Як мене відправили на перездачуДякую всім, хто донатив на збір Миколі! Зібрано більше 86 тисяч гривень зі 100 потрібних тисяч. Як і обіцяв, розказую історію про мою перездачу.Це була весна 2017 року, моя остання сесія на бакалавраті. Сесія на історичному факультеті тоді складалася із заліків та екзаменів. Заліки завжди були менш важливими, а екзамени відігравали більшу роль. Я завжди вчився добре, не злітав зі стипендії, за чотири роки навчання і гри в доту піймав, здається, лише три трійки. Та й ті сталися через стосунки з викладачами, а не через відсутність знань.В останньому семестрі нам поставили предмет "Основи конституційного права" (щойно спеціально глянув у додаток до диплома, як він звався). Читала курс пані з юридичного факультету, максимально нудна. Як і курс, чого гріха таїти.Лекції були раз в два тижні, я на них ходив ще рідше, бо не бачив у тому жодного сенсу. Сидіти заради двох секунд, коли твою присутність відмічає викладачка, я вважав ділом для ботанів з перших парт. Тому я й пропустив, коли на одному із занять лекторка сказала підготувати письмову роботу: чи то есе, чи реферат. Цей текст мав додати балів для успішного складання заліку.Я про цю письмову роботу дізнався вже перед заліком. Сам залік відбувався класично: тягнеш білет з питаннями, пишеш розгорнуті відповіді і здаєш. Викладачка бере 1-2 години на перевірку написаного, і тоді оголошує усім результати.І вийшло, що балів за залікові питання я набрав нормально. Але загальний результат — "не склав". Якраз через те, що письмової роботи викладачка від мене не отримала. Якби це не був залік перед закінченням університету, я б, може, й погодився з таким результатом. Утім я спробував вигадати лекторці кулсторі про флешку із написаною роботою, яка не відкривалася/загубилася/вкрадена негідниками. Викладачка, очікувано, не повірила.На цьому моменті я мав би змиритися й піти на перездачу. Але я вирішив, що втрачати нічого. Тому дочекався, коли всі більш успішні однокурсники заберуть заліковки із оцінками й підуть святкувати у зелений корпус — так ми називали парк біля червоного корпусу. А я залишився й вирішив ще раз спробувати поговорити з викладачкою тет-а-тет.Кафедра, де вона працювала, знаходилася на другому поверсі. Після заліку вона пішла туди й сиділа сама у кабінеті. Я зайшов і спробував ще раз поговорити. Доводив лекторці, що письмова робота є на флешці, але флешка ж поза зоною доступу. Я й на лекції ходив, ось навіть у заліковці гляньте — всюди четвірки й п'ятірки з інших курсів. Вона подивилася заліковку, підійшла до вікна й сказала:— Підійди сюди.Це було дивно, але вибору я не мав. Вона показала пальцем на ряд припаркованих автівок у внутрішньому дворі. — Бачиш он той ніссан?— Еее, так...— Ось ключі від неї, спустися й візьми на задньому сидінні пакет, принеси його мені. Тільки обережно, там скло.Чесно, на цьому моменті я був дуже збентежений. Я не розумів, чому вона мене про це просить і як це пов'язано із темою розмови. Але заперечувати викладачці я не планував.— Заліковку залиш.Я спустився до машини, відчинив задні дверцята, взяв досить важкий пакет — судячи з поверхового огляду вмісту, там був дорогий алкоголь (дорогий як на студента четвертого курсу, звісно) — і повернувся назад. Викладачка подякувала за допомогу, і віддала мені заліковку. Я не наважився її розгорнути, попрощався і вийшов з авдиторії.У мене сильно калатало серце. Я розкрив заліковку. Навпроти "Основи конституційного права" стояла оцінка — 75 балів.________________Ця історія навчила мене кільком речам:1. Завжди треба пробувати вплинути на ситуацію, особливо, коли нічого втрачати.2. Заліковка таки працює на тебе, якщо ти працюєш на заліковку.3. Уміти домовлятися — одна з ключових навичок людини.Отака оказія.