21 лютого 1946 року.Копичинці. Баворівщина.Це була ніч, коли кілька молодих людей зробили вибір і дали ворогу таку відсіч, які і сьогодні важко осягнути розумом.Унаслідок зради в одній із хат Копичинців була заблокована боївка ОУН під проводом Івана Ухача — «Ігоря».Проти п’яти повстанців радянська влада підняла цілий батальйон військ НКВС.У домі перебували: • Іван Ухач («Ігор») — очільник боївки • Степан Дмитерко («Махно») • Ярослав Вербний («Зорян») • Василь Кузик («Вихор») • Василь Любий («Дуб»)Був ще шостий — Ярослав Маланюк («Степан»).Саме він мав повернутися тієї ночі, щоб ще до світанку вивести боївку з Копичинців.Але «Степан» не прийшов.Чекали годину.Чекали дві.Чекали до ранку.Вони не знали, що він уже ніколи не прийде.Значно пізніше один із працівників КДБ Копичинецького райвідділу, Бражников, у розмові розповів, що сталося насправді.«Степан» пішов до станичного, якому довіряли повстанці. Розповів про плани переходу на Захід, про місце перебування боївки, попросив допомоги — кілька пар чобіт і кошти з каси.Станичний або вже був завербований МДБ, або злякався, або пошкодував грошей.Він запросив «Степана» до вечері…і завдав йому удару праником по голові. Смертельного.Зброю й гроші зрадник загорнув у мішок і тієї ж ночі пішов у місто — просто у відділ МДБ. Там повідомив, де перебуває боївка.По тривозі підняли батальйон НКВС.До світанку хату оточили суцільним кільцем солдатів.Коли розвиднілося, пролунало:«Бандьорu, здавайтесь! Ви оточені!»З хати — тиша.А потім — вибухи.З усіх чотирьох вікон полетіли гранати. Повстанці не чекали милості — вони прийняли бій.Будинок був цегляний, і кілька годин оборони перетворили двір і сад навколо на пастку для тих, хто намагався підійти ближче.Час ішов.Ближче до третьої години по обіді підтягнули артилерію.Перший постріл пробив стіну.Другий — зруйнував частину хати.Далі постріли летіли одне за одним.Повстанці зрозуміли: виходу немає.Уцілілі спустилися до льоху, забрали з собою поранених.І там, під землею, вони востаннє заспівали «Ще не вмерла Україна».Після цього кожен зробив свій останній крок — щоб не потрапити живим у руки катів.Наступного дня тіла виставили для опізнання й фотографування. Це сало стати показовим уроком від совєтів для інших українських повстанців.Поховати — заборонили.Будь-хто, хто наважився б це зробити, ризикував тюрмою як «бандпособнік».Мертвих вивезли за цвинтар і залишили в лісі — без могили, без хреста, без імен.Але навіть страх не зміг зупинити людяність.Через кілька днів уночі прийшли жінки — сестра Івана Ухача — Ольга та дружина Василя Кузика.На домотканих веретах вони винесли тіла з лісу й тихо поховали їх на цвинтарі.Без слів.Без свідків.З молитвою.Лише 12 червня 1992 року, вже в незалежній Україні, останки героїв оунівського підпілля були перепоховані з честю в спільній могилі в Копичинцях. Серед них — і п’ятьох сміливців з боївки «Ігоря».Вони не дожили до Незалежности.Але Незалежність прийшла завдяки їм.🕯 Слава героям, що пожертвували найціннішим за Україну. Памʼятаємо!📚 Першоджерело:Історичний клуб «Копичинці»
⚡️ Зразу скажу, точної відповіді я не знаю, але з цими ракетними обстрілами енергосистеми, ось яка думка з'явилась.🌚 Такої жопи в 2022-2024 не було. Виникає питання: чому рашка раніше, якщо і била по енергетиці, то якось хаотично? 🎲 Спробуємо варіанти:1. Не здогадалась раніше? Не було чим?2. В нас було більш захищене небо?3. Щось рашку стримувало?Як на мене, перши та другий варіанти дуже маловірогідні. В 2022 не було шахедів, але в 2024 вже були.Схоже, що найімовірнішим є 3-й варіант. Спробуємо зрозуміти, що могло стримувати.- сподівались, що захоплять Україну, тому хотіли залишити цілими для себе?- була якась закулісна домовленість?- але чому тоді зараз почали?І якщо зіставити дати та події, то можливе ось яке пояснення.🇺🇸 Після перших обстрілів в 2022 році адміністрація Байдена сказала пуйлу, щоб енергетику не чіпав, бо інакше дамо Україні дальнобійні ракети. І це тягнулось поки Байден був президентом. 🤡 Настає кінець 2024, перемагає Трамп, пуйло може і лупанув би по енергетиці, але ж він вважає, що з Трампом вони дотиснуть Україну, тому спрацьовує "залишим собі неушкодженим". 👺 Йде 2025, коли зими немає, бити по енергетиці сенсу менше, він чекає. Але тут нежданчик: Трамп починає вести себе не так, як очікував пуйло, ще й агента єрмака знімають. пуйло розуміє, що ще однієї зими в нього може і не бути, тому і починає трощити нашу енергетику.Ось така версія.🤔
1418 днів. Що ж - ми нарешті хакнули, «не словом, а ділом», головний московський державотворчий міф пост- і неомодерну. Повітряна куля "ВОВ", 60 років (від 1965 р. починаючи) накачувана гарячим повітрям імперської пропаґандистської машини, - луснула. В символічно-смисловому полі у них більше, як той казав, «немає карт» (с) – нема чим виправдовувати своє існування. На жаль, у нас самих все настільки погано з пропаґандою, що я непевна, чи зумієм ми цим «джокером» належно скористатися. Ну тобто, звичайно, стрічка сьогодні постить веселі меми (один краду й собі) – от, мовляв, нахвалялись ємєлі, що "могут повторіть", думали знов загребти пів Європи (точніше, всю, бо ж цього разу все було підготовлено так, щоб ні з якими рузвельтами не ділитись!), - а «нєшмаглі», загрузли в Україні намертво, 4 роки Куп’янськ беруть, імпотенти зачмоняні, куди полізли, немиті?! (ну і т.д. в цьому роді)Але тут є привід і для глибшої ревізії націєтворчих міфів. Як мінімум, це нагода для нас поставити питання, urbi et orbi, перед собою і світом – а ХТО, власне, тоді був переміг Гітлера, у тій наскрізь оббріханій «ВОВ»? 2010 р. Путін оголосив, що московити «і бєз України побєділі би, потому што ми народ побєдітєлєй» - і весь світ у це вірив (у коменті нагадую свій позаторішній допис про моє парі з сирійцем, який 2014 р. мене переконував у тому, що раша непереможна: всі в це вірили). Ці 1418 днів навіч довели, що це брехня – «народ побєдітєлєй» виявився густим наБродом бандва, умілим виключно в царині брехні й різницької жорстокости. То чиї ж «діди», найкращі воїни Європи, насправді перемогли нацизм?..Я вже не раз і говорила, й писала: від XVIII cт. починаючи, тобто від самих початків «союзу Великоросії з Малоросією» Росія вигравала тільки ті війни, котрі БУЛИ В НАШИХ (УКРАЇНСЬКИХ) ІНТЕРЕСАХ. (І ДСВ це також стосується: війна навіть «на стороні Сталіна» лишала нам, як народу, все ж більше шансів на виживання, ніж гітлерівська програма колонізації) Дуже і дуже зараз би хотілося – гучного рокотання, на весь континент, історичних про це дискусій рівня Норман Дейвіс – Тім Снайдер – Сергій Плохий: з виходом на парламентські трибуни, з публікаціями в медіях, з мільйонами умовних "сирійців", усіх націй і рас, що б'ють себе по лобі: ба, то Russians просто привласнювали собі заслуги проковтнутих народів? самі нічого не можуть, сировиною живуть? того й в Україну поперлись, і дітей звідти викрадають - щоб знов їм Берлін брали?.. Ну і т.д. Словом, перспективи тут відкриваються - цілою анфіладою, аби лишень роботящих умів і рук не забракло!..Ну і, ясно, для початку - щоб хтось із керівництва країни гачок закинув. (Може, таке вже й сталося, я не моніторила, в мене щойно світло з'явилося - могла й пропустити... зате й без моніторинґу не сумніваюся, що на болотах на цю тему - мовчок. і миш не писне!) Тож роблю собі закладку для пам'яті - цікаво, як швидко такий "деміфологізаційний процес" почне "розморожуватись"...Оксана Забужко.
Останній командир УПА, якого не змогли зламати.І син, якого в нього забрали.В історії України є постаті, про яких важко говорити коротко.Бо це не просто біографія — це доля, зламана і водночас вистояна.Василь Кук — останній головнокомандувач Української повстанської армії.Людина, яка після загибелі Романа Шухевича взяла на себе відповідальність за рух, приречений воювати без шансів на перемогу, але з обов’язком не зрадити.Він народився у 1913 році на Львівщині.Ще студентом вступив до ОУН.Польські тюрми. Підпілля. Конспірація.З 1930-х — життя без дому, без імені, без гарантій дожити до завтра.Під час Другої світової — організація підпілля на сході й півдні України.Після війни — боротьба вже проти радянської імперії.У 1950 році, після загибелі Шухевича, Кук стає головнокомандувачем УПА.Фактично — символом того, що рух ще живий.За ним полюють роками.КДБ називає його «Борсук» — за невловимість.І лише у 1954 році його беруть живим.Через зраду. Через пастку. Через довіру, яка виявилась фатальною.Його привозять до Києва.І… не судять.Шість років — тюрми, ізоляція, допити.Без вироку. Без терміну.Бо він занадто цінний.Радянська влада хоче не смерті — хоче зламу.Зробити з нього доказ того, що опір закінчено.У 1960 році його звільняють — за умови публічного «каяття».Він виходить на радіо зі зверненням до українців.Але навіть тут Кук переграє систему:у тексті звернення він залишає приховані сигнали для підпілля, які розуміють свої — і змінюють канали зв’язку.КДБ цього не помічає.Після звільнення він живе в Києві.Під наглядом. Без трибуни. Без гучних посад.Працює в архівах, в інституті історії.Його знову усувають — «ненадійний».А тепер — найболючіше.👉 Його сина Юрія забрали.Поки Василь і його дружина сиділи в тюрмах, маленького хлопчика відправили в дитбудинок у Маріуполі.Без батьків. Без пояснень.Так система ламала не лише борців — а їхні родини.Лише через шість років, після звільнення, вони змогли повернути сина.Юрій виріс. Став ученим.І — іронія історії — саме він заснував легендарну київську “Качалку” в Гідропарку.Місце сили. Витривалості. Свободи.Безкоштовне. Для всіх.Наче продовження батькової філософії — вже без зброї.У незалежній Україні Василю Куку пропонують звання Героя України.Він відмовляється.Каже:«Я не можу прийняти нагороду, поки УПА офіційно не визнана».Він дожив до 94 років.Помер у Києві у 2007-му.Не зламаний. Не куплений. Не забутий.Це історія не лише про УПА.Це історія про гідність, яка передається навіть тоді, коли дітей забирають, а життя намагаються стерти.І про те, що іноді перемога — це просто не здатися.
"Вова прийшов на шоу «Танцюють всі», щоб змінити своє життя на краще. А потім пішов воювати, щоб змінити на краще життя всіх українців".Соцмережі постійно показують мені відео з Володимиром Раковим, які публікують його численні друзі, і ще не було жодного разу, коли в мене хоча б на хвилину від них не стиснуло в горлі – таким прекрасним він був.Володя народився в Євпаторії. Виріс зі старшим братом у звичайній родині – мати працювала кухарем, батько – будівельником. У підлітковому віці почав займатися акробатичним рок-н-ролом.Ця пристрасть до танцю привела його у 2013 році на шоу «Танцюють всі!» на телеканалі СТБ. Раков виграв шостий сезон і у двох наступних продовжив співпрацю з шоу як танцівник і хореограф.Він брав участь і перемагав у престижних європейських танцювальних конкурсах та вчився у найкращих американських танцювальних школах. Він ставив танці для шоу «Танці з зірками», знімався в кіно, театральних постановках і у численних кліпах популярних українських артистів. Після вторгнення Володимир приєднався до армії і служив в 24-ій бригаді імені короля Данила Галицького.6 січня 2025 року він загинув.Поділіться цією історією, щоб Володимира ніколи не забули навіть ті, хто ніколи його не знали.
Прем'єр Чехії Бабіш: "Ми більше не можемо давати Україні гроші з чеського бюджету, бо нам не вистачає навіть на кухарів для наших шкіл… Гарантія фактично є боргом, бо зрозуміло, що Україна ніколи не зможе повернути ці гроші"".--Всі кошти, які Європа надає, надаватиме Україні чи витрачатиме на наше забезпечення (на закупівлю зброї, зокрема) - це в жоден спосіб не "борг" України - це оплата Європою і кожною європейською країною окремо своєї ж власної оборони "на аутсорсингу". Європа цими мільярдами (той же Бабіш нагадав: загальний обсяг допомоги Україні вже сягнув 377 млрд євро: 187 млрд євро раніше, 100 млрд євро з нової Багаторічної фінансової програми ЄС та ще 90 млрд євро у вигляді позик) оплачує свій мирний час без нападу Росії. Бо армію Росії зачепили і не пускають до наступних кордонів ЗСУ. Тобто, це буквально витрати Європи на оборону - яку для них поки здійснює Україна. І це витрати на відтермінування нової Європейської війни - хоча терміни горять буквально на очах. Ще рік-два тому європейські оборонні стратегії неквапом оновлювались з позначкою "до 2035 зробити/ модернізувати/ збільшити...", тоді дедлайн сповз до "встигнути до 2030-го". А напередодні 4-х роковин Великої війни (або, якщо її не рахувати окремо, 12-х роковин 12-ї війни Москви проти України) в офіційних заявах, документах, планах і оборонних кошторисах вже виринуло "до 2027-го". Тобто, навіть щедра оплата кров'ю українців не дозволяє надовго затримати масштабну війну з Москвою далі від кордонів ЄС. Тому ще раз: всі ці сотні мільярдів від Європи Україні - це ніякі не "борги". Це звичайний бізнес "послуга за гроші". "Життєво важлива послуга за дуже скромні гроші". Дуже вигідно для Європи. Але кремлівське лобі подає оплату миру як "безсенсові позики". --Зауважу, що оборонний бюджет однієї Франції був в межах 30 млрд євро, а тепер його збільшують до 57 млрд (загальний бюджет в районі 400 млрд євро). Загальний бюджет Німеччини - 0,5 трильйона євро. На оборону витратили минулоріч близько 53 млрд. Спільний бюджет ЄС - близько 200 млрд євро. Тобто, оплата військових послуг України менше як 400 млрд за 4 роки - це дійсно не тягар для бюджетів і країн Європи, і ЄС як структури.
Я поважаю поляків, які підтримують Україну. А особливо польських братів і сестер по зброї, які воюють за нашу і вашу свободу проти спільного московського ворога. Але останнім часом вже не вперше якісь польські політикани і борці з «бандеризмом» приїзджають до України та записують гнівні відео на фоні пам’ятника Бандері. В останні дні прямо загострення. Та і польський президент знову заявив про «невирішені історичні питання» з Україною. Чесно, це вже трохи набридло.Що ж, у зв’язку з цим продовжимо історичні екскурси з метою подолання подвійних стандартів. (Внизу давній мій текст)Давайте згадаємо про національного героя Польщі Юзефа Пілсудського. У 1887 році Юзеф Пілсудський заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений до сибірського заслання. Потяг до атентатів на керівників окупаційного режиму зовсім як у молодого Бандери.Після повернення із заслання Пілсудський був організатором бойової школи у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення (таємної поліції Росії) П. Заварзіна, школа "масово готувала вбивць та грабіжників". Приблизно так само польська влада трактувала дії ОУН по підготовці озброєного підпілля.Пілсудський керував бойовими групами, які вчиняли терористичні акти проти окупаційної влади та здійснювали експропріації (грабували банки та державні установи в інтересах визвольної революції ). Зовсім як оунівці та їх бойові групи на Заході Україні в 1930-ті.Під час Першої світової війни воював на чолі польської бригади на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Тобто з точки зору Російської імперії та її союзників з Антанти був "колаборантом" і "зрадником", адже Пілсудський був народжений у окупованій Варшаві та був підданим Російської імперії. Бандера так само грав на протиріччях імперіалістичних держав та використовував їх конфлікти заради створення української держави. Так само воював з окупантами і так само був оголошений ними "зрадником".Будучи на чолі Польщі, Пілсудський спочатку війною знищив Західно-Українську Народну Республіку, а потім за спиною українців домовився з більшовиками про новий поділ України. Бандера на чужі землі ніколи не претендував і чужих держав не ділив. Тим більше ніколи не мав жодних угод з Москвою.У 1926 Пілсудський вчинив державний переворот в Польщі, після чого був встановлений жорсткий авторитарний режим. Були проведені каральні акції проти українців (так звана "пацифікація") та інших національних груп. Бандеру важко змалювати прихильником ліберальної парламентської демократії, але як бачимо і Пілсудський ним теж аж ніяк не був. У 1934 році завдяки Пілсудському відбулося підписання угоди з Гітлером, яка була одним з перших дипломатичних успіхів Третього Рейху та давала можливість німцям вільніше почувати себе на інших напрямках своєї політики. На знак особливої поваги Адольф Гітлер особисто був присутнім на панахиді за Пілсудським у 1935 році. Нагадаю, керівництво ОУН на чолі з Бандерою майже всю війну просиділо в німецькому концтаборі, а бандерівці під німецькою окупацією були оголошені поза законом.Так в чому проблема з Бандерою?Андрій Іллєнко.
Я не буду повторювати традиційні фрази про боротьбу кланів, ліжка, бордель і решту, які вже заполонили наші соцмережі у звʼязку з черговими змінами на кадровій шахівниці держави.Я, власне, про соцмережі.Ми все ще продовжуємо перебувати в ілюзії, що соцмережі - це про лайки, «бульбашки», охоплення, контент - можете продовжити самі.Насправді це вже давно не так.Ми не помітили головного🤷♀️Соцмережі вже переписали правила освіти, політики, ідентичності, навіть морально-етичну складову спілкування.Сьогодні соцмережі - це не просто про комунікацію.Це нова архітектоніка суспільства.Вони перебрали на себе функції, до яких держава, суспільство, освіта, медіа навіть не почали адаптуватися.Вони формують порядок денний суспільного життя.Вони керують увагою мільйонів людей через алгоритми, специфіку яких люди навіть не помічають.Вони форматують поведінку цілих поколінь.Вони створюють засади ідентичності швидше, простіше й агресивніше, ніж родина і школа.Ми продовжуємо по інерції називати все це «засобами масової інформації».Але це давно не так.Телеграм - це подекуди вже паралельна медіавлада.TikTok - одна з основних освітніх платформ для підлітків.Інстаграм - по факту цифровий паспорт людини, де візуалізовано все, що тільки можна а подекуди й не можна візуалізувати.А найголовніше - ми досі не маємо навіть термінологічної бази, щоб усе це описати.Ми звично говоримо: він/вона блогер/блогерка.Але ці люди давно є для когось - ідеологами, комʼюніті-лідерами, для когось тіньовими політиками, вчителями, іноді навіть культовими персонами.Ми говоримо: просто stories.А це давно - інструмент впливу, який працює набагато краще лекцій чи підручників.Наша школа живе за лекалами минулого чи й позаминулого століття.Законодавство - за лекалами ХХ.А нинішні покоління дітей живуть у ХХІ-му, де все підкоряється логіці алгоритмів.Їх формують не вчителі, а список платформ і сервісів, на які вони підписані.Не підручники, а рекомендації соцмереж.Не ідеологія, а меми.І якщо суспільство не зрозуміє очевидного, вчителі програватимуть YouTube, чиновники - персональним телеграм-каналам, а держава загалом - динаміці трендів.Соцмережі - це вже не розвага і не довколишній світ.Це середовище, в якому ми всі живемо.І боюся, що скоро життя поза ними стане просто неможливим.Принаймні мені так здається…Олена Міщенко
30 грудня. День, який болить.Рівно три роки тому російські окупанти p0зстрілялu українського воїна —Олександра Ігоровича Мацієвського.Беззбройного. Полоненого.Людину, яка перед смертю сказала лише два слова — «Слава Україні!»Це був не жест.Не поза.Не гучна фраза для історії.Це була правда, сказана спокійно й твердо — перед обличчям смерті.Це був виклик ворогу і водночас присяга Україні, виконана до кінця.Олександр не був професійним військовим.До війни він працював електромонтером, жив звичайним життям, мав родину, сина.Але коли прийшла велика біда — він не сховався, не відвернувся, не чекав, що хтось інший зробить цей вибір замість нього.Він став до строю.Захищав Україну на Донеччині.І залишився воїном навіть тоді, коли в нього відібрали зброю.Його вбuлu, але не зламали.Бо людина, яка в останню мить обирає гідність, — перемагає навіть смерть.Сьогодні ми живемо, говоримо українською, будуємо свою державу —завдяки таким, як він.Завдяки тим, хто заплатив найвищу ціну.Памʼять про Олександра Мацієвського — це не лише скорбота.Це наша відповідальність.Бути гідними.Не зрадити.Довести справу, за яку він загинув.Колись сказали:«Прийде час, коли один вигукне “Слава Україні!”,і мільйони відгукнуться “Героям слава!”».Цей час настав.Герою України — слава.Олександру Мацієвському — вічна памʼять. 🕯️🇺🇦
Я бачив багато хлопців, які хотіли на війну. Не «захищати», не «тримати», а саме у бій. З очима, повними азарту й дурної впевненості, що з ними нічого не станеться. Я сам був таким.Колись мій командир сказав мені фразу, яку я тоді не зрозумів та зараз сам відповідаю так хлопцям, «не шукай війну. Вона тебе сама знайде»Вона знайшла. І зробила це так, як робить завжди, різко, брудно, без можливості передумати.Війна це не прапори і не гучні слова.Це шматки тіл, які ще вчора мали імена.Це кров, яку можна змити з рук, але не з пам’яті. Це запах гнилі й пороху, що роками сидить у голові. Це крики, які не припиняються навіть тоді, коли навколо тиша. На війні ти не стаєш героєм.Ти стаєш жорстким. Холодним. Твердим.У тобі поступово зникають почуття, які роблять людину людиною. Співчуття стирається бо якщо співчувати кожному, ти просто не виживеш. Жаль тупіє бо він нікого не рятує. Страх нікуди не зникає, але стає фоном, як постійний біль, як хронічна хвороба.Ти звикаєш до смерті. Спочатку тебе трусить і нудить. Потім ти мовчиш.А потім ловиш себе на думці, що перестав рахувати загиблих. І саме в цей момент в тобі ламається щось назавжди.Багато хто цього не витримує. Хтось ламається ще там. Хтось тримається, а потім розсипається вже після.Хтось починає пити. Хтось зникає всередині себе. А хтось просто не повертається і іноді це найчесніший фінал. Краще б я не знав, що таке війна.Бо тепер я знаю, що вона робить з людиною.Вона забирає не тільки здоровʼя і роки життя. Вона забирає тепло. Мʼякість.Здатність бути «просто людиною».Ти стаєш чужим серед мирних.Тобі тісно серед розмов про дрібниці.Ти дивишся на людей, ніби крізь скло, бачиш, але не відчуваєш.І є річ, про яку не люблять говорити вголос, війна не відпускає тих, кого вже проковтнула. Вона тримає. Тягне назад.Стискає горло. Наче каже «Ти був моїм, ти мій назавжди».Навіть якщо ти живий. Навіть якщо ти не на позиції. Навіть якщо навколо тиша.Тому коли я чую красиві слова про війну мене нудить. Коли говорять про романтику мене трясе. Коли хтось каже, що «хотів би спробувати» хочеться вдарити.Бо війна це не досвід. Не пригода.Війна це вирок. І якщо вона тебе знайде, вона не запитає, чи готовий ти платити,вона забере в тебе все, що захоче, залишить лише спогади, щоб ти з цим жив.допис воїна ЗСУВіталій Бєлкін.
TGLIST.COM.UA
