкідливі дії, найгірше, що можна зробити, - це вигнати їх із громади, ізолювати. Вони просто підуть кудись ще і робитимуть те саме. Тож найкраще, що ми можемо зробити, - це підтримати їх і подивитися, чи вони відкриті до змін. Я був у спільнотах, де люди чинили зло своїм партнерам чи друзям. І найкраще - коли їхні близькі кажуть: «Тобі потрібна якась підтримка? У людей виникають проблеми через твою поведінку. Розкажи мені, як ти це переживаєш». Щоразу, коли ми стикаємося з такими ситуаціями, варто подумати: а що, якби я були тією людиною, яка шкодить іншим, ймовірно, несвідомо, ймовірно, через власні рани, можливо, не слухаючи того, що інші кажуть про мою поведінку чи ще щось… що б мені тоді було потрібно? Саме це ми й повинні дати їм, щоб зупинити їх. Остракізмом цього не досягти." Цікаво, що поговорити з постраждалими у цій промові в принципі не пропонується. Чи знаю я, що з цим робити? Ніт. 6+ років у активізмі - я завжди був чорною вівцею, бо відкривав рота і ні з ким не дружив заради вигоди. Мій вихід - знайти нормальну роботу і поступово позбавити активістську спільноту своєї присутності, що я і роблю. А ви, якщо плануєте туди лізти - будьте готові. В коментарях залишу транскрипт подкаста, там багато цікавого.

Вітаю, друзі. Я чесно планувала інший допис, але ... інтернет знов кипить, і знов по темі насильства. "Пісня наша гарна й нова, починаєм її знов" 👇...Чого вони? Бо себе не поважають.І я зараз не про сторону, що постраждала від насильства й яку часто називають словом «жертва», плутаючи екзистенційну позицію та реальні обставини загрози життю чи цілісності людини. Я стільки раз це пояснювала. Але розумію, інформацію неможливо дати, її можна тільки взяти. Хто хотів, той розібрався.Тому ще раз запитаю, чого вони? – б’ють, п’ють, ґвалтують, шантажують, погрожують, маніпулюють, лякають і звинувачують іншу сторону у своїй незрілій, жорстокій, садистичній поведінці? Бо себе не поважають. Бо в цей момент переходять із позиції Переслідувача в позицію Жертви. Ці ролі в трикутнику Клода Штайнера не статичні. Аб’юзеру вигідно стати «жертвою», щоб не нести відповідальність.Далі він піде до «друзів», розкаже свою версію й запросить їх у позицію «рятівників», тим самим легалізуючи своє дисфункційне «право» на насильство. Набереться сил, зарядиться підтримкою — і повернеться додому вже в ролі переслідувача. І так по колу.доволі часто «тригер» для насильницьких дій, у т.ч сексуального характеру виникає на перетині трьох стимулів: збудження, відчуття контролю й влади над постраждалим та впевненість у безкарності.Чого це вони? Бо себе не поважають, але хочуть, щоб їх боялися (і не залишали), щоб рятували, опікувалися ними, брали відповідальність за них. Щоб легалізувати свій звичний спосіб вирішення проблем і задоволення потреб — насильство.Чого це вони? Бо так навчилися з дитинства, бачили відповідні приклади, обрали ідентифікацію з агресором.Чого це вони? Бо отримують більше підтримки, ніж ті, кого самі ж скривдили чи налякали.Чого це вони? Бо не знають і часто не хочуть знати, як діяти інакше. Як знімати свій страх, сором, невпевненість.Чого це вони? Бо жодного разу не несли тверезої, дорослої відповідальності за свої дії.Чого це вони? Бо знають, достатньо перечекати шквал, перетерпіти осуд, дочекатися, поки знизиться емоційна реакція суспільства. У крайньому випадку записати відео з поясненнями: «був нетверезий, винен, розумію» (і відчепіться).Чого це вони? Бо хочуть. Є люди, яким подобається робити погані речі, відчувати свою силу й контроль за рахунок інших. І ні, не всі вони "нарцисо-психопати". Більшість це діти, які виросли в культурі насильства, ставши біологічно дорослими та емоційно незрілими.***У культурі насильства завжди є місце звинуваченню постраждалих. Саме слово «жертва» — відлуння цієї толерантності до насильства. Більшість порад «як не стати жертвою» або «як уникнути нападу» не допомагають і фактично перекладають відповідальність із того, хто вчинив насильство, на того, хто постраждав.▫️ Віктимблеймінг — перекладання відповідальності за злочин на потерпілу сторону. Часто супроводжується расистськими, сексистськими або класистськими твердженнями.▫️ Віктимшеймінг — публічне приниження постраждалого, частіше в контексті сексуального насильства, із закликами «соромитися» за нібито провокативну поведінку: «сама винна», «не треба було…», «треба було…» тощо.Це невід’ємні атрибути культури насильства.Навіть коли є очевидні докази,людина свідомо завдала фізичного болю, змусила зробити щось проти волі, принижувала, маніпулювала, шантажувала, погрожувала або застосовувала токсичну владу й контроль, культура насильства одразу вмикає DARVO. Це тактика агресора, коли одночасно використовуються заперечення, брехня, проєкція та перекладання провини, внаслідок чого постраждалий виглядає винним і в очах інших, і у власних.Культура ж нульової толерантності до насильства пропонує інший підхід: рекомендації та коррекція тут у першу чергу для агресора. Для того, хто усвідомлює свої особистісні риси, через які може бути схильним до насильства, і розуміє свою відповідальність.Бо насильство — це вибір і відповідальність того, хто його чинить.

Несеться нова історія про домашнє насильство від відомої особи. Цього разу - Костянтин Темляк, актор і військовий. Постраждала - його колишня партнерка Анастасія Соловйова. Крім того, неповнолітня співачка Manita розповіла про харасмент, який пережила від Костянтина. І, звісно ж, обговорення в інтернетах ведуться різноманітні: хтось розповідає, що не треба ламати життя українському воїну і його родині, хтось (слава богам) підтримує жертв, хтось каже, що все це для того, щоб відвернути увагу від (потрібне вставити).А я згадую, як планував робити перформанс або книгу писати про свою історію насильства. Назва цього поки шо неіснуючого твору - “Коли я зрозумію, що все закінчилося?”Аб’юз, знаєте, не закінчується ніколи. Навіть якщо ви пішли від агресор_ки, минуле залишається всередині. Якщо ви мовчите, воно жере вас просто так. Якщо говорите - вас доїдають друзі аб’юзер_ки, патріархальне суспільство або, як у моєму випадку, спільнота ЛГБТІК+ активіст_ок. Психотерапія не допомагає на 100%. Щось, забране у минулому, ніколи не повернеться. Якщо ви обираєте говорити, моя вам нескінченна повага. Але варто бути готовими, що стане гірше. Сам я вже багато про це писав (по хештегу можна почитати), а тут додам цитату з поста нейропсихологині Тетяни Пиж, яка також описувала поточні стосунки України з росією як наслідки багаторічного аб’юзу. Як на мене - досить влучно. “Давайте я підсвічу ще один з етапів аб’юзу, стосунків і цирку з конями і обізянами.Коли жертва йде з стосунків, аб’юзер_ка спочатку благає, потім дуже швидко погрожує і ці погрози дуже швидко приводить в атакуючі дії. Саме під час покидання аб’юзер_ки у жертви багато шансів бути покаліченою чи вбитою. Це не перебільшення. Це, на жаль, факт.Так от, якщо дуже пощастило, оточення прозріває та бачить, яке лайно той аб’юзер і що він мудило нереальний (чи вона сука кончена, бо аб’юз, повторюю, не залежить від гендера) і такі до жертви «тааааак, тікай, давай здачі, забирай своє і ще його як ‌р‌е‌п‌а‌р‌а‌ц‌і‌ю‌ компенсацію теж і вся правда на твоєму боці».Здавалося б, що «всі тепер бачать, що воно таке». Але тут у мене для вас сумні новини. Бо у когось бізнес із аб’юзер_кою, комусь вони грошей винні, когось від свого часу від чогось врятували, хтось просто родич_ка, хтось ще не розібралися, а хтось «внє єтіх вашіх срачєй, ко мнє он_а нармальна атносится».Оце враження, что «ну всьо, тепер же чітко все видно» - найбільша пастка, у яку так хочеться потрапити, бо і тобі, і по_друзям, і тим, хто розібралися і ахуїли від побаченого уже все очевидно і це має бути припинено та покарано.Але ніт.У цю пастку потрапляти не можна. Розслаблятись не можна. Думати, що далі все буде нормально – теж не можна. Бо далі ще роки «слухай, а от там і там ти ж бу_ла таки сукою, то, може, тому тобі й прилетіло?»І ніхто не заїкнеться, що навіть якщо реально хтось були сукою, то прилетіти мав тільки позов до суду, а не самосуд із каліченням життя, побиттями, катуванням і всим, через що проходить реальна людина-жертва від реальної людини-аб’юзер_ки.Тому і нам треба тримати в умі, що далеееееко не весь світ прозрів. Далеко не всі нам союзники. Далеко не всі «все бачать». І роботи ще багато.”#НБС_abuse

Я придивлявся до цієї книги у шведській книгарні фентезі і фантастики, але тоді зробив вибір на користь Ліндквіста. Треба було брати дві, бо український переклад… Але про це потім. Зараз про те, як умовно янг едалт (ну бо центральні персонаж_ки підлітки) може бути надзвичайно серйозною і кривавою книгою. І як на мене, це правильно. В юному віці ми набагато ближчі до смерті і демонстрації нутрощів. Смерть ще не відчувається аж настільки можливою, а емоції від зустрічі з дорослим світом їбошать так, що аж вивертає. І Ендрю Джозеф Вайт чудово розуміє всі ці нюанси, коли поміщає свого персонажа Бенджі на перетин трьох екстримів - трансгендерності, пубертатного віку і релігійної травми. Більш того, події відбуваються в постапокаліптичному світі, де той самий Апокаліпсис реалізували близькі головного героя. Життя його, короче, не видалося легким.Тим не менш, Бенджі в найжахливіших умовах знаходить нову сім’ю і прийняття. І якщо порівняти “Пекло слідувало за нами” з іншими книжками про квір підлітків, що я читав нещодавно, - тут троп “знайдена сім’я” виглядає натуральніше. Так, у постап-горорі, де рукотворний вірус перетворює людей на монстрів, формуючи з їхніх тіл янгольську подобу з повною відповідністю до біблійних текстів. Вайту добре вдаються люди - і хороші, і погані. Від одного пошматованого релігійним вихованням серця до іншого це відчувається. А ще стосунки Бенджи з його тілом, що змінюється, - чудова метафора гендерної дисфорії і переходу. Особливо для таких, як я, хто не помирилися з фізичною оболонкою ні до, ні після медичних втручань. Іноді прийняти в собі чудовисько - найкращий вихід, шлях до свободи. Загалом трансгендерний досвід тут описаний прекрасно (хоча ця версія і не підійде кожн_ій - транс люди теж усі різні). От якби тільки не……переклад. Я вам розповідав уже, що редакторка видавництва Bookchef зверталася до мене щодо правильного вживання займенників вони/їх в українській. У книжці декілька персонаж_ок з цими займенниками. Я сказав, як перекладати правильно, але допустив слабкість і дозволив також не дуже коректний варіант, бо граматичної норми дійсно поки що нема. Звісно ж, вони обрали не дуже коректний, бо у них вже було перекладено саме таким чином. Але виявилось, що не тільки з небінарними біда. Проконсультуватися щодо “трансгендери”, “бісексуали” (без фемінітива), “бути трансом” (тобто “транс” і “трансгендер” як іменники) команда перекладачок і редакторок не подумала. Скоріше за все, як більшість цис людей, були впевнені, що знають краще. І від цього мене всю книжку шкребло, але гірше вона не стала. Тож - раджу, але будьте готові. Нагадую, що “Пекло слідувало за нами” можна виграти за виконання декількох простих дій у моєму першому спільному книжковому розіграші 🖤#НБС_книжки

Щороку з 2013 активіст_ка і дослідни_ця Cassian Lodge проводить опитування небінарних людей в усьому світі щодо термінів і займенників, які вони для себе обирають. Запрошую вас вчергове долучитися до цього процесу і зробити так, щоб репрезентація України в табличках результатів була помітною. В минулому році нас було 114, давайте зберемо більше. У опитуванні декілька запитань щодо того, як ми говоримо про себе, коли говоримо англійською. Анкета не забере більше 10 хвилин, але допоможе світові більше дізнатися і загалом про небінарних людей, і про небінарних україн_ок окремо. Заповнювати можуть усі, хто (цитую формулювання Cassian) не є чоловіками або жінками (хлопцями або дівчатами) постійно, виключно і повністю. Тобто, якщо ваша гендерна ідентичність хоч трошки відхиляється від бінарного стандарту Ч та Ж, вам сюди. На сайті можна подивитися результати за попередні 11 років а також глянути, де ці дані використовувалися (від академічних робіт до ютуб-відео). Я у кожній своїй лекції про гендер і небінарність обов’язково додаю декілька інсайтів з Gender Census - так що ви допомагаєте і мені, заповнюючи анкету. Прошу репостів друзям і у релевантні канали - це важливо для видимості. Опитування закривається 30 серпня, маємо швиденько побити минулорічний рекорд 😏💖#НБС_небінарність

Коли ми говоримо українською, ми щодня самостійно підтверджуємо свою гендерну правду. В інших мовах, які не мають фемінітивів, гендерованих закінчень дієслів і прикметників, ми віддаємо це право іншим людям. І то - тільки коли вони обговорюють нас в третій особі. Жодної суб’єктності. “Я почув”, “я написав”, “я планували” - говорю я про себе, а інші вже слідують за моєю публічною самоідентифікацією. В англійській я маю сказати “My pronouns are he/they”, щоб співбесідни_ці перестали зчитувати мене так, як їм зручно. Тобто я ніби прошу їх про послугу, тоді як українською я стверджую себе. Звісно, гендеровані мови роблять нас і більш вразливими, бо містять значну кількість позицій для місгендерингу. Але я хотів поділитися з вами цією точкою зору, яка, можливо, трошки додасть гордості. Я це придумав не сам (на жаль), а почув у подкасті Gender Reveal від активіст_ки і письменни_ці Каро Де Робертіс. Вони, звісно, говорили не про українську мову. Це американський транс подкаст і про Україну вони не в курсі (хоча от Free Palestine вигукують в кінці кожного випуску). Рідна мова Каро - іспанська, в якій теж гендер на кожному кроці. Загалом раджу вам цей подкаст, якщо ви гарно розумієте англійську і здатні перетерпіти деякі не дуже релеватні для нашого кутка всесвіту позиції (наприклад, критику націоналізму як явища і різні комуністичні пріколи). Ведучий Так Вудсток розбирає зі своїми гостями всі можливі аспекти гендеру, небінарності, трансгендерності і квір культури - я багато чому у них навчився. У коментарях до поста залишаю транскрипт 185 епізоду з Каро. P.S. Вітаю всіх нових підписни_ць і запрошую прочитати закріплений пост і погуляти по гештегам. Залишайтеся, тут цікаво. #НБС_трансосвіта #НБС_небінарність

Сьогодні я спостерігаю, як мій аб’юзер сяє посеред Берлінського прайду, а люди, яких я вважав своїми союзни_цями, йдуть із ним поруч. І, в принципі, плювати на цих людей - більшість з них я вже відфрендив і послав нахуй. Загалом планую завершити будь-яку залученість до активізму до кінця 2025 року - надто я чесний і травмований для всіх цих ігор. Але все одно, щоразу шкребе за втрачені в культі Локі фон Дорна роки, і я продовжую навчати вас про токсичні стосунки. На жаль, забагато знаю з власного досвіду. Якщо ви ходите з аб’юзер_ками в одній прайд-колоні і долучаєтеся до їхньої діяльності, ви можете стати наступною жертвою. Тому показую корисний пост нейропсихологині Тетяни Пиж, трохи адаптований мною. Якби у мене свого часу були такі поради, я б, може, і не попався. 💔 Як розпізнати аб’юзивні стосунки? 💔В інтернеті багато є на цю тему. Там і про червоні прапорці, і про якісь фішки, і про те, що роблять нарциси, а що – вже психопати. І без ста, а то і більше, грамів не розібратись. Особливо на початку, бо більша частина цих порад діє на відстані і у ретроспективі.І як визначати аб’юзивні стосунки? Хочеться написати «НІЯК». І це буде правда та реальність.Але можна навчити себе не пробачати неповагу, порушення кордонів, зверхнє ставлення та всіляку дичину, що робить людина по відношенню до вас.Бо ВСІ аб’юзивні стосунки мають етап «ну то було якось дивно, але у людей буває дивна поведінка». Всі. Реально всі проходять через такі «дивні» речі, які насправді є перевіркою жертви чи пробачить, чи забуде, чи візьме провину на себе, чи поставиться із розумінням.Ні, не треба думати, що перевірки обов'язково спеціальні і свідомі. Не завжди. Кож_на аб’юзер_ка має різний рівень свідомості щодо своїх дій. До речі, свідомість щодо своїх дій та реальні дії в багатьох серйозно розходяться. Людина може знати, що щось не так робить, але, роблячи дичину, не усвідомлює, що то дичина і херня на пісному маслі. Але це НЕ ваша проблема.Тож не пробачати фігню, наполягати на тому, щоб вибачились, казати «ні» і не пояснювати (бо «ні» - це «ні» і крапка), не вестись на «ти надто чутлив_а», посилати із непроханими порадами і взагалі наполягати на тому, що ваші почуття і відчуття – нормальні та важливі. Оце, власне, і метод розпізнавання і заодно профілактика аб’юзу. Бо розпізнати зневагу буде простіше, якщо ви вважаєте у першу чергу свої почуття нормальними. А якщо у вас є сумніви, то варто довіряти не якомусь хріну з гори, вибачте, а піти до терапевт_ки та розібратись у цьому із людиною, що не зацікавлена у тому, щоб ви приносили користь комусь чи ковтали образи, коли вам ще й боляче.Самоповага. Обережне ставлення до себе. Це і є метод виявлення аб’юзер_ки. Бо їх буде трясти від вашої впевненості, що це із вами все ок. Що фігня – то фігня, а не «ти ображаєшся на дрібницю, тому я ображусь на тебе за це».А ще, великий бонус обережного ставлення до себе – ви будете обережно ставитись до інших. Залишаючись у своїх кордонах. І калібрування оцієї рівноваги не дасть вам на справді образити іншу людину і залишити це просто так, якщо такий випадок буде. Тож не бійтеся стати мудаком.У людини, що ставиться із повагою до себе, не вийде бути сволотою до інших.Повертайтесь до себе. І не ваша задача – лікувати своєю любов’ю іншу людину. Ви маєте лікувати своєю любов’ю себе. А потім, і тільки потім, все те, на що вистачить ресурсу. І бажання. І тільки обидва пункти мають вагу.#НБС_abuse

Шукаєте психіатра для себе або дитини - наприклад, через аутизм, РДУГ або гендерну дисфорію? Зараз я вам розкажу, куди не ходити в жодному разі. А також попрошу трошки пояснити пану лікарю, як не треба - мене він за це вже заблокував, треба підкріплення. Отже, доктор Крикун Роман Сергійович нещодавно вирішив спитати у своєї аудиторії, чи є нормою ЛГБТ-ПРОПАГАНДА. Аудиторія сказала шо ніт, а от трансгендерні люди і союзни_ці, які були підписані на пана, трошки в охуївозі. В сторіз доктор розповідав:😳 про те, що в США 20-25% ЛГБТ-людей (звісно, без жодного підтвердження цієї надзвичайної цифри),🥲 про те, що в кожному серіалі і фільмі обов’язково є ЛГБТ (покажіть мені всі ці серіали, будь ласка)🫠 про те, що інформувати про квір-ідентичності можна тільки людей старше 21 року. Додатковий кринж починається, коли доктор торкається теми нейрорізноманіття. РДУГ в його парадигмі буває виключно у дітей, а дорослі з таким діагнозом просто наркомани (с) або мають розлади особистості. МКХ-11 для пана Крикуна - не аргумент, бо додавання в неї діагнозу “гендерна дисфорія” (насправді “гендерне неспівпадіння”, але кого це їбе) і РДУГ у дорослих “повністю руйнує медицину”.Одним словом, фестиваль пиздецю. Сказати добре слово про лікаря можна тут.А тут є контакти клініки, в якій він працює. Також буду радий розповсюдженню інформації, аби ніхто на цього персонажа раптово не попалися. Скріни залишаю в коментарях до допису, тріггер ворнінг.

"Тимчасово окупований Крим для багатьох людей - це далекий радісний спогад, але для мене зовсім свіжий - такий же теплий, але водночас й болючий...Це можна описати словами "трояндова в'язниця" - прекрасна та дивовижна, що аж подих захоплює, але й смертельно небезпечна...", - говорить героїня відкритого інтерв’ю. Цей захід присвячений нашому Кримському півострову. Запрошую вас поговорити про нього і побачити свіжі фото від трансґендерної дівчини, яка зовсім нещодавно втекла з-під російської окупації до Києва.Певний час ця кримчанка була активісткою руху "Жовта стрічка", нагадуючи окупантам про український супротив.У форматі відкритого інтерв’ю ми дізнаємось, з чим доводиться зіштовхуватись трансґендерним людям в умовах ворожого режиму, і яка зараз обстановка в Криму. Ви зможете поставити гості свої питання і поділитися власними спогадами про дім, який у нас вкрали. 26 липня, субота, 15:30Точну локацію повідомимо в особисті за день до події.Реєструйтеся, щоб зайняти місце 💙💛Крим - це Україна!

Нещодавно в ток-шоу “Зі своїми по суті” на “Суспільному” запросили на дебати двох чоловіків з протилежних ідеологічних таборів: гей-блогера Сашка Драглі і професійного гомофоба і трансфоба Руслана Кухарчука. Звісно, у Кухарчука є ще якісь справи по життю, але відомий він як голова руху “Всі разом” і автор карколомних конспірологічних теорій типу “трансгендери за гроші Сороса хочуть змусити всіх українців гатитися в туза”. Панове мали говорити про поняття сім’ї і шукати, в який момент вона стає нетрадиційною - а натомість кричали і обзивалися. Тому я вам це відео показувати не буду, там обидва учасники виглядають досить некомфортно. Але покажу інше. Скоріше за все, після цього хтось задавали ведучій і автор_кам проекту питання “Чи є сенс взагалі запрошувати на телебачення відвертих ублюдків, у яких в лексиконі самісінький гейтспіч?” Я вважаю, що не варто давати таким людям платформу, нічого нового вони вже не скажуть. Або ж принаймні у якості їхніх противників було б непогано кликати підготовлених, освічених і максимально спокійних людей з ліберальної ланки. У вищезгаданому випуску вийшло зовсім не так. І тому зробили новий - на обкладинці ніби як розмова про стереотипи, а насправді найбільше торкалися саме теми небезпеки і безглуздості “балансу думок в медіа”.Я підписуюсь під кожним словом Олени Шевченко в цьому відео: життя ЛГБТІК+ людей - це не “поляризуюча тема, щодо якої можуть бути різні думки”. Це питання прав людини і рівності. Бажання винищити, заборонити існування певної групи, - це не думка і не опінія, це прагнення до дискримінації і ворожнечі. Кухарчуки і Карасі, звісно, можуть виражати свою маячню десь вдома під ковдрою. В публічному просторі це з’являтися не повинно. І поки виховані ведучі вважають, що просто дають можливість висловитися “людині з праворадикальними поглядами”, молодики зі свастонами на куртках приймають ці висловлювання як поштовх до дії і йдуть вбивати. Ні, на жаль, не русню. Бо для багатьох із них український гей гірше росіянина. Рекомендую, одним словом, повчитися у Олени і Ханні правильно відстоювати те, що деяким персонажам не варто говорити на публіку. #НБС_культура