Рубріка - філософія, наука, зіг хайль.Якщо ви ознайомитесь з ідеями Арістотеля, то ви також зіткнетеся із концепціями «форми» і «матерії» (як саме він їх розумів, адже інтерпретацій є багато).По Арістотелю, форма - є суть речей. Вона формує та визначає будь-що до само первинного рівня. Тобто, камінь - це певні квантові частки, які за принципом форми були укладені в атоми та молекули, які вже потім здобули форму цього валуна. Людина - є форма у всіх своїх проявах. Її будова, як вона складена, що вона хоче, її мета, душа та розум, звісно, все є форма. Бог або царство божественного в Арістотеля - абсолютна форма, що є всим, але не актуалізована, «не існує» у фізично у сенсі, бо не має матерії для проявлення. Що ж залишається самій матерії? Матерія в нього «більше ніщо, ніж щось», лише «потенція»; коли форма - «актуалізація». Простіше: матерія задає саму здатність буття. Це саме фізичне, а мабуть і метафізичне, це час і простір (трансцендентальне по Канту), це найглибше, що є у речах, але само по собі нічим не є, лише дає змогу бути.Здавалося б, чому не рахувати атом за матерію? Ну по-перше атом вже ніякий не атом (неподільний), а по-друге у відповіді на це питання допоможе сучасна квантова фізика, де відсилаю вас до статей вченого Вернера Гейзенберга. Слід також згадати «ефект спостерігача». Якщо коротко, проводилися тести щоб зʼясувати, чи є фотон (світло) хвилею, чи часткою. У різних способам виміру, до подиву вчених, світло вело себе по-різному і потім стало зрозуміло, що його форма (!) визначається наявністю спостерігаючого механізму; тобто, у кінцевому результаті - людини, яка сприймає інформацію. Простіше: коли ніхто не намагається визначити - світло є однієї форми, а коли намагаються - стає іншої. Коротше, в ютубі подивитесь, якщо цікаво. Якщо що, в світі «прогресивної науки» не повинно бути так, що квантові тіла себе ведуть як хочуть, коли ти не підглядаєш, а потім соромляться і ведуть по-іншому. Це дуже сильно порушує сучасну концепцію будови світу. Але фізика пішла ще далі: тепер, згідно досліджень, квантові частки взагалі не частки, вони буквально не існують! Тобто не мають обʼєму і маси, нематеріальні! Вони є потенціалами, флуктуаціями, «матерією Шредингера». І самі фізики починають відсилати до Арістотеля. Виявляється, 2500 років тому грек був ближчий до істини, ніж ми донедавна. І ще трохи почекайте, світ виявиться ще цікавішим і ми таки знову згадаємо, що світло нам дає не гелієвий шар-гігант у вакуумному просторі в мільйонах кілометрів від землі, а все ж-таки вогняна колісниця у погоні за змієм.Але так, раніше люди були тупі, бо не вигадали собі айфонів.
Дуже важливу проблему деяких наших невдач на фронті вбачаю саме в невчасно прийнятих рішеннях. Тобто, ситуація підказує що треба діяти, робити контр-міри, а наша система не поспішає реагувати. Вона намагається обійтися мінімумом зусиль, бо сподівається рахує, що і трохи вистачить. В решті-решт маємо вірно прийняті рішення, але прийняті з таким запізненням, що на час їх реалізації вже потрібні інші рішення та інші дії. Отже, завжди ми намагаємось наздогнати вчорашній день.Я раптом зрозумів, що така є властивість психіки людини, ба більше - властивість психіки системи, колективного. Ми дуже часто недостатньо рішучі. Як, ніби-то каже нам прислівʼя: «хто робить революцію наполовину, той риє могилу і собі». Ніцше казав нам: «хто вирішив діяти, нехай зачинить двері для сумнівів». Коли реальність диктує проблему - найгірше, що ти можеш зробити - це взагалі нічого не вирішувати, відклавши ситуацію у підвали безсвідомого у сподіваннях, що все вирішиться саме. Багато хто класично спробує віддати менше зусиль і піти на менший ризик, що як ми можемо бачити, є властивим людині та спільнотам. Але єдино вірним рішенням буде прикласти усі необхідні зусилля, ба навіть краще буде трохи надмірні, але достатні, щоб раз і назавжди закрити проблему і не мати для себе бомбу уповільненої дії, яка, кажу вам із впевненістю, рано чи пізно вибухне.
Існує думка, що в житті трапляються чорні і білі смуги. І такою логікою, ми рахуємо, що раніше було краще, зараз не дуже, а колись буде взагалі відмінно. Те, що ніколи не буває так, як було раніше, вже всім відомо. Існує стверджена реальність і вона не тяжіє до повернення згідно нашим очікуванням. Але мене цікавить інше.Взагалі то, і це теж доволі розповсюджена теза, не існує і чорно-білих смуг. Ми часто це знаємо, але рідко це розуміємо і відчуваємо. Якщо ви очікуєте кращого часу, то поміркуйте, чи дійсно стане краще? І чи було колись краще взагалі? Реальність доволі субʼєктивна. Існує тільки наше переживання світу, наша інтерпретація. І ти можеш дійсно знаходитись в горі або радощах, але не від обʼєктивного світу, а лише від фантомів свого розуму, який сприймає не сам світ, а лише твої оціночні відчуття. Таким чином, ми приходимо до того, що не слід чекати зовсім нічого, а до своїх переживань і емоцій слід ставитися лише як до продукту своєї власної свідомості. Зрозумій світ сьогодні, осягни і опануй себе. Ніколи в житті не буде ані краще, ані гірше. Буде лише твій шлях, який є проекцією внутрішнього конфлікту на зовнішній світ, що і формує долю людини. Підсумовуючи: життя не має емоційних градієнтів, їх має лише наша уява. Щоб тобі було добре, тобі треба міняти лише себе. Змінювати світ звісно треба, але стимули до такої дії знаходяться поза нашою особистістю.
Метафізика Донбасу.Що бачать люди, котрі приїжджають на Донбас із далекого заходу? Вони чують ворожу мову, бачать дратівливе відношення, непривітність. Вони споглядають на горизонті величні гори породи та навколо себе вони розглядають сірі та безжиттєві багатоповерхівки радянського типу. Ці гості нашого регіону асоціюють його з війною. З дискомфортом та з напруженістю. Всі очікують команди полишити цей край. Край, де все почалось і все закінчиться.Але я вам скажу: я обожнюю Донбас. Крім того, що це моя мала Батьківщина, на це є ще багато причин.Донбас - це серце війни. Це та частина нашої країни, де все почалось. Це той наріжний камінь, що спонукав українців усвідомити себе націю, шляхом протиставлення РФ та її анклаву вже в нашій країні. Це те місце, де багато хто з нас вперше, а часто і найбільше в своєму житті, відчував запах крові, смак перемоги, горе втрати та силу і волю робити все на цьому світі. В цьому краю степів ти завжди мандруєш між бетонними блоками нудного та депрессивного буття. Навіть гори тут із вугілля. Але терикон - не просто гора. Це буквально курган нашої епохи. За ці гори та біля них було пролито крові так багато, що можна конкурувати з Верденом та Сталінградом. Це наповнювало саму землю глибинним сенсом. Матеріальний пил та бруд, з якого зроблені ці донецькі Карпати набули нематеріальної цінності. Вони стоять, мов знак, вказівна табличка того, що тут йдуть бої. Тут гинуть воїни. Безкрайній степ привчає твоє око до того, що тобі дико бачити землю з нерівним ландшафтом. Адже завжди ти звикаєш до простору, що тягнеться до небосхилу. Це екзистенція волі. Цей степ нашою кровʼю ми перетворюємо на Дике Поле. Адже саме на Донбасі, поки що, ми можемо собі дозволити творити закон і порядок власними силами. Як вільні люди саме тут ми можемо собі дозволити носити зброю. Невже навіть цього недостатньо, щоб любити це місце?Що вже казати за лісосмуги. Мабуть, ми ніколи не згадаємо їх початкову задачу при створенні. Тепер - це тільки дім війни.На Донбасі люди похмурі. Вони не вітаються з посмішкою та не проявляють занадто виражену ввічливість. Люди тут бʼються у дворах-колодязях з дитинства, стикаються з криміналізованим середовищем все життя. Вони не вірять в американську посмішку. Якщо на Донбасі з тобою розмовляють дружньо - це дійсно щиро. До Донбасу явище метросексуалів та нефорів дійшло дуже пізно. Але дух 90-их ти міг відчувати ще всі нульові.Є приказка, що сонце України встає на Донбасі. Вона має на увазі географічне розташування регіону на сході. Ця область перша зустрічає сонце. Та чи все це просто так? Ми дійсно зустрічаємо тут українське сонце. То є сонце повстання. Воно має дванадцять ламаних променів і є чорного кольору. Саме звідси починається відродження України, а потім і усієї Європи. Доля хотіла, щоб я народився і виріс на межі двох світів. Щоб я вбивав та готувався до смерті саме там, де зʼявився на світ. Щоб, якщо доведеться, я розчинився в степах рідного вугільного басейну. Щоб терикони були моїми курганами, як памʼятники наших битв, сміливості та перемог.Годі вбачати лише поверхневий шаблон та користуватися тупими кліше щодо регіонів та колективного безсвідомого різних частин нашої нації. Варто тільки подивитися під іншим кутом, як ти усвідомиш більше, ніж тобі здавалося.
Не слід ні про що жалкувати, не слід ні за що виправдовуватись. Якщо вчинив невірно, зроби висновок і не повторюй помилок. Якщо зробив не так, як треба було, подумай, чи розумів ти це тоді? Якщо ні - ти робив правильно в моменті; якщо так - віднині стань розумнішим.Приймай будь-які подарунки долі без пихи. Світ тобі не зобовʼязаний. Коли стикнешся із невдачами, візьми з них користь і зрозумій, що забагато про себе думав. Насправді, ніщо із того, що в тебе є, дійсно тобі не належить. Лише є в твоєму користуванні на даний момент. Розумій це, май стриманість.Віддавай те, що тобі належало, без жалю втрати. Чи було воно твоїм? Чи має сенс горювати про повороти долі? Те що пішло - мало піти. Залишився ти сам. Живи і працюй із цим.Не так багато речей в світі нам шкодять, як тих, про які ми турбуємось - казали люди в античності. Опануй себе. Шлях до чогось більшого, ніж просто людина, лежить через контроль свідомості самого себе. Емоції - це життя. Пристрасть і ненависть, гордість і скорбота. Але ти не їх раб і вони не визначають твою поведінку і рішення. Це лише барви долі, паливо для твоєї волі, але не причини твоїх помилок.
В США ліворадикали знищили графіті, присвячене вбитій українській дівчині, а на його місці намалювали графіті з її чорношкірим вбивцею.Поки "кляті" праворадикали проводять акції вшанування пам'яті Ірини Заруцької — "хороші" ліворадикали шанують її вбивцю. В Нью-Йорку було створено графіті в пам'ять про загиблу українку — на стріт-арті було намальовано її портрет на фоні українськього прапору і надпису "Ukrainian Lives Matter". Проте, його знищили ліворадикали — спочатку осквернили, а потім зробили на цьому місці графіті в підтримку чорношкірого вбивці, Декарлоса Брауна.Ситуація насправді яскраво демонструє одну цікаву річ. Демонструє, власне, те, про що говорилося давно: для лівих гасла Ukrainian Lives Matter — неприйнятні. Самі життя українців для них — неприйнятні. Існування українців як білої нації для них — неприйнятне. Хто б що б не говорив, але та "Україна", яку вони собі уявляють, та яку вони можуть навіть нібито "підтримувати", має насправді дуже багато спільного з тією "Україною", яку хоче бачити Путін.☠️ @vallholl
Так як зараз, я не втомлювався ніколи. Стільки процесу чистого управління, часу на це, інтенсивності та кількості подій на одиницю часу, в мене не будо ніколи. Таку велику смугу я не контролював ніколи раніше. І з такими недостатніми силами я раніше задач не виконував.І от це все до чого. По-перше, немає натхнення і політичної волі вам писати про важливі речі. Нажаль. Але буде. А по-друге, я отримав великий досвід і ось що можу вам сказати стосовно війни.Дуже велику роль відіграє піхота. Це було відомо завжди, але якщо ви посередній користувач інтернетів, ви всюди будете чути про дрони, реби, танки та літаки. Але не про піхоту. А саме вона може компенсувати абсолютно усе. І розумний, вольовий та сміливий боєць часто (завжди) вартий набагато більше, ніж розумний, вольовий та сміливий оператор дрона, або сам дрон. Хоч 10 дронів. Повірте, сержант на місці може зробити так, щоб бійці припинили нести втрати, почали таки спостерігати по секторах, а іноді навіть були здатні на наступальні дії. Це велика рідкість, уявіть собі. І не майте ілюзій. Забагато «наших бідних хлопців на війні» радше здадуться в полон або втечуть, ніж стануть вести бій. Ну і звісно, кількість піхоти. Її потрібно більше! Ми дуже відстаємо від ворога. Тепер я ТЦК звинувачую лише в тому, що вони гребуть замало людей і беруть хабарі. Негідники.Отже, менше з тим, піхота!Звісно не вистачає сил та засобів. Не буду на цьому зупинятись, це зрозуміло всім, але не відіграє найпершої ролі. Дефіцит у всіх і завжди.Структура управління! Я знаю як буває добре і буває погано. Ви не уявляєте, яким чином добре організований штаб із розподілом обовʼязків, відповідальністю та достатньою кваліфікацією кадрів, може вплинути на смугу. Ба більше, коли командири не паралізовані папірцями та страхом відповісти за втрачену позицію, вони можуть діяти раціонально, а не «згідно-відповідно». І я навіть не кажу за особисті якості, де командири часто клоуни та жлоби. Я для себе відкрив з подивом те, що виявляється, якщо ти просто нормальна людина, не брешеш і намагаєшся виконати задачі по мірі сил - ти вже добрий командир! Ми дуже низько впали, нажаль.Що до ворога? Тактика стара. Інфільтрація малими групами, часто оминаючи наші позиції задля розширення сірої зони. Великий акцент робиться на маскування і набагато менший на вогневу і тактичну складову. Але над усім цим превалює лише складова мотиваційна. Ми часто знаходимось у зеркальному становищі з ворогом, але перемагає та сторона, де бійці здатні давати бій. Ну і як наслідок розширення сірої зони ворог підтягує засоби = дрони ближче до лбз = вражає логістику. Але, як завжди, є і хороші новини. Зрозуміло, що наш внутрішній ресурс не дає 100% кпд; він дуже обмежений нашою незграбністю і ми здатні вичавити із себе набагато більше, і без усіляких натів. Ну і знову, будь-яка катастрофа на фронті, насправді, може бути виправлена. За умовою кваліфікованих і відповідальних людей ми можемо що-завгодно стабілізувати, а потім і повернути. Шкодять нам блазні та боягузи, а ще більше - система, яка заохочує існування таких хробаків.
🇷🇴 «Молодь є факелоносцями нашого руху, запалюючи вогонь пристрасті та рішучості в серцях своїх співвітчизників. Завдяки своїй єдності та відданості вони викують нову еру сили, порядку та процвітання для нашої нації!»
Сьогодні 126-та річниця від дня народження видатного румунського політичного діяча, відданого націоналіста та лідера «Залізної гвардії» — Корнеліу Кодряну. Народився 13 вересня 1899 року в місті Хуші, Румунська Молдова. Народився тоді, коли його країна повнилася різносортними пройдисвітами, шахраями та шкідниками, які отруювали її зсередини, грабуючи народ та розкрадаючи бюджет. Народився тоді, коли його країна потребувала залізної руки, а отримала Залізну Гвардію.Кодряну успішно закінчив початкову школу, у 1912—1916 роках навчався у військовому ліцеї в Менестіря-Дялу. Потім вступив на юридичний факультет у Яссах. Під час Першої Світової війни, коли його батько пішов до армійських лав, він втік з дому до військової частини, де той служив. Але через малий вік йому відмовили в усіх військових підрозділах, до яких він намагався вступити. У 1917—1918 роках навчався у Військовій піхотній школі. Пізніше навчався у Берліні та Йені.В наступні роки доля познайомила Корнеліу з рядом правих діячів, спільно з якими він утворить організацію, яка протистояла лівим радикалам на вулицях, а згодом переросла і в повноцінну партію, яка вже у 1926 році спромоглася отримати 120 000 голосів та 10 депутатських мандатів. Втім, через розбіжності, у 1927 році Кодряну полишає партію, протестуючи таким чином проти її нерішучості та внутрішньопартійного інтриганства.З 1924 року Кодряну поступово творить власний Легіон — організаційну структуру орденського типу, яка базувалася на традиціоналістстично-консервативній ідеології, лицарській традиції та правому містицизмі. Основною ідеєю легіонерів було формування якісно нової нації для керування країною. Кожен легіонер мав жити з відчуттям внутрішнього зв'язку між минулим та майбутнім свого народу.У Легіоні ж з самого початку його створення активно практикувалася традиційна фізична праця в сільській місцевості, а також надавалася матеріальна та моральна допомога людям, які займалися фізичною працею. Легіоном було також засновано успішні мережі ресторанів, бакалійних лавок та майстерень, за рахунок доходів з яких фінансувався відпочинок для дітей з бідних сімей.Всередині Легіону також була утворена легендарна бойова структура під назвою «Залізна Гвардія». Її члени брали участь у війні в Іспанії 1936 року на боці франкістів. А за період 1924—1937 років легіонери здійснили 11 вбивств, переважно з політичних мотивів. Сам же Кодряну з 1931 року — депутат, а в червні 1932 за партію легіонерів проголосувало 70 674 виборці.30 листопада 1938 року боягузливим румунським монархом Карольом II був виданий роковий наказ. Кодряну та 13 його соратників за наказом були заарештовані та підло страчені не маючи зброї в руках у безлюдній сільській місцевості. Стагнаційний режим, який не міг впоратися з викликами 20 століття, між новим життям та подальшою стогнацією обрав друге, позбавивши Румунію шанса на національне відродження.☠️ @vallholl
Найбільше українське англомовне ЗМІ нарешті висловилося з приводу вбивства української дівчини негром в США. Але є нюанс. Єдине, що турбує в цій історії журналістів The Kyiv Independent, це кляті праворадикали, які просувають "расистську та ксенофобську політику". Ще раз: негр, не спровоковано, просто так, без видимої причини, через особисту расову ненависть, не думаючи навіть ні про які наслідки, вбиває в потязі білу дівчину, українку, після цього ходить по вагону з закривавленим ножем та говорить «I got that white girl». Єбучі дегенерати з The Kyiv Independent не пишуть про вбивство, а пишуть про провокації клятих праворадикалів.Цю лицемірну позицію, на якій ймовірно було реалізовано не один грант, дуже просто перекрутити і на реалії війни. Послідовною тезою журналістів The Kyiv Independent, та усіх інших "українських" і "проукраїнських" діячів, які згодні зі статтею на зображенні, має бути щось типу такого: «українці використовують свої смерті від рук московитів в пропагандистських цілях». Послідовною позицією притомних українців є люта ненависть та бажання вбити тих, хто вбиває їх, незалежно від місця вбивства та походження вбивць.☠️ @vallholl
Дуже часто, особливо коли ти молодий, не є очевидним саме ідеологічно вірний шлях. Я памʼятаю чим займався я та мої однолітки у студентському віці. Я багато втратив через це. То був суцільний гедонізм. І важко не піти таким шляхом, коли ти ще молодий і не дуже розумний, а все довкола банально має на увазі для тебе саме таку роль. Такий шлях підкупає насолодою, загальною прийнятністю та безтурботністю. Якщо на мить у вирії таких подій задуматись над тим, що слід робити щось інакше, або як люблять більшість, «тримати баланс», ти зловиш себе на думці що тобі тупо тяжче, ніж іншим та не зрозумієш, навіщо це треба. Саме так я і думав колись.Але насправді ми з вами маємо ілюзії щодо того, яким повинно бути життя, що в ньому гідне уваги та зусиль, а що плине як марево. Якщо коротше: нам не має бути легко. Справа не в комфортному існуванні, не в відсутності супротиву, отриманні насолод, або як це все називають: «щасті». Якщо це і є ваше щастя, залиште собі. Життя є таким, як воно є і людина є такою, як є. Це даність і наші проблеми не форс-мажорні, а закономірні. Вони мають бути. Під ударами долі кується особистість, а без них ми необроблена сировина. Всі ми бажаємо величі у житті, але ніхто не хоче напружуватись. У той же час, спитайте себе, якщо б всім було легко, чи не змогли б всі дістатись вершин, про які ви мрієте? Природа закладає зовсім інший сенс в наше буття на землі. Є багато різних концепцій і філософських шкіл щодо того, як правильніше розуміти те, що з тобою трапляється, а я можу вас адресувати до Традиціоналізму, Ніцшеанства та стоїцизму. Але це все лише тексти, хоч і з насиченими та справжніми ідеями.Дійсно істина не існує у вимірі інформації, вона в дії. Її можна лише прожити, але не осягнути. І коли ви спробуєте відмовитись від алкоголя, цигарок та наркотиків, пройде багато років у сумнівах, чи не втрачаєте ви «щастя», а потім ви зрозумієте. Коли ви проведете декілька років у спортзалах, де будете вчитись бити людей, а інші будуть бити вас, ви не одразу зрозумієте навіщо це, але колись неодмінно переконаєтесь. Коли ви наважитесь йти на кожен ризик, завжди годитись на всі авантюри та випробувати себе всюди, де вам дає шанс доля, ви не одразу помітите, як пройдений вами шлях тепер сягає майже подвигів і на вас трохи інакше дивляться люди. Коли ви відчуєте смак тріумфу, ви згадаєте скільки зусиль вам коштувала така путь, але ні на секунду не засумніваєтесь, чи варто це було того.Зрозумійте лише те, що нам ніколи не буде легко; ба більше, нам НЕ ПОВИННО бути легко. І чим важче ваш шлях, тим ви ближче до трансцендентних станів існування, які єдині в вашому житті будуть справжнім життям і нашим розумінням «щастя».
TGLIST.COM.UA
