Telegram statistics channel - @poeziya_ua

ЗаздрістьМи всі прийшли на землю рівні,У кожного відкритий шлях.Можливості нам дані дивні,Де кожен вільний, наче птах.Відкрита в кожного дорога,І кожен може нею йти.І розум даний всім від Бога,Щоб своє щастя віднайти.Один успішний і багатий,А інший в скруті все життя.Один з життя все може взяти,А інший прагне співчуття.В одного все успішно діється,І здобуває всього він.А інший всім про все жаліється,І все чекає перемін.Як успіх бачить у чужого,То злість приходить у думки,Тай заздрість має він до того,«Чому ж не я?» – він невтямки.Разо́м сиділи, ра́зом вчились,Одного знає цілий світ,Друго́му успіхи лиш снились,Не скаже вдень ніхто «привіт».Та, заздрість серце роз’їдає,Живе життям він не своїм.Й любові в серці вже немає,Як бачить успіх у чужім.А ще бува, брехня так ллється,Що розповсюджується враз.Про тих, кому усе вдається,Хто йде до цілі повсякчас.Не знає заздрість та насправді,Який у успіху був шлях,Як все ставало на заваді,Як довелось бороти страх.Як тяжко падать від невдачі,Як тяжко сили віднайти,Думки від себе гнать ледачі,З колін піднятись – і іти.Ти не дивися на чужого:До свого щастя йшов він сам.Що маєш ти, радій від того,За те подякуй небесам.Життя у кожного своє.Старайся, вір, до цілі йди,Тоді лиш успіх настає,Коли повіриш в себе ти.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Не пізно…Невпевненість та страх, чи сумніви щоденні,Придумані людиною, не варті і гроша.Чому ми щиро віримо у мрії нездійсненні,Коли у нас за кліткою знаходиться душа?За втрачений шанс жалкуватимеш слізно,На схилі старечих та про́житих літ,Тому придивися, допоки не пізно,На власне "сьогодні" та внутрішній світ.Ніколи не пізно почати спочатку,Всі сили зібрати, піднятись з колін,Чи власні думки́ привести до порядку,Чи мури здолати надуманих стін.До цілі невпинно дійти намагатись,Та духом не падати з тисяч невдач,У власній провині покірно зізнатись,Та сили знайти, щоб сказати "пробач".Чи книгу пізнати якусь невідому,Для власного досвіду та надбання,Ніколи не пізно навчатись ново́му,Від "дерева мудрості та пізнання".Піти у похід, чи стати на лижі,Піднятися в го́ри до самих вершин,Каву попити колись у Парижі,Чи в море пірнути до синіх глибин.Купити квиток навмання, на вокзалі,Зайнятися спортом, зробити ремонт,За обрій зайти, подивитися далі,Як виглядає новий горизонт!Використовуйте можливості численні,Та задуми у вашій голові,Бо мрії, що здаються нездійсненні,Не втрачені, допоки ми живі…Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Хто кращий?Недільного ранку наївна дитинаУ храмі спитала святого отця:– У світі сучасному звір чи людинаГідні найбільше любові Творця?Мама казала, що люди жорстокі:Не слухають Бога, та люті, як звір.Словами говорять про цілі високі,А самі не рідко живуть в перекір.Заповідь Бога найбільшу – "ЛЮБИТИ"Сучасна людина забула, мабуть,Замість покликання – ближнім служити,Вони один одного «ворогом» звуть.Гріховність дорослих я бачу повсюдиТа мало, на жаль, у серцях доброти.Навіщо ж вони почепили на грудиВеликі свої золотаві хрести?Сьогодні, будь ласка, праведний отче,Правду відкрийте мені на кінець,Людину чи звірів бачити хочеУ царстві своєму Великий Творець?Видно було, що монах здивувавсяВід мудрих таких, не дитячих питань.Трішки з думками своїми зібрався,А потім дитині сказав без вагань.– Звірі, дитино, безгрішні творіння,У рай попадуть у належні місця,А люди, на жаль, через власне падіння,Не всі увійдуть у домівку Творця.Знає Господь про гріхи й пересуди,Які притаманні природі людській,Але силоміць заставляти не буде,Щоб ми підкорилися волі Святій.Звірі уникнуть майбутні митарства,Бо ним не потрібно носити хрести,А людям, що хочуть до світлого Царства,Гідність потрібно свою довести.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Основа основМудрий Господь через вище веління,За образом власним людину створив,І те, безумовно, найкраще творіння,Владою Він на землі наділив.Не знала людина ні горя, ні болі,Жила у Едемі нетоптаних трав,Та щоб скористатись свободою волі,Ще й право на вибір Господь дарував.Піддавшись гріху та пізнавши печалі,Людина звернулась до свого Творця,Який на Сінаї законні скрижаліСвоєму народу віддав для взірця.У вірі слабкі, безуспішно старались,Робити в житті, як диктує Закон.Найвищими правила тії вважались,Та їх виконання – це був еталон.А мудра ж людина оцю перепонуДавно перейшла у діяннях своїх,Бо Правда насправді є вище Закону,І жити за нею, насправді – не гріх.Але, Справедливість ще вище за Правду,Та цінність її не сприймають на жаль,Це більша чеснота духовного ладу,Яка не прописана в буквах скрижаль.Та вищим, проте, Справедливості тої,Ще є Милосердя у наших серцях –Маленька ознака людини святої,Яка не забудеться там, в небесах.Не кожна людина в житті опанує,Без всякого вчення основу основ,Що вище того Милосердя існує,Величне знання під іменням Любов.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Дівчина на ковзанахЯк ніч окутує в покору,Міста і села в зимній сон,Приємно інколи знадворуПройтися в сніговий сезон.Я бачу часу незворотністьІ помічаю плин років,Прогулюю свою самотністьСтежиною свої слідів.Мені приємно наодинці,Все менше чути гул машин,Пустинно в парку, на зупинці,Здається, в місті я один.Поверхня місяця плямистаМоє освітлює лице,І тут я бачу, скраю містаБлищить під льодом озерце!А там здаля, на шклі із льоду,Ніби не бачить рубежі,На ковзанах швидких, по ходу,Дівчина крутить віражі.Дрібні крижинки льодоставуВід тих дівчачих ковзанів,Утворюють свою загравуНа фоні зоряних вогнів.Мене вона не помічає:Струнка постава, плавний крок,Дівчи́на кригу приручаєІ їй показує танок!А я здаля спостерігаю,Як ковзани скрегочуть лід,Дівчи́ні тій не заважаю,Бо те катання, як політ.Ніби спинили обертанняЗірки та місяць в далечі,Все дивляться на те катання,Ті опівнічні глядачі.У ніч ясну і ту хвилину,Коли вже сни побачив хтось,Незвичну, в ковзанах дівчи́нуМені зустріти довелось...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Два грішника Віку земного дійшовши до краю,Там, де Суддя в піднебесній межі,Біля воріт до прекрасного раю,Чекали на участь свою два мужі.Долі обох виріша́лись останні,Хто з них ввійде у небесні врата...Вели між собою розмову в чеканніІ перший сказав, крізь веселі уста:– Я не боюся Суддевого трону,Бог, це отець і його я дитя,Вірю в молитву і піст, і ікону,І те, що почуті мої каяття.Життя без гріха я прожити старався,На службу недільну до храму ходив,Пожертви давав і завжди́ сповідався,Нужденним добро, без утоми, робив.Від того добра не жалів десятину,Перелюб тілесний ніколи не мав,Словами лихими не ганив людину,Не крав, не обманював, не убивав.Чекаю тепер без жалю і тремтіння,Коли вже відкриються брами воріт,Бо я заслуговую вічне спасіння,І райських плодів і Господній "привіт".А інший стояв несміливо, позаду,І сльози свої витирав із повік,– Не гідний я цього прекрасного саду, –Промовив тихенько сумний чоловік.А ще, він сказав тоді, крізь зітхання:– Не можу я зватись "Господнє дитя",Нікчемне для Бога моє покаяння,Не гідний ввійти я у вічне життя.До храму святого, святої неділі,Зайти у гріховності просто не смів,Молитви були якісь зубожілі,Не міг підібрати розкаяних слів.Грішив я щодня у думках і у плоті,Камінь у серці, немов би носив,Із-за гріха потопав у болоті,Тому і спасіння я не заслужив.Смиренно прийму, що Господь приготує,І навіть, якщо це безславний кінець,Нехай справедливість на небі царює,І долю мою хай розсудить Творець".Променем світла і звуками громуВідкрилися раптом небесні врата,Голос почувся незвичний потому,І з тіні з'явилася постать Свята.– До царства мого і до світлого раю,Сьогодні із вас увійде лиш один,Бо душу його і всі наміри знаю,Це грішний, розкаяний, люблячий син.А далі отой, що "Сидячий на троні",Що владу від Бога найвищу прийняв,Волею духа, відкривши долоні,На того вказав, що позаду стояв.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Весілля братаЯк виглядає урочи́сто,Прикрашений весільний зал!Столовий посуд золотисто,Сіяє відблиском дзеркал.Лунають оплески у залі:Заходить пара молода,Ось наречена у вуалі,Ось молодий і тамада.Заграли клавіші й гітара,Момент зворушливий настав…«Яка красива, гляньте, пара», –Хтось тихо пошепки сказав.Старанно в платті голубому,Мала сестричка женихаВуаль тримає невагому,Що в'ється хвилею з верха.Звучало перше привітання,Яке промовив рідний хтось…І після тостів про коханняСвяткове дійство почалось.Притих якось народ застільний,Музи́ки перестали грати,Бо свому брату в день весільний,Сестричка хоче щось сказати.Із молодим і молодоюПішла до сцени між колон,Взяла тримтячою рукою,У музиканта мікрофон.Бажала просто, як уміє,Щоб молоді були здорові,Сказала як безмежно мріє,Щоб їх сім'я жила в любові.А потім міцно свого брата,За руку дівчинка взяла,І крізь маленькі оченята,Сльоза щокою потекла…Весільну музику заграли,І брат з сестрою танцював,По колу гості всі стояли,А він маленькій щось шептав.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Рук не опускайТакі бувають дні, коли тобі здається,Що сили на межі, та рук не опускай.Безвиході нема, допоки серце б'ється,Терпіння наберись, та віри не втрачай.А ще не забувай, що темрява не вічна,Та кожен Божий день світанок настає.І навіть ситуація, здавалося б, трагічна Має у тенденції закінчення своє.Коли стомився ти, присядь на півдороги...Якщо не видно обрію далекої мети,У Бога попроси терпіння й допомоги,Щоб сили дав піднятися та задум досягти.У світі лише обраним фортуна посміхнеться,Хто зможе у безвиході проблемам дати бій.Чекати від людей підтримки не прийдеться,Коли ти на «екзамені», у долі нелегкій.Самотньо день у день долати перепони,Чи плисти проти течії усім наперекір,На інших не рівнятися, руйнуючи шаблони,Не кожен із народжених наважиться, повір.Цей світ, без перебільшення, жорстокий та мінливийУдарить несподівано, та рук не опускай,Бо кожен від народження для Бога – особливий.Іди своєю стежкою, та віри не втрачай.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Вовки Росисті краплини в високій травіЗривають на землю вітри степові,По дикому полю, між диких ставків,В безлюдному краї природної волі,Де власні закони, порядки та ролі,Гуляє у преріях зграя вовків.Ранковому сонцю радіє земля,Пташина на дереві там із даля,Слідкує уважно, як зграя хвостатаЗа пагорбом стала водиці попити…Дорослі вовки полягали спочити,І граються жваво маленькі вовчата.Порядок та злагода в зграї панує,Завжди за малими невпинно слідкуєНайперша з усіх ватажку помічницяСупутниця того, хто носить корону,А часом буває, й володарка тронуДбайлива, уважна та сильна вовчиця.А також є інші у вовчій родині,Які ходять разом, по спільній стежині,Одні захищають незримий кордон,А інші, тим часом ведуть полювання.Усі вони різні, та спільне єднання:Вони поважають у зграї закон.Вовки по природі своїй не бояться,Та ролі у вовчій родині різняться,І сила у зграї залежить однак,Від мудрості лідера, цим завдяки,Якщо підкоряються інші вовки,Порядок тримає там сильний вожак.На нашій планеті є звірі сильніші,Великі і хитрі, і зуби страшніші,А є, на заваді стоїть егоїзм –Один програє зачасту в полюванні…Для кожного ж вовка сила в єднанні,І діють вони, як один організм.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Найбільше свято Щодня у серці іскрою палайте,Зумійте той вогонь до скону пронести,В календарях ви свята не шукайте:У цифрах на стіні вам його не знайти.«Скоріше б Новий рік чи іменини!Коли уже настануть вихідні!?Чому так довго тягнуться хвилини,Чому такі сумні буденні дні?»Було таке, зізнайтеся, бажання?І думав так, напевно, кожен з нас.А відповідь проста на запитання:Сьогодні – це і є святковий час!Ви не чекайте свята, щоб радіти,Урочистих засідань чи подій…Погляньте, як щодня радіють дітиІз іскрою в очах в країні мрій.А може, теє завтра не настане,А може, це уже останній рік,І може, ваш годинник перестанеВідмірювати ваш життєвий лікВи прокидайтесь зра́ння і натхненно,Бадьорість тіла й духу не спиня(Хай буде свято в серці повсякденно)Живіть святково й весело щодня.Живіть, коли у серці хвилювання,Захоплюйтесь, шукайте щось нове!Коли людина має сподівання,Тоді вона по-справжньому живе.Святкових днів у році є багато,І рік за роком швидше все летить…Саме життя – це є найбільше свято,У кожного щодня святкова мить.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі