Це AMES: коментарі, оцінки, погляди

Цікавий розвиток подій навколо інтриги: чи відвідував таємно прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньягу Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) і чи зустрічався з Мохаммадом бін Заєдом?Нагадаю, вчора, 13 травня, офіс Нетаньягу сам підтвердив, що під час ізраїльсько-американської війни з Іраном ізраїльський прем'єр-міністр таємно відвідав ОАЕ і зустрівся з президентом Мухаммадом бін Заєдом. Зустріч, як стверджують, відбулася 26 березня поблизу кордону з Оманом. Офіс Нетаньягу назвав це «історичним проривом у відносинах між Ізраїлем та ОАЕ». У відповідь МЗС ОАЕ зробило єдине, що могло - публічно відмежувалося.Я схильний вважати, що точка зору Тель-Авіва ближча до реальності. Про це свідчать уже практично підтверджені ізраїльські комплекси ПРО «Залізний купол» з, імовірно, ізраїльськими розрахунками на еміратській землі. Подібне рішення навряд чи могло бути прийняте без особистої зустрічі або цілої низки зустрічей між керівництвом двох країн.На підтвердження цього варто згадати нещодавні публічні заяви двох знакових фігур регіональної політики. Колишній прем'єр Катару Хамад бін Джасем - людина, яка десятиліттями формувала зовнішню політику Дохи - публічно прирівняв Ізраїль та Іран як однакові загрози для регіону і закликав до «Затокового НАТО», натякнувши, що воно може стартувати без ОАЕ, якщо Абу-Дабі продовжить курс на зближення з Ізраїлем. Колишній голова саудівської розвідки Турки аль-Фейсал, у свою чергу, написав що Ізраїль намагався втягнути Затоку у війну з Іраном - і якби це вдалося, регіон був би в руїнах, а Ізраїль залишився б єдиним гравцем.Обидва - не офіційні особи, але саме тому їхні слова читаються як сигнал: вони артикулюють те, що уряди Катару і Саудівської Аравії не можуть сказати публічно. Тренд очевидний - курс на ізоляцію ОАЕ всередині Затоки.Але головне питання - мотивація Бібі. Навіщо він оприлюднив інформацію, яку ОАЕ явно хотіли приховати? Шанс, що він збрехав або видав бажане за дійсне, невеликий. Швидше за все, переговори велися, але ОАЕ не були готові до публічності на тлі Гази, а Нетаньягу «засвітив» їх без дозволу. Грубе порушення дипломатичного протоколу. Іншими словами, Бібі підставив МБЗ - свідомо, щоб показати власній аудиторії, що він не ізольований міжнародно. Внутрішньополітичний хід за рахунок партнера напередодні виборів, які в Ізраїлі вже фактично розпочалися.Заява офісу Нетаньягу - це не дипломатія. Це передвиборча реклама, де МБЗ використаний як реквізит: дивіться, я веду таємні переговори, я будую альянси, я переможець.Іранській пропаганді в цій історії нічого не треба вигадувати. Ось готовий наратив: «ОАЕ воювали проти нас разом з Ізраїлем, ховали це від власного народу, а тепер змушені брехати публічно. Авраамові угоди - таємна зрада арабського світу. МБЗ - маріонетка Тель-Авіва». І найприкріше - це не пропаганда у звичайному сенсі. Це факти, подані у вигідному для Тегерана світлі. Спростувати важко, бо підстава реальна.Плюс це подарунок для всіх арабських режимів, які чинять опір нормалізації з Ізраїлем без вирішення палестинського питання. Вони тепер можуть показувати на ОАЕ: ось що буває, коли довіряєш Нетаньягу. Він тебе продасть заради одного новинного циклу.Один безтурботний «злив» - і геополітичні наслідки на роки вперед. Ігор Семиволос

Наразі більшість палестинських аналітиків схиляються щодо переваги аль-Шейха. Він має тісні зв'язки з Ізраїлем і США, але страждає від негативного публічного іміджу. Аббас офіційно призначив аль-Шейха заступником і видав «Конституційну декларацію», яка чітко встановлює: після того, як Аббас залишить посаду, його замінником на перехідний період буде аль-Шейх. Але громадська підтримка аль-Шейха перебуває на рівні статистичної похибки - 1–3%.Втім, ключовою наразі є довіра регіональних і міжнародних стейкхолдерів. Аль-Шейх є ключовим актором у нинішній структурі: він вже розпочав попередні консультації з арабськими державами щодо відбудови Гази і майбутньої ролі ПА там і позиціонує себе як обличчя наступного етапу. Його призначення відображало відповідь Аббаса на тиск арабських держав, насамперед Саудівської Аравії, а також США. Тобто за аль-Шейхом стоять Ер-Ріяд, Вашингтон і мовчазне схвалення Ізраїлю. Це колосальний зовнішній ресурс.Якщо підсумувати, то аль-Шейх скоріше за все виграє конференцію і стане тимчасовим президентом. Але він ніколи не стане легітимним лідером у очах палестинської вулиці. І саме ця прірва між формальною владою і реальною легітимністю є найбільшою загрозою для стабільності ПА в епоху після Аббаса.Ігор Семиволос

Схоже, ми щойно отримали один із найважливіших публічних текстів про справжню причину нинішньої війни на Близькому Сході.Принц Туркі аль-Фейсал - колишній генеральний директор саудівської розвідки та колишній посол - оприлюднив статтю про нинішній стан геополітичної ситуації в регіоні. Це не просто «ще один принц із позицією». Це людина, яка очолювала розвідку Саудівської Аравії протягом двох десятиліть, особисто будувала відносини з афганськими моджахедами, ЦРУ, пакистанською ISI. Людина, яка знає регіональну «кухню» зсередини краще за будь-якого академічного аналітика. І те, що він пише в офіційному саудівському медіа - це не приватна думка, а ретельно зважений сигнал. Вона варта того, щоб розглянути її детально.Стаття починається з фіксації факту: з моменту початку американо-ізраїльської війни проти Ірану 28 лютого 2026 року в регіоні та в західних медіа посилилися голоси, які ставлять під сумнів позицію Саудівської Аравії в конфлікті, якому вона спочатку намагалася запобігти, а потім доклала інтенсивних зусиль для його дипломатичного врегулювання. Стаття, відповідно, є відповіддю на критику - тобто така критика реально існує і є достатньо гучною, щоб людина рівня принца Туркі взяла перо.Ключовий аргумент: «Коли Іран та інші намагалися втягнути Королівство у горнило руйнування, наше керівництво вирішило терпіти болі, завдані сусідом, щоб захистити життя і майно своїх громадян. Якби Королівство захотіло - а воно здатне на це - відповісти Ірану знищенням іранських об'єктів та інтересів, наслідком могло стати знищення саудівських нафтових установок та опріснювальних заводів уздовж узбережжя Перської затоки і навіть углиб Королівства».Це надзвичайно відверте для саудівської публічної комунікації визнання: Ер-Ріяд свідомо утримався від удару у відповідь - і тут вперше публічно пояснює чому. Це вразливість, яку Туркі визнає, але подає як мудрість.Далі: «Якби ізраїльський план розпалити війну між нами та Іраном увінчався успіхом, регіон занурився б у руїни. Тисячі наших синів і дочок загинули б у битві, в якій у нас не було жодного інтересу. Ізраїль досяг би нав'язування своєї волі регіону і залишився б єдиним актором у нашому оточенні». Ось справжня суть статті. Туркі прямо звинувачує Ізраїль у спробі розпалити саудівсько-іранську війну у власних інтересах - щоб залишитися «єдиним актором» на Близькому Сході. Це серйозне публічне звинувачення, яке в арабській пресі зазвичай формулюється куди обережніше.«МБС не дозволив Ірану розколоти братні держави Затоки. Він підтримав і виявив солідарність з усіма лідерами Затоки, і поставив торгові та фінансові маршрути Королівства - через його дороги, аеропорти і порти - на службу їм та їхнім народам». Тут - пряма відповідь на критику щодо ОАЕ. Після іранських ударів по ОАЕ питання стояло: чому Саудівська Аравія не відповіла симетрично на захист союзника? Туркі каже: ми зробили все, що потрібно - логістика, солідарність, дипломатія. Це і є саудівська підтримка.Завершення: «Разом з Пакистаном [Королівство] зараз гасить вогонь боротьби, допомагаючи запобігти ескалації і даючи прихильникам миру надію». Надзвичайно важлива деталь - Пакистан згадується поруч із Саудівською Аравією як партнер у миротворчих зусиллях. Враховуючи, що Пакистан є ядерною державою з традиційно близькими відносинами одночасно з Ер-Ріядом і Тегераном - це натяк на конкретний дипломатичний канал, який зараз працює за лаштунками.Цікаво, що стаття написана у двох реєстрах одночасно - дипломатично-аналітичному (раціональне пояснення саудівської стриманості) та емоційно-поетичному («нехай собаки гавкають» та арабський вірш наприкінці). Це свідомий вибір - Туркі звертається одночасно до зовнішньої аудиторії (Захід, союзники) і до внутрішньої (саудівський громадянин, якому потрібно пояснити, чому Королівство «не воювало»).

Не про Іран, але в його контексті. 7 травня 2026 року відбувся несподіваний, незапланований візит президента Єгипту ас-Сісі до ОАЕ. Він зустрівся з бін Заїдом незабаром після іранських ракетних і дронових ударів по території ОАЕ. Під час переговорів, які включали двосторонню зустріч і робочий ланч, ас-Сісі наголосив на повній солідарності Єгипту з ОАЕ, заявивши: «Те, що торкається ОАЕ - торкається Єгипту».Але найцікавіше, як на мене, відбулося вже після самого візиту. WAM - офіційне новинне агентство ОАЕ - оприлюднило кадри робочого ланчу між президентами Єгипту та ОАЕ. Фахівці з читання по губах змогли розшифрувати дві фрази ас-Сісі: «будь обережний» і «не марнуй час», навколо яких уже вирують численні версії інтерпретацій.Найочевидніший рівень інтерпретації - союзницьке попередження. Єгипет попереджає ОАЕ про реальну небезпеку подальшої ескалації і закликає діяти рішуче, не зволікаючи.Другий рівень - внутрішня динаміка відносин Каїр - Абу-Дабі. Єгипет перебуває в стані глибокої фінансової залежності від ОАЕ. ОАЕ глибоко вбудовані в єгипетську політичну економіку, включно з $35 млрд, спрямованих на розбудову Рас-ель-Хікма, - найбільшою прямою іноземною інвестицією в історії Єгипту. Зовні Єгипет виглядає «молодшим партнером», але ас-Сісі у приватній розмові поводиться як рівний - навіть повчально. Піднятий вказівний палець і директивний тон «не марнуй час» - це мова людини, яка вважає себе авторитетом, а не прохачем.Третій рівень - регіональна стратегія і острах втягування. У соціальних мережах арабомовного сегмента швидко поширилися реакції, в яких одні розцінювали відеозаписи єгипетських винищувачів і армійських офіцерів як свідчення того, що Єгипет втягується у ширші регіональні протистояння під еміратським впливом. Один із коментаторів попередив, що Єгипет ризикує опинитися в пастці ескалації за участю Ірану та Ізраїлю. У цьому контексті слова «будь обережний» набувають додаткового виміру: ас-Сісі міг застерігати бін Заїда і від надто різких дій у відповідь - тих, які могли б примусово втягнути і Єгипет.Як бачите, при бажанні з цих двох речень - «будь обережний» і «не марнуй час» - можна описати позицію Єгипту в регіональній кризі: ми підтримуємо вас, але ескалація небезпечна, і вікно для дій не вічне. Це одночасно заклик до рішучості і застереження від імпульсивності - класична позиція регіональної держави, яка самій собі не може дозволити прямого втягування у війну, але мусить демонструвати солідарність з тим, хто годує її економіку.Ігор Семиволос

🔍 Близький Схід: аналітика за 8 травня. Коротко про те, що реально відбувається за лаштунками.⚡️ ГОЛОВНЕ: У ІРАНУ Є 48 ГОДИНЗараз це тема №1. Команда Трампа (Кушнер та Уіткофф) виставила Тегерану дедлайт: дві доби на відповідь щодо меморандуму. Суть угоди на 14 пунктів: «ви припиняєте війну, зупиняєте ядерку та відкриваєте Ормузьку протоку — ми знімаємо морську блокаду та поступово прибираємо санкції».Що кажуть сторони:• В Ірані поки «колються»: законодавець Ебрагім Резаі назвав це «списком американських забаганок». Для них ядерка — це червона лінія. • Трамп у своєму стилі: обіцяє припинити блокаду, але в сусідньому реченні погрожує новими ударами, якщо відповідь буде «ні».🇱🇧 ЛІВАН: ПЕРЕМИР’Я НА ВОЛОСИНЦІЗ 16 квітня діє 10-денна пауза. Вона тримається, але дуже крихко. Миротворці ООН (UNIFIL) скаржаться на активність із обох боків: ізраїльські танки блокують патрулі, а спостережні пункти потрапляють під обстріли. США, які раніше хотіли згорнути місію, тепер вагаються, бо вихід миротворців зараз — це гарантована нова ескалація.🇵🇸 ГАЗА: ТУПИК «ФАЗИ 2»Перемир’я, оголошене ще в жовтні, зайшло в глухий кут. Головна проблема — роззброєння ХАМАС. Поки сторони не домовляться, хто реально буде керувати Газою, «стабільність» залишатиметься лише на папері. Тим часом гуманітарна катастрофа нікуди не зникла: дітей-ампутантів тисячі, а протезистів на всю територію — лише вісім. На відновлення підуть роки.🗺 СТРАТЕГІЧНИЙ АПДЕЙТ• Іракський Курдистан під вогнем: навіть під час «перемир’я» по регіону прилетіло 16 разів. Іранські проксі продовжують бити по таборах організації «Комала». Трамп уже звинувачує Тегеран у порушенні домовленостей.• Морська блокада: вона все ще діє. Ормузька протока закрита Іраном, порти Ірану заблоковані США. Це головні козирі на переговорах, і ніхто не відпустить їх першим.• Сирія: ІДІЛ користується вакуумом. Поки SDF та Дамаск домовляються про об’єднання, терористи вперше за довгий час успішно атакували урядові структури в Дейр-ез-Зорі. Ризик великий: у таборах сидять до 7 000 бойовиків, і охорона там зараз — слабка ланка.

Одна із ключових проблем американської стратегії щодо Ірану - це цілепокладання. Чого, власне, хоче досягти адміністрація Трампа? Проблема в тому, що американці декларують три можливі цілі, але жодну не переслідують послідовно.Давайте розберемо детальніше.Перша ціль - свобода судноплавства в Ормузькій протоці. Нагадаю, що до 28 лютого 2026 року це був очевидний факт. Наскільки я спроможний розуміти, досягти цього можна - і доволі швидко - дипломатичними інструментами. Достатньо для початку зняти подвійну блокаду: американську та іранську.Наступна ціль - нерозповсюдження ядерної зброї - також досяжна мета через перевірені механізми: обмеження збагачення, інспекції, скорочення запасів. Тобто повернення до формату ядерної угоди 2015 року, з якої США при першому Трампі вийшли у 2018 році.Ну і, врешті-решт, - усунення регіонального впливу Ірану, що по факту є зміною режиму, хоча адміністрація цього прямо не визнає.У чому проблема цілепокладання?Адміністрація риторично тяжіє до третьої цілі, але практично не готова платити її ціну (тривала війна, війська «на землі», роки конфлікту). Водночас вона веде переговори з тим самим режимом, якого нібито хоче усунути, - і вимагає від нього поступок, рівнозначних капітуляції.Це принципова суперечність: максималістські вимоги + небажання воювати + переговори з противником - і все одночасно. Іран не вважає себе переможеним, тому не капітулює. Політика застрягла між двох стільців: тиск є, результату немає.Ще одна проблема, на яку варто звернути увагу, - фактичні дані ігноруються або підганяються під бажаний результат. Наприклад, у питанні іранської блокади був розрахунок, що морська блокада швидко «задушить» Іран: за 13 днів іранські сховища нафти заповняться, експорт зупиниться, а економічний тиск змусить Іран капітулювати.Але реальна картина виявляється інакшою. Міад Малекі - колишній старший стратег із санкцій Міністерства фінансів США, нині старший науковий співробітник Foundation for Defense of Democracies і один із прихильників блокади - в інтерв'ю Fox News уточнив часову лінію. За його оцінками, наземні сховища заповняться за 7–14 днів, після чого Іран може «купити кілька тижнів», заповнюючи танкери у Перській затоці. З урахуванням 21 дня, протягом яких блокада вже діє, реальний буфер становить 64–79 днів - і це лише до моменту, коли сховища переповняться.Показово, що навіть прихильник блокади визнає: часова лінія виявилася значно довшою за початкові 13 днів. Це не технічна похибка в розрахунках, а системне нерозуміння того, як Іран підготувався до санкційного тиску.Доки США не дадуть чіткої відповіді на базове запитання - чого саме вони хочуть від Ірану? - жодна часова лінія не матиме значення. Політика, яка одночасно вимагає капітуляції, уникає війни і веде переговори, приречена застрягти між двох стільців: тиск зростає, але стратегічного результату немає. А ціну цієї невизначеності платять світові енергетичні ринки - і звичайні іранці.Ігор Семиволос

Показовий аспект. Після оголошення США очолюваного ними «Проєкту Свобода» рух суден в Ормузькій протоці залишається мінімальним. Більшість суден, що проходять транзитом, використовують іранську схему розподілу руху, а не коридор «Проєкту Свобода», що проходить ближче до Оману.Чому так? Є кілька конкретних причин.По-перше - міни. Об'єднаний морський інформаційний центр (JMIC) попередив, що рівень загрози в протоці залишається «критичним», а транзит через головну смугу руху є «надзвичайно небезпечним» через ризик нерозмінованих мін. По-друге - іранські збори. Тобто іранський маршрут уздовж їхнього берега є «платним», але відносно безпечним: судна знають, що їх не атакують, якщо вони дотримуються іранських умов.По-третє - американський «ескорт» є ілюзорним. Project Freedom не передбачає прямого ескорту американськими есмінцями. Кораблі ВМС США будуть «поблизу», але не поруч із комерційними судами. Це фактично координаційна клітина, а не конвой.По-четверте - Іран прямо погрожує. Збройні сили Ірану заявили: «Будь-які іноземні збройні сили, особливо агресивна армія США, будуть атаковані, якщо вони мають намір наблизитися і увійти в Ормузьку протоку». Отже, ми знову повертаємося до тез, висловлених свого часу ізраїльським експертом Дані Цітріновічем, що для нового іранського керівництва контроль над Ормузькою протокою має не менше значення, ніж ядерна чи ракетна програми. Для них вона критично важлива.Ігор Семиволос

Давно не брав у руки шашечку😉Трохи аналітики по війні в Затоці з огляду на процедурне рішення Трампа оголосити про «завершення бойових дій».Трамп зробив очікуваний юридичний маневр - оголосив «завершення бойових дій» для обходу конституційного дедлайну Конгресу 1 травня. Це єдине, що змінилося конкретно і верифіковано. Ормузька протока залишається фактично закритою. Переговори - у глухому куті. Візит Арагчі до Путіна не дав результатів. Пакистан демонтував інфраструктуру очікування переговорів - це сам по собі красномовний сигнал.Трамп перебуває в психологічній пастці, яку точно описав Крюгман: https://paulkrugman.substack.com/p/the-logic-of-nacho. Маневр із Конгресом парадоксально послабив його позицію: знявши внутрішній тиск, він одночасно зменшив стимул для Ірану поспішати.Іран читає сигнали, а не слова. Передача пропозицій через Пакистан - це маслахат у дії (концепція в ісламській політичній думці, яка дозволяє відступити від принципів заради виживання системи): демонстрація готовності говорити без публічного прохання про мир. Нове керівництво КВІР легітимізується через демонстрацію стійкості - це означає, що воно теж не може першим зробити крок назустріч. Внутрішній колапс у горизонті трьох-шести місяців малоймовірний: продовольчі картки є інструментом контролю, а не ознакою слабкості; сухопутні маршрути постачання функціонують; Моджтаба як «імам Гаїб» консолідує базу режиму в умовах зовнішньої загрози. Розкол всередині КВІР – це скоріше wishful thinking без верифікованих даних.Росія намагається грати активну роль посередника, але Вашингтон свідомо відхиляє цю роль. Пропозиція взяти іранський уран «не на переговорному столі» - США розуміють, що це посилить саме того актора, якого намагаються ізолювати. Головна мета Путіна - не врятувати Іран, а використати кризу для отримання важелів щодо України, зберігаючи при цьому відносини з Ізраїлем і країнами Перської затоки одночасно.ОАЕ вийшли з ОПЕК і позиціонують себе як нейтральний майданчик, але діятимуть виключно з благословення Вашингтона. Незавершена оборонна угода з Україною залишиться такою, поки Трамп не дасть «зеленого світла» - а він поки цього не зробить. Наша активність в регіоні його дратує. Ознаки цього ми вже спостерігаємо.При таких розкладах Трамп зламається першим - виборчий календар є жорстким обмежувачем (проміжні вибори у листопаді 2026-го), ціни на бензин уже вище чотирьох доларів, ринки переключилися з TACO на NACHO (Not a Chance Hormuz Opens). Горизонт - три-чотири місяці максимум.Іран має довший горизонт, але не нескінченний. Шість-дев'ять місяців до моменту, коли внутрішній тиск стає некерованим. Але це не означає капітуляцію - це момент, коли маслахат вимагатиме косметичного виходу.Світова економіка адаптується повільно, але незворотно - кожен місяць закритого Ормузу коштує дорожче попереднього нелінійно, бо адаптаційні можливості вичерпуються.Найімовірніший сценарій у такому випадку - це заморожена невизначеність на найближчі три-шість місяців. Це не випадковість і не тимчасовий збій - це структурно обумовлений результат: жоден з акторів не має достатнього стимулу для повного виходу прямо зараз, всі наявні переговорні формати вичерпані або заблоковані, а маневр Трампа з Конгресом парадоксально зменшив терміновість для обох сторін.Крюгман правильно визначив три перешкоди: его Трампа, його невігластво і виправдана недовіра Ірану до американських угод після виходу з JCPOA у 2018 році. Але є четвертий фактор, якого він не враховує повністю: Іран теж не може першим зробити крок не тому, що не хоче, а тому, що нове керівництво КВІР потребує подати будь-який вихід як перемогу своїй аудиторії. Тобто обидві сторони психологічно заблоковані симетрично - і це робить заморожену невизначеність не просто ймовірним, а структурно неминучим результатом у короткостроковій перспективі.Ігор Семиволос

Вихід ОАЕ з ОПЕК має набагато ширший геополітичний контекст, який виходить за межі нафтових котирувань, тому цю подію варто оцінити комплексно.Отже, ОАЕ офіційно оголосили, що з 1 травня вони виходять з ОПЕК. Це рішення, найімовірніше, є незворотним, адже воно відповідає інституційній логіці довгострокової стратегічної та економічної «Візії 2030» та цілям компанії ADNOC досягти видобутку у 5 млн барелів на добу до 2027 року. Цей курс не залежить від однієї людини, а є практично консенсусним у межах федерації семи еміратів. Це рішення також пов'язують із хронічною напругою у відносинах із Саудівською Аравією. Роками ОАЕ вважали свої квоти несправедливими - вони значно наростили виробничу потужність (до 4,85 млн барелів на добу), але ОПЕК дозволяла їм качати значно менше. Уявіть, що у вас є завод на повну потужність, але вам дозволяють використовувати лише 70% - і платити за це обмеження репутаційними поступками.Є ще один парадокс, який підсилює логіку виходу: Іран - член тієї ж ОПЕК - своїми атаками фактично зруйнував видобуток ОАЕ на 44%. Організація, всередині якої один член бомбардує іншого, вже не є картелем - це фікція солідарності. Які наслідки це матиме для ОПЕК та ОПЕК+? Саудівська Аравія поки що мовчить, але для Ер-Ріяда це відчутний удар. ОАЕ були не просто союзником, а єдиним після КСА членом картелю з реальним резервним потенціалом. Раніше ці дві країни разом тримали «нафтовий щит» у 4 млн барелів на добу, який дозволяв стабілізувати ринок. Тепер цей інструмент розколовся: Саудівська Аравія залишилася сам на сам із тягарем цінової стабільності, а світовий ринок втратив свій ключовий запобіжник.Для Ер-Ріяда це ще й особистий удар. ОАЕ не консультувалися з КСА перед виходом, що саме по собі є дипломатичною образою. На тлі конфліктів навколо Ємену і Сомаліленду відносини між МБС та МБЗ зараз найхолодніші за роки. Попри образу, Саудівська Аравія позбавлена можливості для маневру: будь-яка агресивна відплата лише прискорить остаточний розпад картелю. Абу-Дабі обрав ідеальний момент - на фоні війни в Затоці та закриття Ормузької протоки, що й так тимчасово обвалило їхній видобуток на 44%, цей вихід виглядає менш драматично. Проте як тільки протока відкриється, ОАЕ почнуть нарощувати видобуток уже без жодних обмежень. Це створює небезпечний прецедент: на вихід уже заглядаються Казахстан, Нігерія та Венесуела. Особливо Казахстан, який і так хронічно ігнорує квоти. Для Кремля ж цей парад суверенітетів є катастрофічним - із розпадом ОПЕК+ Москва втрачає свій останній важіль впливу на світовий нафтовий ринок.Є ще один недооцінений вимір - китайський. Китай є найбільшим покупцем нафти в регіоні. Вільний від квот видобуток ОАЕ означає пряму конкуренцію з російською нафтою саме на китайському ринку, де Москва і так продає сировину зі знижкою. Більше еміратської нафти в Азії означає менше простору для російського нафтового демпінгу. Чи це якось вплине на Україну? Потенційно так - після завершення війни в Затоці і відкриття Ормузької протоки. Вихід ОАЕ з ОПЕК не змінює нічого безпосередньо на фронті. Але як частина ширшої картини він може знизити нафтові ціни і зменшити російські ресурси у середньостроковій перспективі. Головна цінність цієї події для України - не в самому факті виходу ОАЕ, а в тому, що він запускає ланцюгову реакцію, зупинити яку КСА вже не в змозі.Відверто кажучи, я не дуже люблю писати на суто економічні теми, оскільки не завжди відчуваю себе в них достатньо впевнено.Ігор Семиволос

Сьогодні презентували нове аналітичне дослідження «Українська призма: зовнішня політика 2025 року», де у мене є розділ про Ізраїль. Я, зокрема, зазначаю, що у 2025 році зовнішня політика України перейшла на рівень прагматичного зближення, зумовленого спільними екзистенційними загрозами з боку осі РФ - Іран - КНДР. Не в останню чергу це було пов’язано із візитом міністра закордонних справ Ізраїлю Гідеона Саара в Україну, де обидві сторони демонстрували потепління: Ізраїль передав системи раннього сповіщення, йшлося про початок системнішого діалогу.Але, як ми тепер бачимо, це потепління не зачепило головного: Ізраїль так і не змінив своє базове ставлення до санкційного режиму проти Росії та до питань, де власні комерційні інтереси перетинаються з інтересами України.Зерновий скандал це демонструє особливо гостро: навіть після чотирьох попереджень, після передачі розвідувального досьє, після телефонних дзвінків на рівні міністрів - система продовжує працювати як і раніше. Я не буду тут переповідати передісторію зернового конфлікту, цих матеріалів достатньо в пресі, зазначу лише, що мене сильно зачепила публічна дискусія Саара і Сибіги в X. Насправді, як на мене, Саар повівся зверхньо і по-хамськи. Коли на неодноразові попередження українського колеги про відсутність адекватної реакції Ізраїлю на вимогу України було заявлено про прибуття ще одного такого судна, і український міністр застерігає Ізраїль від прийняття викраденого зерна та «нанесення шкоди нашим відносинам», Саар заявив, що «доказів, що підтверджують ці звинувачення, досі не надано».Відповідь Саара є показовою з кількох причин. По-перше, він переводить розмову з предметної площини («зерно») у процедурну («не так говоримо»). По-друге, вимога «доказів» після того, як Україна передала досьє розвідки ще в березні - це або свідома маніпуляція, або сигнал, що ці докази не вважаються достатніми. По-третє, публічна відповідь у тому самому X суперечить його ж тезі про те, що «дипломатія будується не у твіттері».Сьогоднішня заява Володимира Зеленського - це якісна ескалація порівняно з дипломатичними нотами Сибіги. Три елементи принципово нові.Перше - юридична рамка. Зеленський каже не «це неприйнятно», а «це порушення законодавства самої Держави Ізраїль». Це переводить питання з дипломатичного у правовий вимір і знімає аргумент Саара про відсутність доказів: якщо порушено ізраїльське право, розслідувати має ізраїльська юстиція.Друге - санкційна загроза. Україна вперше публічно оголошує про підготовку санкційного пакета проти перевізників і осіб, що заробляють на схемі, - і координацію з ЄС для включення їх до європейських режимів. Це вже не дипломатичний протест, це економічний тиск.Третє - публічне попередження. «Очікуємо, що влада Ізраїлю поважатиме Україну й не робитиме кроків, які послаблюють двосторонні відносини» - це формула, яка у дипломатичному протоколі означає попередження про можливі наслідки для відносин.Це і є суть проблеми: Україна системно демонструвала кроки назустріч Ізраїлю у сферах, де це коштувало дипломатичних зусиль. У відповідь отримала публічне «звинувачення не є доказами» і Четверте судно з краденим зерном.Ігор Семиволос