Telegram statistics channel - @shaurmiash

повідомлення від мого керівника про адженду на зідзвон 😌 разом з тим це нагадало мені наскільки я люблю людей, поряд з якими можна бути людьми)просити виделку в японському ресторані, ригати в кульочок по дорозі на море, хропіти, матюкатися, просити почистити зуби й помити руки, не боятися голосно покакати, коли інша людина все чутиме за стінкою…цей список безкінечний! бо завжди є і будуть речі, за які нам може бути трішки (або дуже) соромно. але якшо чесно, то це така хуйня))) соромно бути людиною, чи шо?по цих штуках я відразу визначаю своїх людей і тих, з якими мені не по дорозі.бо поряд зі своїми я можу голосно зробити отрижку і ми разом ще голосніше будемо сміятися з цього. а з не своїми людьми я буду сидіти з рівною спиною і чекатиму моменту, коли поїду додому, перестану підбирати правильні слова і нарешті розстібну ширинку тісних джинсів. хз чи ви розумієте, але я не маю на увазі невихованість і невміння контролювати себе. просто у мене ось це внутрішнє відчуття безпеки працює не з усіма. не усім можеш сказати «блін чувак кажеться в мене місячні можеш будь ласочка сходити купити тампони дві шоколадки мілка чіпси з паприкою і апельсиновий сік»не усім!!!але якшо у вас такі люди є, то бережіть їх. з ними можна посидіти попердіти. і нормально)

я прокидаюся від будильника, деякий час залипаю в телефоні і нарешті вирішую вставати.беру свої рушники кольору фуксії і йду в душ. там у мене закінчується улюблений гель з ароматом «манго-коріандр». yves rocher колись надіслали мені цей бутильок в подарунок і як написав анонім у відгуках на сайті: після миття шкіра ніжна й пахне свіжістю.тож з усією ніжністю й свіжістю світу йду на кухню, де весь простір вже захопило ранкове сонячне світло.неділя — єдиний день тижня, коли в мене є час неспішно приготувати сніданок.спочатку роблю салат: суміш зелені, кукурузку і кус-кус заправляю запашною оливковою олією.далі на підсмажений тост намащую м’яке вершкове масло. для таких relationship goals португальці й зберігають масло на поличці, а не в холодильнику. розрізаю сир брі і кладу наверх. смажене яєчко приправляю сушеним часником, перцем та улюбленою гірчицею.я нікуди не поспішаю і тому не збільшую вогонь під кавоваркою. сьогодні неділя і весь час належить мені — не шкода ним ділитися. наливаю каву в дивовижну чашку типових португальських кольорів — білого та синього. купила її на барахолці за один євро, а кожен раз тішусь так, ніби це найдорожча моя річ з усіх.сідаю за стіл і посміхаюсь — все виглядає так ошатно і смачно, ніби я святкую найкращий день свого життя. в принципі, так і є.найніжніший тост із сиром, свіжий салат із теплим кус-кусом, яєчко улюбленої консистенції, а на десерт — бразильські сирники із апельсиновим джемом.люблю цей сніданок, цю неділю і ці сліди від кави на чашці. красиво!мию посуд і йду насолоджуватися весняною неділею далі.заходжу в кімнату і бачу, що на моє світле м’яке покривало наригав кіт. красиво!

мій улюблений десерт всіх часів — шоколад із шоколадом всередині. нещодавно купила такий заморожений на випадок гамняного настрою. сьогодні прийшов його час — спочатку настрою, потім десерту.на упаковці написано, що достатньо 30-35 секунд в мікрохвильовці, щоб отримати the most delicious cake in the world. у нас у квартирі немає мікрохвильовки, лише духовка — тому часу потрібно більше. особливо мені, людині, яка завжди вмикає якийсь не той режим.спочатку я повільно готувалася до трапези: мила посуд, обирала та заварювала чай, прибирала все зайве зі столу.після (довго)очікуваного звуку таймеру я відкрила духовку і спробувала шматочок — тістечко виявилося холодним.увімкнула таймер знову і терпимо сиджу чекаю.чи настільки ж я терпима до себе та своїх внутрішніх змін? чи даю я собі достатньо часу на те, щоб звикнути до чогось нового та прийняти потрібну мені «температуру»?чи приймаю я себе сьогоднішню такою, яка я є? повільно крокуючу до чогось смачнішого та більш шоколадного — потребуючи для цього, можливо, більше часу, ніж десь там написано.чи терпимі до себе ВИ?коли я відкрила духовку вперше, відчула (не)велике розчарування. в житті це може бути щось із розряду «йобана в рот я ж міг вивчити англійську ще в унівєрі», «от їблан не полікував зуби до переїзду», «треба було раніше звільнятися» і т.д.а нічьо, шо ти міг бути банально не готовим? нічьо?а нічьо, шо минуле вже не змінити? нічьо?та нічьо, блін. it’s not the end of the fucking world. ну не вивчив ти past simple в школі і шо тепер, пригати з моста?!нє. треба навчитися брати відповідальність за себе сьогоднішнього та обзавестися терпимістю. терпимістю до тієї версії себе, яка у своєму темпі робить все, що треба.понятно, блін?!

мене не мотивують чиїсь досягнення, бо більшу частину часу я намагаюся розібратися, що я взагалі хочу від життя. але мене мотивують свої та чужі антидосягнення. вони дають мені право помилятися та відставати від усіх, хто біжить крос на фізкультурі попереду. біжить та задихається.про це не прийнято говорити в епоху досягаторства. взагалі дуже важко довести іншим, що тебе цілком влаштовує нестабільність та побите захисне скло на телефоні.люди люблять помічати все, що відрізняється від їх уявлень про життя.за 2022 рік я:• не полюбила спорт;• не стала айтішніком;• не вийшла заміж за айтішніка;• витратила свою фінансову подушку. можу продовжувати, але не буду. у кожного свої «не встиг, не зробив, не досягнув». але у кожного свій шлях, і він не має бути схожим на блогерський сторітелінг в інстаграмі. як казав Павло Тичина: «порівнювати себе з іншими і злитися, що у тебе щось не так — повний крінж». якби я могла вам побажати щось дійсно прекрасне, то це було б вміння казати «ні», і вміння турбуватися про себе.давати собі більше того, що вас морально та фізично підтримує. особливо в часи, коли з усіх боків ллється стрес. і ще:perfection is boring. будьте собою та частіше помічайте хороше. воно є! ❤️

у травні був мій перший зідзвон з американським волонтером по програмі ENGin (для українців, які хочуть покращити свої розмовні навички).чи хвилювалася я тоді? так!боялася, що мені не вистачатиме слів та нам не буде про що говорити. боялася не тільки за свою англійську, а й за те, що цьому stranger буде зі мною нудно.вже більше ніж півроку ми зустрічаємося у скайпі кожного тижня. говоримо про все на світі: про війну, подорожі, відносини, расизм, різдвяні серії «Друзів», фемінізм, фільми, тіндер, похмілля…ці розмови для мене дуже важливі й цілющі. я бачу, як Keith щиро радіє моїм маленьким перемогам та засмучується, коли щось не виходить. так само і я. чи вважаю я його другом? так!сьогодні у Keith день народження. він згадав про це на початку розмови, після того, як ми обмінялися привітаннями. через різницю в часових поясах я бажаю йому good morning, а він мені good evening.потім я сказала, що, на жаль, не підготувала смішну привітальну листівку, але все ж змогла знайти слова, які хотілося сказати йому в цей день.це були звичайні побажання, але від усього серця. Keith заплакав.чи розчулило це мене? дуже.ось це усвідомлення, що в іншій частині земної кулі є люди, які по-спражньому цінують спілкування з тобою. яким нічого від тебе не треба, окрім того, що ти сам хочеш їм дати. ось це усвідомлення, що завжди і скрізь можна знайти soulmate.далі була довга розмова. ми говорили про те, як Keith буде святкувати день народження і про мої плани на найближчий місяць. обговорювали Різдво, Санту, Діда Мороза та стендапи, якими обмінювалися до цього. як завжди, жартували. в кінці він ще раз сказав, що наші розмови — велика й важлива частина його життя і він дуже цінує це.just like me, Keith.just like me.

я Маріна (через і), приємно познайомитись 👋🏼у Чернівці я поїхала сама. як кажуть в тік тоці — просто в соло.із запланованого: квитки на потяг та оренда квартири. все інше — справа випадку.мені не хотілося щодня ходити на екскурсії, виставки та в музеї. так, я зовсім не відаю історії цього міста, але насправді приїхала знайомитися не з ним, а з собою. мені подобається, коли ти абсолютно нічого не знаєш про людину і не будуєш в голові якісь очікування. так само я хочу ставитися й до себе. не вимагати конкретних дій та вчасно сказаних слів, а просто довіряти своїм відчуттям та інтуїції.вдома це зробити важче, бо ти завчасно будуєш плани на наступний день, тиждень, місяць. якщо й не очікуєш від себе стати бізнесменом до п’ятниці, то суботнє прибирання точно у списку справ.коли ж ти в незнайомому місті після роботи п’єш пиво з незнайомими людьми — можна не думати про те, що буде після. бо цих людей ти, скоріше за все, ніколи більше не побачиш. це про невимушеність та легкість моменту, без претензій, очікувань та намірів.я була в Че всього тиждень. я була в Че аж тиждень. і оця різниця між ’всього‘ і ’аж‘ — у сповільненні своїх рухів. коли не намагаєшся сподобатися і не очікуєш match від усіх і всього.відчуваєш свободу своїх дій і дозволяєш собі це. не шукаєш логіки, а шукаєш лиш те, що хочеться робити / говорити / їсти / дивитися прямо зараз.в один день мені захотілося поснідати сирниками вдома. звичайними замороженими сирниками від Рудь. декілька днів шукала по всьому місту, але так і не знайшла, снідала чимось іншим.в передостанній день випадково побачила їх у магазині біля дому.бо те, що тобі потрібно — завжди є. у сусідньому будинку або за 500 кілометрів. але найголовніше: в тобі.просто треба час, щоб побачити. я Маріна (через і), приємно познайомитись!

коли говорять про «бути в моменті», то частіше за все уявляють захід сонця на якомусь фестивалі. коли на сцені твій улюблений гурт, а поряд улюблені люди. і це так несправедливо по відношенню до іншої частини життя! тієї, яка наповнює собою кожен наш нефестивальний день. без чистого волосся, повного холодильника їжі і достатньої кількості грошей на карті.легко бути в моменті, коли він кіношний. але можна так само бути в моменті, коли напотемки миєшся вночі в літньому душі — і думаєш лише про температуру води та свого тіла (точніше про їх поєднання). коли йдеш по росі в кросівках і відчуваєш свої мокрі носочки.але ти йдеш серпневої ночі по росі.і ти відчуваєш свої мокрі носочки.хіба треба думати про щось інше?можна так само бути в моменті, коли заливаєшся сльозами під кінець сумного фільму. чистиш картошку. миєш посуд. заварюєш чай для всіх, хто вдома.і ці моменти найдорогоцінніші тоді, коли забуваєш про все інше.зараз фільм, все інше — потім. зараз картошка, все інше — потім. зараз посуд, все інше — потім. зараз чай, все інше — потім. нічого страшного не станеться, якщо перестати думати про «важливе» на хвилину і подарувати її цьому моменту.все інше — потім.