Сігай

Недовіра союзників до США зростаєОпитування видання POLITICO демонструє суттєву ерозію довіри до Сполучених Штатів як до надійного гаранта безпеки. Якщо раніше американська військова міць сприймалася як безумовний актив, то зараз у ключових європейських столицях дедалі частіше ставлять під сумнів спроможність Вашингтона стримувати потенційних агресорів. Дані соціологічних опитувань у Франції (57%) та Німеччині (50%) вказують на те, що значна частина громадян більше не вірить у страх ворогів перед американським альянсом, а у Великій Британії (39%) показник віри у США як фактор стримування різко впав лише за рік. Це змушує європейських лідерів, які збираються на Мюнхенську конференцію з безпеки, серйозно замислюватися над тим, як відтворити систему колективного захисту без вирішальної ролі Вашингтона.Окрім безпекового аспекту, спостерігається фундаментальний розрив у ціннісному фундаменті, який десятиліттями об'єднував західний світ. Те, що раніше можна було списати на тимчасові труднощі перехідного періоду, лідери союзних держав дедалі частіше характеризують як остаточний розрив відносин. Більшість опитаних у Франції та Німеччині відкрито заявляють, що США більше не поділяють їхні цінності та не виступають захисником демократії — одного з ключових постулатів американської зовнішньої політики. Агресивна риторика, торговельні суперечки та сумнівні геополітичні ініціативи, на кшталт ідеї купівлі Гренландії, лише поглиблюють відчуття відчуженості та ворожості між колишніми найближчими партнерами.Політика адміністрації Трампа сприймається європейськими елітами як відверто антиєвропейська, що змушує союзників шукати стратегічну автономію. Навіть традиційно лояльні партнери, зокрема Канада (57%), констатують наявність глибокої тріщини в міжнародному порядку, яка виходить далеко за межі звичайної зміни політичних циклів. Прем'єр-міністр Канади Марк Карні прямо заявив аудиторії в Давосі, що «ми перебуваємо посеред розриву, а не переходу».«Минулого року громадськість вважала США ненадійним союзником, але критично важливим, який стримує ворогів, незважаючи на свою деяку непередбачуваність» — підсумував керівник опитування.🦷 Підписатись на канал

Європейська безпека купується часом, який оплачується життями українців?Кілька разів обговорював з європейськими аналітиками думки, що продовження війни Росії проти України має конкретний зиск для європейської безпеки, за формулою «поки триває війна в Україні, Європі нема про що хвилюватись». Доходили висновку, що в ЄС точно є такий «клуб». І от наприкінці тижня вийшло інтерв’ю голови Мюнхенської безпекової конференції (MSC)* Вольфгана Ішінгера, впливового німецького дипломата, де він тримається подібних думок. Головні його тези по цій темі з інтерв’ю для Tagesspiegel**:– Стратегічний парадокс «швидкого миру» полягає в тому, що просте припинення вогню без жорстких обмежень на розгортання військ РФ у її західних округах лише розв’яже Кремлю руки для підготовки до нападу на НАТО;– Україна наразі виконує роль «донора часу», оскільки її опір стримує російські армії від агресії проти східного флангу Альянсу, проте будь-яка пауза в бойових діях автоматично перетворює цей захисний бар’єр на зону підготовки до нового удару;– Спроби домовитися з Путіним ігнорують його фундаментальну стратегічну мету — демонтаж архітектури безпеки після 1997-го року та повне витіснення США з Європи, що робить будь-який територіальний компроміс лише проміжним етапом глобального конфлікту;– Ішінгер прямо зазначає, що загроза для Європи зростатиме, якщо будь-яка майбутня угода про припинення вогню не включатиме масивного обмеження військового розгортання в західних військових округах Росії. Без таких обмежень будь-який «простий перемир'я» дозволить Путіну продовжувати нарощувати сили «у повному спокої»;– Критичне вікно вразливості Європи закривається у 2029-му році — це термін, коли РФ відновить свій військовий потенціал; отже, припинення війни без синхронного створення автономної європейської системи оборони залишить ЄС «у меню» агресора;Повне інтерв’ю містить багато цікавих та корисних тейків для європейської безпеки та відносин Європи зі США. Проте фокус на такі кейси потрібен для розуміння настроїв в регіоні, які часто можуть бути прихованими, але беззаперечно важливими для української стратегії. *цьогорічна конференція стартує 13-го лютого.**перша варіація заголовку була «Припинення вогню в Україні посилює загрозу для НАТО», зараз такий: «Як закінчиться війна в Україні – це остаточне питання долі»📌Друзі, якщо вам цікавий контент, реагуйте реакціями на пост та залишайте свою думку в коментарях.🦷 Підписатись на канал

Вже за традицією, підготував вам переказ нового випуску «Клімкін пояснює», цього разу про «файли Епштейна»Публікація цих файлів стала не просто черговим медійним скандалом, а ефектом «більярдної кулі», що здатна радикально змінити ландшафт світових еліт. Оприлюднення мільйонів сторінок документів свідчить про системну кризу довіри до традиційних політичних, бізнесових та навіть монархічних кіл, охоплюючи простір від Норвегії до Словаччини. Ця подія маркує початок кінця епохи, коли закриті клуби та конфіденційні зв’язки визначали світовий розвиток протягом останніх десятиліть.Дональд Трамп у цій ситуації виступає в парадоксальній ролі: він одночасно є фігурантом розслідувань і головним бенефіціаром руйнації старих правил. Виконуючи роль своєрідного «термінатора» чинного світового порядку, Трамп намагається конвертувати ерозію довіри до еліт у власну політичну перевагу. Його стратегія спирається на підтримку технологічних еліт та частину республіканців, які прагнуть замінити застарілу американську модель управління більш агресивним і транзакційним підходом.У геополітичному вимірі ми є свідками переходу від класичної доктрини Монро до нової «доктрини Донро», що передбачає жорстку зачистку Західної півкулі від зовнішніх впливів. Потенційне перезавантаження Куби, слідом за подіями у Венесуелі, може стати вирішальним ударом по російській присутності в регіоні, що вибудовувалася ще з часів Карибської кризи. Втрата таких плацдармів означатиме для Кремля фактичне витіснення із західної півкулі та крах багаторічних зусиль з проєкції сили в американському тилу.«Російський слід» у справі Епштейна вказує на існування глибоких конфіденційних каналів маніпуляції, а не просто банального шпигунства. Тисячі зафіксованих контактів свідчать про спроби пов'язати неофіційні інтереси західних та російських еліт в обхід публічних інструментів. Розкриття цих механізмів у найближчі місяці може оголити приховані важелі впливу, які досі використовувалися для прийняття непублічних рішень на міжнародному рівні, що змусить спецслужби та уряди переглянути свої протоколи безпеки.Для України ця турбулентність світових еліт створює екзистенційний виклик, оскільки традиційні орієнтири на конкретні політичні клани у Вашингтоні втрачають актуальність. В умовах, коли Європа може зіткнутися з внутрішнім колапсом через невідповідність своєї еволюційної моделі викликам XXI століття, Києву необхідно диверсифікувати свої стратегічні зв'язки. Подальше виживання держави залежатиме від здатності вчасно розпізнати нових світових гравців та адаптуватися до реальності, де старі правила гри більше не діють**супер важлива історія📌Друзі, якщо вам цікавий контент, реагуйте реакціями на пост та залишайте свою думку в коментарях.🦷 Підписатись на канал

42-й президент США Білл Клінтон та його дружина Гілларі Клінтон погодились свідчити у справі Джеффрі Епштейна перед комітетом Палати представників. Це рішення було прийняте під загрозою звинувачення в неповазі до Конгресу, через те, що спершу подружжя відмовилось від цієї ідеї Свідчення колишнього президента перед законодавчим органом є надзвичайно рідкісним явищем у американській політичній культурі: востаннє такий випадок стався ще 1983-го року з Джеральдом Фордом. Незважаючи на попередні спроби обмежити формат спілкування лише письмовими заявами або коротким інтерв’ю, комітет домігся проведення повноцінних відеозаписів та транскрипції допитів без обмежень у часі, що підкреслює рішучість законодавців у встановленні фактів.Хоча подружжя Клінтонів заперечує будь-яку обізнаність щодо злочинної діяльності Епштейна та стверджує, що припинило контакти з ним понад двадцять років тому, оприлюднені Міністерством юстиції записи та фотографії створюють складне тло для їхньої публічної позиції. Дані про міжнародні перельоти колишнього президента на приватному літаку фінансиста у 2002–2003-хх роках, а також світлини з маєтку Епштейна змушують Клінтонів виправдовуватися за зв’язки, які вони називають частиною благодійної діяльності свого фонду. Клінтони відкрито називають розслідування політичним маневром республіканців, спрямованим на дискредитацію опонентів, і звинувачують голову комітету Джеймса Комера у вибірковості. Зрештою, згода на надання свідчень подається представниками Клінтонів як спроба встановити універсальний стандарт відповідальності, що вказує на прагнення колишньої першої пари США перехопити ініціативу в інформаційному просторі та легітимізувати свою позицію перед лицем публічного розслідування.Тож на нас очікує чергова історична подія американської політики з неочікуванними наслідками у прямому етері.📌Друзі, якщо вам цікавий контент, реагуйте реакціями на пост та залишайте свою думку в коментарях.🦷 Підписатись на канал

Мелоні відсуває Макрона від «керма» ЄвропиThe Telegraph повідомляють, що прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні разом із канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом фактично перебирають на себе роль нового центру ухвалення рішень у Європейському Союзі, витісняючи з неї президента Франції Емманюеля Макрона. Підписання італо-німецького партнерського пакту в Римі символізує зсув балансу сил у ЄС у бік більш консервативного курсу.Традиційна франко-німецька вісь десятиліттями вважалася «двигуном» європейської політики, однак нині Париж виглядає дедалі менш надійним партнером. Макрон наближається до завершення свого останнього президентського терміну, Франція стикається з політичною нестабільністю, боргами та слабким економічним зростанням. На цьому тлі Берлін шукає нових союзників — і знаходить їх у Римі.Мелоні, яку три роки тому сприймали як євроскептичну популістку з «постфашистським» минулим, на практиці проявила себе як прагматична та проєвропейська лідерка. За її керівництва Італія стабілізувала фінанси, зміцнила позиції в ЄС і стала для Німеччини передбачуваним партнером у питаннях оборони, міграції та торгівлі. У Берліні дедалі частіше говорять про «новий центр тяжіння» всередині Союзу.Спільні позиції Мелоні та Мерца охоплюють жорсткіший підхід до нелегальної міграції, скорочення бюрократії ЄС, перегляд кліматичних регуляцій без шкоди для економіки та збереження тісних трансатлантичних зв’язків зі США. На відміну від Макрона, вони обирають стриманість і переговори навіть у конфліктах із Вашингтоном.Хоча Париж наполягає, що франко-німецьке партнерство залишається ключовим, дедалі очевидніше: у Європі формується нова вісь Берлін — Рим, яка може надовго змінити архітектуру влади в ЄС.The Voicer | Підтримати

«Do Not Invite» – нова кличка Тулсі Габбард Ситуація навколо операції з усунення Ніколаса Мадуро висвітлила глибокий розкол усередині архітектури національної безпеки США, де Директор національної розвідки (DNI) фактично перетворився на ізольовану фігуру. Поки вище керівництво країни, включаючи держсекретаря Марко Рубіо та директора ЦРУ Джона Реткліффа, координувало дії в Ситуаційній кімнаті, Тулсі Габбард перебувала на Гаваях, залишаючись повністю відстороненою від планування. Таке ігнорування ключової посадової особи свідчить про системну кризу довіри: у Білому домі Габбард сприймають не як стратегічного партнера, а як перешкоду*, що підтверджується іронічним прізвиськом «Do Not Invite» («Не запрошувати»), яке закріпилося за нею серед апаратників. Її попередня риторика про те, що втручання у справи Венесуели принесе лише руйнування, прямо суперечила реальному перебігу операції, яка призвела до мінімальних втрат серед цивільних.Ця внутрішня ізоляція є наслідком тривалої ідеологічної десинхронізації Габбард із зовнішньополітичним курсом адміністрації та її союзників. У контексті міжнародних відносин позиція Директора розвідки має бути монолітною з вектором президента, проте Габбард неодноразово демонструвала прихильність до наративів опонентів США. Вона публічно критикувала зусилля Японії з посилення обороноздатності, фактично повторюючи тези Пекіна, хоча адміністрація Трампа активно підтримувала Токіо в цьому питанні. Аналогічна ситуація спостерігалася щодо Ірану та Росії: самовільні заяви Габбард про загрозу ядерної війни та її багаторічна апологетика дій Володимира Путіна зробили її токсичною фігурою для американського істеблішменту, що призвело до її усунення від обговорення військових сценаріїв.Наслідки такого розколу виходять далеко за межі Вашингтона, ставлячи під загрозу цілісність розвідувальних альянсів, зокрема мережі «П’яти очей» (Five Eyes). Коли ключові партнери, як-от Велика Британія, висловлюють занепокоєння щодо надійності очільника американської розвідки через її симпатії до Кремля, це підриває фундамент колективної безпеки. Ситуація загострилася після того, як Габбард видала директиву, що обмежила союзникам доступ до даних щодо російсько-українських переговорів. У часи, коли відносини США з НАТО та іншими партнерами й так перебувають під тиском через суперечливі заяви щодо Гренландії чи оборонних витрат, неспроможність DNI завоювати довіру власної адміністрації та міжнародних колег стає серйозним обвинувальним вироком її професійній придатності.*на що і сподівався адмін у часи формування кабінету Трампа і, відповідно, її призначення. Якщо подобаються регулярніші публікації, не забувайте лишати свої реакції.🦷 Підписатись на канал

Щодо Гренландії, Трамп налаштований серйозно. Так само, як і Європа. Чи постраждає Україна? Для України історія з апетитами США щодо Гренландії складна. Очевидний аспект – міжнародне право, яке є базою підтримки України у її боротьбі проти російської агресії, яка також почалась з бажання Путіна контролювати «великий нерухомий авіаносець», але в Чорному морі. Паралелі між цими амбіціями Путіна і Трампа, так само, очевидні, але справедливості заради, поки що, різняться в методах реалізації. Якщо Путін безпосередньо вторгся в Україну та зруйнував міжнародне право в Європі, то адміністрація США все ще шукає варіанти передачі контролю над островом, і європейські лідери готові до різних обговорень з цієї теми, в намагання зберегти власні червоні лінії. Лютневі тарифи, які анонсував Трамп, проти країни, що непохитно підтримали суверенітет Данії над островом, та навіть спорядили офіцерські делегації, додають радикальних фарб. США готові до ескалації розуміючи, що простір Європи для маневрів безпрецедентно звужений. Європейцям вкрай потрібна американська безпекова парасолька, і у Вашингтоні впевнені, що європейські члени НАТО не готові від неї відмовитись. Та і самі голоси в Європі, що закликають до блокади американських баз на континенті, виглядають комічними, враховуючи титанічні зусилля, що європейські політики витратили на лобіювання американської присутності. Безпосередньо тарифи Трампа не несуть загрози для України, але ескалаційна спіраль може дійти до натівського PURL*. Хоч логіку цієї ідеї запропонував особисто Дональд Трамп, її реалізація в разі конфронтації всередині НАТО може стати під сумнів, і європейським лідерам прийдеться шукати час для швидкої реакції та втілення мрій Макрона щодо купівлі європейської зброї для України за європейські гроші, на діях, а не на словах. І головне, швидко знайти для цього консенсус всередині ЄС, та згоди країн, що підтримують ініціативу. Спекуляції щодо PURL, відповідно, можуть початись з обох боків, бо в ЄС не перший день наростає невдоволення, що європейські гроші йдуть на купівлю неєвропейської зброї. Позитивно, що україно-американський трек живий та продовжує рух, а в США, крім делегації, маємо проактивного посла, що має доступ в багато кабінетів. І загалом, будемо сподіватись, що американські та європейські дипломати зможуть винайти геополітичний велосипед, який дозволить уникнути подальшої ескалації та обійти ризики для PURL. В сухому залишку, посилення безпеки та присутності сил НАТО в Арктиці вигідно і США, і Європі, і навіть Україні, бо це проблеми для Путіна, але це посилення не має відбутись будь-якою ціною. *«Prioritized Ukraine Requirements List», або ж «список пріоритетних вимог для України» – спільна ініціатива США та Альянсу, яка дозволяє країнам-членам спільно фінансувати закупівлю пріоритетного американського озброєння для ЗСУ зі складів США.🦷 Підписатись на канал

Венесуела — точка зламуТезово зібрав для вас думки пана Клімкіна про кейс Венесуели та як це впливає на Росію з випуску «Клімкін пояснює». Операція Сполучених Штатів у Венесуелі на початку 2026-го року стала не просто локальним військовим успіхом, а фундаментальним психологічним розломом, що продемонстрував прірву між можливостями Вашингтона та Москви. Поки Кремль намагався вибудувати імідж глобального гравця через інформаційні операції, американські спецслужби провели філігранну акцію, яка змусила навіть лояльні до Росії сегменти світової спільноти засумніватися в реальній силі РФ. Це повернення до оновленої доктрини Монро, де Західна півкуля безапеляційно визнається зоною американського впливу, завдає болючого удару по амбіціях Росії, яка роками інвестувала мільярди доларів у венесуельський режим як у свій ключовий форпост у Латинській Америці:Геополітична карта 2026-го року фіксує поступовий дрейф Росії від статусу глобальної потуги до рівня великої регіональної держави. Втрата стабільних позицій у Сирії, фрагментарне витіснення із Сахелю та Лівії, а тепер і крах венесуельського проєкту свідчать про системну неспроможність Кремля утримувати свої закордонні активи. На тлі того, як Центральна Азія дедалі більше інтегрується в орбіту Китаю, Росія опиняється в ситуації, коли її глобальний статус не просто оспорюється, а де-факто припиняє існування, залишаючи на світовій арені лише два справжніх полюси сили — США та КНР.Економічний вимір венесуельської кризи створює екзистенційну загрозу для російського бюджету через контроль над енергетичними потоками. Важка нафта Венесуели в перспективі здатна повністю замінити російські експортні суміші на американських нафтопереробних заводах, що позбавляє Москву одного з небагатьох важелів впливу. Стратегія адміністрації Трампа спрямована на утримання низьких цін на енергоносії, що в поєднанні з лідерством США в експорті скрапленого газу ламає економічну модель РФ, яка тримається на нафтових надходах. Контроль за цінами стає для Вашингтона ефективнішою зброєю, ніж будь-які класичні дипломатичні інструменти.На тлі консолідації американського впливу Європа демонструє ознаки технологічної та економічної деградації, поступово втрачаючи статус рівноправного партнера США. Стара модель «квазісоціалізму» та високого добробуту більше не витримує конкуренції з динамічними технологічними полюсами у Вашингтоні та Пекіні. Внутрішня політична фрагментація у Франції та Німеччині, а також посилення правого флангу в ЄС створюють умови, за яких Європа ризикує перетворитися на об’єкт американської сфери впливу, не маючи ресурсів для самостійної гри. Трамп цілеспрямовано використовує цей занепад, віддаючи перевагу роботі з конкретними правими лідерами замість традиційних європейських структур.У цій новій системі координат Україна має трансформувати свою роль, ставши для Вашингтона не отримувачем допомоги, а стратегічним активом і важелем тиску на Росію. Адміністрація Трампа орієнтована на транзакційну політику, де Україна важлива насамперед як показник американської сили та особистого успіху президента. Завдання Києва — переконати Білий дім у своїй унікальній вартості для європейської безпеки, оскільки без українського фактору американський вплив на континенті буде неповним. Україна сьогодні — це «козирна карта» в грі Трампа, і її ефективне розігрування залежить від здатності пояснити Вашингтону, що без Києва стабільна модель стримування Росії неможлива.Якщо подобається такий формат публікацій, не забувайте лишати реакції. І бажано, ввімкнути Сповіщення на каналі, щоб не пропускати нові. І, звісно, йдіть дивіться повний випуск «Клімкін пояснює», бо це неповна вижимка з випуску: https://youtu.be/P1Ukcl69MKg🦷 Підписатись на канал

США завжди залишаються СШАПерша картинка — її репостнув Гегсет у X — символізує політику Трампа в Західній півкулі.Друга картинка — «Велика ломака в Карибському морі», карикатура на політику Теодора Рузвельта.Думаю, наступні події в Західній півкулі будуть драйвовими. Адміністрація Трампа спробує трансформувати Венесуелу на свій лад та інспіруватиме активні дії щодо інших країн (Куба, Колумбія, Нікарагуа, можливо — Мексика). На щастя для нас, така активна політика адміністрації підвищує політичну вагу Марко Рубіо — як в оточенні Дональда Трампа, так і в Республіканській партії загалом, у різних її таборах: від MAGA та «нових правих» до традиційних неоконсерваторів. Фактично всі ці групи підтримали зухвалу американську операцію із захоплення Мадуро. Цікаво, що в попередній адміністрації Трампа сенатора Рубіо називали «державним секретарем США з питань Латинської Америки». Тепер він виступає у повноправному амплуа головного діяча та стратега в цьому регіоні.Заглядаючи далеко наперед, Рубіо має унікальну можливість об’єднати навколо себе широку коаліцію всередині розпорошеної Республіканської партії напередодні виборів 2028 року. До того ж він є вихідцем з іспаномовної родини кубінських мігрантів і володіє іспанською мовою, якою в США сьогодні розмовляють близько 40–50 мільйонів осіб, що становить приблизно 12–14% населення і робить її другою за поширеністю мовою після англійської. Найцікавіше те, що більшість іспаномовних американців негативно ставляться до урядів своїх батьківщин, які вони були змушені залишити через дії таких, зазвичай соціалістичних і корумпованих, режимів.Сценарій, за якого Марко Рубіо отримує більший вплив в адміністрації Трампа та в усій Республіканській партії, а згодом — номінацію від республіканців на президентські вибори, є хорошим для України. Його погляди найбільш адаптовані до розуміння українських інтересів у всьому паноптикумі американської політики.Щодо Гренландії, очевидно, що адміністрація Трампа налаштована більш ніж серйозно щодо отримання контролю над островом, який має колосальне значення для американської системи безпеки. Тиск на Данію та європейських союзників США буде суттєвим, аби досягти угоди, яка значно розширить військову та економічну присутність США на найбільшому острові планети. Але, на жаль чи на щастя, Данії доведеться погодитися на подібну угоду, адже Європа може існувати лише в реальності, де США гарантують її безпеку. Відмовитися від, напівреалістичних, гарантій безпеки Європа не готова — і минулий рік це відчутно продемонстрував.🦷 Підписатись на канал

Павло Клімкін:В РФ три групи проблем через операцію США у Венесуелі. І поки що рішення не проглядаються - навпаки все буде складніше. Тому ця операція для нас тільки в плюс.Перша група політична або статусна. СРСР, а потім РФ будували свою присутність в Латинській Америці з 50-х років минулого століття і є всі передумови, що зусилля будуть змарновані, цю сторінку є шанс перегорнути. Після втрати Сирії це означатиме майже втрату статусу глобального гравця та її зміну на регіональний і це прямий результат російської агресії. Друга група - іміджева. Пропаганда пропагандою, але дурних у світі немає. Майже всі проводитимуть паралелі між ефективними та ефектними діями США та "російською СВО". Та й нещодавна стратегічна угода між РФ та Венесуелою показує, чого реально варта російська підтримка. Третя , і насправді головна - енергетична. Маючи добру взаємодії із Саудівською Аравією та контроль над нафтовими ресурсами Венесуели, США отримають карт-бланш на контроль за цінами на нафту та її потоками. Тобто ті самі "карти", про які любить говорити Трамп. Питання лише в тому, як Трамп іх захоче розіграти. Мова їде не тільки про нас. Якщо взагаді захоче, може потримати в рукаві. Є над чим працювати. 🦷 Підписатись на канал