Лабораторія

22 червня 1941 року о 3:15 ранку розпочалося найбільше вторгнення в історії людстваОперація «Барбаросса» мала стати для нацистської Німеччини блискавичною кампанією: мільйони солдатів, тисячі танків і літаків, сотні кілометрів фронту та впевненість у швидкій перемозі. Але як усе це виглядало зсередини? Що відчували ті, хто був гвинтиками цієї «найбільшої інвазійної машини в історії»?У своїй книзі «План “Барбаросса”. Найбільше вторгнення в історії» історик Джонатан Тріґґ дає слово тим, хто безпосередньо топтав пил східних доріг — рядовим солдатам, лейтенантам та унтер-офіцерам Вермахту, які були переконані, що війна триватиме лічені тижні.Для України ця дата має особливе значення. Саме наші землі стали одним із головних театрів бойових дій, а мільйони людей опинилися в епіцентрі війни, яка принесла окупацію, масові злочини й незліченні людські втрати.Сьогодні ми читаємо цю книжку, як документ епохи, що показує, наскільки руйнівними можуть бути імперські амбіції, ідеї про блискавичну перемогу, винятковість і право вирішувати долю інших народів.📓Передзамовлення книжки «План “Барбаросса”. Найбільше вторгнення в історії» вже відкрито.

🍽 Їжа на тарілках і напої у філіжанках впливають на світ не менше, ніж геополітика. За звичними смаками часто ховаються історичні злами, великі амбіції та людські долі. Ловіть мінідобірку книжок, які допоможуть поглянути на гастрономію зовсім по-іншому:➡️«69 спецій для Серця» Андрій Гудима — збірка теплих історій, у яких їжа стає способом говорити про кохання, пам'ять, втрати та близькість. Книжка, після якої хочеться не лише готувати, а й уважніше придивлятися до людей поруч➡️«Кухня терору» Вітольд Шабловський — незвичний погляд на історію ХХ століття через кухні диктаторів. Автор розшукує кухарів, які готували для Сталіна, Пол Пота, Іді Аміна та інших тиранів, щоб показати, як великі злочини перепліталися з буденністю➡️«Каваленд» Огастін Седжвік — захоплива історія кави: від ефіопських легенд до глобальної індустрії. Про торговельні війни, великі статки, культурні революції та напій, без якого мільйони людей не уявляють свого ранкуЯкщо ця добірка розпалила ваш читацький апетит, саме час зазирнути до акції 1+1=3 поки та ще триває! 🥄

«Тимчасові труднощі» 🌟🌟збірка оповідань🌟буденні драми🌟родинні історії🌟пошук себе🌟самотність і втрата🌟світлі сенси серед труднощівце збірка невеликих оповідань, але майже кожне залишає після себе якийсь слід. найбільше мені сподобалося те, що ці історії дуже різні.вони про звичайних людей зі своїми страхами, болем, спогадами та надією.про їхні помилки, втрати, надії та спроби впоратися з життям, коли воно підкидає чергові «тимчасові труднощі». іноді ці тексти болючі, іноді теплі, а іноді змушують просто сидіти й думати про прочитане.окремий плюс за те, що авторка не намагається все пояснити читачеві до дрібниць. деякі історії мають чітке завершення, а деякі залишають простір для власних роздумів і фантазії.а також деякі оповідання зачепили мене сильніше, а деякі залишилися просто хорошими історіями.якщо обирати одне оповідання, яке запам'яталося найбільше, то для мене це, мабуть, «Травень». воно вийшло дуже теплим і водночас щемким.відгукнулася думка про те, що кожна людина носить у собі безліч історій, які формують її та залишаються з нею навіть через роки.9/10⭐️

«— Мати мрію, — це вже пів щастя, а ще половинка — це йти до заповітної мрії» Я відкрила «Час невдах» Міли Смолярової зранку і після обіду її дочитала. Ця книга — вихор емоцій, але всі вони теплі, такі, що змушують мружитися від щему в серденьку 🐚Попри те, що в цій книзі більше десяти важливих персонажів, я жодного разу в них не заплуталася! З кожним новим розділом я одразу розставляла в голові ролі і швидко розуміла, хто кому і ким приходиться. І це я — людина, яка постійно плутає всі книжкові імена. Мені здається, це тому, що авторці вдалося створити надзвичайно живих героїв: вони дуже різні за характерами, але схожі в своєму бажанні мріяти і жити! Я думаю, що ця книга має віковий фільтр. І це не погано — це класно. Я ніби знову опинилася малою в Криму нульових. Стою біля дельфінарію у Феодосії й ридаю ридма, бо з куща хтось вкрав у мене майку від нового костюма. Я чітко відчула атмосферу Криму, акуратно, майже ніжно вплетену в діалоги героїв, в місця, і навіть, в погоду 🌊 Але і це не головне. Головне те, як цякнига написана. Міла складає слова в речення так, ніби знає якийсь секретний рецепт ідеального тексту. У ньому немає жодного зайвого слова, жодного незграбного повороту!Це моя беззаперечна рекомендація поколінню, яке вистрибувало з вагона потяга Київ-Сімферополь в Джанкої, купувало копченого ляща в сорокаградусну спеку й якимось фантастичним чином НЕ труїлося тим лящем! А він же мав ще доїхати спочатку до Сімфа, а потім ще й до берега 🤦‍♀ А також раджу всім тим, хто цінує гарно написану прозу!Я отримала насолоду, читаючи «Час невдах». І тепер я безмежно хочу знову мати мрії — багато різних… бо поки що є лише одна, єдина 👼

🕚📚Зазирнули сьогодні на наш склад і зрозуміли, що деякі цікаві історії несправедливо ховаються від ваших очей — тож зібрали їх у сьогоднішній допис, аби ви випадково нічого не пропустили:▫️«Маніфести, які змінили дизайн світу» — візуально бездоганне видання про сміливі ідеї та концепції, що сформували сучасну естетику▫️«Сага про невиткані долі. Книга 2. Прокляття, карбоване в кістках» — доросле романтичне фентезі про воїтельку, чия божественна сила може стати порятунком або причиною загибелі тисяч людей▫️«Втеча в римські апартаменти» — легка романтична історія про сміливість кинути все й почати нове життя у вічному місті ▫️«Римські апартаменти» — затишна й атмосферна проза, що занурює в колорит італійських буднів та неочікуваних життєвих поворотів▫️«Таємниця римських апартаментів» — захопливий мікс романтики та загадок, який тримає інтригу на тлі сонячного Риму▫️«Відділ 32. Служба магбезпеки» — динамічне міське фентезі про суворі будні тих, хто стримує надприродні загрози▫️«Іскра Богів. Не ненавидь мене! Книга 2» — емоційне продовження підліткового фентезі про складні стосунки на межі кохання та божественних таємниць

У мікроавтобусі з величезним кислотним написом «Маленький Париж» грало радіо «Шансон». Оператор Міша курив, спльовуючи у відчинене вікно. Я примостилась на передньому сидінні між ним і Галею. — Значить так, дитино. Ти ходиш за мною хвостиком і спостерігаєш. Шоб я від тебе не чула і звуку. Пискнеш — прибʼю, — наказала Галина Василенко. — Поняла? — Поняла. А їдемо ми куди, скажете? — я скористалася останньою нагодою ставити запитання. — Можна на ти. Галя дістала із сумки дзеркальце з помадою. Підскакуючи на вибоїнах, вона зосереджено намагалась намалювати губи, паралельно переповідаючи розмову з прессекретарем міліції: — Хлопчаки років восьми гралися на закинутому будівництві. Одному на голову обвалилась цегла. Загинув на місці. Години три тому. — Я їбу, а в чому тут новость? — фиркнув Міша, прикручуючи пісню «Єдінствєнному нєжному». Здогадуючись про запальний норов Галини Василенко, я очікувала словесного спарингу. — Чудове запитання, — крикнула Галя, розглядаючи в дзеркальце свіжонамальовані губи. — Дитино, спробуй на нього відповісти. Для чого це показувати в новинах? — Ну, бо людина ж умерла, надзвичайний випадок... Це новина... — Припустимо... Тоді скажи мені, чого ми щодня не розказуємо про смерті від серцево-судинних захворювань? Українці жеруть смажене мʼясо зі шкварками і мруть від болячок сотнями тисяч. Чому в новинах нема «Петро хавав гімно і помер. Не будь як Петро»? — Бо це нудно, — знітилась я. — Хочеш сказати, ми їдемо в богом забуте село писати інтервʼю із щойно осиротілими батьками, шоб розважити глядачів? Я вирішила не відповідати. — Новина, дитинко, — це то, шо вибивається з рутинного життя. Це екстремум. То, шо змушує глядачів відірвати погляд від тарілки із супом і взятися за пульт, шоб зробити гучніше. Тобто ми таки їдемо в богом забуте село писати інтервʼю зі щойно осиротілими батьками, шоб шокувати глядачів. Ділимося уривком із дебютного роману Емми Антонюк «До побачення, телебачення!» — історії дорослішання між екранами телевізорів, затягнутим паском «виховання» і мрією потрапити по той бік екрану⤴️

3…2…1… усім приготуватися до літа! Вашим ідеальним супроводом стане актуальна українська проза: від теплих спогадів дитинства до палких ромкомів😋🌤 «Усі персонажі вигадані. Або ні» — легка й затишна історія про заплутані стосунки, кумедні життєві халепи й пошуки себе справжньої. Ідеальне читання, щоб розвантажити голову, посміятися і, можливо, впізнати в героях своїх знайомих🌤 «Найкраще «найгірше», що могло статися» — гарячий ромком з подвійним POV, сповнений живого гумору й пікантних ноток 18+. Герої тут вчаться бути чесними з собою, довіряти іншим і перестають ховати почуття за масками🌤 «Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями» — роман-ностальгія про спекотне кримське літо й покоління нульових, коли ще не було соцмереж, мобільні розмови тривали перші безкоштовні секунди, а доросле життя тільки починалося🌤 «На вулиці Солоній» — світла й кумедна книжка-«вітамін D» про всесвіт однієї вулиці та її галасливих мешканців, чиї долі переплітаються у затишну історію з унікальним дорослим шармом🌤 «Не закохуйся, Єво!» — ромком про літо 2022-го, де тату-майстриня тікає від війни в село і затіває фіктивні стосунки, щоб утерти носа колишньому, який несподівано оселився по сусідству🌤 «Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — тепла повість про канікули в українському селі кінця 90-х: із дискотеками, бабиними дерунами, жуйками «Турбо» та повною відсутністю інтернету

Вікторія Фещук — письменниця, журналістка, культурна менеджерка. Народилася 1996 року на Рівненщині. Лауреатка 3-ї премії літконкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія». Авторка поетичних книжок «182 дні» і «Тимчасові адреси проживання». Обидві збірки видані після 2022 року, обидві мають багато спільного. Це книжки-мандрівки, в яких лірична героїня розмірковує як про загальнолюдські категорії (про життя і смерть, наприклад), так і національні та регіональні. Саме в цих двох поетичних книжках авторка трохи знайомить нас зі своєю малою батьківщиною, аби згодом занурити повністю — у книжці прозовій.«Ясминовий пиріг» — це дебютний роман Фещук. На відміну від фрагментарності віршів, у прозі письменниця створює компактний Всесвіт волинського села, в якому всім керують жінки. Буквально. Чоловіки або пішли до війська, або померли, або нагадують привидів. І всіх звати Василями. Але про все по черзі.Проживання війни у жіночому Всесвіті волинського села: рецензія на роман Вікторії Фещук «Ясминовий пиріг»

Друзі, хочемо чітко проговорити нашу позицію щодо українського видання «Міфу про красу» Наомі Вулф.Ми категорично не поділяємо й не виправдовуємо публічні погляди авторки. Її конспірологічні, антивакцинаторські заяви та висловлювання про війну Росії проти України є для нас неприйнятними.Водночас «Міф про красу» — це одна із ключових праць в історії феміністичної думки. Книжка вийшла на початку 1990-х і стала частиною глобальної дискусії про жіноче тіло, стандарти краси, медіа, владу та соціальний тиск. Ми вважаємо важливим, щоб українською мовою були доступні тексти, які впливали на світову гуманітарну та інтелектуальну дискусію.Для нас видання цієї книжки не є підтримкою чи схваленням публічної позиції Наомі Вулф. Це робота з важливим історичним текстом та визнання його впливу на культуру, суспільну думку та історію феміністичної теорії.Ми також вважаємо важливим поступово заповнювати прогалини українських перекладів ключових гуманітарних текстів, які роками були доступні переважно російською мовою.Ми визнаємо: цю комунікацію потрібно було проговорити чіткіше з самого початку. Нам також варто було додати до цього видання ширший фаховий вступ або додатковий контекст про місце «Міфу про красу» в історії феміністичної думки, а також про подальшу критику авторки й самої книжки. Ми врахуємо це в подальшій роботі з подібними текстами.Для нас важливо, щоб складні й дискусійні тексти існували в українському культурному просторі з належним редакторським супроводом, критичним контекстом і чіткою позицією видавництва. Без цього такі тексти нікуди не зникають, а лише циркулюють без українського контексту.Ми віримо у важливість критичного читання, відкриту дискусію та права читачів самостійно осмислювати тексти, які стали частиною світової інтелектуальної історії.

«Час і сором — шкідники людського щастя».Міла Смолярова «Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями», 2026Офігенно! Давно хотів такий роман. Про те, що і є життям, але у двох словах не опишеш: оці стосунки, юнацька дружба, походеньки, закоханості, діалоги і спільні коди. Про те життя, якого більше немає. Одне попередження: тут багато героїв. У мене проблем не було, але зверніть увагу.  ☝️Будь-який роман про Крим порівнюватимуть з «За Перекопом», так от, «Час невдах» — його протилежність. Це голоси кримчан нульових, написані кримчанкою, це індивідувальний досвід місця і покоління. Тому, тут буде любов, а будуть і грубо відверті речі й діалоги — так, ми жили в той грубий і нецензурний, розпусний час. Ми вижили і хочемо про це розказати.📖 Сюжет — життя у оптиці вправної оповідачки. Часи, коли робота, кар’єра, виживання, здоров’я і те, що пишуть в інтернеті, не було головним, і взагалі не важило. Коли кидали все заради одного побачення, а потім вешталися десь добу. Для мене це дуже позитивна книжка, я не сумував ні секунди. Бо і написано це стильно — це ще не остаточно сформований стиль, але дуже перспективно. 💪😀Дуже сподобались деталі та ознаки часу, якими жонглює Міла — 4 безкоштовні секунди, Winamp, музика (!!!), марки напоїв і жаргон. Діалогам я аплодую і відзначаю авторську сміливість — її герої неоднозначні, як ми всі. Вони одночасно симпатичні та грубі, чесні та аморальні, вони завжди прийдуть на допомогу, але і повію на вулиці мудакувато позадовбують. Так було.🤷‍♂️🌟 Сам Крим вплетений дуже добре, починаючи з природи і всяких місцевих локацій тих часів, закінчуючи співіснуванням людей різних вірувань, культур і національностей. Подвійне закінчення — рішення спірне, але і це також сміливо. Особисто я дозволяю твору бути таким, який він є і зовсім не проти такого фінта. У романі є багато дискусійних моментів, у хорошому сенсі, але особисто я знаю Крим саме таким, як описує Міла, це наш Крим. 🌅 Мені дуже сподобалось і я хотів би більше таких романів — про крихкість всього, що відбувається між людьми, цінність моменту, і про різні частини України. У наші турбулентні часи треба ловити цей вайб. Кайфонув сам і #раджу_почитати всім.🫶