Дуже важливу проблему деяких наших невдач на фронті вбачаю саме в невчасно прийнятих рішеннях. Тобто, ситуація підказує що треба діяти, робити контр-міри, а наша система не поспішає реагувати. Вона намагається обійтися мінімумом зусиль, бо сподівається рахує, що і трохи вистачить. В решті-решт маємо вірно прийняті рішення, але прийняті з таким запізненням, що на час їх реалізації вже потрібні інші рішення та інші дії. Отже, завжди ми намагаємось наздогнати вчорашній день.Я раптом зрозумів, що така є властивість психіки людини, ба більше - властивість психіки системи, колективного. Ми дуже часто недостатньо рішучі. Як, ніби-то каже нам прислівʼя: «хто робить революцію наполовину, той риє могилу і собі». Ніцше казав нам: «хто вирішив діяти, нехай зачинить двері для сумнівів». Коли реальність диктує проблему - найгірше, що ти можеш зробити - це взагалі нічого не вирішувати, відклавши ситуацію у підвали безсвідомого у сподіваннях, що все вирішиться саме. Багато хто класично спробує віддати менше зусиль і піти на менший ризик, що як ми можемо бачити, є властивим людині та спільнотам. Але єдино вірним рішенням буде прикласти усі необхідні зусилля, ба навіть краще буде трохи надмірні, але достатні, щоб раз і назавжди закрити проблему і не мати для себе бомбу уповільненої дії, яка, кажу вам із впевненістю, рано чи пізно вибухне.