"Ну, що, жінки, раді, що добилися собі права працювати?"Такі коментарі від чоловіків я зустрічаю під відео у тіктоці. Самі ж відео зроблені жінками про права і досягнення жінок: можливість голосувати, мати бізнес тощо. Але коментатор займається самообманом: жінки працюють з початку існування людини розумної. Через індустріалізацію, яка стартувала у середині 19 століття, відбувся масовий відхід чоловіків від роботи на землі до праці на фабриках та заводах. А жінки залишалися вдома і продовжували працювати, закриваючи ще й чоловічу частину роботи. Утім робота по дому не приносила "живих" грошей, тому з'являється поняття "чоловіка-годувальника".Я вважаю, що одним з ключових прав жінки є можливість голосувати на виборах та бути обраною до органів влади. Це одразу міняє фокус і статус: голос жінки одразу набирає вагу, із нею мають рахуватися, її інтереси будуть просуватися, або вона може робити це сама, якщо вирішить балотуватися до органів влади.На українських землях підросійської України право голосу жінки отримали завдяки революції у 1917 році. На скріні цього допису — вирізка з газети "Нова громада", де є заклик голосувати окремо до жінок, причому саме до селянок і робітниць, протиставляючи їх "городським пані та панянкам". Чому? Бо це реклама виборчого блоку "Земля і воля", а їхня цільова авдиторія — пролетаріат та селяни.Аналогічне право обирати було і на виборах до Установчих зборів УНР, які мали відбутися на початку січня 1918 за новим стилем — вгорі картинки вирізка із Закону про вибори до Установчих зборів УНР. На жаль, комуністи-більшовики цей день дуже успішно "приватизували" і перетворили на день жіночності, весни й краси. Але це в минулому, як комуністи-більшовики, на щастя. Зараз нам залишається пояснювати сенс цього дня людям, які не дуже розуміють. Вітаю усіх дівчат та жінок! Бажаю робити усе, що захочеться. Не мати осуду чи тиску з боку сім'ї чи суспільства, скляних стель у кар'єрі, нерівності у зарплатні, домашніх обов'язках і будь-якій іншій сфері.Нехай вам буде комфортно!
Як мене відправили на перездачуДякую всім, хто донатив на збір Миколі! Зібрано більше 86 тисяч гривень зі 100 потрібних тисяч. Як і обіцяв, розказую історію про мою перездачу.Це була весна 2017 року, моя остання сесія на бакалавраті. Сесія на історичному факультеті тоді складалася із заліків та екзаменів. Заліки завжди були менш важливими, а екзамени відігравали більшу роль. Я завжди вчився добре, не злітав зі стипендії, за чотири роки навчання і гри в доту піймав, здається, лише три трійки. Та й ті сталися через стосунки з викладачами, а не через відсутність знань.В останньому семестрі нам поставили предмет "Основи конституційного права" (щойно спеціально глянув у додаток до диплома, як він звався). Читала курс пані з юридичного факультету, максимально нудна. Як і курс, чого гріха таїти.Лекції були раз в два тижні, я на них ходив ще рідше, бо не бачив у тому жодного сенсу. Сидіти заради двох секунд, коли твою присутність відмічає викладачка, я вважав ділом для ботанів з перших парт. Тому я й пропустив, коли на одному із занять лекторка сказала підготувати письмову роботу: чи то есе, чи реферат. Цей текст мав додати балів для успішного складання заліку.Я про цю письмову роботу дізнався вже перед заліком. Сам залік відбувався класично: тягнеш білет з питаннями, пишеш розгорнуті відповіді і здаєш. Викладачка бере 1-2 години на перевірку написаного, і тоді оголошує усім результати.І вийшло, що балів за залікові питання я набрав нормально. Але загальний результат — "не склав". Якраз через те, що письмової роботи викладачка від мене не отримала. Якби це не був залік перед закінченням університету, я б, може, й погодився з таким результатом. Утім я спробував вигадати лекторці кулсторі про флешку із написаною роботою, яка не відкривалася/загубилася/вкрадена негідниками. Викладачка, очікувано, не повірила.На цьому моменті я мав би змиритися й піти на перездачу. Але я вирішив, що втрачати нічого. Тому дочекався, коли всі більш успішні однокурсники заберуть заліковки із оцінками й підуть святкувати у зелений корпус — так ми називали парк біля червоного корпусу. А я залишився й вирішив ще раз спробувати поговорити з викладачкою тет-а-тет.Кафедра, де вона працювала, знаходилася на другому поверсі. Після заліку вона пішла туди й сиділа сама у кабінеті. Я зайшов і спробував ще раз поговорити. Доводив лекторці, що письмова робота є на флешці, але флешка ж поза зоною доступу. Я й на лекції ходив, ось навіть у заліковці гляньте — всюди четвірки й п'ятірки з інших курсів. Вона подивилася заліковку, підійшла до вікна й сказала:— Підійди сюди.Це було дивно, але вибору я не мав. Вона показала пальцем на ряд припаркованих автівок у внутрішньому дворі. — Бачиш он той ніссан?— Еее, так...— Ось ключі від неї, спустися й візьми на задньому сидінні пакет, принеси його мені. Тільки обережно, там скло.Чесно, на цьому моменті я був дуже збентежений. Я не розумів, чому вона мене про це просить і як це пов'язано із темою розмови. Але заперечувати викладачці я не планував.— Заліковку залиш.Я спустився до машини, відчинив задні дверцята, взяв досить важкий пакет — судячи з поверхового огляду вмісту, там був дорогий алкоголь (дорогий як на студента четвертого курсу, звісно) — і повернувся назад. Викладачка подякувала за допомогу, і віддала мені заліковку. Я не наважився її розгорнути, попрощався і вийшов з авдиторії.У мене сильно калатало серце. Я розкрив заліковку. Навпроти "Основи конституційного права" стояла оцінка — 75 балів.________________Ця історія навчила мене кільком речам:1. Завжди треба пробувати вплинути на ситуацію, особливо, коли нічого втрачати.2. Заліковка таки працює на тебе, якщо ти працюєш на заліковку.3. Уміти домовлятися — одна з ключових навичок людини.Отака оказія.
Ті, хто на каналі давно, можуть пам'ятати, що у мене є друг Микола, який служить командиром відділення зв'язку у 46 бригаді. Фото з Миколою я прикріплю, щоб ви точно знали, що це реальна людина.Микола і його підрозділ займаються ремонтом рацій, прошивкою старлінків, навіть свій власний РЕБ зробили. Значна частина старлінків у бригаді — волонтерські, які оплачуються або волонтерами, або самими військовими.Зараз борг за старлінки складає 350 000 гривень. Микола вирішив цю ситуацію змінити, і запустив збір на 100 000 гривень, щоб хоча б частково оплатити роботу старлінків.Щоб замотивувати вас задонатити (хоча для мене мотивація донатити очевидна — інакше ми не вигребемо), Микола придумав призи:1) За найбільший донат - розписана гільза від 105мм гармати, а також мерч.2) Троє найбільших донаторів, а також двоє випадкових переможців отримають мерч 46 бригади.🎯 Ціль: 100 000 гривень☠️ Дедлайн: 5 лютогоКидати кошти можна і треба сюди:🫙 Банка Монобанк|✉️ Конверт ПриватбанкНема грошей? Закиньте цей допис друзям, це вже посильна допомога.P.S. Микола, окрім того, що мій друг, ще й мій однокурсник. Тож якщо завтра до 12:00 опівдні на банці буде 70 тисяч гривень, я розкажу історію про найдивніший залік у житті, коли мене відправили на перездачу (а у мене червоний диплом, тобто вчився я дуже добре).P.P.S Якщо потрібно, усі документи є, а детально про збір сам Микола написав отут
Сьогодні День пам'яті Героїв Крут. І я вважаю, що цей день недооціненийУ школі ми вчимо цей бій серед інших подій Української Революції, це 11 клас. З мого досвіду скажу, що я лише в університеті почав краще розбиратися у хронології подій періоду революції, сторонах, їхнчй мотивації та кількості прихильників ідей самостійності/комунізму/анархізму тощо.Тому геть не дивуюся, що про Крути ми знаємо лише, що там загинули молоді вояки-добровольці й студенти, і Тичина написав вірш "Пам'яті тридцяти".Вигадав зробити 3 рекомендації, він найлегшого до найважчого рівня занурення у подію.Легкий рівеньМоє інтерв'ю для МАН — коротке оглядове й розказав прям базову інформацію. Для тих, хто хотів би оновити свої знання.Середній рівеньСпогади учасників бою під Крутами — імхо, це найцікавіше. Але не завжди правда, бо писалося постфактум, і, як воно буває, коли людина щось не знає, то придумує тощо. Рекомендую прочитати спогад Аверкія Гончаренка, так як він керував боєм зі сторони УНР.Важкий рівеньУроки історії. Уся (не)правда про Крути — двогодинна лекція дослідників Михайла Ковальчука та Віталія Скальського про бій під Крутами. Тут не дуже хороший звук і картинка. Але Віталій Скальський — один з найкращих дослідників бою, тож його варто послухати.І ще одне: прийти до символічної могили крутянцям, якщо ви у Києві — завжди хороша ідея, незалежно від дати. Бо ці хлопці загинули якраз за ідею незалежної і соборної України, якою вона стала за рік після їхньої смерті.
Дивлюся на ці фото живого ланцюга й розчулююся. Від 350 тис до 3 млн людей взяли участь.21 січня 1990 року від Києва до Львова та Івано-Франкіська. Кількість людей у ланцюзі була неоднаковою на різних відтинках: десь люди стояли у кілька рядів, а десь між людьми (особливо між населеними пунктами) були десятки метрів.Акцію «Українська хвиля» організував Народний рух України, його очолював Іван Драч, а головою виконавчого органу – Секретаріату – був колишній політв'язень Михайло Горинь. Підготовка «Живого ланцюга» почалася ще у вересні 1989 року, організатори від різних областей збиралися на наради щомісяця чи й раз на два тижні.Іван Драч згодом у своєму щоденнику зробив запис щодо «Живого ланцюга»: «Ідею подав дисидент Валентин Мороз, назву дав Олесь Гончар, найбільше агітував Дмитро Павличко, організатор – голова Секретаріату Руху Михайло Горинь». А дехто був проти, бо боявся, що на акцію ніхто не прийде.Захоплююся, що в доінтернетні часи така, ні ТАКА кількість людей вирішили продемонструвати свою єдність. За посиланням більше фото та деталей Української хвилі (саме так називалася подія).
Вам, люди в телеграмі, новину розказую першим, бо тг для мене найзручніша платформаУ середу 22 січня (тобто вже за 3 дні) я проведу офлайн-лекцію у Києві. Ті, хто пам'ятають програму ЗНО/НМТ чи просто люблять державні свята, вже здогадалися, що темою буде Акт Злуки УНР та ЗУНР. Тобто Україна вперше за кілька століть об'єднала довкола Києва більшість земель, де переважали етнічні українці.Утім в українських політичних партій та рухів, які домінували в той час, було дуже різне бачення розвитку молодої держави. І це ще й відбувається під час тотального колапсу влади в країні. Зі сходу наступають більшовики, із заходу — поляки, на півдні висадили війська країни Антанти у компанії із Білим рухом.На лекції я спробую просто й доступно розповісти, як з'явилася ідея бути разом (бо це не так очевидно, як ви могли б подумати). Чому Акт Злуки стався, але не був реалізований та як святкували возз'єднання українських земель.Буду радий побачити людей, які читають тут мої дописи й ставлять під ними сердечка. Відбудеться лекція у середу 22 січня о 19:00 у просторі Avangarden (Січових Стрільців, 23А).Придбати квиток можна тут 👌P.S. Там можна слухати лекцію з бокалом ігристого, ми ж не на уроці 🙃
Відчуваю провину 😞Листопад видався геть не продуктивним у веденні блогу: підготовка до весілля та основна робота відбирали 99% сил, а той 1% витратив не на написання текстів і зйомку відео, а на читання книжок і час з близькими.Через це зараз якось незручно виходити сюди до вас не з новим текстом про історію, розбором чужого контенту абощо, а з проханням задонатити на збір 🥺Втім я не можу інакше, оскільки мій друг Микола, який служить у підрозділі зв'язку 46 бригади, запустив збір на оплату старлінків. Зараз у бригаді понад сотню волонтерських старлінків, які оплачують самі військові, і вони вже у боргах.Микола хоче хоч частково погасати цей борг, тож запустив збір на 100 тисяч гривень. Уже є 60 тисяч.Я буду вдячний, якщо ви зможете посильно долучитися гривнею, репостом цього допису у свої канали чи чати друзів.Кидати кошти можна сюди:🫙 Банка Монобанк|✉️ Конверт ПриватбанкНа фото я з Миколою на інтелектуально-розважальній грі, коли йому вдалося вирватися у відпустку й трішки переключитися.До речі, сам Микола іноді пише про свої військові будні на своєму телеграм-каналі, а тут ви знайдете його дописі більше деталей про збір
Коли я був школярем, то думав, що картопля в Україні з'явилася у 16 столітті. "Колумб відкрив Америку у 1492 році, значить, десь через 10 років українці вже додавали у борщ картопельку. Ну і козаки за часів Хмельницького уже пекли бараболю на природі під час походів," — приблизно така логіка була у мене 14-річного.Але дзуськи. Зафіксовано, що Хмельницький любив пити каву, козаки курили кальян, але картопля... Її ще не їли в той час.Виявляється, що картоплю на підросійських землях почали вирощувати аж у 18 столітті, а дійсно масовим овочем стала аж у 19 столітті.У мого друга-історика Вадима Назаренка вийшла стаття у «Локальній історії» про те, як картопля завоювала собі місце на столі українців. Що українці їли до картоплі, де картопля була популярніша: в Російській імперії чи Австро-Угорській та у якому районі сучасного Києва раніше вирощували бараболю — читайте в статтіP.S. На скріні фрагмент книжки "Повір'я, напої та кухня малоросіян" дослідника Миколи Маркевича, яка вийшла у 1860 році. Зауважте там 2 рецепти: звична нам картопля із салом та незвична картопля із маком. Цікаво, це дійсно смачно? 🧐 #іронічна_рекомендація
На днях я дочитав «Невеличку Драму» Валерʼяна Підмогильного, і маю сказати, що це дуже сильний текст.На голову вищий за «Місто» своїми різноплановими персонажами, іронією та рівнем написання. Я розумію, чому саме «Місто» у шкільній програмі, але «Невеличка Драма», імхо, має бути прочитана, якщо ви цікавитеся літературою. Оскільки цей канал більше про історію, то до переваг «Невеликої драми» маю додати й достовірність побуту, зарплат і цін, локацій.Наприклад, головна героїня – Марта Висоцька – працює на державній роботі, а саме діловодкою у махортресті, отримує 60 карбованців. Я спеціально порахував, скільки це на теперішні гроші – вийшло 492 долари. Цілком реальна зарплатня на даний момент. Кожен персонаж – представник певного класу, тому ми, фактично, бачимо міський зріз суспільства: науковця, пролетаря, бюрократку, непмана-невдаху, екс-аристократів тощо. Цікаво читати й підмічати такі нюанси.Цю книжку я читаю, бо її обрали на читклубі, у який я ходжу. Читклуб організувала школа української мови «Невгамовно», і скоро там стартує літературний курс. Він допоможе краще розуміти прочитане й подивитися звіддалік на літературний процес в Україні.Курс проходить онлайн, буде 8 зустрічей по 1,5 години кожна. Старт найближчими днями.Це моя щира рекомендація, не реклама. Бо я знаю людей, які його роблять, і те, що в них є відповідна освіта й кваліфікація 👌😌Детальніше про курс читайте тут#іронічна_рекомендація
У "Локальної історії" вийшов спецпроєкт "Сандармох" про розстріл 1111 в'язнів соловецьких таборів, серед яких понад 200 — українці. Зараз на слуху прізвища Миколи Куліша і Валер'яна Підмогильного, Миколи Зерова і Гео Шкурупія, Леся Курбаса і Валер'яна Поліщука, яких убили НКВС-івці саме в урочищі Сандармох.Проте цей проєкт пішов іншою дорогою, і розказує історії 5 представників різних сфер: ▪️ засновника української географії Степана Рудницького, ▪️ письменника й перекладача Мирослава Ірчана, ▪️ прем'єр-міністра УНР і засновника УАПЦ Володимира Чехівського,▪️ літературного критика Антіна Крушельницького▪️ письменника Олексу Слісаренка.Також там окремі сторінки про те, як у СРСР проводився великий терор загалом, і окрема хроніка розстрілів у Сандармосі.Мені візуально проєкт дуже подобається, а особливо, що принаймні половину імен авторів я знаю: Ярина Цимбал, Ростислав Семків, Юрій Шаповал. Окремо подобається те, що взяли вже не тих людей, про яких чують з кожної праски і яких міфологізують турбопатріоти, а й людей, які менш відомі, але не менш цінні для України.З текстами проєкту поки глибоко не ознайомлювався, тому сказати поки нічого не можу. Можливо, напишу свою думку, як прочитаю.Наробив вам трохи скрінів, щоб ви точно клікнули й подивилися.Проєкт дивитися/читати тут: https://sandarmoh.localhistory.org.ua
TGLIST.COM.UA
