Telegram statistics channel - @culture_war_ukraine

Коли несеш службу на війні тривалий час, звичне поняття мотивації розмивається, і ти очікуєш якісь потужні, яскраві символічні моменти, які нагадують тобі, за що воюєш.Я хотів би розказати про два з таких.Під час моєї служби у розвідувальному підрозділі морської піхоти, впродовж 7 місяців нашим основним робочим напрямком був тільки-но звільнений Кремінський ліс. Неймовірним здавалося відчуття, коли входиш в нещодавно окупований населений пункт, який був покинутий майже без бою, і не сильно постраждав від російських військ. На в'їзді в одне з таких сіл стояв будиночок, в якому жила дівчина з бабусею. Дівчині було щось десь років 9 або 10. Вона обладнала маленький "блокпост", і впродовж дня "чергувала" на ньому, зустрічаючи кожен військовий автомобіль, даруючи подарунки, розмахуючи маленьким прапорцем, підстрибуючи і вітаючи нас кожен раз. Оцей чистий, невинний, щирий прояв дитячої емоції намертво врізався у пам'ять, зачепив до сліз. Це стало квінтесенцією того, що є "моя Україна", за яку я не роздумуючи пішов воювати 24.02.2022.Друга історія вже пов'язана з культурним проектом "Метаромантика", засновником якого я є. Основною функцією проекту є зібрання найбільш якісної ветеранської художньої творчості, в якій ми бачимо новий творчий напрямок української культури. В особисті повідомлення проекту скинули аркуш А4, на якому вручну був виписаний вірш мого близького друга та побратима, "Данте", який він писав на позиціях. Вірш виписала дівчина-пластунка, перебуваючи у літньому таборі. Так я відчув, що однаково вартісні мої здобутки як бойові, що фізично оберігають діточок, які ще можуть щиро радіти і вітати військових, розмахуючи українським прапорцем, так і культурні, що дозволяють зберегти пам'ять про ці часи не тільки у формі втрат та жалю, а і у вічних, прекрасних речах. А не існує кращого визнання, ніж приємні спогади у юнацькому віці.📍Інстаграм ФалькоЕПІЗОДИ ВІЙНИ

Я знаю, що ви любите Артура Дроня (хто ж його не любить?). Так от, приходьте найближчої середи, 19 листопада, на благодійний літературний вечір в Києві, де він буде читати свої вірші. Подія приурочена до Всесвітнього Дня Дитини. Там буде: 1) Показ вистави «Найголовніша спеція життя» на основі книг Артура Дроня (збірки «Тут були ми») та Андрія Гудими (збірки «69 спецій для серця»). Це вистава учнів школи №91 зі Львова;2) Поетичні читання, на яких виступить сам Артур Дронь, разом із випускниками поетичної лабораторії фонду «Голоси дітей» — Марією Баржанською, Марією Костерою, Катериною Скороход та Марією Ахметхановою.3) Дискусія за участі Артура Дроня і засновників фонду «Голоси дітей» Олени Розвадовської та Азада Сафарова — про дитинство під час війни і захист прав дітей.Усе це буде в трояндовій залі театру ім. Франка (пл. І. Франка, 3).Вхід - за донейт від 200 грн на подарунки до зимових свят для дітей, що постраждали від війни. Це спільний збір Артура Дроня, БФ «Голоси дітей», платформи Audiostories, ІТ-компанії InVerita та «Видавництва Старого Лева» .Ось форма для реєстраціїЛінк на банку для донейтів Київ, 19 листопада о 18:30, приходьте, буде дуже тепло 😊 пост #направахреклами

11 листопада у Європі традиційно вшановують памʼять полеглих у Першій світовій війні. Дехто називає її останньою війною, де ще мали місце доблесть та лицарство, а хтось — першим провісником технологічного кошмару, по суті, конвеєру з виробництва смерті, яким є кожна війна сьогодні. Край та Метаромантика підбірку фільмів, які відображають епохальний зміст цієї події, що дійсно поділила історію Європи на до та після.--- 👁 1917 (2019), реж. Сем МендесКіно-поема, що демонструє нерозривність особистого шляху від історичного виміру. Кожен крок, кожна, здавалося б, випадковість на наших очах проростають невідворотністю та формують долю вже не конкретної людини, але цілої армії.👁 На Західному фронті без змін / Im Westen nichts Neues (2022), реж. Едвард БергерТекст, що, ймовірно, найкраще фіксує переживання війни, вчергове екранізували акурат у рік, коли в Європі знову вирує повномасштабна війна. Злам будь-яких уявлень, прагнень та надій — ось, що таке переживання війни. І фільм, слідом за книгою чудово це демонструє. 👁 Поза межами болю (1989), реж. Ярослав ЛупійРідкісна українська рефлексія Першої світової. Адаптація однойменного твору Турянського, що переносить на екран не тільки сюжет, але і переживання — через екран ми ніби переміщаємося в інфернальний вимір, потойбіч життя, смерті, сподівань, доброти — поза межі болю. 👁 Лоуренс Аравійський (1962), реж. Девід ЛінОбраз офіцера Лоуренса — це буквально образ європейця кінця XIX- початку XX століть. Де ще міг би він проявитися, як не на стику з іншою цивілізацією? Фільм не дарма зайняв перше місце у списку «100 кращих британських фільмів всіх часів» від журналу Empire. 👁 Крила (1927) Вільям А. ВеллменПерший фільм, що отримав «Оскар» у номінації «Найкращий фільм». Історія пілотів американської ескадрильї у Франції, де переплітається дружба, кохання і небо. Режисер знав предмет досконало — він був серед учасників легендарної ескадрильї «Лафаєт», де отримав прізвисько «Дикий Біл» та Воєнний хрест з двома гілками.

У ветеранському видавництві "Мрієлов" приїхала з друку новинка, назва якої, на перший погляд, дивує - "Фантасти на війні. Толкін, Орвелл і Ролінґ на російсько-українському фронті" 🤔🤔🤔 Вона про те, які попередження і паралелі з нашою війною можна побачити у найвідоміших світових фентезійних та фантастичних творах. Українська письменниця, історикиня та літературна критикиня Єлізавета Восковнюк розбирає "Володаря перснів", "Колгосп тварин" та "Гаррі Поттера" з актуальної для нас оптики. Вона зібрала по шматочках усе, що відомо: біографії авторів, історії довкола написання й перекладу цих книжок, їх ключові образи й смисли - і створила несподівану літературну критику. Ви дізнаєтеся, чому творчість Толкіна була заборонена в Радянському союзі; як перекладач Віктор Морозов намагався побороти монополію російської книги в Україні, створивши україномовний переклад Гаррі Поттера; які паралелі можна провести між Путіним та Волдемортом - і ще дуже багато цікавого. Книжка вже вийшла, замовити її можна на сайті видавництва (а ще там є ознайомчий фрагмент з передмовою авторки, який пояснює, як побудована книжка). А ще вона красива, ну правда ж? 😊пост #направахреклами

«СТУСАНИНА»: як військові на сцені розповіли історію незламності Василя СтусаУ середу, 29 жовтня, у культурно-мистецькому центрі TYTANOVI, що у Києві, відбувся показ пластично-поетичної вистави «СТУСАНИНА» за віршами Василя Стуса та моментами з його біографії. Театр Воєнних Дій уже не вперше проводить виставу, яка розповідає про українського дисидента, поета-шістдесятника Василя Стуса. Співзасновник та керівник Театру Воєнних Дій Алекс Боровецький ділиться, що вперше цю виставу ставили ще у 2019 році, і тоді в ній грали лише професійні актори. А у 2024 році, коли створили Театр Воєнних Дій, до вистави долучилися наші захисники.«Її грають військові, тому що це вистава про Василя Стуса. Про українських чоловіків і про українську чоловічу незламність. А хто зараз може грати ці вистави, як не військові? Це їхній перший досвід у нашій дебютній виставі», – розповідає він. Більше про «СТУСАНИНУ» читайте за лінком у заголовку. Фото: Ветеран Медіа. 💻Сайт: Ветеран Медіа📱Соціальні мережі: InstаgramFacebook

🇺🇦А тепер кілька унцій добрих новин. Зо 2 тижні тому зустріли нашого сонцесяйного пророка на вулицях Родзинки вже у статусі бойового побратима. Згодом, в подєбрадських мемуарах на еміґрації писатиму: "у ті важкі дні випробувань для нашої Вітчизни, мав честь здійснювати захист Вкраїни в лавах славного формування, разом з воїном і співцем Третіх Визвольних змагань — Тарасом Компаніченком. Це була геніальна постать, яка звуком бандурної струни і гравітацією високої поезії змушувала просльозитися бездушне каміння на битих слобожанських дорогах"Відтак наш творчо-комбативний цех, в якому ви можете бачитиПавла Довганя — талановитого актора театру, [більшість з вас, малюки, знає Павла з вистави "Віденська Кава"(Дмитра Корчинського) і не лише];Євгена Дюшесенка — троєщинського поета-ваганта і почесного творця навколофутбольного епосу FCDK;Дмитра Джойса — найталановитішого ходжнього та літературного редактора Zaliznogo Tata;Арсенія Білодуба — поета, музиканта, творця і керманича відомого колективу Sokyra Peruna [Арсеній лишився за кадром]— немислимо збагатився через присутність в нашому середовищі козирного короля сучасної української культури — славного Тарасика. Не дивуйтесь, малюки, коли наступного разу, на подібній світлині ви побачите Деміурга української готики, нашого лунарного світоча і повелителя хтонічної темряви — славного Андрія Середу 😇🙃😁.Тоді вся Ненька стане свідком безпрецедентного за масштабами і охопленням, комбативно-культурницького флеш-рояля, місце якому в лавах Третього Армійського Корпусу 🇺🇦🇺🇦🇺🇦P.S. ходи до нас; ми і тобі знайдемо роботу за покликанням.

Племʼя. Про повернення з війни і належність до спільноти – Себастьян ЮнґерНу, що можу сказати – я хотіла почитати нонфік, я його почитала. І який!.. #топ_місяця #топ_взагаліВидавництво Наш ФорматЖурналіст, що неодноразово виїжджав працювати в місця бойових дій, аналізує ПТСР, поняття племені, єдності, реінтеграції ветеранів в нормальне життя і думає про те, чому інколи люди хочуть в війну повертатись.Цей відгук міг би бути неймовірно коротким, і зводитись до фрази "це треба прочитати всім". А нагадаю, що я таке ну категорично нечасто дозволяю…та трішки дозволю собі розкрити думку.Я – цивільна. З багатьох причин так сталось, і з цим соромом мені треба жити кожен день – особливо зважаючи на те, скільки моїх друзів і подруг зараз на фронті. Та я страшенно боюсь розслабитись, і дозволити собі цією цивільністю насолодитись в повній мірі, особливо з тим, що хтось там ризикує, поки я читаю книжечки і пʼю свій ерл ґрей... Ну хоч інколи книжечки важливі попадаються (цю, наприклад, я випадково купила на барахолці: продавець переплутав Юнґерів, а я вже не стала міняти).Книга дуже, дуже важлива. І, неочікувано, дала мені декілька відповідей на питання, що я їх собі задавала (наприклад – з початку повномасштабного вторгнення в мене не було жодної панічної атаки, хоча у відносно мирні часи вони мені...гм...скажімо так – властиві; або про загальнонаціональну єдність на початку вторгнення). Коротенька, трохи більше 100 сторінок, читається за півтори години (з підкресленнями), і точно розумію, що повертатимусь до неї регулярно – а це в моїх очах показник того, що нонфік неймовірно потужний.

«Тенета війни» Павла Дерев'янкаАнотація від ВСЛ🌟:Минуло сім років відтоді, як юні характерники обрали вовчу стежку. Протистояння між Північним Альянсом і Двоморським Союзом похитнуло Сірий Орден: хтось загинув, а ті, хто вижили, назавжди опинилися в безжальних тенетах війни. Тим часом в Гетьманаті готуються вибори нового гетьмана, а чутки про нову війну та зовнішнього ворога ширяться дедалі швидше. Попереду у лицарів Сірого Ордену нові випробування, підступи й зради, кохання та боротьба за долю держави. Але вони до останнього стоятимуть на варті лицар­ського обов’язку та захисті найдорожчих своєму серцю — людей, ордену та державності. Це вже друга прочитана книжка з циклу «Літопис Сірого Ордену» Павла Дерев’янка. Вона продовжує історію юного Северина Чорнововка та його побратимів-характерників, але вже історія описується не тільки від лиця Северина, а від всіх його чотирьох товаришів по черзі. Через це можна краще зрозуміти характер та проблеми, з якими вони стикаються, їх історії та життєвий шлях, чому вони вчиняють так, а не інакше, та і загалом дізнатися більше деталей про всесвіт, в якому вони знаходяться. Якщо «Аркан вовків» лише знайомив нас зі світом Гетьманату, то «Тенета війни» занурює в масштабні політичні інтриги, геополітичні конфлікти та військові дії, які загрожують знищити все. Світ стає ще більш деталізованим та захоплюючим. Сюжет став складніший і багатогранний і від цього ще більш захоплюючий, відірватися було важко і книжка була прочитана дуже швидко.Події книги розгортаються через 7 років після закінчення першої, головні герої пережили активну участь у війні і повертаються додому, де їх чекають інтриги та спроби знищити характерників як вид. В книзі автор дуже обережно розкрив тему птср та вплив цього розладу на людину, це не є основним посилом в історії, але дуже тішить, що автор дуже вміло та «нативно» інтегрував це у повість, щоб читач потрохи відкладав собі в голові, що це таке і як воно може проявлятися у різних людей.Кожен герой подорослішав, набрався вікових проблем у вигляді відповідальності за свої вчинки, дехто завів сім'ю, хтось заплутався в любовних лініях, хтось мріє про сім'ю, але не може її мати. Через те, що кожна глава присвячена одному з персонажів, постійно хочется читати і читати, бо все так сильно насичено подіями та сюжетними поворотами, що немає часу заскучати і водночас ти не втомлюєшся від такого масиву інформації. Як на мене, писати в такому форматі треба вміти і Павло Дерев'янко з цим чудово впорався.Деякі моменти під кінець книжки підкачали і було відчуття, що автор перефантазував, втратив баланс і трошки підзабив на власні умовності з приводу слабких сторін характерників, таких як вразливість до срібла, але загалом це не зіпсувало враження від книжки.Дуже чекаю наступну частину, бо кінцівка другої дуже заінтригувала!Оцінка: 5/5#відгуки_бункер

Тенета війни – Павло ДеревʼянкоПамʼятаю, дочитуючи першу, я захоплено вижчала про те, як там різко змінилась тональність від світло-юнацької до мрачнякової. "Ти далі, далі читай!" – казали подружки. Ну я і читала. А потім ревіла. Думаю, десь такого ефекту пан Деревʼянко і очікував. Ні про що не шкодую #топ_місяця #топ_взагаліВидавництво Старого ЛеваЗ попередньої частини пройшло сім років, і знайомі нам юнаки перетворились на тертими війнами молодих чоловіків: один переживає щось, схоже на ПТСР (прямо його не називали, тож лишу елемент "ну наче воно"), один вліз в корупційні схеми, один бореться зі своїми внутрішніми демонами (буквально), ну а четвертий не може обрати між улюбленими жінками. І, як і вони – Сірий Орден теж наче переключився на поточні справи, і, здається, зовсім не бачить загрози, що наближається з усіх боків.Першу книгу я маркувала для себе як довершеність, яку важко перебити. Що ж, сама не вірю, що це пишу, але друга книга ще краща – зліша, відвертіша, сіріша (в питаннях моралі, звичайно). Одразу означу мінуси, щоб більше до них не вертатись – розрив між подіями першої і другої був надто сильним, і зміни в героях сталися надто різко. З одного боку це круто – нас позбавили води. З іншого боку – в якості води у нас війна, смерті, зради і весілля. Так, герої періодично повертаються в спогадах до тих подій – але на початку книги я булв буквально як О_о.Та це і все, бо в іншому – вона просто прекрасна. Майже не провисає, читається легко, звʼязок з героями будується швидко (вони ж тут, фактично, вже нові люди, і їх нових я теж швидко почала любити). Третю брати страшно, але я візьму (позичила в прекрасної людини старе видання, але третій том від ВСЛ теж братиму – надто воно вже прекрасне). Все ще вважаю серію тупо найкращим в Україні в своєму жанрі, і всім, взагалі всім рекомендую від щирого серця.

У "Книзі на війні" Ендрю Петтіґрі зазначає, що під час Першої світової серед бібліотекарів і реформаторів було чимало тривог через "популярність "низькопробної" літератури" як серед солдат, так і серед цивільних. Війна затягувалась і люди перемикались з книжок про війну на ескапістську літературу. Автор влучно зауважує, засуджувати "погану" літературу було легше, ніж визначити її ознаки.*далі ми читаємо кілька сторінок міжвоєнного періоду і попадаємо в Другу світову*Тут же Петтіґрі починає з нацистської Німеччини, яка активно видавала навколовоєнні книжки доки не почав зростати попит на ту ж саму ескапістську літературу. Як, вибачте, зазначав Геббельс — "...яка непомітно відриває читача від повсякденних проблем...".Згодна, нацисти — так собі приклад, м'яко кажучи. Та на наступній сторінці ми вже читаємо про активний розвиток видавництв літератури "для розваги" в Британії, яких стало "як грибів", а читачі вишуковували в книгарнях книжки для втіхи.Історія повторюється. Війна змінює читача, а книжки мають в ній чимало ролей для читачів. Про це і говоритимемо на Книжковій Країні з військовослужбовцем, учасником Культурних сил, координатором проєкту "Книга на фронт" Андрієм Овчаруком і волонтеркою, дружиною військового, проєктною менеджеркою Лабораторії Анастасією Кулик.Нам багато про що є поговорити, тож приходьте🧡