Telegram statistics channel - @homointellectual

Всітільки й говорять про це, прагнуть цього, бажають цього собі та іншим. І це — щастя — так банально, але так бажано.Що таке щастя, що значить почуватись щасливою людиною, і врешті,Як опанувати мистецтво жити щасливо?Саме на цю тему я проведу свою першу на каналі «Людина мисляча» практичну лекцію. Згадані питання будемо досліджувати на основі філософії СЕТ — Стоїцизму, Екзистенціалізму, Трансценденталізму. Я відкрила для себе, іхочу поділитись з вами тим, як ці «три кити» можуть допомогти вам знайти в собі те саме омріяне відчуття щастя та задоволеності життям. Хіба це не те, про що ми мріємо, зокрема напередодні нового року?Приходьте слухати, мислити й надихатись!До лекції можна приєднатись онлайн (в зумі) у будь-який зручний вам день та час:🌚 четвер, 19 грудня, о 19 год;🌞 субота, 21 грудня, о 12 год.Тривалість — 1-1,5 год.Вартість — всього 300 грн (частину з цих коштів відправлю на збір для мого брата, який зараз служить на сході).Якщо бажаєте взяти участь в цій особливій практичній лекції, пишіть в коментарях «➕», і я звʼяжусь з вами для уточнення всіх подальших деталей.І головне, памʼятайте: щастя — це не раптовий стан, а мистецтво, яке може опанувати кожна людина (якщо знати деякі практики, про які я розповім на цій лекції)✨

Роздуми про практику мовчанняМені хотілось би промовчати сьогоднішній день, але тоді я порушила б свій обовʼязок (звісно, лише перед собою, але від цього він не менш важливий) писати сюди кожен будній день, а запасів готових дописів не маю. І коли ще писати про мовчання як не тоді, коли воно внутрішньо найбільш природнє, не вимушене. Тож буду так спонтанно писати про мовчання зі стану мовчання.Вже не памʼятаю точно, де і коли дізналась про практику мовчання вперше, але зацікавила мене ця тема під час прочитання автобіографії Махатма Ганді «Моє життя». В цій книзі він ділиться своєю практикою одного мовчазного в тижні дня, коли неухильно дотримується того, аби не вести ніяких розмов. Цей день він присвячував, як я це називаю, «перебуванню в своїй мушлі» — стані внутрішньої тиші, а також читанню, письму, роздумам. Метою цієї аскези є очищення свого внутрішнього простору від зайвого зовнішнього, самозаглиблення задля самопізнання.Вона також нагадує про один з моїх улюблених романів Германа Гессе «Сіддхартха», головний герой якого, під час пошуків роботи на питання про те, що він вміє, каже просто: чекати, тримати піст і молитись. При тому молитва тут теж виступає як практика мовчання, адже вона завжди направлена всередину, навіть якщо звертання йде до того, хто за межами нас — Бога чи інших вищих сил. Тримання посту й чекання теж потребує зосередженості, а її джерелом є досвід мовчання.Третя книга, яка нагадала мені про цю важливу практику, і яку я зараз перечитую для філософського клубу — «Волден, або життя в лісах» Торо. Він нещадно критикує сучасну своєму часу (але актуально й досі) людину за те, що вона живе плітками й пустими зайвими розмовами. У Торо немає спеціальної практики як у Ганді, але він в принципі намагається бути осторонь марних розмов, зізнаючись, як його це виснажує, і надає перевагу перебуванню наодинці у безмовних розмовах з природою.Проте я гадаю, що не лише природа, але й вчасні розмови з людьми, що наповнюють нас, можуть стати поштовхом до заглиблення в себе. Нещодавно один з учасників мого філософського клубу у відгуку про свою участь написав слова, які засіли в моєму серці, і вони доречні в цій темі. Він сказав: «Викликає довіру і повагу твоя спокійна невимушена манера ведення розмови, коли ти дозволяєш паузам бути і не поспішаєш їх заповнювати». Вони зачепили мене тому, що із-за самокритичності мені здавалось, що це не так, а тут людина підмічає те, що я не бачу (не дозволяю цього) в собі, не чую із-за потоку внутрішніх монологів, в яких все сплуталось — важливе і ні, істинне і порожнє, своє і чуже.Та найважливіше з його слів — фраза про «дозволяти паузам бути». І справді, щоб почути важливе від інших чи в собі самих, ці паузи життєво необхідні. Без них всі розмови — просто білий шум. З пауз і з мовчання слова викрісталізовуються, набираються сенсом, стають вчасними і доречними, а все зайве, мов лушпиння, взагалі відпадає — залишається гола суть.Тож давайте будемо вчитися мовчати.#роздуми #практика [Людина мисляча | підписатись]

Цей тиждень обіцяє бути таким же насиченим як і вихідні, які я провела в більшій мірі за підготовкою до своєї першої лекції як частини проекту Людина мисляча (!) Щойно буду готова — анонсую її вам, але передчуваю, вам сподобається, бо тема дуже актуальна ❤️‍🔥 (і виникла вона на основі ваших побажань, а якщо маєте ще якісь, пишіть у коментарях під тим же дописом).Вже в ці вихідні відбудеться зустріч-обговорення книги «Вибір» Е.Еґер в моєму книжковому клубі та «Волден, або життя в лісах» Г.Д.Торо в філософському (хто бажає, ще можна приєднатись). І вже попередньо анонсую, що наступними книгами в грудні будуть «Морт» Т.Пратчетта в книжковому, й «Так казав Заратустра» Ф.Ніцше в філософському (незабаром всі деталі будуть на каналі).До речі, на вихідних отримала від однієї відомої книгарні особливу газету, де є згадка про мене — теж розповім.Кажуть, як тиждень почнеш, так його і проведеш — що ж, цього тижня на каналі справді буде чимало про книги. Із найближчих планів — відгук на останню прочитану книгу — «Вибір», а також добірка книг від одного з видавництв — поступово буду детальніше розглядати їх з цієї добірки (хто собі зберігав її раніше, зверніть увагу: я вносила кілька нових видавництв, які пропустила при першій публікації) 🙌🏻

Буду чесною: фентезі — не мій жанр літератури. Потребу у втечі в інші світи для мене закриває філософія, тим самим все одно лишаючи в межах реальності.Проте також мушу зізнатись, що з фентезі, а саме — поттеріани, ще в шкільні роки почалась моя любов до читання, яка досі зі мною. А ще, минулого року завдяки своєму книжковому клубу, відкрила для себе іншу неймовірну історію на межі між фентезі та філософією — «Незриме життя Адді Лярю» В.Шваб. Це такий собі феміністичний варіант фаустівської історії, де підіймаються «вічні питання» — творчості, смертності, любові, і того, що таке безсмертя — дар чи прокляття✨Якщо вас зацікавила ця легка, але надихаюча на роздуми історія, беріть участь в нашому спільному з каналом CHORNOBROVA KAROOKA розіграші цієї книги — тут. Результати вже в понеділок.А я вже десь з понеділка поділюсь з вами відгуком на останню прочитану мною книгу, яка вже цілком справедливо зайняла місце серед тих, що мали на мене вплив і яку я раджу до читання всім. Дочекайтесь! 🤫Поки ж поділіться, які у вас книжкові плани на вихідні? І ще цікаво, чи є у вас якісь вподобання по жанрам літератури?

Нас всіх, якими ми є сьогодні, створив Декарт ще 400 років тому, і ось чому!Декарт є не лише основоположником філософії раціоналізму, але й загалом сучасної західної філософії. На його думку, філософія є коренем усього — всіх наук і навіть матеріальних речей, які нас оточують, адже всі вони колись були ідеєю в чиїсь голові.Одного разу Декарт опинився у темряві всередині печі, і там задав собі питання, яке змінило все — «як зрозуміти, що щось в цьому світі впринципі реально існує?». У цій точці радикального сумніву з приводу всього, що його оточує, він вигадує свій знаменитий вираз «я мислю, а отже, існую». Мислення, а точніше акт сумніву, стало беззаперечним доказом існування, і таким чином вплинуло на всю філософію.Саме Декарт сказав, що силою своєї думки ми можемо пізнавати цей світ й змінювати його завдяки своєму розуму, і це він посіяв в нас віру у прогрес. До речі, термін «свідомість» теж походить від цього філософа, воно зробило людину центральною фігурою, мислячим субʼєктом. І не просто субʼєктом, що мислить, а тим, хто через сумнів та критичне мислення може самостійно знайти і пізнати ту саму абсолютну істину. Це я вам коротко розповіла суть відео «Найголовніша людина в історії | Як Декарт створив ВЕСЬ сучасний світ» на YouTube-каналі Антона Назаренко, який став моєю нещодавньою знахідкою (хоча знайомство почалось з цього відео про «пост»-слова). В самому відео Антон також розповідає більш докладно про вроджені ідеї, механістичну модель всесвіту, вплив Декарта на Ньютона, та ще безліч цікавих моментів, повʼязаних з Декартом.Тож якщо ви хотіли б пізнавати філософію просто та цікаво в форматі відео, раджу підписатись на ютуб-канал Антона Назаренко, а ще, з іншим унікальним контентом у нього є і телеграм-канал.#філософія_ЛМ #знахідка[Людина мисляча | підписатись]

Про фільм «Субстанція» (2024)Цей фільм варто було б назвати «Матерія», в цьому неймінгу втілилось би те, чим є тут жінка — обʼєкт, підпорядкований чоловічій увазі й фантазіям, субʼєкт, відчужений від самої себе і роздвоєний, піддатлива матерія спорт/бʼюті індустрії та маркетингу.Проте, це «Субстанція». З латини “substantia” перекладається як «істотність»; те, що лежить в основі. В філософії — єдина основа всього існуючого, основа буття. Тобто це щось незмінне й базове, що становить собою ядро чогось, його суть. Суттю ж кожної людини є те, що ми смертні, а отже, піддаємось впливу часу, змінюємось, старіємо. Весь тиск цього усвідомлення відчуває головна героїня «Субстанції».Вона, колись мерехтлива, іскриста зірочка Голівуду Елізабет (Sparkle), раптом опиняється за бортом життя, в якому вона стає непотребом, своєю власною тінню, у неї «закінчився строк придатності». Ошукана ідеалами й стандартами жінка обирає стати «кращою версією себе» ціною, яку вона навіть уявити не могла, погодившись на загадково-привабливий експеримент, де вона сама стає таким собі піддослідним щуром.В «Портреті Доріана Грея» ціну молодості й пороків сплачував намальований портрет, в «Субстанції» її за «оновлену версію себе» сплачує «версія стара». З одного боку тут виникає тема зміни поколінь, де одне, задля реалізації власного потенціалу, неминуче витісняє інше. З іншого, тема витіснення своєї непривабливої сторони, яка не може прийняти себе, і тим самим не дає розвитку й іншій.«Іншою», дуже по-екзистенціалістськи (за Сартром «інший» — це той, через чий погляд можна побачити й пізнати самого себе), стає створена від тієї ж плоті й крові — «молодша сестра», «клонована донька», та по суті монстр, який подібно уроборосу був зрощений на паразитичному підживленні й врешті знищує саму себе ж.То ким вона є, згасаюча зірка Елізабет? Субстанція (як речовина), яку вона ввела в своє тіло, докорінно змінило її власну субстанцію (як основу). Безликий голос провіщає, що вона зі своїм двійником одне ціле, і їй не втекти від себе (“You. Are. One. You can't escape from yourself”). І справді, вона водночас прекрасна й потворна, стара й молода (бодай в своїй памʼяті та на фотографіях). Проте сліпе прагнення до всього зовнішнього, а отже мінливого, руйнує її зсередини. Слава, молодість, популярність така ж ілюзія, як і стандарти та цінності, які диктує наш світ, все ще надто чоловічий…Якщо наважитесь подивитись цей фільм, то будьте готові, що він емоційно й буквально фізично дуже важкий.#кіно_ЛМ #сенс[Людина мисляча | підписатись]

Естетика як практика повсякденностіМи постійно кудись біжимо — думками й ногами. В цей же час пропускаємо назавжди втрачені миті присутності в своєму повсякденному житті. Найчастіше воно здається нудним, одноманітним, вартими уваги видаються лише якісь особливі моменти — свята та інші знакові в житті події. Проте особливою є (повинна стати) та сама буденна повсякденність. Зробити її такою може зміна погляду на естетику.Звісно, естетика — річ субʼєктивна, але якщо намагатись сказати про неї обʼєктивно, то це той стан оточуючої вас дійсності в одязі, житлі та побуті, коли ви є собою й відчуваєте себе в святковому стані навіть вдома. І ось кілька простих порад, які я хотіла б дати з власного досвіду, і які змінять ваше сприйняття своєї повсякденності. Для цього:▪️змініть старий зношений домашній одяг на той, в якому будете почуватись як в гостях — навіть у себе самих вдома;▪️змініть пластикову упаковку (наприклад, на милі для посуду/рук на керамічний дозатор, і загалом намагайтесь використовувати в побуті речі з більш природних матеріалів — ті ж бамбукові зубні щітки чи піднос для чаю);▪️змініть пластиковий стаканчик для кави на керамічну чашечку, яку можна взяти з собою аби влаштувати аристократичне кавування десь на природі.Для останнього — хочу порадити вам каву, на яку я перейшла остаточно, і це — 25 Coffee Roasters(до речі, у них не лише кава, але є й неймовірно смачне натуральне какао, і чаї теж) ☕️За моїм промокодом philokava до 8 грудня діє знижка -20% (на всю каву, окрім дріпів, комбо та наборів). Безкоштовна швидка доставка по Україні на замовлення від 350 грн, а по Європі від 1500 грн.Не буду радити якусь конкретну, бо мені подобаються всі, які я вже встигла скуштувати. Натомість раджу знайти свій смак та насолоджуватись смачною кавою щодня, й робити це красиво, бо коли, якщо не сьогодні✨#практика #рекомендація [Людина мисляча | підписатись]

Щоразу, коли йду на пошту забирати посилку з книгами, маю відчуття, що там на мене чекає скриня зі скарбами. Насправді, так і є: ще навіть коли книги лише обрані мною, отримані, і хоч ще не прочитані, я вже передчуваю ту потенційну силу й інтелектуальне задоволення, які здобуду завдяки ним.Це відчуття особливо гостре, коли отримую книги від одного зі своїх улюблених видавництв — «Апріорі» ❤️ лише погляньте, які три круті книги я отримала від них напередодні вихідних. Свої детальні відгуки буду писати по мірі читання, а поки ж ділюсь загальними враженнями й очікуваннями:📓«Сміливість творити» Р.Мей —маленька, але дуже надихаюча на власну творчість книга від екзистенційного психолога, з яким я знайома як другом П.Тілліха, про якого писала свій диплом. Автор цієї книги не просто теоретизує про креативні осяяння людства, але й допомагає відкрити свої внутрішні шлюзи назустріч творчому потоку кожній людині, бо насправді в кожному з нас є схильність до тієї чи іншої форми творчості.📕«Юдине дерево» Ар.Дж.Кронін — психологічний роман про амбітного лікаря Девіда Морея, який через карʼєризм, проміняв кохання всього життя на шалені статки і віллу в Швецарії. Так багато чула схвальних відгуків про цього автора, бо він викликає цілий шквал емоцій, що ось наважилась почати знайомство з ним саме з цього роману.📙«Чотири вершники апокаліпсису» В.Б.Ібаньєс — роман, який розповідає про Першу світову війну, але врешті загалом про війну, тепер таку близьку нам, але яка до певного часу здавалась такою нереальною. Війна, наряду з Моровицею, Голодом і Смертю є один з чотирьох вершників апокаліпсисів, які вічно супроводжують все людство. Парадоксально, хоча тема цієї книги болюча, але водночас й приваблює своєю позачасовістю та актуальністю.А ви читали якусь з цих книг? Чи може маєте якісь інші улюблені книги цього видавництва?#книжкове [Людина мисляча | підписатись]

Ми приходимо в цей світ самотні і самотні з нього йдемо. Самотність — це водночас і тягар, який відділяє нас від безумовної єдності з іншими людьми, і водночас дар, який допомагає нам краще зрозуміти, пізнати себе.Саме тему самотності як ключову ми будемо досліджувати протягом листопада в моєму філософському клубі «Людина мисляча». Джерелом натхнення на роздуми слугуватиме книга відомого філософа-натураліста ХІХ століття Г.Д.Торо «Волден, або життя в лісах». Завдяки ній дізнаємось як єдність з природою може бути способом боротьби з самотністю, а також як життя в простоті може наповнити його щастям та сенсами, і звісно, будемо міркувати про сутність людського існування.Тому радо запрошую до спільного читання та рефлексування всіх охочих відтепер в двох зручних онлайн-форматах:🎱місячний формат участі — три зустрічі щосереди (13, 20 і 27 листопада) з 19 до 21 год для більш поступового читання й глибшого занурення в тему;🎱клуб вихідного дня — одна зустріч в останню суботу місяця (30 листопада) з 19 до 21 год (попередньо такий час, але можуть бути зміни) для більш місткого обговорення теми.Вартість участі в місячному форматі — 750 грн, клуб вихідного дня — 400 грн. У цю вартість входить участь в онлайн-обговореннях в колі однодумців, доступ до телеграм-групи клубу, отримання запису зустрічі та презентації по ній, а також моя міні-лекція по темі на початку зустрічі.Кількість місць обмежена і частина з них вже зайнята постійними учасниками клубу, тож поспішайте зайняти своє!Щоб приєднатись до клубу, пишіть в коментарях під цим дописом або напряму мені @varvara_bosco 💌*вдописі використана картина “Cape Cod Morning” Edward Hopper, 1950

Про сенс фільму «Екзистенція» (1999)Це дуже дивний фільм, який викличе в вас огиду, але разом з тим і чимало філософських питань. Він вийшов в один рік з «Матрицею», однак про нього мало хто знає, і я до перегляду в тому числі. Попри вагання чи треба взагалі радити вам такий психодел, поділюсь своїми роздумами, а чи дивитись — вибір за вами.Отже, назва фільму «Екзистенція» — дуже промовиста, вона є назвою надреалістичноі гри. Власне, «екзистенція» походить з латини і означає «існування», «життя», і в філософії екзистенціалізму є тим, що виводить людину за межі буквального існування, надає сенсу, є проявом її унікальності й неповторності. Ще цікавий момент: хоча весь фільм крутиться навколо гри “eXistenZ” («екзистенція») врешті виявляється, що герої перебували в грі у грі “transCendenZ», тобто «трансценденції» — ще одне важливе філософське поняття, що означає «вихід за власні межі, за межі реального».Питання того, що реально, а що ні — основне в цьому фільмі. І якщо на початку ми бачимо трансцендецію — перехід з реального буденного світу в гру, то в кінці мозок вибухає від нерозуміння того, де віртуальна реальність, а де реальна реальність. Зрозуміти це неможливо, бо життя стає схожим на кількарівневу гру, до біса подібну до нашої реальності.Не раз зустрічалась з думкою (у того ж Ю.Н.Харарі), що ознакою реальності є здатність відчувати біль та страждання. Але цей «симптом реальності» дає збій, адже головні герої відчувають його навіть перебуваючи в грі. І так само цей біль вони приносять іншим. Головна героїня, розробниця «Екзистенції», радить своєму партнеру по грі прислухатись до бажань свого персонажа. Нібито його внутрішні бажання є істинними, і їм потрібно довіряти. Так він починає вбивати. Тільки вже стає незрозумілим де це відбувається — в грі, чи по-справжньому.Реальність виявляється фальсифікацією, сірою буденністю, де кожен займається якоюсь звичайною роботою і живе посереднє життя. «Екзистенція» (чи радше «Трансценденція») виводить своїх персонажів за ці межі, наповнюючи їхнє життя новими барвами та відчуттями. Тут територія, де дозволено все, а щоб опинитись в ній — достатньо підключитись через такий собі біопорт в хребті. Через нього гра буде живитись силами та енергією організму, у відповідь створюючи свої картинки реальності.Та найбільш страшними виявились не всі ті біохимери, створені творцями фільму, а те, що вони роблять з свідомістю глядача — 1,5 години занурення в світ «Екзистенції», і вже перестаєш розуміти а де вона, реальність, і чим вона взагалі є, якщо власний біль та страждання інших відчувається «там» так само, як і «тут»…#кіно_ЛМ #сенс[Людина мисляча | підписатись]