Кузьміна каже

Продавати від себе книжки з автографом — це насправді класна можливість, про яку навіть не всі автори та авторки знають. Коли вийшов мій дебютний роман «Проєкт ʼЛабіринтʼ», я взагалі не розуміла ще, що так можна. Кілька людей запитали, як купити в мене книжку з автографом, але я всіх відправляла до видавництва чи в книгарні. Далі я познайомилися з колегами й вже від них дізналася про цю можливість. Але. На передпродажі «Мороку» я прихитрилася піти в мінус.❓ Як?По-перше, бо авторська знижка була доволі невеличка. По-друге, бо я її не від потрібної ціни порахувала й не уточнила це до старту продажів. По-третє, не наважилася поставити повну ціну. По-четверте, неправильно порахувала конверсію, бо до того я продавала тільки інфопродукти.❗️Тож, коли будете дебютувати, беріть на олівчик: питайте розмір авторської знижки, питайте, чи може вона збільшуватися від певної цифри передзамовлень, а головне — питайте, від чого ця знижка розраховується. На той момент у мене було біля 2 тисяч підписників в інстаграм і щось біля 500 у тіктоці. Але не забуваємо, що то була ера золотих переглядів, коли що завгодно залітало на кілька тисяч мінімум. Тож я вирішила, що конверсія в покупку буде біля 10 відсотків від аудиторії і порахувала все на 200 примірників.Закупила матеріали для пакування, надрукувала листівки, підготувала подарунки для бета-рідерок.І продала від себе біля 130 книжок. Вважала це повним провалом. Допоки не почала дізнаватися, як справи йдуть у колег. Тепер думаю, що то було нівроку досягнення. Зараз у мене біля 3600 підписників в інстаграм, 1900 у тіктоці, 1400 тут і 1000 в тредс. Але яка буде конверсія — богйгозна. Моїй амбітній частині хочеться знову спробувати подолати планку у 200 примірників. Моя раціональна частина нагадує, що нова книжка значно дорожча за «Морок», що зараз криза як глобально в економіці, так і в книжковому бізнесі. Плюс, після дуже довгих сумнівів і суперечок з самою собою я все ж вирішила продавати від себе книжку за повною ціною (на сайті видавництва буде зі знижкою). Тому якщо вийде межу в 100 примірників — вважатиму продаж успішним. І спробую перетворити продажі на таке собі реаліті — буду ділитися цифрами, аналізувати, який контент як на них впливає, та за можливості експериментувати.

До передзамовлення «Батьковбивці» залишаються лічені дні, тому прийшов час серйозно з вами поговорити. Я взагалі дуже люблю формат «чому вам не сподобається моя книжка» (за умови, якщо він зроблений не в кокетливому форматі «бо вона аж така охуєнна», а з якоюсь щирою авторською рефлексією).5 причин, чому «Батьковбивця» вам не сподобається:1️⃣ ГуморУ відгуках на мої попередні книжки часто пишуть про крінжові жарти.Так от, стало гірше. В історії багато дивних комічних ситуацій, в які раз-по-раз потрапляють персонажі. Я не можу нічого з собою зробити (я пробувала). Навіть нонфік про природу гумору читала, не допомогло.2️⃣ Коні й коровиУ цій історії, на жаль, мені довелося вбити двох коней і одну корову. Це було потрібно для сюжету, але це сумно й соромно. Вибачте. Зважайте. 3️⃣ КрінжаЯ люблю змушувати персонажів ганьбитися та ніяковіти. Це для мене їх олюднює. Але якщо звикли до історій про поважних лордів і прекрасних леді, тікайте. 4️⃣ Виживання в кущахБільшу частину часу обидва головних герої будуть намагатися виживати в екстремальних умовах. Саме тому жанр першої частини — пригодницьке фентезі. Палацові інтриги та багато політики чекають на нас у другій і третій частинах, а поки йде сетап до цього всього5️⃣«Це відбувається не через пристрасть чи романтичні почуття, а через безвихідь і потребу мати когось поруч, щоб вижити» Просто залишу тут цитату, яку я отримала від анонімної бета-рідерки від видавництв на одному з етапів, який я проходила, поки рукопис був на розгляді. Це частина значно розлогішої зауваги до любовної лінії, яка на її думку не працює. Але.Це правда. І це саме те сприйняття, яке я би хотіла від читачів і читачок. Я не мала на меті створити історію взірцевого кохання. Мої персонажі — радше погані люди, ніж хороші, які припускаються багатьох помилок і стикаються з наслідками, брешуть, маніпують, бояться. І, звісно, їм не вдасться побудувати щось здорове, щире, романтичне або дуже пристрасне. Це не історія про кохання. Це історія помилок, зради, пожертв і ціни, яку ти готовий заплатити за велику мету. І про те, чи вартувала мета всього цього.

Почала читати «Затруєну чашу» і буду тут по ходу кидати враження. Перший розділ — а я вже в захваті. Така красива мова, такі яскраві сенсорні деталі в описах, такі сильні дієслова: 🤍 Від наближення принцепса вони затремтіли, збурилися, замикались - і розступилися, щоб нас пропустити.🤍 Я прислухався до криків, нестямних і надривних, силкуючись утримати незворушний вираз обличчя та наказуючи тримати себе в руках. 🤍 Я підійшов ближче, оминаючи калюжу крові, й роздивився той цвіт: від нього нудотно тхнуло, немовби від пий-винної блювоти. Внутрішні пелюстки були яскраво-фіолетові й поцятковані жовтим, тичинки темні й закручені. Гидотна квіточка насправді.🤍 В очах садівника зазміілася тривога А ще маю дуже дивний пунктик. Я обожнюю, коли персонажі… блюють. У мене це моментально викликає співчуття. Отака от специфічна версія прийому «врятуйте кицьку».До трилогії мого улюбленого персонажа в тексті можна було вирахувати по сцені, де він чи вона ригає й ридає. У трилогії довелося цю сцену відкласти аж до другої частини. Але нічого, справилася.😅Оповідач в «Затруєній чаші» мені вже зайшов з першого розділу. Єдиний дивний момент — у першому розділі є супер-клішована сцена з дзеркалом, щоб оповідач глянув на себе й вивалив на нас опис своєї зовнішності. Дивно, що в такому сильно в розділі раптом ще й ось це. #Кузьміна_читає

Закінчила «маленьке» оповідання зі світу «Змієвих дітей», яке раптом вийшло на 6500 слів/41 тисячу знаків. Це майже 1/10 «Батьковбивці».Насправді, на цей текст мене надихнув... «Полонений принц». Але! Не сенсами (на щастя), а лиш формою. Мені так сподобалося, що в кінці першої частини цієї трилогії є ще окреме оповідання та перший розділ другої частини, що я аж фоткала зміст і пропонувала своїй редакторці щось таке теж зробити. Тоді я вже знала, що хотіла би написати оповідання про передісторію персонажки, яка побіжно діє в останніх розділах першої частини.Навіть не так. У трилогії мій улюблений персонаж — той, про якого я тут найменше розказую, той, якого ми бачимо виключно очима двох дуже упереджених оповідачів. Читачі ніколи не дізнаються напевне, про що він насправді думає, чого хоче, тому діє саме так, а не інакше, чому робить такі вибори. І мені хотілося б показати його під бодай ще одним кутом зору. Ця персонажка підходила ідеально.Але поки бети не почали працювати з другою частиною, я не бачила аж такої нагальної потреби в цьому оповіданні. Але коли я почала отримувати їхні зауваження, то зрозуміла, що цього іншого кута зору бракує критично. Ми довго радилися з моєю бетою й колегою Владою, нарешті, прийшли до того, що треба давати й це оповідання, і маленькі (МАЛЕНЬКІ, ОЛЕНО) інтерлюдії між кількома розділами в другій і третій частинах.Метою кожних цих текстів буде дати більше й більше поглядів на мого улюбленого персонажа. Ну і заразом розкрити світ, бо ми бачимо його в основному тексті виключно очима аристократичної верхівки, а це досить специфічна оптика. І от я щойно дописала оповідання. Направду, стан у мене жахливий, тепла, світла, води частіше немає, ніж є, з роботою я справляюся заледве, кожну задачу роблю в декілька разів довше, ніж зазвичай. Усе болить, голова просто відвалюється, пропав апетит, хочеться тільки спати.Ну як. Спати й писати. Цей текст тримав мене, як найміцніша опора. Цей текст нагадав мені, навіщо я взагалі прийшла в письменницто, як я сильно люблю сам процес, як я сильно люблю цей всесвіт, цю історію, та, зрештою, цього персонажа. Дописала й буквально змушую себе не братися за наступну інтерлюдію та вкладатися спати. А в голові гудуть речення, рвуться у файлик, складаються у цілі абзаци.І, як би дивно це не звучало, я дуже щаслива.

Вчора гості на події трошки зачепили ієрархію всередині жанрової літератури, згадали, що автори детективів зневажливо ставляться до авторів та авторок фантастичних жанрів. І я згадала, що нещодавно прочитала на анотацію дуже цікаву книжку про історію живопису, один момент з якої нагадав мені ці ж розмови про ієрархію.У фігуративному живописі певний час існувала ієрархія жанрів: перше місце посідав історичний живопис (умовно історичний, бо тогочасні митці не розуміли поняття давнини в її нинішньому сенсі й малювали в однакових обладунках як сучасників, так і людей з античності), а останнє — натюрморт. А інтер'єрний живопис навіть не увійшов до переліку, вважався не гідним аж до часів королеви Вікторії, яка почала замовляти такі твори. Але вже в ХІХ столітті від ієрархії відмовилися, як від надто жорсткої системи й тісних рамок. Після шалу модерну й абстрактного живопису жанри з'явилися знову, але вже ніхто не ранжує їх і не каже, що умовний будь-який портрет кращий за будь-який натюрморт. І от якщо порівняти фігуративний живопис із жанровою літературою (на противагу абстрактному та умовній високій полиці), то цікаво, чому в літературі не відбувається такого ж виходу з чіткої ієрархії.Радше навпаки я бачу як і читачі й читачки й самі автори та авторки намагаються переконати, що умовний будь-який трилер краще за будь-який любовний роман, а умовне будь-яке епічне фентезі краще й цінніше за роментезі. Ну але. Живописці змогли, зможемо й ми.

«Тріумф Її Величності» Анни Кос («Букбанда») впевнено залітає в мій топ прочитаного в 2026. Це темне політичне фентезі, один з найдоросліших і найжорстокіших текстів, з того, що я читала в українських авторів та авторок. Але водночас і достатньо делікатний, щоб не тригерити. Я погано сприймаю описи насилля, особливо сексуального, і хоча це є в «Тріумфі», воно подано обережно і як справді важлива частина сюжета, а не відверте смакування зайвих подробиць. 💫 СвітобудоваМагія цікава, але мені більше сподобалося, як діяла в тексті політика й економіка. Анна зачіпала й дипломатичні відносини між країнами, і торгівлю й пошук нових торгових шляхів, і державний переворот, і судові процеси, і палацові інтриги — як дрібні, так і повноцінні замахи на королівських осіб. І на всіх рівнях це було описано зрозуміло, достовірно й цікаво. Політичні тексти часто змушують мене почуватися тупою — я наче розумію, що відбувається якась інтрига, але не можу звести деталей купи. У «Тріумфі» все чітко, але водночас достатньо цікаво й непередбачувано. Окремо я кайфувала від сцен при дворі — тут і конфлікти королеви з фавориткою короля, і драма короля з його фаворитом, і підступні фрейліни, і дрібні побутові деталі, які змушували вірити в цю країну і цю монархію. 💫 ПерсонажіШикарні. Злі, дорослі, відчайдушні, з купою недоліків. Персонажі, яки ризикують і отримують заслужені покарання. Анна не щадила нікого — і це круто. Головна героїня цікава, але я в захваті і від двох другорядних персонажок — королеви-іноземки, яка змушена балансувати між двома державами, і придворної дами, яка розривається між добрим ставленням і до королеви, і до головної героїні. Обоє живуть у світі, де роль жінки обмежена, влади небагато, умовностей значно більше, але обидві знаходять шляхи обходити умовності й добирати влади. Я дуже втомилася від маленьких-мовчазних-дівчат-у-чорній-шкірі, які всім роздають пиздов магією та мечем. Персонажки «Тріумфу» круті в різних проявах різних жіночих ролей. А ще тут прекрасний другорядний любовний трикутник між королем, королевою та фаворитом короля. Обожнюю таке. 💫 СюжетМіцний, без провисань чи зайвих сцен. А ще дуже круто сцени характеризують персонажів, наприклад, перша ж поява одного з антагоністів — це огидна сцена, де він трахає служницю на очах в інших. І не треба розписувати кілометри, який він хтивий і падлючий чорт. І як красиво дзеркалить цю його остання сцена в тексті. І так практично з кожним героєм. 💫 СексСексу багато. І він не завжди з доброї волі. Перший розділ — це консумація шлюбу за домовленістю при свідках. Огидна й стрьомна, але важлива для ходу всієї історії далі. І схожих за емоціями сцен багато. Тому будьте обережні. Утім, як я казала на початку, я супер чутлива, але мене не тригерило. З мінусів хіба що певна кількість дещо дивних і не притаманних українській мові зворотів, але це до редактури, не до авторки й легко фікситься в додруках. Підсумок — я кайфонула, і вам дуже раджу. #Кузьміна_читає

Окрім анонсу «Батьковбивці» нині зі мною сталося ще дещо дуже хороше.Я дочитала рукопис першої частини тетралогії Влади Марі. І це було, без перебільшення, охуєнно. Це дуже дорослий і максимально масштабний текст. Влада не боїться добряче поганяти читача мапою, показати плин часу, ріст персонажів і великі події. Водночас, це з любовʼю виписані персонажі, яким вистачає простору і для шикарних комедійних взаємодій, і для глибоких почуттів, і для справжньої драми. Попри те, що текст величезний (понад 100 тисяч слів), я взагалі не відчувала його обʼєму. Події неслися, Влада ідеально балансувала сцени, змінюючи важку й брудну облогу столиці смішними пʼяними витівками більш юних героїв, а потім без жалю вбиваючи шикарних вигаданих людей.Між персонажами багато напруги, спалахують і гаснуть закоханості, вирують інтриги й зради. А який секс, а які жінки. Ну неможливо!Це фентезі меча й магії, але йому й епічності не бракує. Слідкуйте за оновленнями у Влади, я вже молюся, щоб її видавництво чим швидше показало вам анонс. Бо.Нам! Це! Треба!

7️⃣ днів до анонсу «Батьковбивці» у Vivat = 7️⃣ фактів про книжкуФакт сьомий, останній. Як же мені страшно.Понад три роки все моє життя крутилося довкола цього тексту й спроб зробити його кращим. Нескінченні правки давали мені ілюзію контролю та безпеки. Я не можу повірити, що анонс буде вже завтра. І чим більше дивлюся на кейс Майло Вінтера (контекст є у відео Влада Сторітелера), тим більше боюся повторити його на українському ринку. Не в сенсі продати від себе на передпродажі сім тисяч примірників, якщо колись таке зі мною станеться, то можна буде вже нічого не боятися. Ні, я боюся розчарувати людей, в яких створила хибні очікування. Мені дуже страшно, що через те, що я багато розказувала про те, яким важким був процес роботи, я штучно створила високі очікування. Бо всі докладені зусилля аж ніяк не гарантують якість результату. А що якщо назва все ж невдала? А що якщо обкладинка не пасує до історії? А що якщо я неправильно визначила піджанр? А що як усі тропи мимо? Можливо, треба було окреслити інші особливості? Нащо я знімала стільки відео про любовний трикутник? А що якщо я себе цією книжкою закопаю кінець-кінцем, бо дві попередні не те, щоби мали успіх? А що якщо реакція на першу частину буде така жахлива, що другу й третю просто не видадуть? А що як вона провалиться в продажах? А що якщо я вже розказала забагато й усіх дістала?А що, а що, а що. У моїй голові б'ється сотня тривожних питань. І найстрашніше. А що як я підведу всіх людей, які стільки часу давали мені підтримку й тепло? Я отримала стільки добра від такої кількості людей, що мені навіть трошки ніяково (але я дуже вдячна❤️).Я розумію, що негатив буде. І його буде пропорційно більше, порівняно з моїми попередніми книжками, бо в цього видавництва значно більша аудиторія. Я намагаюся підготувати себе й просто це пережити. Я знаю, що маю тривожний розлад (і з великою імовірністю зараз у мене почалася депресія), вмовляю себе піти до психіатра й дати собі підтримку до виходу книжки, щоб бути готовою. І зроблю це. Помаленьку. Але. Як же страшно.

7️⃣ днів до анонсу «Батьковбивці» у Vivat = 7️⃣ фактів про книжкуФакт п’ятий (який настрій, такий і факт)У перших чернетках досить довго фігурував персонаж на ім'я принц Хуйрік. Я заморочилася й хотіла мати всі власні назви в одній країні чітко з балтійським вайбом, у другій — з мавританським. А імена королівської династії мали бути також більш-менше впізнаваними й схожими, як у Таргарієнів. Тому спочатку головного героя звали Емріс, а його старшого брата — Ейрік, головну героїню — Маріт, а її старшу сестру Марет.Перші бети справедливо насипали мені за ці імена, що вони тільки плутають. Я дуже довго не могла придумати заміну саме для чоловічого імені, шукала якийсь інший склад на заміну, але нічого не спадало на думку, крім Хуйріка. Та й за характером йому дуже пасувало. Сподіваюся, ніде на верстці не залишилося сюпризиків. Зрештою, Хуйрік став Тайрісом (не можу здихатися асоціації з Тайрою Бенкс, але це краще за асоціацію з хуєм), а Марет стала Іліт.Ще ім'я змінила персонажка, яка спершу була Крійєю, щоб не давати хибних асоціацій з йогою. Ми тут колись усі разом придумували заміни, зупинилася я на Крайрі. Останньою зміною стала місцина, яка в перших чернетках була Степом, якийсь час Пустищам, і кінець-кінцем перетворилася на Глуш.

7️⃣ днів до анонсу «Батьковбивці» у Vivat = 7️⃣ фактів про книжкуФакт четвертий:Над цієї книжкою працювало понад 20 людей:7️⃣ альфа-рідерів та рідерок, які давали мені емоційні фідбеки до сирих розділів і підтримували в роботі з першою чернеткоюЯ дуже екстравертна людина і емоційний фідбек — це буквально паливо для моєї роботи. Тому ідея запросити людей коментувати розділи прямо в процесі написання спрацювала ідеально. Завдяки їхнім жартам, емоціям, запитанням я кайфувала від кожної миті роботи з чернеткою. Писала дуже швидко, дуже легко, повністю занурившись у світ. Принагідно — дякую вам за цю пригоду, це було так добре❤️🔟 бета-рідерів та рідерок, які допомагала покращити текст на всіх рівняхЗ бетами також працювала декілька кіл, щоб виловити всі можливі проблеми.Загалом — крутий досвід, але не обійшлося й без драми. Один з читачів також запропонував долучити до роботи свою знайому, але я зупинила співпрацю на половині тексту, бо не готова була до такої комунікації. Зробила висновок, що завжди буду залучати на цей етап тільки тих, кого знаю і з дуже чітким ТЗ. Принагідно — дякую вам усім за роботу, це було дуже цінно (вже потихеньку готую ваші подарункові бокси до книжечки, дочекайтеся)❤️▪️ cтруктурна редакторка від видавництва, з якою ми зробили декілька кіл редагуваньЦе без перебільшень подарунок долі. Ми працювали пів року і за цей час, за відчуттями, я виросла в письмі більше, ніж за всі попередні роки. Ці щотижневі зіздвони й правки справді найкраще, що зі мною ставалося в роботі. 2️⃣ анонімні бети від видавництва Цих бет знайшла редакторка, я не мала знати, хто це, як і вони – кого читають. Лячна концепція, враховуючи, який досвід я вже мала. Крім того, коментарі дуже затрималися. Та й виявилися вони не завжди помічними. Як зараз пам’ятаю, що я отримала документ з ними сидячі на побаченні, ледь не розридалася прямо там, далі все як у тумані, а потім я цілу ніч писала коментарі до коментарів, щоб прояснити певні моменти. Саме цю ніч і досі відчуваю як таку собі точку зриву, після якої мені стало дуже важко писати, але я поволі виходжу з цього стану й вчуся працювати далі попри все. ▪️ анонімна рецензентка — на основі її рецензії видавництво прийняло рішення все ж взяти мій текст у роботу.Теж дуже лячна концепція. Були моменти, коли мені здавалося, що я просто не витримаю очікування. Але зрештою все вдалося, і крім заповітного «так», я отримала ще й дуже класні зауваження, за якими зробила ще один раунд редагування. Потім я ще трошки правила все, що могла, поки чекала літературну редакторку. Також текст вичитали 2 рідери чутливості з квір-спільноти. А вже після літ редагування до рукопису підключилася моя золота колега Влада, завдяки який я виловила ще декілька косяків. Уся ця робота тривала понад три роки — і тривала б ще, бо я би ще правила, але вже не дозволяють😂