Telegram statistics channel - @poeziya_ua

Роксолана Від хижих набігів чужинців з даля,Й ворожого війська смертельну ходуТерпіла не раз українська земля,Ті часто приносили смерть та біду.Непроханих го́стей з-за Чорного моряЗ південного сте́пу якось принесло.Які наживались із лю́дського горя,Й зненацька зайшли у маленьке село.Побили усіх чоловічої статі,І церкву стару без жалю до іконСпалили до тла в вогняно́му багатті,А гарних дівчат похапали в полон.В ворожих човнах, де маленька кімната,Боялись сердешні майбутніх проблем…Пливли і не знали невинні дівчата,Що їх повезуть у султанський гарем.Була серед них несмиренна красуня,Не маючи в серці ні крихти страху,З покірних дівчат полонянка Настуня,Стійкою лишалась в хвилину лиху.За те, що уміла красиво сміятись,За очі відкриті й довершений стан,За силу й невміння комусь підкорятисьЇї запримітив величний султан.Рабиню оту з неземною красоюЗлочинно турецький володар здобув.Поглядом вільним й рудою косоюНезвично для себе підкорений був.Минали роки, а краса лиш зростала.Колишня раба́, що попала в полон,Вона для султана дружиною стала,І сіла праворуч від нього на трон.В минуле, для Насті, дороги закрились,До рідного дому нема вороття…Натомість в жіночому серці з'явились,Незвичні, великі, нові почуття.За спільних дітей і взаємне коханняГосподар на морі, володар світівВиконував різні для тої бажання,Якій повсякчас догодити хотів.Про символ нескорення й символ красиДавно у народі балади складають,Минули століття, роки і часи,А ту українку усі пам'ятають.Зійшла від простої рабині до трону,До неї звертались – «Велика Султана»,Піднялась з колін, не скорившись полону,Османська цариця, ім'ям Роксолана.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Ранкова пробіжкаПрокинутись зранку, ще до́світу сонця,Побачити перше проміння з вікна,Відром зачерпнути водиці із до́нця,Умити з криниці всі залишки сна.Босо́ніж приємно в росі походити,Почути лелеки причудливий спів.Прижмурити очі і запах вловити,Майбутнього хлібу від житніх ланів.А потім здійснити легеньку пробіжку,У напрямку поля, що скраю села,Найти непомітну, вузеньку доріжку,До тої місцини, де липа цвіла.Бігти і бачити маки червоні,Які між колоссям самі проросли.Із них позбивати водиці в долоні,Що в краплях ранкових ще з ночі були.Прийняти, як дар, легку́ прохолодуІ напрямок вітру, який підганяв…У власних думках відчувати свободу,І спогад приємний, який не спиняв.А потім пробігти до чистого ста́ву,Зробити із берега дальній стрибок…І після води і швидку переплавуВийти на берег, в вишневий садок.Від ранку енергії в тіло набрати,Як сонце ранкове ще не піднялось.В ту мить, як ще солодко комусь дрімали,Свою насолоду отримує хтось.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Весілля братаЯк виглядає урочи́сто,Прикрашений весільний зал!Столовий посуд золотисто,Сіяє відблиском дзеркал.Лунають оплески у залі:Заходить пара молода,Ось наречена у вуалі,Ось молодий і тамада.Заграли клавіші й гітара,Момент зворушливий настав…«Яка красива, гляньте, пара», –Хтось тихо пошепки сказав.Старанно в платті голубому,Мала сестричка женихаВуаль тримає невагому,Що в'ється хвилею з верха.Звучало перше привітання,Яке промовив рідний хтось…І після тостів про коханняСвяткове дійство почалось.Притих якось народ застільний,Музи́ки перестали грати,Бо свому брату в день весільний,Сестричка хоче щось сказати.Із молодим і молодоюПішла до сцени між колон,Взяла тримтячою рукою,У музиканта мікрофон.Бажала просто, як уміє,Щоб молоді були здорові,Сказала як безмежно мріє,Щоб їх сім'я жила в любові.А потім міцно свого брата,За руку дівчинка взяла,І крізь маленькі оченята,Сльоза щокою потекла…Весільну музику заграли,І брат з сестрою танцював,По колу гості всі стояли,А він маленькій щось шептав.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Рук не опускайТакі бувають дні, коли тобі здається,Що сили на межі, та рук не опускай.Безвиході нема, допоки серце б'ється,Терпіння наберись, та віри не втрачай.А ще не забувай, що темрява не вічна,Та кожен Божий день світанок настає.І навіть ситуація, здавалося б, трагічна Має у тенденції закінчення своє.Коли стомився ти, присядь на півдороги...Якщо не видно обрію далекої мети,У Бога попроси терпіння й допомоги,Щоб сили дав піднятися та задум досягти.У світі лише обраним фортуна посміхнеться,Хто зможе у безвиході проблемам дати бій.Чекати від людей підтримки не прийдеться,Коли ти на «екзамені», у долі нелегкій.Самотньо день у день долати перепони,Чи плисти проти течії усім наперекір,На інших не рівнятися, руйнуючи шаблони,Не кожен із народжених наважиться, повір.Цей світ, без перебільшення, жорстокий та мінливийУдарить несподівано, та рук не опускай,Бо кожен від народження для Бога – особливий.Іди своєю стежкою, та віри не втрачай.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Сон старця Похилий старець за гоніння,Попав на острів, у полон.Одного разу, як видіння,За дня побачив дивний сон.Повсюди взором осягнув –Куди не глянь, лише краса.Тоді лиш старець той збагнув,Що він попав на небеса.Розгледів там, мов був присутній,Царя, в терновому вінці,Відкрився йому час майбутній,І те, що станеться вкінці.Побачив він, як виглядає,Розкаянний та грішний люд,Як кожен участі чекаєСмиренно на небесний суд.Крізь сльози, тихо, у мовчанні…І сум на власному чолі…Побачив він часи останніЙ скорботи грішної землі.... Та звук від сурми і від громуНа небі раптом промайнув,Він чувся звідусіль старому,Його увагу привернув.Здалека дивними вогнямиСіяють різні кольори,Із прямокутними стіна́ми,Спускалось місто ізгори.Той град із злата і сапфіруЯк первозданний первоцвітДля тих, хто мав незламну віру –В життя майбутнє заповіт.А в середині міста тогоЗелені трави та сади.З гілля́ видніються густого,Налиті спілістю плоди.І спраги зовсім там не маєНі для людей, ні для садка:Крізь ціле місто протікає,Жива, цілющая ріка.Немає в місті і скорботи,А лиш панує благодать,Немає втоми і роботи,І за грошима не біжать.Немає зла, брехні, прокльону,І пересудів, і обмов,Бо там живуть всі по закону,Де верховенствує Любов.І старцю тому Откровення,У сні на острові прийшло,Щоб грішним людям сьогодення,Як застереження було.Життя – заплутана дорога,Яку по-різному ідуть,Та в світлий Рай і місто БогаНе всі далеко попадуть...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Пейзажі неповторніХудожники картин, живопису митці,Фотографи найкращі і відомі,Крізь фотооб'єктив чи пензлем у руці,Пейзажі малювали у альбомі.Хотіли лиш краси природної секрет,В картинах мить прекрасну зупинити,Її величний і захопливий сюжетНа полотні, на фото зобразити.Усі старання геніїв кисті,Чи вміння володіти об'єктивомБули красиві, та проте не ті,З подібним до гармонії мотивом.Бо лиш подібне можна передати:Прозорі каплі ранньої росиЧи кольори веселки поєднати,Чи блискавку яскраву від грози.Подібний у картинах захід сонцяІ схід його в тумані, восени,І іній на деревах, крізь віконця,Дуби осінні, клени, ясени.І гори у снігах, і колір хвилі,Бурлистий водоспад та ураган…Всі фарби і комп'ютери безсилі,Щоб передати той, природній стан.Фотографам найкращим не вдається,(Бо це майстерність не земна – висока)Красу всю передати, як сміється,Чи біль в сльозі заплаканого ока.Усі картини й фото рукотворні,Частково нам показують секретПрироди, де пейзажі неповторні,Той величі захопливий сюжет.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Слабкості людиниЛюдина родиться довершена в природі,І сили по́рівно даровано для всіх,Проте, не кожен може, при нагоді,Як є потреба, скористати їх.Гадаємо, що сили всі здобуті,На рідкість, винятковими людьми.Якщо ж задуматись, по правді і по сутіСебе слабкими робимо лиш ми.Найперша слабкість – це є гнів сердечний,При прояві дається узнаки.Для кожного із нас він небезпечний:Руйнує поведінку і думки.Невіра в себе й сумніви постійні,І ніби за́пал у очах погас…Втрачаєм сили, менше енергійні –Це друга слабкість, що живе в нас.Наступну, можна ревністю назвати.І це в людини не найкращий бік.Не кожен її може подолати,Слабкими є і жінка, й чоловік.Четверта слабкість нам ховає очі,Невпевнений, слабкий душевний стан…До істини ті люди не охочі,Хто правду заміняє на обман.Ну а найгірша слабість, то є п'ята,Її, підступну, заздрістю зовуть.Коли в людини і душа зім'ята –Вона покаже свою підлу суть.Людина сильна і щаслива буде,І справді, стане краще для її,Як волю у душі своїй здобуде,І переможе слабкості свої.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Історія коханняБалади про закоханих та тонкощі манерНе рідко переносяться в цікаву кінострічку.Та є одна історія, забута дотепер,Як степовий козак кохав свою Марічку.В минуле повернутися за декілька столітьЯ читачу уважному сьогодні пропоную.Прислухайтесь до повісті, та просто – уявіть.Вона, без перебільшення, казкова, гарантую.Коли розпочиналася козаччини пора,Поблизу того берега, де січі будували,Розділені потоками розлогого Дніпра,Навпроти один одного два хутори стояли.В одному жив козак, високий та вродливий,У іншому – володарка незвичної краси.У молодих людей зв'язок був особливий,Й кохання, що притягує два різні полюси.Потоки течії́ долав старенький човен,Каміннями посічений, що воду пропускав.На ньому кожен день, надій у серці повен,В обійми до коханої козак той поспішав.Душею відчуваючи всі прагнення дівочі,Просити він наважився в коханої руки,Та трапилась біда, Марічку серед ночі,Викрали із хутора турецькі вояки.Коли про новину сказала її мати,На ранок він човна старого спорядив.Вирішив козак кохану врятувати,Й у напрямку Туреччини за хвилею поплив.Не думав він про наслідки і ті випробування,Які його очікують дорогою на схід.Без маяка та компасу вело його коханняЗа кораблем непроханим, що не лишає слід.Спочатку по Дніпру, а далі –- Чорне море,Знесилений під спекою, замучений від злив.Голодний. День за днем. Крізь плесо неозореНа човнику старенькому козак відважний плив.Дістався, врешті решт, до берегів ворожих,Не володівши мовою, та розумівши суть,Розпитувати став звичайних перехожихПро місце, де в Туреччині невільниці живуть.Дізнався наш козак в старого капітана,Що жителі подейкують у різні голоси́ –Два місяці тому, в гаремі у султанаЗ'явилася невільниця незвичної краси.Почувши ці слова, козак не сумнівався,Куди за нареченою йому потрібно йти.А потім, у палац невидимо пробрався,Коли настали сутінки нічної дрімоти.Минаючи пости заспа́ної сторожі,Він дівчину свою знайшов, кінець кінцем.А далі, через двір та стіни огорожіЗакохані невидимо покинули гарем.Під су́провід зорі й небесного світилаДо берега прийшли, поцупили човна.Марічка і козак розправили вітрилаЙ додому попливли у напрямку стерна.Історія моя про мужність та кохання,Про вольових людей й характери сердець.На цьому ваш поет закінчив віршування.Коханих бережіть!.. Подякував. Кінець.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Безлюдний острівБурхлива хвиля океану На берег з чистого піска Прибила лодку розгойдану, А в ній дівчину й юнака. Та шлюпка двох лиш врятувала, Як буря їхній корабель У вітрі сильному гойдала – Й розбила в пік підводних скель. Юнак і дівчина на ранок, Що ледь знайомими були, Зібравши сили наостанок, На острів втомлені зійшли. Земля, що серед океана, Де всюди пальми і пісок, Була безлюдна, первозданна, Туди й зробили перший крок. Там є припливи і відпливи, Води цілющой водоспад, Це край багатої поживи, Кокосів і бананів сад. В зневіру двоє не впадали, Із пальм зробили накриття, А потім дім побудували І почали нове життя. У час тяжкий випробування, Як труднощі долали й страх, У молодих людей кохання Тоді родилося в серцях. Якось цікаво дні летіли…Той острів рідним став для них. І дню прийдешньому раділи, І що залишились в живих. Щоранку, в барвах прокидався Прекрасний острів, його цвіт. Для двох людей таким здавався, Насправді ідеальний світ. Крізь сильну бурю сталось диво, Яке змінило все життя:Жили на острові щасливо Юнак, дівчина й їх дитя...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі