Сігай

Кислиця навалює базу? Від «червоних ліній» Обами до прямої участі Трампа. На якій стадії будівнитво миру? Епоха «запевнень» і недієвого міжнародного права завершена — Україна та партнери готують технічну базу для реального припинення війни. Краєм вуха почув Сергія Кислицю на телемарафоні, і вирішив, що це інтерв’ю вартує уваги. Перший заступник керівника Офісу Президента та колишній постпред України при ООН Сергій Кислиця в інтерв’ю для «Факти ICTV» про трансформацію західної підтримки з 2014-го року до сьогодні та перехід від неефективних міжнародних інституцій до прагматичних угод, де ключову роль відіграють США та реальні механізми примусу до миру.⚪️Крах «червоних ліній» Заходу. Кислиця пригадує березень 2014-го, він особисто чув у Білому будинку тодішнього президента США Барака Обами, який прямо казав про неготовність втручатися військово чи навіть активно підтримувати опір України в Криму. Кислиця відмовився дослівно повторювати сказане президентом США. Сьогодні ж, на його думку, відбулася докорінна еволюція: Європа взяла на себе фінансове лідерство, а США перейшли від постачання «аптечок» до прямої участі⚪️Є шанси уникнути повтору Будапештського меморандуму. Кислиця наголошує на фундаментальній різниці між текстами: в англійському оригіналі йдеться про «запевнення» (assurances), а не «гарантії» (guarantees). Крім того, Франція та Китай ніколи не були офіційними сторонами документа, що робило його юридично слабким від самого початку. Американська сторона послідовно наполягала саме на «запевненнях», а не «гарантіях», щоб документ не підлягав ратифікації Конгресом США. На відміну від меморандуму 1994-го року, нинішні безпекові документи, які готуються, зокрема зі Сполученими Штатами, мають бути ратифіковані Конгресом і міститимуть чітке слово «гарантії» в обох мовних версіях⚪️Тристоронній формат: UA-US-RU. На відміну від Стамбульських зустрічей, нинішні раунди в Абу-Дабі та Женеві мають тристоронній характер за активної участі США. Американські генерали та експерти більше не є спостерігачами — вони модерують дискусію та ставлять прямі запитання обом сторонам⚪️Військова група виконала план на 90%. Технічна частина переговорів щодо припинення бойових дій практично завершена. Група під керівництвом генерала Гнатова та американських колег напрацювала архітектуру моніторингу, яка дозволить уникати провокацій у майбутньому. Подальший прогрес неможливий без політичної волі лідерів⚪️Кінець «доби Флінстоунів»* у моніторингу. Нова система верифікації припинення вогню базуватиметься на американських технологіях: космічних засобах, датчиках та повітряному спостереженні. Кислиця порівнює попередній досвід СММ ОБСЄ з кам'яним віком і підкреслює, що США готові бути безпосереднім гарантом технічного контролю. За часи ОБСЄ великим досягненням вважалося взяття в лізинг двох безпілотників (БПЛА) для здійснення нагляду⚪️Інституційна смерть ООН. Кислиця вважає, що система Радбезу ООН, закладена в Ялті, була створена лише для того, щоб великі держави не воювали між собою, і вона не здатна зупинити агресію постійного члена Радбезу. Ефективність будь-якої норми тепер залежить виключно від механізмів примусуПрагматично, Україна змінює фактичну стратегію шляху до миру, замість апеляцій до, вже абстрактного, міжнародного права, ставка робиться на персоналізовану дипломатію та технологічний контроль США. Участь американських військових у розробці системи моніторингу означає, що Вашингтон розглядає можливість стати безпосереднім «контролером» будь-якого перемир'я. Завдяки цьому, технічні рішення для зупинки вогню вже є, але вони не запрацюють, доки Зеленський, Трамп і Путін не досягнуть політичного компромісу. *американський комедійний мультсеріал🦷 Підписатись на канал

Чому Путін досі обирає війну замість будь-яких «вигідних» угод і чому 2025-й рік став стратегічним провалом Кремля – пояснює Майкл Кофман Кофман, старший науковий співробітник Фонду Карнегі, в інтерв’ю для Foreign Affairs аналізує стан війни на порозі її п’ятого року: як змінилася динаміка бойових дій, чому західні розрахунки часто не збігаються з реальністю та які пастки приховують спроби адміністрації Трампа форсувати мирні переговори.⚪️Путін прагне війни, а не компромісу. Російський лідер не є раціональним у загальноприйнятому розумінні – він одержимий війною через питання власної спадщини та «пастку незворотних витрат». Кремль вірить, що зможе перетерпіти Захід, а зупинка війни зараз створить для російської економіки більше проблем, ніж її продовження⚪️2025-й рік – період нереалізованих амбіцій РФ. Попри значну перевагу в ресурсах та людях, Росія не змогла досягти жодного оперативного прориву. Зростання втрат почало зрівнюватися з темпами рекрутингу, що обмежує можливості окупантів розширювати фронт у майбутньому⚪️Системні прорахунки адміністрації Байдена. Зайві побоювання ескалації на початку вторгнення затримали передачу критичного озброєння на місяці. Крім того, Пентагон помилково оцінював час, необхідний українцям для освоєння техніки, а допомога надходила дозовано («краплями») і часто не встигала до початку ключових операцій⚪️Дипломатичний тиск Трампа та дефіцит важелів. Нова адміністрація США намагається нав’язати штучні дедлайни для припинення вогню, проте не має достатнього впливу ні на Київ, ні на Москву. Ситуація на фронті не є настільки критичною, щоб Україна погоджувалася на будь-які умови, а Росія все ще висуває вимоги, що значно перевищують її реальні військові здобутки⚪️Трансформація допомоги: Європа платить, США координують. Зараз європейські країни фінансують більшу частину підтримки, але США залишаються незамінними у наданні унікальних можливостей: розвідданих, ракет-перехоплювачів для ППО та високоточної зброї. Стратегія Трампа полягає в максимальному перекладанні тягаря безпеки на європейців, хоча вони технічно ще не готові до повної автономності⚪️Пастка «секвенування» у переговорах. Головна проблема не в територіях, а в послідовності кроків: хто і коли надає гарантії безпеки, коли припиняється вогонь і хто першим виконує зобов’язання. Поспішне підписання угоди без чітких механізмів реалізації лише дасть Росії паузу для підготовки до нового нападу, коли увага США буде відвернута🦷 Підписатись на канал

Байден не дав Гарріс перемогти?Результати внутрішнього аудиту Демократичної партії США вказують на те, що зовнішньополітичний курс адміністрації Байдена щодо війни в Газі став критичним фактором електоральних втрат у 2024-му році. У традиційній американській політиці закордонні конфлікти рідко визначають результат загальнонаціональних виборів, проте масштаб гуманітарної кризи в Газі перетворив це питання на глибокий внутрішньополітичний розлом. Аналітичні дані партії свідчать, що обрана політика стала «чистим негативом», оскільки вона суттєво підірвала підтримку серед молодих виборців та прогресивного крила, які розцінили дії Вашингтона як недостатньо критичні щодо ізраїльського керівництва.Стратегічна пастка Камали Гарріс полягала в неможливості ефективно дистанціюватися від політики «відкритого чека» для Беньяміна Нетаньягу, попри власні внутрішні застереження. Хоча під час кампанії Гарріс намагалася дотримуватися балансу — підтримувати право Ізраїлю на захист і водночас закликати до припинення вогню, — вона так і не наважилася на публічний розрив із курсом чинного президента. Вже після виборів вона визнала, що адміністрація мала б діяти рішучіше та відкрито озвучувати критику щодо методів ведення війни, оскільки сприйняття її як прямої співавторки курсу Байдена суттєво звузило її електоральну базу.Інституційна реакція Демократичного національного комітету (ДНК) — а саме рішення тримати результати передвиборчого аналізу під суворим секретом — підкреслює глибину ідеологічного розколу, який загрожує єдності партії в майбутньому. Замість відкритої рефлексії, партійне керівництво обрало шлях приховування даних, щоб не відволікати ресурси від майбутніх виборчих циклів. Проте така секретність лише посилює тиск з боку пропалестинських груп та активістів, які наполягають на широкому оприлюдненні висновків. Без визнання того, як саме зовнішня політика вплинула на втрату голосів, демократи ризикують увійти в цикл проміжних виборів із невирішеними внутрішніми суперечностями, що можуть знову паралізувати мобілізацію їхнього ключового електорату.🦷 Підписатись на канал

2/3 Конгресу США готові підтримати реальні гарантії безпеки для України, а сама країна за 15 років може стати новою Польщею — конгресмен Пет Феллон ділиться баченням щодо завершення війниПет Феллон — впливовий республіканець із Техасу, член Палати представників, який щойно завершив турне східним флангом НАТО. В інтерв’ю для Forbes Ukraine він окреслює настрої американського істеблішменту на 2026 рік: від втоми через «дармоїдство» деяких членів Альянсу до готовності надати Україні «жорсткі» безпекові зобов’язання.⚪️Нова планка для НАТО: 5% ВВП на оборону. США більше не задовольняє стандарт у 2%, оскільки Європа має перетворитися з «тягаря» на повноцінний безпековий актив. Країни східного флангу, як-от Румунія та Болгарія, вже демонструють зразкову відданість Альянсу, тоді як великі економіки на кшталт Німеччини чи Іспанії отримують закиди у «дармоїдстві»⚪️«Наждачний папір» Трампа як інструмент дипломатії. Різкі заяви президента США щодо Гренландії чи виходу з НАТО — це частина «мистецтва домовлятися», де початкова вимога завжди є максимальною для отримання потрібного компромісу. Це трансакційний підхід, у якому безпекова парасолька США прямо залежить від готовності союзників інвестувати у власну оборону⚪️Конгрес готує «енергетичний зашморг» для РФ. Попри паузу в голосуваннях, законопроєкти DROP (санкції проти нафти) та мита у 500% мають широку двопартійну підтримку — близько 300 голосів у Палаті представників. Ці закони розглядаються як важелі впливу, які Трамп може активувати в будь-який момент переговорів із Путіним⚪️Альтернатива НАТО: Стаття 5 без формального вступу. Оскільки Кремль не прийме вступ України до НАТО, Вашингтон розглядає «мораторій» на розширення на 20–25 років в обмін на створення нового оборонного союзу. Ключова умова — наявність аналога Статті 5, що гарантуватиме негайну військову відповідь США та ЄС у разі нового нападу⚪️Мир по лінії контролю та «План Маршалла». Політична реальність диктує зупинку війни по лінії фронту, проте Україна має зберегти повний суверенітет на підконтрольних територіях та отримати прискорений вступ до ЄС. Безпека кордонів має бути настільки високою, щоб Росія розуміла: наступ означатиме пряму конвенційну війну з усім Заходом⚪️Путін як «агент КДБ», якому немає довіри. Трамп позбувся ілюзій щодо російського лідера після того, як той намагався просто тягнути час на самітах. Стратегія США базується на виснаженні режиму: коли втрати на війні почнуть масово відчувати в Москві, Путін почне втрачати реальну владуВажливо, що запропонована під час перемовин Джаредом Кушнером ратифікація гарантій безпеки для України в Конгресі отримує дедалі більше підтверджень від конгресменів різних партій. Готовність Конгресу законодавчо закріпити безпекові гарантії з «ефектом Статті 5» дає шанс на стабільність, необхідну для притоку інвестицій та економічного стрибка за польським сценарієм.Цікаво, що сьогоднішній дипломатичний трек також дає Україні важливий інструмент для пришвидшеного вступу до ЄС, і цей інструмент — американська адміністрація. Зараз це єдина сила, яка може змусити скептично налаштованих членів ЄС підтримати такий прискорений вступ і навіть формалізувати конкретну дату.Головний ризик для України полягає в тому, що станом на зараз США міцно прив’язують пакет гарантій безпеки та інвестицій до результатів перемовин із РФ, і це вносить суттєві елементи нестабільності та залишає відкрите питання: що буде з пакетом, якщо перемовини проваляться?🦷 Підписатись на канал

Без знищення КВІР операція Трампа провалиться? База в центральній Йорданії перетворилася на ключовий вузол планування потенційних американських ударів по Ірану. На нових супутникових знімках видно вже понад 60 штурмовиків, розміщених на авіабазі Муваффак Салті — це приблизно утричі більше, ніж зазвичай там перебуває. Водночас із неділі на базі приземлилися щонайменше 68 транспортних літаків, а частина винищувачів, імовірно, розміщена під укриттями. Крім того, військові розгорнули нові засоби протиповітряної оборони для захисту об’єкта від можливих іранських ракет.Межа між прагненням до нової ядерної угоди та курсом на зміну режиму досі залишається розмитою. Президент Трамп, зосередивши в регіоні значне авіаційне та морське угруповання, включно з двома авіаносцями та сотнями винищувачів, створив потенціал для тривалої повітряної кампанії, що може тривати тижнями. Масштаб військової присутності починає диктувати політичні рішення, роблячи варіант обмеженого удару або масштабної операції дедалі імовірнішим у разі провалу дипломатії.Незважаючи на публічну готовність обох сторін до переговорів, між ними залишається фундаментальна прірва в очікуваннях. Якщо Тегеран розглядає лише обмежені поступки та наполягає на відсутності військового розв’язання проблеми, то Білий дім висуває вимоги, що виходять далеко за межі ядерної програми, включаючи демонтаж ракетного потенціалу та припинення підтримки регіональних проксі-груп. Для іранського керівництва ці елементи є основою національної оборони, тому відсутність прогресу в діалозі може підштовхнути Трампа до використання військового важеля вже в найближчі тижні.Білий дім має на столі різні сценарії — від «обмежених точкових ударів» по ядерних об’єктах до масштабної кампанії з метою зміни режиму та ліквідації верховного лідера аятоли Алі Хаменеї та його сина Мохтаби.Перспектива зміни режиму за допомогою авіаударів, про яку часто згадують у Вашингтоні, наштовхується на реальність іранської внутрішньої структури та обмеженість задіяних засобів. Сценарій, що покладається на дистанційні удари з моря та повітря без залучення значних наземних сил, у Тегерані сприймають як терпиму загрозу. Тамтешнє керівництво, яке спирається на розгалужену мережу центрів сили та Корпус вартових ісламської революції, вважає, що зможе пережити бомбардування та зберегти владу, оскільки авіаційні атаки здатні завдати значної шкоди, але недостатні для повного демонтажу політичної системи, яка існує десятиліттями.За прикладом Венесуели, здається, для Трампа не є ключовою ціллю зміна режиму в Ірані та блискавичне повернення шахської монархії на чолі з Реза Пехлеві до Тегерана. Чинну адміністрацію цікавить прагматизм, якого можна було б досягти за допомогою ставки на більш договороздатні фрагментовані сили всередині іранської політики. Проте абсолютна більшість реформістів та прагматиків Ірану не має власних надійних інструментів для отримання контролю над владою в країні.Найпотужнішим центром впливу в Ірані залишається клерикальна верхівка на чолі з верховним лідером. Другою за силою структурою виступає КВІР. Первісно створений як особиста гвардія верховного лідера, сьогодні КВІР за бойовими можливостями зрівнявся з регулярною армією та дотримується жорсткої політичної лінії. На відміну від венесуельського сценарію, навіть у разі усунення клерикальної еліти режиму на чолі з Алі Хаменеї саме КВІР, найімовірніше, став би ключовим інститутом, здатним перебрати контроль над Іраном. І ці хлопці не виглядають готовими до компромісу зі США, а відповідно однією з умов успішності операції мав би бути розпуск корпусу вартових. З огляду на сьогодні — нелегке завдання.🦷 Підписатись на канал

Зібрав для вас переказ тез з нового випуску «Клімкін пояснює»: Лукашенко, Трамп, Китай, МюнхенУкраїнська стратегія щодо Білорусі трансформується з тактичного очікування у фазу відкритого тиску, що свідчить про остаточне визнання режиму Лукашенка невід’ємною частиною російського воєнного механізму. Запровадження санкцій проти білоруського диктатора, яке раніше свідомо відкладалося, тепер виступає символом розмежування «свій — чужий» у центральноєвропейському просторі. Оскільки територія Білорусі залишається російським плацдармом для операцій та місцем розміщення стратегічних озброєнь, Київ демонструє готовність до жорсткої ізоляції Мінська в координації з європейськими партнерами.Економічне удушення Росії через енергетичний сектор набуває рис майстерної гри на виснаження, де ключову роль відіграє звуження «коридору маневру» для Путіна. Стратегія Дональда Трампа щодо Кремля, попри поширені стереотипи, змушує останнього діяти в умовах дефіциту ресурсів і часу. Замість скасування обмежень попередньої адміністрації, Трамп демонструє посилення санкційного тиску, через запровадження заходів проти «Лукойлу» та «Роснефті», а також активне «полювання» на російський «тіньовий флот». Така тактика призвела до суттєвого падіння нафтогазових доходів Росії — лише в січні вони скоротилися майже на 50% порівняно з минулим роком, що стрімко підриває фінансову стійкість режиму та здатність нескінченно фінансувати воєнні дії.Особливим елементом тиску стає прагматичний вплив на ключових покупців російських енергоресурсів, що фактично ізолює Москву на глобальному ринку. Вашингтон зміг переконати Індію суттєво скоротити закупівлю російської нафти, що змушує Росію витрачати величезні кошти на підтримку складних «сірих» схем експорту. Коли значна частина російської нафти місяцями «зависає» в морі без покупців, це створює ситуацію, де Путін змушений обирати між економічним колапсом і прийняттям американських умов, які стають дедалі жорсткішими.Дипломатична гра Трампа в трикутнику США—Китай—Росія спрямована на те, щоб вивести Москву за дужки великих домовленостей, перетворивши її на об'єкт, а не суб'єкт переговорів. Графік візитів до Пекіна, де зустріч американського лідера з китайським керівництвом передує візиту Путіна, є чітким сигналом: Вашингтон прагне спочатку визначити правила гри з Китаєм, ставлячи Кремль перед фактом уже досягнутих домовленостей. Такий підхід «бульдозера» дозволяє США використовувати російські ресурси — від Арктики до Сибіру — як елементи глобального торгу, де інтереси Росії враховуються лише в контексті ширшої американської стратегії стримування Китаю та стабілізації світової логістики.Мюнхенська безпекова конференція висвітлила глибоку розгубленість європейських еліт, які опинилися в ситуації дефіциту лідерства та невизначеності щодо подальшої ролі США. Європейці дедалі чіткіше усвідомлюють, що стара модель безпеки не працює, а Україна поступово перетворюється з «проблеми» на «частину рішення», пропонуючи унікальний бойовий досвід та екосистеми оборонних технологій. Проте інтеграція України в європейську систему безпеки все ще сприймається багатьма як неймовірний сценарій, що потребує не лише політичної волі, а й фундаментальної трансформації самої Європи, яка поки що не готова діяти без американської парасольки.Ефективна гарантія безпеки для України лежить не в площині паперових домовленостей, а в її перетворенні на «втрачений актив» для Росії, що можливо лише через повну інтеграцію в західну оборонну та економічну реальність. Російське керівництво визнає лише силу та «понятійні» зобов'язання, тому єдиним дієвим інструментом стримування є фізична присутність України в західних структурах і розвиток власної оборонної спроможності. Тільки тоді, коли Кремль побачить, що ціна подальшої агресії перевищує будь-які можливі вигоди, а український актив остаточно відрізаний від імперського впливу, стане можливим перехід до тривалого і сталого миру.🦷 Підписатись на канал

Праймеріз почались у МюнхеніАмериканська делегація в Мюнхені, як ми вже й говорили, окрім усього іншого мала й цілком внутрішньополітичні цілі. Для деяких політиків з обох таборів це був крок на шляху до 2028 року.Зокрема, такою фігурою може бути Рубіо. Я дуже сумніваюсь не лише в тому, що в нього є шанс, а й у тому, що він ризикне ним скористатися. Але тим не менш, поки зовнішню політику визначають Кушнер і Віткофф, Рубіо лишається в ролі прес-секретаря, заступника і планувальника окремих операцій. Тож є час і на риторику.От риторично Рубіо спробував переконати людей за кордоном і в Америці, що якби раптом він став президентом, то з розумінням поставився б до важливості трансатлантичних стосунків і дипломатичних підходів. Проте головним завданням у Мюнхені (а потім у Братиславі й Будапешті) було просування трампівських тез, тож риторика мало кого вразила — попри аплодисменти від європейської аудиторії наприкінці промови. Планка очікувань від американців нині невисока…Від демократів було більше претендентів на топ-посаду у 2028-му: Ньюсом, АОС, Келлі, Вітмер. Найбільше уваги привернули Ньюсом і АОС.Про Гевіна ми вже говорили. І, як і багато що в його політичній кар’єрі, цей візит був досить зважений, добре артикульований і (хоч і відверто внутрішньополітичний) доволі успішний. Він продемонстрував свою готовність вчитися в питаннях зовнішньої політики, підтвердив готовність Каліфорнії до співпраці із зовнішнім світом (навіть зі Львівською областю щось підписали… оце вам справжній Western Alliance!), наголосив на альтернативі Трампу і загалом послав сигнал поміркованим виборцям, зокрема й республіканським, що він — доросла, зважена людина, на яку можна покладатися. Чи допоможе це йому? Це вже буде видно за рік-два, але свою роботу він зробив.Візит АОС став дещо сенсаційним. Усе-таки її профіль максимально внутрішній (з тих пір як Комінтерн не функціонує…). Вона спробувала показати себе на контрасті до виступу Рубіо, розширити антиолігархічний наратив на міжнародну аудиторію (що цілком могло б спрацювати), показати ще альтернативнішу альтернативу… але відверто облажалась на базових питаннях геополітики.Кліп з її, м’яко кажучи, непереконливою відповіддю на питання, чи мають США дати військову відповідь на потенційну спробу Китаю захопити Тайвань, тепер навряд чи колись зникне з ефіру Fox News і завжди привертатиме увагу політичних опонентів на всіх рівнях.І це проблема для лівого флангу в Америці. Якщо вже АОС і її соратники мають президентські амбіції, то зовнішньополітичних питань уникнути не вийде. І, окрім спроби звисока подивитися на проблему олігархату і класової нерівності в контексті міжнародної політики, треба мати відповіді на прості й ключові питання. І проблема в тому, що відповіді на ці питання, ймовірно, будуть значно ближчими до відповідей Трампа, ніж самі ліві хотіли б у цьому зізнатися собі і, тим більше, виборцям.

Хочеться додати окремо про Китай, що був представлений на конференції міністром закордонних справ Ваном Ї.У центрі уваги його розмови з Ішингером була Україна. І на перший погляд Пекін продовжує майстерно балансувати між прихильністю до принципів міжнародного права та геополітичним реалізмом. Формально китайська дипломатія дотримується установчих принципів ООН і декларує непохитність суверенітету та територіальної цілісності держав, таких як Україна.Але в промові Ван Ї є згадки про «законні занепокоєння щодо безпеки» всіх учасників процесу, що м’яко легітимізує російські аргументи. Китай, за словами головного дипломата країни, закликає готувати ґрунт для «політичного врегулювання», яке б задовольнило всі сторони, а не лише західний блок.Прямого переліку історичних подій, які стали «першоджерелами» війни Росії проти України, Ван Ї поки що не надає, проте у промові він пов’язує виникнення та повторення кризи з відсутністю належної структури безпеки в регіоні. Він стверджує, що для вирішення «кореневих причин» (root causes) кризи необхідно створити «більш збалансовану, ефективну та стійку архітектуру безпеки для Європи». Саме такий підхід, на його думку, дозволить запобігти повторенню подібних конфліктів у майбутньому.А знаєте як? Долучити Росію до створення такої системи безпеки в Європі. Так, у його промові міститься заклик до активної взаємодії Європи з Росією для побудови нової системи безпеки, і Ван Ї радісно вітає те, що Європа почала проявляти «мужність говорити з Росією», бо, на його думку, Європа не повинна бути «в меню», а має бути «за столом» переговорів, оскільки конфлікт відбувається саме тут.Китайська позиція щодо України поступово погіршується попри ілюзорну нейтральність. Китай не зацікавлений у жодних діях, що можуть зупинити кровопролиття, допоки не з’явиться його конкретний інтерес, що переважить зиски від продовження війни. А ці зиски цілком реальні.Війна Росії проти України — лінія кризи для Європи. Реалізація Європи як геополітичного суб’єкта з великим борговим навантаженням та серйозними соціальними кризами демонструє суттєві розбіжності та небезпечні для єдності Європи електоральні тенденції.Війна Росії проти України — розпорошення уваги США. Попри активну протидію Китаю на різних театрах гібридної війни, США постійно мають зберігати дипломатичну присутність в Україні та військову присутність у Європі.Війна Росії проти України робить Росію ізольованою та слабкою, що неминуче веде до затягування у власну сферу впливу КНР свого північного сусіда з найбільшим ядерним арсеналом у світі.Переважити ці зиски об’єктивно важко. Особливо враховуючи, що Китаю нічого не потрібно робити, щоб це все отримати. А без китайського фактору шляхи до зупинки війни Росії проти України вкрай звужені і часто мають містити в собі стратегічну альтернативу Китаю для Росії, що навряд чи може влаштувати Україну.🦷 Підписатись на канал

Недовіра союзників до США зростаєОпитування видання POLITICO демонструє суттєву ерозію довіри до Сполучених Штатів як до надійного гаранта безпеки. Якщо раніше американська військова міць сприймалася як безумовний актив, то зараз у ключових європейських столицях дедалі частіше ставлять під сумнів спроможність Вашингтона стримувати потенційних агресорів. Дані соціологічних опитувань у Франції (57%) та Німеччині (50%) вказують на те, що значна частина громадян більше не вірить у страх ворогів перед американським альянсом, а у Великій Британії (39%) показник віри у США як фактор стримування різко впав лише за рік. Це змушує європейських лідерів, які збираються на Мюнхенську конференцію з безпеки, серйозно замислюватися над тим, як відтворити систему колективного захисту без вирішальної ролі Вашингтона.Окрім безпекового аспекту, спостерігається фундаментальний розрив у ціннісному фундаменті, який десятиліттями об'єднував західний світ. Те, що раніше можна було списати на тимчасові труднощі перехідного періоду, лідери союзних держав дедалі частіше характеризують як остаточний розрив відносин. Більшість опитаних у Франції та Німеччині відкрито заявляють, що США більше не поділяють їхні цінності та не виступають захисником демократії — одного з ключових постулатів американської зовнішньої політики. Агресивна риторика, торговельні суперечки та сумнівні геополітичні ініціативи, на кшталт ідеї купівлі Гренландії, лише поглиблюють відчуття відчуженості та ворожості між колишніми найближчими партнерами.Політика адміністрації Трампа сприймається європейськими елітами як відверто антиєвропейська, що змушує союзників шукати стратегічну автономію. Навіть традиційно лояльні партнери, зокрема Канада (57%), констатують наявність глибокої тріщини в міжнародному порядку, яка виходить далеко за межі звичайної зміни політичних циклів. Прем'єр-міністр Канади Марк Карні прямо заявив аудиторії в Давосі, що «ми перебуваємо посеред розриву, а не переходу».«Минулого року громадськість вважала США ненадійним союзником, але критично важливим, який стримує ворогів, незважаючи на свою деяку непередбачуваність» — підсумував керівник опитування.🦷 Підписатись на канал

Європейська безпека купується часом, який оплачується життями українців?Кілька разів обговорював з європейськими аналітиками думки, що продовження війни Росії проти України має конкретний зиск для європейської безпеки, за формулою «поки триває війна в Україні, Європі нема про що хвилюватись». Доходили висновку, що в ЄС точно є такий «клуб». І от наприкінці тижня вийшло інтерв’ю голови Мюнхенської безпекової конференції (MSC)* Вольфгана Ішінгера, впливового німецького дипломата, де він тримається подібних думок. Головні його тези по цій темі з інтерв’ю для Tagesspiegel**:– Стратегічний парадокс «швидкого миру» полягає в тому, що просте припинення вогню без жорстких обмежень на розгортання військ РФ у її західних округах лише розв’яже Кремлю руки для підготовки до нападу на НАТО;– Україна наразі виконує роль «донора часу», оскільки її опір стримує російські армії від агресії проти східного флангу Альянсу, проте будь-яка пауза в бойових діях автоматично перетворює цей захисний бар’єр на зону підготовки до нового удару;– Спроби домовитися з Путіним ігнорують його фундаментальну стратегічну мету — демонтаж архітектури безпеки після 1997-го року та повне витіснення США з Європи, що робить будь-який територіальний компроміс лише проміжним етапом глобального конфлікту;– Ішінгер прямо зазначає, що загроза для Європи зростатиме, якщо будь-яка майбутня угода про припинення вогню не включатиме масивного обмеження військового розгортання в західних військових округах Росії. Без таких обмежень будь-який «простий перемир'я» дозволить Путіну продовжувати нарощувати сили «у повному спокої»;– Критичне вікно вразливості Європи закривається у 2029-му році — це термін, коли РФ відновить свій військовий потенціал; отже, припинення війни без синхронного створення автономної європейської системи оборони залишить ЄС «у меню» агресора;Повне інтерв’ю містить багато цікавих та корисних тейків для європейської безпеки та відносин Європи зі США. Проте фокус на такі кейси потрібен для розуміння настроїв в регіоні, які часто можуть бути прихованими, але беззаперечно важливими для української стратегії. *цьогорічна конференція стартує 13-го лютого.**перша варіація заголовку була «Припинення вогню в Україні посилює загрозу для НАТО», зараз такий: «Як закінчиться війна в Україні – це остаточне питання долі»📌Друзі, якщо вам цікавий контент, реагуйте реакціями на пост та залишайте свою думку в коментарях.🦷 Підписатись на канал