Telegram statistics channel - @culture_war_ukraine

"Стилет і стилос" запускає серію українського нонфіку. Першою книжкою буде книжка літературознавиці Ольги Петренко-Цеунової про сюжети в українські літературі. Мені якраз треба, бо ми на сенсівському клубі періодично читаємо класику - ця книжка допоможе обговорювати її глибше. Книжка називається "Шляхетна традиція: наскрізні сюжети української культури". Вона поділена на 6 частин:- Мілітарна традиція;- Середньовіччя;- Ранній модерн: коріння нашої самобутності;- Довге ХIХ століття: традиція гідності;- ХХ століття: традиція спротиву й компромісів;- Традиція творення; - Простір крізь час. За формою це збірка есеїв про українську культуру: - чи мали ми добу лицарства; - яким був ветеранський досвід українських класиків; - як виглядав жіночий лик доби бароко; - що таке гідність у культурі: від елітарності до інклюзії; - як формується літературний канон; - як виглядають наші ментальні мапи.І ось тут ще можна почитати передмову до цієї книжки. Ольга Петренко-Цеунова — літературознавиця, викладачка Києво-Могилянської академії та журналістка. Буде дуже цікаво і корисно! Передзамовляйте на сайті видавництва. пост #направахреклами

«Був сценаристом, писав сценарії для серіалів, у тому числі разом із дружиною створювали проєкти для інших країн. Тепер змінив перо на пульт керування БПЛА», — розповідає аеророзвідник із позивним Єнот.Ще до мобілізації чоловік пройшов курси з керування дронами. Уже тоді розумів, що це стане важливою складовою війни:«Одразу хотів потрапити в аеророзвідку, мені це було дуже цікаво. Дякую, що командир посприяв моєму бажанню та допоміг займатися тим, до чого є хист. Звичайно, бойові завдання дуже відрізняються від навчання, особливо цивільного, але з часом навчилися».Спочатку працював зі звичайним «Мавіком», тепер уже керує маленьким літаком:«Були й невеликі дрони, після цього я встиг політати на «Лелеці», а зараз — на FlyEye. Довго можемо тримати картинку та показувати те, що інші фізично не здатні. Зараз у нашій зоні відповідальності здебільшого піхота, однак завдяки FlyEye бачимо її ще задовго до позицій наших підрозділів».Свою творчу натуру чоловік реалізовує і в армії. Ще до початку повномасштабного вторгнення він почав писати книгу про деокупований Донбас. Для нього це особливо важливо, адже Єнот із Луганщини:«Дописував книгу вже безпосередньо в бойових умовах. Здебільшого з телефону. Усе вдалося: мою книгу видали, і навіть нещодавно я отримав премію “Своя полиця”».Після закінчення війни чоловік планує повернутися до цивільної діяльності та якомога більше часу проводити з родиною:«Вважаю, що мій стиль зміниться, враховуючи досвід аеророзвідника. Але насамперед — думки про незалежну й територіально цілісну Україну, а вже потім ми знімемо не один серіал та напишемо не одну книгу про це».

Як думаю ви знаєте, то з 2022 року я в Силах оборони України. Влітку цього року я змінив підрозділ і знедавна я військовослужбовець 13 БрОП НГУ Хартія, а саме підрозділу Sky Monsters. Близькість до Харкова відкриває деякі можливості. Однією з них - стала можливість вести етери на Радіо Накипіло. І тепер в сітці програм є підкаст «Згідно-Відповідно», де я розмовляю з іншими військовими і ветеранами про різне. Про те як вони потрапили до СОУ, ким вони були до війни, що взагалі їм подобається і чого вони хочуть. За більше ніж роки моєї участі у війні, я зрозумів, що для багатьох людей військові відчуваються, як єдиний організм, іноді я би навіть сказав - маса. Але це завжди індивідуальності. Різні, абсолютно різні, але індивідуальності. І хочу щоб ви чули їх, їхні історії, дізнавались хто ж стоїть на обороні нашої держави, на обороні Харківщини. Наразі вийшов перший випуск, де місцями я нервую, плутаю слова, але далі буде все краще і краще. Тому - слухайте Радіо Накипіло, підтримуйте Sky Monsters, підтримуйте Хартію і Сили оборони України загалом. Всіх обійняв 🫶

Видавництво "Мрієлов" готує нонфік про фантастів на війні. Це буде сучасний український погляд.Очікується в жовтні.470 грн.Фантасти на війні. Дж. Р. Р. Толкін, Дж. Орвелл і Дж. К. Роулінг на російсько-українському фронтіЧи доречно порівнювати росіян з орками, а НАТО — з Міністерством Магії, яке недооцінило можливість повернення Волдеморта?Толкін, Орвелл, Роулінг — здається, усі ми читали їхні твори. Ми всі захоплювались їхніми світами… Але чи помітили головне? Чи зрозуміли ми, що насправді вони хотіли сказати? Які застереження сховали у своїх історіях? І чи вивчили ми цей урок?А тепер уявіть: ці автори раптово опиняються на російсько-українському фронті.Чи впізнають вони в сучасній війні відлуння тих помилок, про які попереджали?У цій розповіді ми підемо дорогами Донбасу, де замість драконів — танки, а замість темних лордів — кремлівські диктатори, — і спробуємо відшукати заховані сенси та невивчені уроки.Можливо, фентезі — це дещо більше, ніж просто казки. Ознайомчий уривок є на сайті.

Одна з кращих книг для військових і цивільних - Одного разу воїн - воїн назавжди»Повернення до життя після бойових дій - це ще одна бойова задача. І військовим треба заново вчитись жити.Я перечитую зараз цю книгу і знов хочу її порадити.Військовий в зоні бойових дій міняється. Змінюються його реакції, його погляди.І з цим тепер треба жити.Але багато хто не чує себе і не розуміє до кінця.Про це одна з ключових думок книги - що повернення до цивільного життя це задача, і їй також варто вчитись.✅ Вона про навички✅ Вона про нове життя✅ Про нову надіюЦю книгу неможливо читати як цікаву історію.Вона скоріше про протокол LANDNAV, який допомагає повернутись до життя.Автор - військовий психіатр, полковник армії США, дуже професійно і цікаво про нього розказує! Я щиро раджу.Її можна як дарувати військовим, так і родичам військовослужбовців.Бо ця книга про те, з чим точно зіткнеться кожен з нас.І від кожного з нас залежить відновлення ветеранів.Тому я наголошував, наголошую і буду далі наголошувати на тому, що всім нам треба вчитись взаємодіяти з ветеранами і допомагати їм у їх відновленні.І ця книга - ще одна не просто цеглинка, а прям одна з плит фундаменту для цієї мети.Мені сподобалась. Я часто дарую її військовим. І щиро раджу.А ви читаєте книги про військових і війну? Бо зараз бачу таку тенденцію, що багато хто перестає читати і не хоче, хоча це зараз особливо потрібно. @BagnenkoText

*статусскільки цієї пісніще протримає ритмзвістки із закуліссякруками догоризапахам пісно й тіснопорох або полиняк би себе не з'їстиза привілей живихяк би без перефразівзблиснув замиготівбо найсвітліші гаснутьстершись аж до ґнотівбо найміцніші з м'ясомрвуться об нерв навпілскільки ще згіркне часупісне тобі на співскільки ще чорній п'явцівиснути на ножіневідворотний статусвічно не в мережіперехрестити пальцівкутатись де лежишсни найтепліші снятьсяв мокрому бліндажіскільки ще слів повернешвижмеш з чужих порадскільки ще буде смертіспівано невпопадзнаючи що напевножеребу - клятий фарт -акомпонують впертовідзвуки канонаднадто тепер коли вжевтома ущерть й дотлажодна з відмазок книжнихякось не прирослаправило тих хто виживвикресати теплащоб не клювати ближніхнадто як не зі злабо поки ритм скрегоченігтями об металперерахую мовчкивсіх що запам'ятавщоб зцентрувати точністьтих незручних питаньяких собі ув очізнов перефразив самП.С.Один із останніх віршів тут. Скоро видалятиму і канал, і телеграм.

♟️🔥🗝РАНО ЧИ ПІЗНО, А ВСІ БУДЕМО У СТРИЮ!Творчість Генріха Бьолля славиться зневагою до війни. Його герої є звичайними громадянами, які хочуть вижити. Бьолль майстерно описує людські трагедії на фоні кривавого плину війни.Повість «Потяг прийшов вчасно» розповідає історію молодого бійця Вермахту – Андреаса, який сідає у потяг, що вирушає на Східний фронт. В його голові закрадається думка, що він скоро помре. І чомусь саме між Львовом та Коломиєю. Направду, це і є центральною ідеєю твору. Усі роздуми Андреаса пов’язані саме зі словом «скоро» - скоро загине. Він поволі згадує своє життя. Шкодує скільки всього ще не встиг зробити за життя. У вагоні знайомиться з такими ж фронтовиками, з якими розважається. Особливо у Львові. Розвіялись тамтешнім рестораціям. Навідались і в бордель.Андреас цілу ніч виливав душу дівчині. А вона йому у відповідь. Там він вирішив, що смерть його настигне саме у Стрию. Дорога до Стрию в Андреаса асоціювалась зі смертю.Направду, твір цікавий, глибокий. Бьолль вміло розкриває турботи та переживання Андреаса з усіх боків. Як і складну долю його випадкових подорожніх. Дану повість варто прочитати, щоб побачити зовсім інший бік війни. Без романтизації та глорифікації. А з того іншого боку лише кров, бруд і смерть. Про самі бої там, практично, ні слова. Це ми пізнаємо через роздуми, внутрішню тривогу Андреаса.Правда, у самій повісті мені дечого бракувало.Мені бракувало покути Андреаса. Всю дорогу він шкодуватиме себе та власну долю. Проклинатиме на свій манір безглуздість війни. Проте не обмовиться хто, власне, почав війну. У свідомості Андреаса війна логічно звідкись винирнула і з цим годі було щось вдіяти. Немов, німецький народ є не учасником, а лише безмовним, безправним споглядачем війни.Можливо Андреас не знав про злочини німців, скоєні на Східному фронті? Можливо. А втім, він повсякчас дорогою молився за євреїв. За галицьких євреїв і окремо за євреїв Львова, Коломиї, Чернівців, а згодом і Стрия. Значить Андреас мав щось таки знати. Тому й про інші злочини мав щось, принаймні, чути. Проте Андреас волів шкодувати себе, власну долю, а не шукати винуватих, хоча б у самому собі.Ось ця безвільність Андреаса дуже контрастувала із ідеєю повісті. Напевне, щодо цього у Бьолля був якийсь задум чи пояснення, проте я, на жаль, не осягнув цього.Генріха Бьолля українською перекладено мало.Принаймні, я бачив не багато і «Потяг прийшов вчасно» серед них не було. Проте у наш час творчість Генріха Бьолля знову стає актуальною. Зараз ми мали б значно краще розуміти його, аніж раніше. Тепер війна, як і все жахіття пов’язане з нею, не є для нас чимось книжним. На жаль, війна стала таким небажаним пейзажом одразу за нашим вікном. Тепер біль Генріха Бьолля і наш біль. Для когось частково, для когось повністю.#на_марші #Олександр_Акуленко#zaliznyitato

🔔 21 серпня о 16.00 у Хлібні Національного заповідника "Софія Київська" відбудеться відкриття виставки художника-монументаліста Сергія Герасименка "Образи відроджені з попелу".Війна спалює цінності, руйнує домівки, ламає життя. Але з попелу завжди народжується нове. Ця виставка – про силу мистецтва, яке здатне перетворити знаряддя смерті на символи життя, відчаю – на віру, руїну – на духовну твердиню.У центрі експозиції – військові ікони Сергія Герасименка (позивний Художник) – воїна й майстра, що пише святі образи на уламках війни: дошках, які пережили обстріли, та фрагментах снарядів С-300, що «не долетіли» до місця його дислокації. Кожен матеріал має власну історію, а кожен лик – свій незламний погляд. Ці ікони нагадують археологічні відкриття — наче віднайдені у пісках часу фрагменти Фаюмських портретів. У них — стримана, канонічна суворість і водночас глибока емоційна потуга, що змушує навіть нерелігійну людину замислитись і відчути присутність вищого.Сакральні образи — Ісус Христос, Пресвята Богородиця-Покрова, Архистратиг Михаїл, Микола Чудотворець та інші святі — уособлюють тисячолітню українську традицію захисту та духовного опертя. Від княжих дружин і запорозьких куренів до сьогоднішніх захисників — ці лики йдуть поруч із воїнами, надихаючи, оберігаючи, вселяючи надію.Поруч із іконами представлена серія «Апокаліпсис» — експресивні полотна, в яких автор осмислює катастрофу війни, її кінець і можливе відродження. Це не лише метафора біблійного пророцтва, а й художнє бачення сучасних реалій: світ, який балансує між знищенням і відродженням.Третій розділ виставки — «Дрова для пекла». Це роботи, створені на підручних матеріалах війни, де черепи, наче обвуглені рештки з поля бою, стають символами знищеної агресії. У цих образах є і гнів, і глузування над злом, і очищення вогнем. Це мистецтво, яке не приховує темряви, але перетворює її на світло — через усвідомлення, пам’ять і мистецьке переосмислення.Усі три частини виставки з’єднані спільною ідеєю: мистецтво здатне повернути сенс там, де панує хаос; воскресити духовні образи з руїн і попелу; дати форму тому, що неможливо описати словами.Сергій Герасименко — художник-монументаліст, іконописець, учасник бойових дій, що з першого дня повномасштабної війни став до лав ТРО Києва.

♣️🗝♟️⚔️🔥І навіть якщо у вас нема дітей, вам все одно варто придбати цю книгу. Адже в ній — рафінований ідеалізм та широта нематеріальних сенсів, які рано чи пізно спричинять появу у вашому житті дітей. Бо вони — продовження роду, себто Nації та запорука осенсовленого життя. Під палітуркою життєва історія Да Вінчі, Героя України — Дмитра Коцюбайла, мого друга, побратима, командира та морального авторитета. Команда видавництва не випадково обрала постать Дмитра, адже діти сьогодення потребують позитивних прикладів для наслідування. А точніше — істинних Героїв, а не клоунів і клоунесс, які спекулюють на його імені.Втім головним мотиваційним пріоритетом для авторки та видавничої секти Zaliznogo Tata був намір дедалі надійніше зацементувати пам'ять про Героя — Дмитра Коцюбайла. Уклінна дяка талановитій дитячій письменниці Анастасії Єрмолаєвій та головній диригентці і керманичу видавництва ZT — Ірині Голуб. P.S. даруйте, але в книзі ви нічого не знайдете про дорогі годинники, шмотки і реклама ювелірної продукції там також відсутня. Цей брухт лишиться для історії антиприкладу "вовків gucci", натомість у актуальному виданні місце біжутерії і бидло-гламуру посіли 44 правила життя українського націоналіста, що були складені 1934-1936 рр. Зеноном Коссаком та Дмитром Мироном-Орликом. Життєвий шлях Дмитра Коцюбайла та 44 правила ОУН-івця — база світоглядної навігації для українських дітей. Слава Nації.Вічна Слава легенді Добровольчого руху, командиру Да Вінчі!P.P.S. книгою можна розжитися на нашому сайті https://zalizniytato.org.ua/

Знаєте що можу сказати - якщо Артур Дронь продовжить писати прозу (а особливо - якщо це буде художка) - за кілька років матимемо ще одного провідного українського письменника. Бо це дуже талановито! Несподівано вже й дочитала його книжку, яка тільки вчора приїхала. Планувала подивитися перший розділ і відкласти до психологічно легших часів, але це неможливо було відкласти. "Гемінґвей нічого не знає" - це збірка есеїв й коротких нарисів, здебільшого про бойовий досвід Артура. Він добровільно мобілізувався в 21, пройшов важкі бої на передовій, втрачав побратимів, багато разів дивом лишався живим (про все це є в книжці). І ось лише нещодавно, після трьох+ років у війську, після важкого поранення демобілізувався. Тобто призовного віку ще не досягнув, а вже має інвалідність через бої ( Лейтмотивом цих 160 сторінок стала загибель його побратима. Бойовий медик, Док, який відчувався майже батьком, наставником: історія його гибелі кілька разів повторюється і повторюється в книжці, іншими словами та з іншими деталями. Бо очевидно досі стоїть перед очима у автора і постійно прокручується в пам'яті. Це можна було б назвати вдалим художнім прийомом, якби рука підіймалася це взагалі називати художнім прийомом. Тут є дуже ніжні стосунки з мамою і оце відчуття ще юного, але вже дорослого, більш того - вже втомленого сина, якому треба їхати в саме пекло. Тут є кохана, до якої понад усе хочеться повернутися. І дуже багато роздумів про смерть, бо вона кілька разів була дуже близько. У грудні 2022-го на бойовому чергуванні в Серебрянському лісі я сам обрав, де стоятиму на посту. І сказав, що мене не потрібно міняти до вечора. Але Слава прийшов через дві години і відправив мене зробити чай, а він тим часом підмінить. Через сорок хвилин руский снаряд прилетів під дерево в чотирьох метрах від бліндажа, осколки влучили просто в місце, де мав стояти на посту я, а стояв Батум. Заступив на мій пост, прийняв мої осколки, ліг в мою яму. В книжці багато роздумів про віру й бога, бо для Артура це важлива частина життя. Я максимально не релігійна і здебільшого не люблю цю тему, але тут читалося добре. Бо це роздуми людини, яка (хоч і вірить), але дивиться на це критично. І шукає відповідь на відоме питання: як бог мій оце все допустити, якщо він існує? Бог створив нас і демобілізувався, залишивши самих без підготовки і бойового досвіду. або ось: Мабуть, Ромчику Бог уже все пояснив. Може, вибачився. Може, просто обійняв. Або таке, що відгукнулося: Ми, християни, також віримо, що сам Бог одного дня втілився. Воплотився. Щоб пережити біль від порізу пальця, ситість після вечері, напад нестримного сміху, сльози скорботи, нудоту, потребу сходити в туалет, тепло від сліду маминого поцілунку на чолі. Але також: бути зрадженим, відчували на обличчі чужу слину після плювка, терпіти побої, стікати кров'ю, померти. Щоб ми у своїх клопотах і випробовуваннях не могли дорікнути Богові, ніби він не знає, як нам важко. Бог взяв і все це пережив також. Він точно знає, як нам. Пунктиром і пошепки: я би прибрала з цієї книжки буквально три есея, які стилістично з неї випадають, і які були написані для інших цілей та інших проєктів. В них трохи очевидні й трохи наївні роздуми про суспільство, схожі на Фейсбучні пости. Без цього книжка б тільки виграла. Але загалом у мене не підіймається рука щось тут ще критикувати, бо це прекрасна й щемка книжка - причому, потужна не лише через тему, а й добре написана на художньому рівні. Максимально не хочеться порівнювати з "Грою в перевдягання" Чеха, але таки дозволю собі це сказати: якщо імпонує Чех, купіть і цю книжку. Хочеться, щоб її сприйняли так само гучно, вона того варта. #непозбувний_відгук