Я з України

Трохи підібрав вам фактів про «безпечну Європу» зразка 2026 року, або як дожити до вечора в Найтсбріджі...​Том Круз десятиліттями доводив нам, що може вижити після падіння з літака та забігів хмарочосами. Але він просто не зустрічав лондонських хлопців на самокатах та мопедах. 🏍️🔨​Голлівудський топ-актор офіційно «робить ноги» зі своєї квартири в Найтсбріджі за £35 млн. Чому? Бо реальність стала яскравішою за сценарії бойовиків. Коли у тебе під вікнами серед білого дня банда з мачете та молотками під вигуки «Аллаху акбар!» розносить бутик Rolex, навіть «залізний Том» розуміє: краще бути живим актором у тихішому місці, ніж мертвим героєм у центрі Лондона.​Статистика показує 295 злочинів за місяць у районі, де концентрація мільйонерів вища, ніж цукру в «Кока-колі». 📉​Тепер дорогий годинник на руці в центрі Лондона — це не символ статусу, а запрошення на безкоштовне «шоу з молотками».​Том Круз більше не бігає в Гайд-парку. Мабуть, важко тримати темп, коли треба постійно відбиватися від мачете.​🇺🇦 Українці Лондона кажуть: «Ласкаво просимо в реальність!»Особливо іронічно це читати нашим переселенцям. Ми їхали від ракет, сподіваючись на «стару добру Британію» з її манерами та поліцейськими в кумедних шоломах. А отримали реальність, де телефон у руках на вулиці — це вже екстремальний вид спорту. 📲💨​Дивно бачити, як столиця G7 стає безпорадною перед «bike gangs». Виявляється, демократія та толерантність мають цікавий побічний ефект: вони абсолютно беззубі проти тих, хто на ці цінності хотів плювати.​Європа так довго грала в гуманізм і відчинені двері для «всіх підряд», що тепер навіть супергерої тікають з її найбагатших вулиць. Поки Лондон перетворюється на декорації до фільму «Шалений Макс», мимоволі починаєш думати: чи не стане після війни Україна найбезпечнішим місцем на континенті? Бо у нас ворог хоча б відомий і зрозумілий, а не під’їжджає на мопеді ззаду в самому серці цивілізації. 🏛️⛓️​Питання на засипку:А ви б змінили район, якби дізналися, що вашого сусіда-мільйонера «привітали» молотком по голові, чи чекали б, поки поліція випустить чергову заяву про свою глибоку стурбованість та рішучі наміри? Микола Бабенко.

Атака на ЗалужногоВибори почалися. Хтось кричатиме, що не до виборів. Бо країна воює. Особливо активно кричатимуть якраз пазітівниє блогєри. Бо, мовляв, поки тут нас Володимир Олександрович усіх рятує — ви там про вибори.Але я відповім так.На росії у 20-х роках ХХ століття вийшла книга військового теоретика (потім маршала) Шапошникова. Вона називалася «Мозок армії». Це книга про генштаб. Але починалася книга цікавою фразою:- мобілізація — це війна.І там говорилося, що молодець той, хто розділяє мобілізацію на кілька етапів. І найдовший, перший етап — це прихована мобілізація. Противник ще сонний, а ми готуємось, плануємо, проводимо командно-штабні навчання і потроху, непомітно відмобілізовуємось. Щоб потім зненацька увійти в кампанію у повній готовності.Так і з виборами. У Зеленського готуються. І потихеньку мобілізуються.Починається кампанія для зелених печально. Рівень довіри менший, ніж у Залужного. Електоральні рейтинги свідчать, що у 2 турі Залужний відіграє 65% на 35%.Що робити в такій ситуації? Правильно — намагатися підняти свої рейтинги, а опустити чужі.Це як у школі: можна бути трієчником та намагатися вчитися краще, ніж відмінник Коля — і всі зрозуміють, що таки ти розуміший. А можна не вчитися, Колю загнати під парту і усім дівчатам стане ясно — хто перший.Правда тут є одне але: - а якщо Коля сам кого хочеш під плінтус зажене?Тому недовго спрогнозувати, що у Зеленського працює кілька тіньових штабів. В режимі проектів.Один гуртує навколо Лідора місцеве самоврядування. Щоб по команді задіяти адмін ресурс. Щоб усі у єдиному пориві — за царя.Другий — накидає через дружні ЗМІ, Єдині марафони і сітки з блогерів — яка команда у Зе! І ці 5-6 ефективних менеджерів молодці. І це не ті 5-6 ефетивних менеджерів, яких «чпалило» НАБУ/САП — Міндіч, Чернишов, Шурма, Баканов і сам Єрмак.Це «умнічка» Федоров, героїчний генерал Буданов, регіональний умнічка Кім. І старший куди пошлють Шмигаль. Це команда — за яку не соромтеся голосувати, любі виборці. Бо ці нові. Не плутати зі старими й неприємними корумпантами.А ще Федоров у команду набере помічників із числа представників громадського сектору. Щоб ви точно не сумнівалися — кращої команди не знайдете.І ось ми бачимо навіть на Українській правді, на яку оглядуються навіть в іноземних посольствах компліментарні статті про те, як Буданов прийшов на офіс — і він запрацював. Хоча сам Буданов наче б то або у відрядженнях в Абу Дабі, або летить ще кудись. Бо переговорний трек на ньому. Але знайте: навіть його відсутність — додає команді офісу мотивації і натхнення.А ще ж є і Федоров. І про нього теж пишуть, що нарешті... діждались... ось тепер вже... Воно може й так. Але підхоплене юрбою пазітівних — воно на мій професійний смак видається як прихована частина кампанії.Щоб коли вибори почнуться офіційно — а ми усіх умнічок знаємо і любимо. І вже на низькому старті — бігти за них голосувати. Бо веде їх Потужний і Незламний.Але ж тоді очікувано має працювати третій проект. Який має накидати кізяків на вентилятор в сторону генерала Залужного, як основного конкурента Зеленського.Бо якщо ми білі і пухнасті, то хтось же ж має бути поганим?І оооо, очікувано: дуже скоординовано відбувся наїзд. Багато пазітівних задалося питанням, хто і в чому винуватий?Хто здав південь? Хто не так наступав у 2023 році? Хто не там захищав дисертацію? По чім в Одесі рубероїд?Відзначилась навіть сама позитивна з Єдиного марафону Наташа Мосійчук: «Када кто-то атвєтіт за Південь?»І увязуватися за цю хрєнь — це збиватися в дічьІ що б ми знали. Тепер наїздів на Залужного побільшає. Проект працюватиме на повну. Завдання — зменшити рейтинг. Метод: маніпуляції і оббріхування. Просто потрібно придумати вбитого брата, чи Ліпєцкую фабрику. Ну і невдалий наступ на півдні у 2023му? Ви ще не знаєте, хто винуватий? Тоді ми ідемо до вас.Так не хочеться бути Вангою. Але закони виборів зобовязують. Грязь буде розсипатися далі.Тільки ось маленький нюанс. Очків Володимиру Олександровичу це не додасть.Президентом стане інший.

@Олександр Чех:Контроль мас — це не фантазія конспірологів, а реальна практика, яка використовується століттями владою, корпораціями, медіа та ідеологічними групами. У сучасному світі, коли інформація тече безперервно, а увага людини — найцінніший ресурс, контроль став тоншим, ефективнішим і майже невидимим.Ось ключові способи, якими контролюють маси сьогодні. Вони базуються на психології натовпу, медіа-технологіях, економічних важелях і алгоритмах.1. Відволікання уваги (стратегія відволікання)Найпотужніший інструмент. Замість важливих тем (корупція, нерівність, втрата суверенітету) людині постійно підкидають розваги, скандали знаменитостей, спортивні події, меми, тренди в TikTok, серіали, інфлюенсерські драми. Людина зайнята, емоційно виснажена — часу на аналіз немає. “Тримай їх зайнятими, щоб не думали” — класична формула.2. Проблема — реакція — рішенняСтворюють (або штучно роздмухують) кризу: терористичний акт, пандемію, економічний шок, “зовнішню загрозу”. Суспільство в паніці вимагає “щось зробити”. Влада пропонує “рішення”, яке раніше було неприйнятним: тотальний контроль, цензура, обмеження прав, нові податки. Люди самі просять кайданів.3. Поступовість (стратегія крапельниці)Неприйнятні зміни вводять повільно, роками. Спочатку “тимчасово”, потім “необхідно для безпеки”, зрештою — норма. Приклад: спочатку стежать за терористами, потім за всіма; спочатку обмежують одну свободу “для дітей”, потім — усі.4. Відтермінування (обіцянка “потім”)Непопулярне рішення подають як “важке, але потрібне в майбутньому”. “Зараз потерпимо — завтра буде краще”. Люди терплять, бо вірять у завтра. Це дозволяє владі виграти час і уникнути опору.5. Звернення до дитини (інфантилізація)Медіа та реклама говорять з дорослими як з дітьми: прості слогани, емоції, картинки, яскраві кольори, “ти можеш усе”, “живи яскраво”. Критичне мислення вимикається — людина реагує інстинктивно.6. Стимулювання посередності та антиінтелектуалізмуМода на “бути простим”, “не випендрюватися”, “не грузити розум”. Освіта спрощується, читання заміняється скролінгом, експерти висміюються як “еліта”. Тупість стає нормою — контролювати дурніший натовп легше.7. Почуття провини та самозвинуваченняЛюдині постійно нагадують, що вона “винна”: в кліматичних змінах, бідності в Африці, війнах, нерівності. Замість системної критики — особиста провина. Це паралізує дію: “я сам поганий, що можу змінити?”8. Знання краще за маси (елітарність знань)Важливу інформацію ховають за складними термінами, paywall, спеціалізованою мовою. Маси отримують спрощену версію — емоційну, однобоку. Хто контролює складну правду — контролює гру.9. Алгоритмічний контроль (сучасний рівень)Соцмережі та пошуковики формують бульбашку: ти бачиш лише те, що підсилює твої погляди (або те, що вигідно алгоритму/замовнику). Розкол суспільства на ворожі табори — класичний “розділяй і володарюй”. Люди думають, що мають вибір, але стрічка вже вибрана за них.10. Емоційна поляризація та “ворог”Завжди потрібен яскравий ворог: інша партія, сусідня країна, “ліберали”, “ватники”, “вакцинатори”, “антиваксери”. Емоції (страх, гнів, ненависть) вимикають розум. Натовп згуртовується проти спільного ворога — і не помічає, як його контролюють.11. Економічний контроль через борги та споживанняЛюдина в боргах (кредит, іпотека, лізинг) — слухняна. Вона боїться втратити роботу, тому мовчить. Постійне споживання (новий телефон, одяг, гаджети) тримає в циклі “працюй — купуй — плати — працюй”.12. Симуляція участі (імітація демократії)Опитування, петиції, “громадські слухання”, вибори з відомим результатом. Людина відчуває, що “впливає”, але нічого не змінюється. Це знімає напругу протесту.У сучасній Україні ці методи посилюються війною: страх, єдність проти ворога, цензура “задля безпеки”, медіа-пул, економічна залежність. Але вони універсальні — працюють скрізь.

З них 16-18 запліднюються, з них половина доживає до 5-ї доби (час кріозаморозки або переносу в порожнину матки). З цих приблизно 8 ембріонів половина буде з генетичними поломками, тобто, вагітность не настане або скінчиться викиднем. З трьох-чотирьох здорових ембріонів, які залишилися, можуть імплантуватися в матку один або два. І їх ще треба виносити... Тобто, з 20 клітин можуть вийти одна або дві дитини. Це реалістична статистика на вік 25-30 років. У віці ж ближче до сорока буде вже не 20 клітин за раз, а 2-4, з них без хромосомних поломок, дай Боже, кожна десята. Шанси на успішну вагітність порахуєте самі? Ви почуваєтеся ошуканою. Ви думаєте: "Чому мені раніше ніхто про це не казав?". Не казали, бо або не знали, або не хотіли бути звинуваченими в "репродуктивному тиску".Що далі? Далі практично жодна жінка не погоджується одразу на донорські клітини. Вона робить кілька спроб зі своїми (кожна спроба - це біля 100 тис грн, плюс накачка організму кінськими дозами гормонів). Одиницям щастить. Решта, коли закінчується матеріальний, фізичний, емоційний ресурс, погоджуються на донорські клітини. Я розповідаю ці нудні медичні подробиці, бо хочу, щоб вони звучали публічно. Щоб на кожному стовпі в метро був креативненький заклик до жінок 30+ здавати АМГ. І якщо він уже знижений (наближається до одиниці), або негайно планувати вагітність, або шукати кошти і заморожувати яйцеклітини. Заморожувати готові ембріони надійніше, але для цього треба мати партнера, в якому жінка впевнена.Інакше є ризик уперше почути словосполучення "антимюллерів гормон", "оваріальний резерв " і "донорська яйцеклітина" одночасно. Тоді, коли буде вже запізно щось міняти. Не хочете/не можете народжувати зараз - не проблема. Але подбайте, щоб час зненацька для вас не забрав у вас цю можливість.Олена Білозерська.

Пройде ще якийсь час і оце "Чо не в копі?" "Чо чистий?" "Чо пострижаний?" "Ногті чисті?" "З якого напрямку пишеш?" "Чо в інтернеті?" переросте в одне словосполучення "Чо ти ше не здох, до цьої пори?!" Якщо чесно то оці закидухи вже так і читаються. Бо певним групам людей, які за стільки років війни так і не дійшли до сил оборони України не втямки. В головах таких людей один сценарій і він максимально простий. ТЦК, навчальний центр, одному дали автомат другому набої, війна, помер. Да пропаганда ворога має мільйони своїх прибічників в Україні, в той час поки інші мільйони захищають прибічників ворожих наративів. Я не несу відповідальність за наповнення черепомозгової коробки населення, але короткий інструктаж проведу.1) Якщо Ви не готові сказати в очі те що пишете з закритих профілів, то ви абсолютно безвідповідальна істота, бо ви не можете взяти відповідальність за свої слова.2) Якщо Ви за 12 років жодного дня не були у війську, то заваліть їбало.3) Перед тим як давати комусь свої оцінки, то візьміть берці того кого обсираєте, і пройдіть в них хоча б 10% загального шляху.Доповідь закінчив.

Він зупинив наступ на Херсонщину, підірвавши міст разом із собою.Цього року Віталію Скакуну могло б виповнитись 30.Але йому назавжди — 25.24 лютого 2022 року, на Кримському перешийку, коли ворог рвався на Херсонщину, сапер 35-ї бригади морської піхоти Віталій Скакун добровільно взявся за завдання, від якого залежали життя інших.Він замінував стратегічний автомобільний міст Генічеськ — Арабатська Стрілка. Часу не було. Відступати — теж.Коли стало зрозуміло, що вийти він не встигає, Віталій вийшов на зв’язок і сказав одне: міст буде підірвано.За мить пролунала детонація.Він загинув.Але ворог зупинився.Це був не просто підрив мосту.Це був момент, коли одна людина зупинила цілу броньовану колону, порушивши темп наступу регулярної армії.Ці хвилини дали змогу українським підрозділам відійти, перегрупуватись і вибудувати оборону. Його смерть зламала ворожий темп. Це була не відчайдушність — це був холодний, усвідомлений вибір воїна.Віталій Скакун народився 19 серпня 1996 року в Бережанах, на Тернопільщині. Був тихим, правильним, відповідальним. Любив історію. Вірив у чесність і не терпів напівправди. Саме тому казав: поки війна — він не має права на сім’ю. Бо не зможе брехати тим, кого любитиме.Він пішов служити не заради слави. Просто знав: хтось має це зробити.26 лютого 2022 року Віталію Скакуну посмертно присвоєно звання Героя України з орденом «Золота Зірка».Його ім’ям називають мости й вулиці — в Україні та за кордоном.Але головне — він назавжди вписаний у той день, коли одна людина стала перешкодою для армії.Це і є найвища форма сили.Це і є ціна свободи.

Генерал, який попереджав Європу сто років тому — і якого не почули! Які ж актуальні його слова навіть нині…Олександр Удовиченко — генерал Армії УНР, командир легендарної Третьої Залізної стрілецької дивізії, військовий радник Симона Петлюри, а згодом — віце-президент Української Народної Республіки в еміграції.Людина, яка бачила війну не з трибун і кабінетів, а з окопів і маршів відступу. І яка залишила Європі застереження, актуальне досі — до болю.У 1918–1920 роках Українська армія воювала практично сам-на-сам. Проти більшовицької навали, проти імперії, що прикривалася гаслами «визволення» і «інтернаціоналу», але несла лише терор і знищення.Удовиченко називав це прямо: Україна стала авангардом Європи, щитом, який прийняв перший удар.І водночас — була покинута.«Вже другий рік Українська Армія виконувала роль авангарду Європи в боротьбі з інтернаціоналом.Але виконувала цю роль самотньо — заливаючись кров’ю, в таких тяжких обставинах, у яких рідко перебували навіть великі регулярні армії.Україна боролася не лише за власне існування, а й за безпеку всієї Європи, стримуючи поширення більшовицької навали на Захід.»Він не романтизував війну і не шукав співчуття. Він фіксував факт:Антанта зробила стратегічну помилку, поставившись до України вороже або байдуже.«Держави Антанти допустили велику політичну помилку, не підтримавши Українську Державу.Ця помилка дала себе відчути у 1920 році, коли Червона Армія рушила на Польщу.Вона дає знати себе і тепер, і буде загрозою мирному життю народів Європи в майбутньому.»Це не емоції. Це холодний військово-політичний аналіз людини, яка бачила логіку імперії зсередини бою. І фінал його думки звучить як вирок і водночас формула безпеки:«Без вільної України будь-який мир на континенті буде лише тимчасовим і оманливим».Удовиченко не дожив до моменту, коли Європа знову почне вивчати цей урок. Він помер у 1975 році у Франції, в еміграції. Але його слова пережили і століття, і зміну назв імперій.Сьогодні вони звучать не як історія.А як інструкція, яку надто довго ігнорували.Пам’ятаймо імена тих, хто бачив майбутнє — і намагався його зупинити.

"Що антропологам відомо про стандарти краси в палеоліті? Чоловіки любили товстушок і тому ліпили повненьких венер?""Найімовірніше, в палеоліті "стандарти" були дуже і дуже різні. Смаки у первісних чоловіків з плином часу змінювалися. З етнографії ми знаємо, що, наприклад, спочатку папуасам подобалося червоне намисто, а потім раз - і почало подобатися синє, а червоне стало непотрібним. Мода і смаки були дуже рухливі в усі часи. І якщо зараз дослідники виявляють намисто з черепашок, це не означає, що всі жителі палеоліту з розуму від такого намиста сходили. Це означає, що це намисто подобалося якомусь конкретному стародавньому жителю. А інший надавав перевагу, наприклад, намисту з зубів. Раніше щільність населення була значно нижчою, люди часто переміщалися з місця на місце і дуже цінували індивідуальність. Індивідуальне в палеоліті означало набагато більше, ніж зараз. Зараз по телевізору показали, що в моді спідниці з пір'ям - і всі тут же пішли їх купувати. А в палеоліті жили яскраві індивідуальні особистості. Так, традиції у них цінувалися більше, ніж у наші дні, але ось прикраси або косметику всі обирали, виходячи з особистих уподобань. До речі, дослідження пігмеїв із Центральної Африки засвідчили, що ті розфарбовують обличчя й тіло дуже індивідуально, у них немає жодних загальних стандартів.Тепер що стосується Венер... Їх виготовляли протягом десятків тисяч років. Найдавнішій Венері з Холе-Фельс принаймні 35 тис. років. І сучасні гумові пупсики з "Дитячого світу" - це ті самі Венери. Загалом, за майже 40 тис. років люди робили найрізноманітніших іграшкових жінок - до того ж не тільки пухкеньких, а й худих. Не всі Венери - ідеали краси того часу. Венери могли бути і автопортретами, і релігійними символами, і символами родючості та фертильності. Так, на стоянці Борщеве 5 у Костенківсько-Борщівському районі на Дону виявили тоненьку Венеру, яка стояла вертикально поблизу вогнища. А в Костенках і Зарайську знайшли пухкеньких і кругленьких Венер. Єдиного принципу у виготовленні цих жінок не було.І ще один момент: якщо на якійсь стоянці археологи виявили вгодовану Венеру, це не означає, що в цій місцевості всі жінки були товстенькі. Ось зараз діти граються з худенькими Барбі - але це ж не означає, що всі навколо з параметрами 90-60-90 ходять".

Агов, шановні добродії мазохісти та не менш шановні добродійки мазохістки! Ви не забули, що нині уродини "засновника мазохізму" та, можливо, найвідомішого у світі уродженця Львова?Звісно, жартую, бо геть неправильно ототожнювати Леопольда фон Захер-Мазоха виключно з оспівуванням сексуальної девіації. Його твори високо цінували Александр Дюма і Еміль Золя, Гюстав Флобер і Альфонс Доде. Саме Захер-Мазох відкрив для світової літератури галицький побут, видавши, зокрема, у 1878 році збірку «Галицькі оповідання». Твори Захер-Мазоха багато перекладали і видавали в Галичині. У них він, зокрема, чудово оспівав наших опришків. Отож, народився майбутній «батько мазохізму» 27 січня 1836 року у будинку на місті якого нині стоїть «Гранд-Готель». По лінії батька, який був високим поліцейським чином, у ньому текла кров іспанських євреїв та німців з Богемії. Мати Шарлотта була донькою ректора Львівського університету Франца фон Мазоха.Леопольд народився дуже кволим і аби врятувати його життя, батькам порадили віддати його на вигодування українській селянці з Винник. У 12-річному віці родина переїздить до Праги, де Леопольд вивчає німецьку – мову його майбутніх творів.У дитинстві з ним трапиться пригода, яка, на думку психологів, вплинула на його подальшу сексуальність. Якось, граючи у хованки, він мимовільно став свідком скандалу, коли чоловік його тітки-графині застав її на гарячому з коханцем. Утім графиня не знітилася, а віддубасила чоловіка, а згодом і малого Леопольда, який видав свою присутність у покоях жінки. Від цього акту екзекуції хлопчик отримав неочікуване задоволення.Попри все Леопольд був чудовим студентом, успішно вивчаючи математику, юриспруденцію та історію в університетах Праги і Граца, куди переїхав у 1854 році. Доктором права він став у 19 років!Уже будучи доцентом у Граці, 1858 року він опублікував свій перший роман «Одна галицька історія. Рік 1846». Щоправда анонімно. З того часу Захер-Мазох уже не полишав письменницької праці, регулярно створюючи нові твори.1872 рік став переломним у житті Захер-Мазоха. Після успіху французькомовного роману «Дон Жуан з Коломиї» він вирішив остаточно присвятити себе виключно літературі. Щоправда, свій найвідоміший твір «Венера у хутрах», який стане своєрідним гімном мазохізму, він написав на два роки раніше, однак скандальна слава «Венери» ще була попереду.У цей час Леопольд фон Захер-Мазох одружився і з шанувальницею його творчості Авророю фон Рюмслін, яка теж намагалася писати, але не надто вдало. Складнощі стосунків з дружиною негативно відобразилися на творчості письменника. Аврора врешті його покинула, однак письменник не впав у відчай і одружився з молодшою на 20 років гувернанткою його дітей.З 1881 року письменник оселився у Лейпцігу. Останні ж роки життя Захер-Мазох провів у невеликому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 року. Урну з його прахом було знищено пожежею 1929 року.Але ще задовго до смерті Захер-Мазох стає знаменитим тільки опосередковано завдяки літературним перевагам своїх творів. Ознайомившись з романами письменника, у 1886 році віденський психолог Ріхард фон Крафт-Ебінг називає мазохізмом сексуальне задоволення від болю та підкорення. Цікаво, що того ж року Захер-Мазох отримав орден Почесного Легіону.Роман Онишкевич ©️

Історія про пишний бюст і нечинну сповідь Розмовляв якось з однією доброю панею, яка має крепку гризоту. Жіночка – це важливо – вже не юна, але ще цілком приваблива. Особливо розкішним бюстом, який опосередковано став приводом її тривог. Пішла, значить, пані до сповіді, про що й розповідає: «А отець так близько нахиляється, що аж треться мені до грудей. Я відсуваюся, а він ще більше нагинається. А мною вже аж калатає».«Може, він не дочував», - перепитую я. «Та я голосно говорила», - парирувала знайома. Не можу запевняти, чи то справді отець дещо відволікся від причин, які привели жіночку до храму. Чи то, може, вона, невшетешно потрактувала його намагання уважніше розслухати про гріхи парафіянки. Зрештою, все давно закінчилося і про це можна було б забути, якби не одне «але». Пані тепер має страшну гризоту, бо, не може пригадати, чи, будучи зворохобленою, часом не упустила якогось гріха, а відтак чи сповідь можна вважати чинною. Отак тепер і живе у сумнівах і несвідущості. А мораль проста: коли сповідаєтеся в своїх гріхах – не думайте про гріхи інших.