Півтора тайми з чотирьох матчів — не дуже багато, звісно. Але вкупі з хайлайтами певні враження точно можна скласти.Всі господарі турніру виглядають досить притомними. Так, суперники у них були не досить потужними, але майже усі зі своїми завданнями впоралися. Єдиний момент — Канада, де я перед матчем поставив на перемогу, а у підсумку увесь день думав, що на нічию)Європейські збірні не вражають, але й стартували там команди, які через плейоф виходили на мундіаль. Чехи запам'яталися виключно використанням стандартних положень (але це до речі може спрацювати у наступних іграх). Боснія з того, що модно називати "open play" виглядала значно краще за чехів, але враження у мене майже те саме, що і від збірної ПАР: дуже сильно перебзділи і забагато дозволяли суперникам. Про сам ПАР нічого хорошого теж говорити не хочеться.Лишаються Республіка Корея (дуже класна гра з точки зору дій першим номером та комбінаційного футболу, плюс, найімовірніше, найсильніший суперник з усіх, що був). І Парагвай, від якого у мене і перед цим не було великих очікувань (ставив на поразку 0:2), а вийшло ще гірше. При всьому тому, що провал Парагвая може цілком стати локальним — у них віри більше, ніж у той-таки ПАР.
Стосовно Шабі Алонсо в Челсі є тільки одне питання.Навіщо він Челсі - зрозуміло. Попри те, що клуб започаткував свій власний спосіб розвитку, вони хочуть бути успішними. Найближче літо є ключовим для того, аби визначитися зі шляхом, куди йти: вперед чи по колу?Та історія з Енцо Фернандесом стала великим сигналом для керівників клубу, що у випадку їхньої бездіяльності тепер, знову доведеться йти в перебудову. Молоді зірки, за яких платили великі гроші, навряд чи готові будуть усі ці 10 років контракту чекати успіху в Челсі, а не переходити туди, де їм ЛЧ та трофеї будуть гарантовані.Судячи з повідомлень у ЗМІ, в Челсі цього разу розглядали тільки тих кандидатів, які мають досвід роботи в АПЛ чи успішний досвід деінде. Тобто, мова не про нових Мареску чи Росіньйора, а про тренера, який прийде та його одразу знатимуть футболісти.Челсі потрібно було показати свою амбіційність. З усією повагою до досягнень Марку Сілви чи Андоні Іраоли, Шабі Алонсо, який вигравав титул в Бундеслізі та ось щойно працював в Реалі, а ще має таку неймовірну карʼєру футболіста - інший рівень.Тепер Енцо Фернандес, Палмер та інші можуть й не захотіти змінювати клуб прямо зараз, а спробувати досягнути успіху з цим Челсі.Куди не глянь, з боку клубу - це гарне призначення.Але ось й питання: навіщо це самому Алонсо?Очевидно, що під час перемовин йому пообіцяли більше влади, ніж це було у Росіньйора, що зрозуміло, та, можливо, той рівень, який просив Мареска, перед тим як звільнитися. Менеджером він навряд чи стане, але коли буде говорити, що команді потрібен центральний захисник, то його почують, а не скажуть, щоб він закрив рота та спробував виграти АПЛ з пацаном із Страсбура.Теперішніх керівників Челсі неможливо передбачити, але наразі можна зрозуміти, що деякі висновки вони зробили. Зрештою, я раніше порівнював їхній підхід з американським спортом. Так ось нічого не змінюється. Можна зібрати неймовірну сильну команду за допомогою гарних драфт-піків, але все одно для успіху потрібен і правильний тренер, і, можливо, декілька досвідчених гравців.Стів Керр чи Джру Голідей - це було б супер, але тут би й Алекс Карузо та Айзея Гартенштайн знадобилися.Теперішня ситуація з Челсі дуже нагадує Баєр Леверкузен часів початку роботи Алонсо. У команді був чудовий набір молодих талантів Вірц, Фрімпонг, Коссуну, Тапсоба, Інкапʼє, Адлі, Діабі, Гложек, але влітку клуб підписав Джаку, Алекса Грімальдо, Йонаса Гофманна та завдяки роботі Алонсо перетворися на найкращу команду Німеччини.Авжеж, шукати приклади в історії весело й цікаво, але повторювати їх немає жодного сенсу. Утім, хіба ж це не та сама історія, коли до цього набору футболістів у Челсі Фернандес, Палмер, Кайседо, Педро, Кукурея, Джеймс, Фофана, Колвілл, можливо, Естеван додати ще досвідчених лідерів як Джака чи Грімальдо та вміння дійсно гарного тренера Алонсо, то команда зможе набагато більше?У будь-якому разі Шабі Алонсо в Челсі, насправді, вельми цікаве призначення.
Так вийшло, що всі чотири матчі Ліги чемпіонів тим, чи іншим способом, але вдалося передивитися. Жоден з підсумків не здивував, хоча от рахунки і характер перебігу подій у матчах — інша справа.— Ліверпуль очікувано зіштовхнувся з труднощами у грі з Галатасараєм і програв. Але гра показала, що Галатасарай вкрай ненадійна команда, якщо її пресингувати та реалізувати плоди цього пресингу. Якщо вийде це зробити у матчі-відповіді, то Ліверпуль пройде у наступний раунд, хоча спокійно не буде — індивідуальний рівень гравців Галатасарая досить високий.— Найбільш символічною у матчі Атлетіко — Тоттенгем була, очевидно, заміна голкіпера Кінські на 17-й хвилині за рахунку 0:3. У Тоттенгемі всі ментально згоріли, тож дивує лише підсумковий рахунок, а не результат. Якби була менша різниця та інший тренер, ще можна було б поборотися, але це не 2019 рік.— Аталанта згоріла ще більше за Тоттенгем. Причини краще описані ось тут. Від себе лише додам — Баварія знаходила дуже багато вільних зон, враховуючи таку формацію Аталанти, і легко це реалізовувала. Не знадобився навіть Гаррі Кейн.— Ньюкасл проти Барселони виявився тим, що я й очікував. Ньюкасл створив дуже багато проблем Барселоні і насправді заслуговував на те, щоб виграти цей матч. Загалом з усіх чотирьох матчів цей був, очікувано, найцікавішим: якщо у першому таймі захист Барселони чимало разів зловив футболістів атаки Ньюкасла в контратаках і сам чимало загрожував їхнім воротам, то другий тайм склався повністю на користь Сорок. Крім двох моментів: перший — Ентоні Еланга все ж паршивий футболіст у плані ухвалення рішень. Другий — який же то був непотрібний пенальті.
Тут треба одразу кілька зауважень:1. ПСЖ — Челсі. Тут насправді дві взагалі неідеальні команди зустрінуться. Але все ж ПСЖ виглядає трішки надійнішим прогнозом, хоча якби Челсі зараз тренував Мареска, то, можливо, шанси лондонців були б вищі.2. Якщо Ліверпуль проходить Галатасарай (а в основному раунді вони їм програли), то не виключено, що вони і у півфінал пройдуть — ПСЖ не такий вже й ідеальний. Баварію ж далі вони точно не потягнуть, як би мені не хотілося. Та і Галатасарай для мене досить цікава команда, апсету тут логічно чекати.3. Реал — Ман Сіті. Це ще один топматч. Ман Сіті мені зараз більш зрозумілий, плюс у Реала купа втрат (Родріго, Мбаппе). Один Вінісіус тут, думаю, не потягне, тому Ман Сіті.4. Аталанта — Баварія. Баварія — фаворит турніру, які питання?5. Ньюкасл — Барселона. Цей матч буде не менш цікавий, аніж Реал — Ман Сіті, але Ньюкасла на дистанцію у два поєдинки не вистачить, а отже Барселона.6. Атлетіко — Тоттенгем. Тоттенгем перетворився у гидотне дно, а отже без шансів. Атлетіко.7. Буде-Глімт — Спортінг. Португальці і на груповій стадії були досить сильними, тож мають йти у чвертьфінал. Буде-Глімт навряд чи матиме ще одну казку.8. Баєр — Арсенал. Це не той Баєр, щоб робити сенсації, Арсенал таких лускає як горішки.
Полісся пішло шляхом "неідеального" клубу, відправивши у дубль Чоботенка і Гуцуляка.Це анітрохи не перший подібний випадок в українському футболі (найбільші асоціації у мене супроводжуються із Зорею), однак від цього легше не стає. На жаль, Полісся стріляє собі у ноги таким рішенням.При цьому ознаки того, що подібне рішення клуб може ухвалити, були: Гуцуляк з приходом Ротаня припинив бути важливим гравцем команди (хоча свої результативні дії під кінець року знайшов). Щодо Чоботенка, то тут не дарма Полісся цілеспрямовано виходило на ринок, щоб підібрати Краснічі (від цього ще більш кумедними є "дипломатичні" інтерв'ю Чоботенка про те, як у Поліссі класно і так далі).Полісся зробило логічний крок максимально ідіотським чином. Для того, щоб не випускати Гуцуляка чи Чоботенка (або лімітувати їхню ігрову практику) не треба було робити відповідних заяв, які у підсумку були зроблені. Ця заява не має вигляд тієї, що роблять у топклубах, коли футболісти порушують якісь дисциплінарні правила — тут проста, життєва ситуація, коли у гравців одні плани, у клубу — інші. Чи втратить Полісся від цього рішення в ігровому плані? З Гуцуляком напевне (а від цього ще й збірна постраждає, якщо взимку ситуація ніяк не зміниться), та й Чоботенко насправді мені подобався (особливо на тлі Безкоровайного, який припускався чималої кількості помилок у найбільш відповідальні моменти першої частини сезону).На жаль, ця заява Полісся складає враження "пацанської" заяви від президента клубу. І від цього враження стають ще гіршими, бо лише в черговий раз нагадує про те, що Полісся — це не проєкт, а просто "хотєлка" власника цього клубу.Сумно, бо Полісся на тлі деградуючого Динамо і Шахтаря, який просто набрид, виглядало, немов ковток свіжого повітря.
У керівництва МЮ була купа приводів для того, щоб звільнити Аморіма. Надзвичайно хєрових результатів у минулому сезоні хватало — згадати лише підсумкову позицію в таблиці.Зараз в МЮ стало виходити відверто краще. Але у найбільш важкий для команди момент, коли з'явилася купа травмованих, а частина важливих людей (накшталт Мбемо) поїхала на Кубок африканських націй, керівництво вирішило його звільнити.Чому? Якщо почитати Атлетік, то причина у тому, що керівництво МЮ, на думку Аморіма, "недостатньо постаралося" у питанні того, щоб підписати Антуана Семеньйо. Найближчим часом той піде в Ман Сіті (для чого — це вже інше питання, але й МЮ він нафіг не був треба).Чи чесно це по відношенню Аморіма? Та мабуть так. Керівництво МЮ дало йому дуже багато шансів і публічно захищало, коли справи були занадто кепські. Аморіму вдалося частково віддячити, але, якщо казати зовсім чесно, результати могли б бути значно кращими.Що далі? Якщо все ж інформація про Мареску і Ман Сіті це був накид, то МЮ варто пропонувати Енцо зі свого боку контракт. Гадаю, прогрес буде (і омріяна фанами схема 4-2-3-1 теж, але толку від неї, якщо Бруну немає).Побачимо, але я, по правді кажучи, шокований.
Енцо Мареска провів чудову роботу у Челсі. Коли його призначили на місце Маурісіо Почеттіно, я був скептичний: черговий амбіційний тренер зі своїм баченням - таких багато у сучасному футболі.Втім Мареска показав, що окрім бачення володіє однією важливою рисою: він справді готовий працювати з молоддю. І успіхи минулого сезону (а все ж минулий сезон треба вважати саме успішним) довели, що команда з ним може прогресувати.Але проблема союзу Марески та Челсі (за чинного керівництва): для того, щоб команда прогресувала, треба підсилення. А тут очевидна ідеологічна суперечність: Маресці треба були саме досвідчені футболісти, які здатні підсилити команду тут і зараз, тоді як керівництво продовжило грати у ФІФА і шукати молодих футболістів. Подивіться лише на те, кого підписали в атаку - з усього переліку реальним підсиленням став лише Жоау Педру.Далі ж ситуація проста: керівництво Челсі не влаштовують результати, Мареску не влаштовують кадри. Логічне рішення з обох боків. Тим паче, що Мареску, можливо, і запросить Ман Сіті: це був би непоганий хід з їхнього боку і чудове завершення історії Гвардіоли з клубом.Як би там не було, для першого дня 2026 року вже гучнувато вийшло.
Тут підбили підсумки по голосуванню щодо найкращого спортсмена року.https://suspilne.media/sport/1200316-top-10-ukrainskih-sportsmeniv-2025-roku-za-versieu-suspilne-sport/Але я б хотів поговорити саме про українських футболістів. Авжеж, про них, бо другий рік поспіль мені не вистачає списку саме їх. Так, знайшов місце для Іллі Забарного (і для мене це безумовний №1). Все просто: зараз це найкращий український футболіст, і клуб, у якому він перебуває, лише підтверджує цей статус. Однак, звичайно, на цьому зупинятися не можна.Кого я ще б додав до десятки? Не хотів би їх ранжувати, тож це будуть футболісти, яких от згадав і їх є за що відзначити.— Олексій Гуцуляк: у період, коли в збірній існують проблеми з фланговими атакувальними футболістами, зміг допомогти та ще й став найкращим гравцем за результативними діями у 2025 році. У Поліссі — теж важливий, хоча після приходу Руслана Ротаня цей статус поступово зникає.— Єгор Ярмолюк: 2025 рік став для нього однозначною перемогою у кар'єрі. Я дуже боявся, що зміна тренера негативно вплине на його перспективи у Брентфорді — аж ні, навпаки: він гравець основного складу, в останньому матчі ось асист віддав. Найкраще у цій історії те, що нині статус Ярмолюка дозволяє говорити про те, що 2026 рік може стати ще кращим для нього.— Владислав Ванат: тут треба вказати два моменти: перший: спрацювала заліковка у перше півріччя, коли він грав за Динамо і допоміг команді виграти чемпіонат, другий — очевидно, його перехід у Жирону. У самій Жироні у Ваната справи складаються, вочевидь, не так добре, тому і кажу про заліковку.— Георгій Судаков: авансом, бо мені не дуже все сподобалося. Авансом, бо насправді у Бенфіці у нього радше виходить, аніж ні (і хай Моуріньйо каже що хоче і ставить його туди, де в ідеалі його не треба було ставити). Найголовніше — що Судаков все ж залишив Шахтар і тепер отримає шанс на те, щоб розвивати свою кар'єру. Як і у випадку з Ярмолюком, у 2026-му можна буде говорити багато чого.— Іван Калюжний: у 2024 році увірвався у збірну. Для багатьох це було неочікувано, хоча насправді виклик був закономірний, враховуючи те, що в опорній зоні збірної України раптово теж почали з'являтися кадрові проблеми. У 2025 році Калюжний змінив клуб (хоча навряд чи можна назвати підвищенням перехід з Олександрії у Металіст 1925). І хоча у збірній бувало таке, що не кожен матч виходив як треба, ось ті лідерські якості, які Калюжний почав показувати хоча б у клубі, а також більша впевненість у збірній — дають змогу говорити про те, що рік теж вийшов гарним.— Арсеній Батагов: тут теж ВЕЛИЧЕЗНИЙ аванс. Про Батагова як одного з футболістів, які заслуговують на виклик у збірну, говорили багато. У підсумку виклик Батагов отримав, травмувався і тепер чекай на 2026 рік (а там може і на нового тренера, хто знає). Енівей, на клубному рівні справи у нього йдуть набагато краще, та й турецькі ЗМІ постійно накидують, що от зараз він кудись піде. Я їм не вірю, але 2026 рік покаже напевне, що буде далі з Батаговим.— Назар Волошин. Я не хотів нікого писати з Динамо, бо все ж у киян були два абсолютно різні пів року. Але давайте все ж на Волошина звернемо увагу: нарешті зміг знайти собі місце у стартовому складі, нарешті почав показувати кращий рівень гри в атаці, нарешті отримав виклик у дорослу збірну і навіть допоміг їй у найбільш потрібний момент. Волошин — ще один футболіст, на якого великі сподівання у 2026 році, але, на відміну від більшості інших, такої впевненості немає.— Олег Очеретько. Мабуть, людина, для якої 2025 рік став справжніми американськими гірками. Перші пів року — Карпати, потім молодіжне Євро (де він показав себе, на мою думку, надзвичайно круто), а далі — повернення у Шахтар, дебют за збірну, часткова зміна позиції (почав з'являтися ближче до опорної зони). З усіх українських півзахисників Шахтаря саме Очеретько отримав більше від приходу Арди Турана. Навряд чи 2026 рік за таких обставин стане більш проривним, але свої перші трофеї вже у статусі основного гравця Шахтаря має здобути.
Якщо ЛНЗ справді підписав Твердохліба і Микитишина за менш як 2 мільйони євро, то це чудова реалізація коштів. Але одразу виникають інші питання — ні, не стосовно якості цих футболістів, а стосовно того, як далі гратиме ЛНЗ.Якби не трансфер Микитишина, я б висунув думку щодо того, що ЛНЗ залишиться грати у якісь 3-5-2, як і у першій частині сезону. У ролі форварда у відтяжці тоді б прикольно підійшов Твердохліб — як на мене, це атакувальний футболіст, для якого немає зараз в українському футболі якоїсь позиції, де б він виконував функціонал у повній мірі. І можливо як раз за такої формації голеадорські навики Твердохліба (а вони в нього, безумовно, є) можна було б якось реалізувати — і у цю ж канву лягає логіка з пошуком профільного нападника, який би грав на вістрі атаки.Проте трансфер Микитишина, який чудово себе проявив після рішення Кривбаса посадити на лаву запасних Глейкера Мендосу (це тепер виходить, його повернуть у старт чи як взагалі) мав би означати інше, що ЛНЗ тепер гратиме з трійкою у нападі. І у такому випадку виникає одразу кілька питань: чи це повернення до схеми з чотирма захисниками (умовні 4-2-3-1 були б, напевно, оптимальнішими для новачків), або ж якісь 3-4-3 (все ж ідею з трійкою центрбеків ЛНЗ реалізував досить якісно у першій частині сезону).Інакше кажучи, Пономарьов, схоже, що не брехав, коли казав, що у другій частині сезону можна буде побачити інший ЛНЗ, з іншою тактичною схемою та іншими провідними футболістами. Наразі так виглядає, що життя після трансферу Оба у них не просто є, а вони хочуть його прожити якомога цікавіше. Ну і чудово.
Transfermarkt — один з найпопулярніших ресурсів, яким користуються всі, хто дотичний до футболу. Але він корисний лише як база даних (і те не завжди).Яскравий приклад цього твердження — сторінка Миколи Шапаренка на Transfermarkt. Її вирішив відкрити, бо сьогодні прочитав дві інформації, які може й не дуже суперечать одна одній, але все одно: Ігор Циганик сказав, що Шапаренко продовжить контракт, щоб віддячити Динамо (але щоб його потім продали), тоді як Віктор Вацко розповів, що зимовий інтерес від Жирони — це справді таке може бути.Момент перший, який я побіг дивитися — це термін контракту його з Динамо: чи кінець 2026 року чи середина. І Трансфермаркт пише, що це... Вересень 2026 року. Хоча насправді це не так: рік тому Ігор Суркіс розповідав, що контракт Шапаренка розрахований до літа 2026-го.А по-друге, подивіться ось цю діаграму. Це, так би мовити, "ринкова" вартість Шапаренка — найбільший міф, який люблять поширювати більшість, зокрема ЗМІ.Давайте трошки про це. Ринкової вартості у футболі не існує. Не тому, що не існує ринку як такого — він віртуальний, але все ж є. Принципи ціноутворення, які звичні для більшості пересічних людей, тут не працюють. Тобто так, певна фактична вартість переходу (тобто сума, за яку продали гравця) може співпадати чи бути близькою до тієї, яку "малює" Transfermarkt (а зміни у цінах, як розумієте, там закладаються не лише певними алгоритмами — передусім це все людський чинник). Наприклад, Неймар коли переходив у ПСЖ за 222 мільйони євро на Transfermarkt тоді коштував 100 млн, Александр Ісак у Ньюкасл мав у такому випадку перейти за 30 млн, а не за 77.5 (різниця між сумою трансферу у Ліверпуль була меншою — 25 млн)."Справжня" або фактична ціна футболіста формується лише в одному місці: голові президента (чи клубу), який готовий його продати. Вже потім вона зазнає корективів після того, як інша зацікавлена сторона (з тією сумою, яку заклав інший президент чи клуб у своїй голові) висуває пропозицію. Виняток — АПЛ, бо там сиплять такі дурні гроші, що вести перемовини подекуди вже й не варто (хоча Суркіс і за таких умов вмудрився запороти трансфер Володимира Бражка). Але суть у тому, що "ринкова" ціна Transfermarkt ніяк не може діяти у реальному світі, бо не у всіх футболістів є "плаваючі" клаусули, які збільшуються/зменшуються хоча б відповідно до метрик, які закладає Transfermarkt. А отже, використовувати їхні "ринкові" ціни — це повна маячня.Так от, якщо повернутися до інфографіки по Шапаренку, то його найвища вартість, на думку порталу, була 11 мільйонів євро (припустимо), але 10 червня 2025 року. І цей аспект мені особисто виглядає смішним, бо тоді регрес Шапаренка лише продовжувався. Тобто так, якщо брати показник гол+пас у чемпіонаті, то минулий сезон справді був найкращий — 5+9. Але ж ви розумієте.Перший сезон, де у Шапаренка великі цифри у статистиці — 5+3 (2018/19), тоді він відіграв лише половину матчів в УПЛ. Натомість у сезоні 2020/21 4+4 та 2021/22 (до початку повномасштабної війни) у нього було 3+4 — і це вже після остаточної зміни позиції, пов'язаної з приходом Мірчі Луческу.Саме кінець 2021 року слід вважати піковим для Шапаренка. Тоді, якщо вірити Transfermarkt, його "ринкова" вартість складала 10 мільйонів євро — ближче до реальності. Причому тоді як раз, гадаю, продати його можна було за більші кошти — не "150" звісно, але за певних умов отримати як за того-таки Бражка чи за Ваната — спокійно.Тож так, чекаю, чим закінчиться сага з Шапаренком цього разу. Сподіваюся, 5-річним контрактом від Динамо, він на це заслужив. Сарказм.
TGLIST.COM.UA
