Іронічний історик

Пишу сценарій для відео про кримських татар. Тема відео буде про те, як в культурі вибудовувався образ кримських татар як неприємних злих людей, з якими не хочеться мати справу. Середина 19 століття, російський літературний критик Віссаріон Бєлінський (1811–1838), вкрай освічена людина для свого часу, пише листа своєму другу про свої враження від подорожі до Криму."Коли вони їхали північними степовими районами півострова, їм трапилися три раніше не знані національності – кримські барани, кримські верблюди та кримські татари. «Гадаю, це різні види одного поголів’я, різні відгалуження одного й того ж племені: в їхньому зовнішньому вигляді так багато спільного. І хоч вони не розмовляють однією мовою, вони пречудово одне одного розуміють». Його вразило смирення, з яким барани та верблюди передали керівництво кримським татарам, адже треті, на думку Бєлінського, інтелектуально не надто вищі від перших. Мислення видатних лібералів не відхилялося від імперських категорій."Я, звісно, знав, що Бєлінський був мудаком, але навіть мене це винесло

Депортація кримських татар: що дивитися й читати18 травня 1944 року почалася депортація кримських татар з їхніх домівок у Криму до далеких Узбекистану, Казахстану та інших територій на тогочасному СРСР.Пройшов 81 рік, але кримські татари й досі є упослідженим народом на своїй Батьківщині.Що варто подивитися й почитати про цей народ і їхню трагедію:1) Відео від мене «Чому Сталін вирішив депортувати кримських татар?»Ґрунтуючись на статті Сергія Громенка пояснюю, як так вийшло, що близько 200 тисяч людей були силоміць змушені покинути рідну землю.2) Спецпроєкт «Самоповернення в Крим» Серія відео, подкастів, документальний фільм про те, як кримські татари поверталися на омріяну землю, щоб знову боротися за право тут жити. І як це було і досі, на жаль, є непросто.3) Книжка «Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення (1941–1991 роки): нарис політичної історії"» Ґульнари БекіровоїОдна з найпотужніших виданих в Україні книжок про історію кримськотатарського національного руху. Кримськотатарська письменниця, історикиня Ґульнара Бекірова розказує, як півстоліття кримські татари боролися за свою землю.4) Книжка «За Перекопом є земля»Художня література!Дуже непогана книжка про самоусвідомлення людини з Криму, про самоідентифікацію й про те, хто такі кримські татари й як вони себе бачать. Легко читається, хоча я вважаю, що романтична лінія слабка. Якщо можете щось порекомендувати про історію Криму, літературу тощо – пишіть у коментарі ⤵️

Чому все совєцьке погане?Спершу мою увагу привернула обкладинка: той самий телевізор з мого дитинства, за тим назва “Твоє, моє, нічиє та інше”. Сьогодні розкажу про враження від останньої книги Ольги Карі. Авторка у зміст вклала розділи, які є гідним переліком оптик, через який можна показати міжпоколіннєву травму, яку несе комунізм. Тож на перший погляд, ця книга обіцяє бути доволі фактажно стрункою. Не скажу, що я сподівався прочитати соціологічну розвідку. Однак, очікування знайомства з заявленим жіночим поглядом на різні прояви травми в мене все ж було. Спойлер: воно не виправдалось.Початок у книги доволі чіпкий для мене особисто: знайомі приклади травми бідності та важких стосунків з грошима. Далі мало розповідатися про повсякденні речі, їжу, стосунки в родині, інвалідність та ставлення до людей з нею, старість, пам'ять та ідентичність. Але авторка настільки ходить по колу, що все злилося в єдину історію, а моє намагання вчепитися за центральну думку кожного розділу провалилося. В якийсь момент я чітко відчув себе не цільовою аудиторією цієї книги. Бо мене почало дратувати те, як наполегливо авторка намагається переконати мене в тому, що в кожному з нас досі є той клятий совок. Що цей совок в усьому. Буквально. Бо совєцьке (авторка вживає саме совєцьке, а не радянське) — це просто все, що не подобається авторці. Намагання переконати мене в тому, в чому я й так не сумніваюся, авторка прагне досягти повторюючи схожі аргументи, розмазуючи фактаж між думками, переживаннями і особистими історіями своїх...подруг. (Зізнаюся, чомусь я все ж думав, що жіноча оптика передбачатиме погляд соціологинь чи жінок інших професій, які вивчають вплив міжпоколіннєвої травми).  Це зіграло злий жарт зі структурою книги — десь на половині я втомився від читання, і свого намагання пробратися крізь нагромадження зневажливих епітетів на позначення ненависті до всього радянського. Впевнений, що книга знайде свого читача, чи то пак читачок. Думаю, вона чудово підійде для тих, хто виріс і сформувався у СРСР або ж для тих молодих людей, які про “совок” чули лише від своїх батьків. Про що ця книга особисто для мене. Про те, що усе совєцьке погане. Чому? Бо воно совєцьке.P.S. І наостанок: авторка народилася у 1983 році. Тобто у Союзі прожила 8 років. #іронічний_відгук

Чому ми відзначали День перемоги 9 травня, а тепер це робимо 8 травня?Коротка відповідь: через Йосипа Сталіна.Довга відповідь: 30 квітня 1945 року Адольф Гітлер покінчив життя самогубством, оскільки не бачив шансів на перемогу у війні, коли вже йшла битва за Берлін. 6 травня 1945 року до штабу американського командування в французькому місті Реймс прибув німецький генерал Альфред Йодль, який представляв уряд адмірала Карла Деніца, що очолив Німеччину після самогубства Гітлера.Від імені Деніца Йодль запропонував підписати капітуляцію 10 травня, залучивши до цього командувачів усіх видів збройних сил – армії, авіації та флоту.Як пояснював сам генерал, ці 3 дні були потрібні для уточнення розташування підрозділів німецької армії та інформування їх про рішення капітулювати.Утім, справжньою метою цієї затримки було прагнення німців вивести свої формування з Чехословаччини. Щоб перекинути війська західніше, аби здатися американцям, а не радянській армії.Командувач союзних сил генерал Ейзенхауер зрозумів приховані мотиви і дав Йодлю лише півгодини на роздуми. Він попередив, що в разі відмови підписати капітуляцію тут і зараз союзники будуть обстрілювати німецьку армію з усіх видів зброї.У результаті 7 травня о 2:40 ночі за центральноєвропейським часом у французькому місті Реймс німецький генерал Альфред Йодль підписав Акт капітуляції Німеччини. Цей Акт приймав від сторони західних союзників генерал Беддел Сміт, а від сторони СРСР – генерал-майор Суслопаров. Капітуляція вступила в силу 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.Оскільки документ набрав чинності о 23:01 8 травня, саме цю дату традиційно відзначають у західних країнах як день перемоги у війні.Але такий варіант закінчення війни не влаштував Сталіна: не надто символічно, не капітуляція радянському воєначальнику, і не всі види військ капітулювали.Суслопаров навіть отримав на горіхи від Сталіна за цей підпис.Тож 8 травня о 21:43 за центральноєвропейським часом у їдальні воєнно-інженерного училища в передмісті Берліна німці капітулювали вже вдруге, а приймав капітуляцію цього разу маршал Жуков. Вогонь мав бути припинений о 00:01 9 травня за московським часом. Ну і цього разу одразу троє німців підписувало капітуляцію: генерал Кейтель та представники повітряних та морських сил.Оскільки перший Акт про капітуляцію існував, у СРСР його назвали “Попередній протокол про капітуляцію Німеччини”, і саме другий Акт про капітуляцію став підставою святкувати День перемоги в СРСР 9 травня 🤦‍♂️Тож якщо вам кажуть, що День Перемоги це саме 9 травня, а 8 це придумали десь на заході, то це не так. Це СРСР вирішив зробити все по-своєму.На фото той самий акт про капітуляцію Німеччини, підписаний у Реймсі.

Яку паску їли українці 250 років томуНе знаю, чи задумувалися ви над цим питанням. Якщо чесно, то я не дуже. Але у мене друзі-історики, тож сьогодні маю що розказати й вам.На Великдень паски готували з пшеничного борошна, і одне це вже було ознакою непересічної події, бо звичайні селяни зазвичай їли житній хліб, який був менш смачним. Під час готування у майбутню паску давали багато різних спецій, як-от куркума, імбир, шафран, сипали родзинки.Цукор з буряка зʼявився у середині 19 століття, до того менш заможні використовували мед. Багатші могли дозволити собі цукор з тростини, який був дуже дорогим.Якщо ви думаєте, що тоді паску не купували, то я трішки розчарую: гуцули на початку 20 століття паски купували, бо не вміли пекти хліб з пшеничного борошна. Ситуацію робить комічною те, що паски вони купували у євреїв 🙂Ще більше історій про паски я рекомендую прочитати у статті про великодній кошик на Гетьманщині. Очевидно, що там більше даних про вміст кошика багатої знаті: бо є різні записи й описи продуктів. Але й про пересічних селян теж є, читайте тутНа фото паски, які спекла моя дружина 🥰

Ілля Муромець, кукурудза та вбивство Степана БандериЙмовірно, ви чули, що Дональд Трамп та Ілон Маск вирішили оптимізувати бюджет США. І закрили медіа «Голос Америки» та «Радіо Свобода».На Свободі виходила радіопередача (хоча для мене то подкаст) «Історична Свобода», яку вів Дмитро Шурхало.Я не знаю, скільки часу проіснує ще сайт Радіо Свободи і яке майбутнє у архіву матеріалів, тому дуже рекомендую, якщо ви слухаєте подкасти, зацінити його. Випуски там по 20 хвилин, тож сам Бог велів.Я порекомендую вам 3 випуски, які мені сподобалися. До речі, є й текстові версії розмов, тож можете дізнаватися нове очима або вухами 👌1️⃣ Як Іллю Муровлянина «переоформили» Муромцем – історія київського святого і билинного богатиря Я казку про Іллю Муромця знаю з дитинства, дивився сучасний російський мультик про Іллю Муромця і Солов'я-Розбійника. Тож було цікаво дізнатися одну з версій "як все було насправді". Але одразу раджу ставитися до цієї розмови зі скепсисом. Нема якісних джерел, нема особливо про що й говорити.2️⃣ Американські «родичі гарбузові» – як українські селяни освоювали заокеанські агрокультуриА це вже розмова значно ближча до кожного з нас, бо про їжу 😋Мій друг Вадим, спеціаліст з історії Гетьманщини та дослідник історії українського села, розказує про тютюн, картоплю, помідори, кукурудзу і як вони до нас приїхали й поширилися. Мені було дуже цікаво, особливо про те,як кукурудза "захопила" Карпати.3️⃣ Велике полювання: радянські спецслужби проти лідерів українського спротиву в екзиліЯк на мене, один з найцікавіших випусків, бо гість залюблений у тематику спецслужб і знає, про що говорить. Тут і про вбивство Коновальця, і Бандери, і Ребета. І про вбивць також.Нових випусків не буде, бо «Радіо Свобода» закрили (точніше, вони там щось намагаються зробити, але маю сумнів, що щось з того вийде). Та й Дмитро Шурхало вже мобілізувався до лав Сил Оборони.На фото реконструкція обличчя Іллі Печерського (Муромця) по черепуP.S. Росіяни — гній. Поки я робив цей допис, кількість загиблих у Сумах виросла до 34 осіб, постраждали більше сотні. Донатьте. Наприклад, Вовкам да Вінчі: http://send.monobank.ua/jar/6N9DyQM6Pv

Як помер Тарас ШевченкоМи знаємо хронологію останнього дня Тараса Шевченка завдяки його другу Олександру Лазаревському. Лазаревський був видатним українським істориком, редактором журналу "Кіевская старина". Саме він залишив нам детальний опис останніх годин поета, опублікований 28 лютого 1861 року в газеті "Северная пчела".Останні дні КобзаряВосени 1860 року Шевченко почав відчувати значне погіршення здоров'я. Лікарі радили йому лікуватися, але стан його лише погіршувався. Січень і лютий 1861 року він провів майже безвихідно в кімнаті, зрідка зустрічаючись із друзями. Попри хворобу, він працював над гравюрами та портретами, зокрема над копією власного портрета (прикріпив цей портрет до посту).26 лютого (за старим стилем) 1861 року, в день своїх іменин, Шевченко прокинувся з нестерпним болем у грудях. Лікар Ернест Барі, який прибув до хворого, встановив, що в легенях накопичується рідина. Стан поета був тяжким, йому важко було говорити, кожне слово давалося з неймовірними зусиллями. Він попросив відкрити вікно, випив води з лимоном і спробував заснути.Того дня Тарас Григорович отримав телеграми з привітаннями від друзів. Він ледве зміг сказати "Спасибі!" і попросив зачинити вікно. В якийсь момент він почав говорити про подорож в Україну навесні, мріючи, що рідне повітря допоможе йому одужати. "От якби додому, там би я, може, одужав...", — повторював він.НічУвечері лікарі Барі та Круневич знову оглянули поета. Його стан залишався тяжким, він, здавалося, вже усвідомлював безнадійність свого стану. О 9-й годині йому поставили ще один компрес, після чого він отримав другу телеграму з Полтави: "Батьку! Полтавці вітають любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада". Відповідь Шевченка була короткою: "Спасибі, що не забувають...". Друзі залишили його, щоб він міг відпочити.Протягом усієї ночі він сидів на ліжку, не маючи сил лягти. Він то запалював, то гасив свічку, але до людей, які були внизу, не звертався.Останній ранокО 5-й ранку Шевченко попросив подати йому чай, випив склянку вершків і сказав слузі: "Прибери ж ти тепер тут, а я зійду вниз". Він спустився в майстерню, охнув, впав — і його не стало...

Сьогодні день народження людини, яка найбільше вплинула на становлення української нації — Тараса Шевченка.Людина легендарна, непростої і цікавої долі. Тому порекомендую що можна прочитати або подивитися про Тараса Григоровича:📓 Щоденник Тараса ШевченкаНайцікавіше джерело — особистий щоденник Ше. Науковці досі вагаються, чи писав він його для себе, чи для друзів. Сам текст про його повернення із заслання до Петербурга, усілякі курйози та пригоди дорогою. Дуже цікаве чтиво. Попереджую, що Шевченко писав російською мовою. Чому? Можливо, колись зроблю про це окремий допис.📺 Тарас Шевченко у КиєвіТорік я розповідав 1+1 про Кобзаря. Почали зйомку біля університету Шевченка й у парку імені Шевченка, біля закритого й захищеного від уламків ракет пам'ятника йому ж. І йшли й говорили про Шевченка на бульварі Шевченка. А кінцевою точкою розмови став меморіальний музей Тараса Шевченка на Майдані.Розповідав про побут: що їв і пив (спойлер: не тільки борщі і вареники, а й дорогущий алкоголь та дорожезне м'ясо), з ким спав і як любив одягатися. І про те, чому ми Шевченка асоціюємо як старого дядька з вусищами та кожухом. 📺 Легенди про Тараса Шевченка: зцілення, портрети у трактирі та закопані ножіВипуск подкасту "Пороблено" із Михайлом Назаренком — одним із найкращих, на мою думку, літературознавців. Тут про міфи довкола походження Ше (є теорія, у якій Тарас — близький родич царської сім'ї), смерті та чому перепоховання Кобзаря справило великий вплив на український громадський рух. Рекомендую цей випуск і сам подкаст

"Ну, що, жінки, раді, що добилися собі права працювати?"Такі коментарі від чоловіків я зустрічаю під відео у тіктоці. Самі ж відео зроблені жінками про права і досягнення жінок: можливість голосувати, мати бізнес тощо. Але коментатор займається самообманом: жінки працюють з початку існування людини розумної. Через індустріалізацію, яка стартувала у середині 19 століття, відбувся масовий відхід чоловіків від роботи на землі до праці на фабриках та заводах. А жінки залишалися вдома і продовжували працювати, закриваючи ще й чоловічу частину роботи. Утім робота по дому не приносила "живих" грошей, тому з'являється поняття "чоловіка-годувальника".Я вважаю, що одним з ключових прав жінки є можливість голосувати на виборах та бути обраною до органів влади. Це одразу міняє фокус і статус: голос жінки одразу набирає вагу, із нею мають рахуватися, її інтереси будуть просуватися, або вона може робити це сама, якщо вирішить балотуватися до органів влади.На українських землях підросійської України право голосу жінки отримали завдяки революції у 1917 році. На скріні цього допису — вирізка з газети "Нова громада", де є заклик голосувати окремо до жінок, причому саме до селянок і робітниць, протиставляючи їх "городським пані та панянкам". Чому? Бо це реклама виборчого блоку "Земля і воля", а їхня цільова авдиторія — пролетаріат та селяни.Аналогічне право обирати було і на виборах до Установчих зборів УНР, які мали відбутися на початку січня 1918 за новим стилем — вгорі картинки вирізка із Закону про вибори до Установчих зборів УНР. На жаль, комуністи-більшовики цей день дуже успішно "приватизували" і перетворили на день жіночності, весни й краси. Але це в минулому, як комуністи-більшовики, на щастя. Зараз нам залишається пояснювати сенс цього дня людям, які не дуже розуміють. Вітаю усіх дівчат та жінок! Бажаю робити усе, що захочеться. Не мати осуду чи тиску з боку сім'ї чи суспільства, скляних стель у кар'єрі, нерівності у зарплатні, домашніх обов'язках і будь-якій іншій сфері.Нехай вам буде комфортно!

Як мене відправили на перездачуДякую всім, хто донатив на збір Миколі! Зібрано більше 86 тисяч гривень зі 100 потрібних тисяч. Як і обіцяв, розказую історію про мою перездачу.Це була весна 2017 року, моя остання сесія на бакалавраті. Сесія на історичному факультеті тоді складалася із заліків та екзаменів. Заліки завжди були менш важливими, а екзамени відігравали більшу роль. Я завжди вчився добре, не злітав зі стипендії, за чотири роки навчання і гри в доту піймав, здається, лише три трійки. Та й ті сталися через стосунки з викладачами, а не через відсутність знань.В останньому семестрі нам поставили предмет "Основи конституційного права" (щойно спеціально глянув у додаток до диплома, як він звався). Читала курс пані з юридичного факультету, максимально нудна. Як і курс, чого гріха таїти.Лекції були раз в два тижні, я на них ходив ще рідше, бо не бачив у тому жодного сенсу. Сидіти заради двох секунд, коли твою присутність відмічає викладачка, я вважав ділом для ботанів з перших парт. Тому я й пропустив, коли на одному із занять лекторка сказала підготувати письмову роботу: чи то есе, чи реферат. Цей текст мав додати балів для успішного складання заліку.Я про цю письмову роботу дізнався вже перед заліком. Сам залік відбувався класично: тягнеш білет з питаннями, пишеш розгорнуті відповіді і здаєш. Викладачка бере 1-2 години на перевірку написаного, і тоді оголошує усім результати.І вийшло, що балів за залікові питання я набрав нормально. Але загальний результат — "не склав". Якраз через те, що письмової роботи викладачка від мене не отримала. Якби це не був залік перед закінченням університету, я б, може, й погодився з таким результатом. Утім я спробував вигадати лекторці кулсторі про флешку із написаною роботою, яка не відкривалася/загубилася/вкрадена негідниками. Викладачка, очікувано, не повірила.На цьому моменті я мав би змиритися й піти на перездачу. Але я вирішив, що втрачати нічого. Тому дочекався, коли всі більш успішні однокурсники заберуть заліковки із оцінками й підуть святкувати у зелений корпус — так ми називали парк біля червоного корпусу. А я залишився й вирішив ще раз спробувати поговорити з викладачкою тет-а-тет.Кафедра, де вона працювала, знаходилася на другому поверсі. Після заліку вона пішла туди й сиділа сама у кабінеті. Я зайшов і спробував ще раз поговорити. Доводив лекторці, що письмова робота є на флешці, але флешка ж поза зоною доступу. Я й на лекції ходив, ось навіть у заліковці гляньте — всюди четвірки й п'ятірки з інших курсів. Вона подивилася заліковку, підійшла до вікна й сказала:— Підійди сюди.Це було дивно, але вибору я не мав. Вона показала пальцем на ряд припаркованих автівок у внутрішньому дворі. — Бачиш он той ніссан?— Еее, так...— Ось ключі від неї, спустися й візьми на задньому сидінні пакет, принеси його мені. Тільки обережно, там скло.Чесно, на цьому моменті я був дуже збентежений. Я не розумів, чому вона мене про це просить і як це пов'язано із темою розмови. Але заперечувати викладачці я не планував.— Заліковку залиш.Я спустився до машини, відчинив задні дверцята, взяв досить важкий пакет — судячи з поверхового огляду вмісту, там був дорогий алкоголь (дорогий як на студента четвертого курсу, звісно) — і повернувся назад. Викладачка подякувала за допомогу, і віддала мені заліковку. Я не наважився її розгорнути, попрощався і вийшов з авдиторії.У мене сильно калатало серце. Я розкрив заліковку. Навпроти "Основи конституційного права" стояла оцінка — 75 балів.________________Ця історія навчила мене кільком речам:1. Завжди треба пробувати вплинути на ситуацію, особливо, коли нічого втрачати.2. Заліковка таки працює на тебе, якщо ти працюєш на заліковку.3. Уміти домовлятися — одна з ключових навичок людини.Отака оказія.