Чому все совєцьке погане?Спершу мою увагу привернула обкладинка: той самий телевізор з мого дитинства, за тим назва “Твоє, моє, нічиє та інше”. Сьогодні розкажу про враження від останньої книги Ольги Карі. Авторка у зміст вклала розділи, які є гідним переліком оптик, через який можна показати міжпоколіннєву травму, яку несе комунізм. Тож на перший погляд, ця книга обіцяє бути доволі фактажно стрункою. Не скажу, що я сподівався прочитати соціологічну розвідку. Однак, очікування знайомства з заявленим жіночим поглядом на різні прояви травми в мене все ж було. Спойлер: воно не виправдалось.Початок у книги доволі чіпкий для мене особисто: знайомі приклади травми бідності та важких стосунків з грошима. Далі мало розповідатися про повсякденні речі, їжу, стосунки в родині, інвалідність та ставлення до людей з нею, старість, пам'ять та ідентичність. Але авторка настільки ходить по колу, що все злилося в єдину історію, а моє намагання вчепитися за центральну думку кожного розділу провалилося. В якийсь момент я чітко відчув себе не цільовою аудиторією цієї книги. Бо мене почало дратувати те, як наполегливо авторка намагається переконати мене в тому, що в кожному з нас досі є той клятий совок. Що цей совок в усьому. Буквально. Бо совєцьке (авторка вживає саме совєцьке, а не радянське) — це просто все, що не подобається авторці. Намагання переконати мене в тому, в чому я й так не сумніваюся, авторка прагне досягти повторюючи схожі аргументи, розмазуючи фактаж між думками, переживаннями і особистими історіями своїх...подруг. (Зізнаюся, чомусь я все ж думав, що жіноча оптика передбачатиме погляд соціологинь чи жінок інших професій, які вивчають вплив міжпоколіннєвої травми).  Це зіграло злий жарт зі структурою книги — десь на половині я втомився від читання, і свого намагання пробратися крізь нагромадження зневажливих епітетів на позначення ненависті до всього радянського. Впевнений, що книга знайде свого читача, чи то пак читачок. Думаю, вона чудово підійде для тих, хто виріс і сформувався у СРСР або ж для тих молодих людей, які про “совок” чули лише від своїх батьків. Про що ця книга особисто для мене. Про те, що усе совєцьке погане. Чому? Бо воно совєцьке.P.S. І наостанок: авторка народилася у 1983 році. Тобто у Союзі прожила 8 років. #іронічний_відгук