Сьогодні день військової розвідки. Слід зазначити, що є розвідка фізична, яку ми всі уявляємо. Це хитро-мудрі тіпи в кікіморах із замазаним обличчям, які лазять по сірій зоні, отримують інфу та здійснюють диверсії. А є розвідка фактична, яка, з точки зору інформації, є більш ефективною. Це OSINT, ІПСО та інше.Розкажу вам про свій розвідний досвід. Якось під Києвом я йшов у складі дрг на Броварському напрямку. Нас було троє і ми щупали сіру зону на предмет початку зони червоної. Мій напарник йшов дуже обережно. Коли він чув будь-який звук або бачив будь-який підозрілий обʼєкт, він казав нам зупинятись та очікувати, видивлятись. Декілька годин ми зі швидкістю равлика долали декілька сотень метрів, щоб побачити початок окупованого села та щось схоже на техніку (що потім нею не виявилось). Після чого мій напарник покликав нас всіх до повернення, задля аналізу інфи, прийняття рішень та розробки подальшого плану.Наступною операцією командував я. Ми майже в повний зріст ігноруючи усе на світі дійшли до села, я жахнул із панцерфаусту по вогнищу, яке росіяни палили задля обігріву, і таким же скорим кроком ми повернулись усміхаючись.З точки зору розвідки, мій напарник був корректніший у своїй поведінці. Але я тоді зрозумів, що безумство повільного пересування із максимумом концентрації без будь-яких гарантій бою або виконання саме бойового завдання - це не для мене. І вже потім, коли я спробував штурм, я зрозумів де саме в цьому світі панує істина.В будь-якому разі, із днем розвідника, розвідники!
Поки московити несуть русскій мір на окуповані території — цей же мір хочуть принести і "експерти" та "демографи", але вже на території підконтрольні.Торгаші українським суверенітетом, незалежністю та соборністю, які роками побічно і прямо, та непублічно і опосередковано ставили під сумнів ці вищеперераховані речі та сприяли розвитку то московитської, то євросоюзної агентури, тільки і мріють, щоб залишити українців без їхніх земель, а нинішнє політичне керівництво і не проти. Про узбеків в Україні найбільше мріє Путін — він для цього привів свою армію в Україну, а тепер за нею веде і рускій мір з далекої Середньої Азії в окупований Маріуполь, Мелітополь, Скадовськ, Бердянськ та інші українські міста, де вже ступив чобіт московитського окупанта.На думку ж Лібанової, в Україні виріс рівень бідності не через війну; не тому, що 100% ВВП — це борги; не через смертність та відтік населення за кордон; не через корупцію; не через політику диверсанта Гетьманцева на посаді голови фінансового комітету Ради, який планомірно знищує українську економіку; а саме через відсутність в Україні путінскьких середньоазіатських асвабадітєлєй, яких сам Путін люб'язно вже давно завозить в рамках заміщення національного ядра на окупованих етнічно українських територіях. Завозить він їх, якщо що, мільйонами і на саму Московію.При цьому завсідники студій, особливо ті, що позиціонують себе як "праві", скільки завгодно можуть говорити про те, що українців, цивільних та тих, хто виїхав, треба ненавидіти, але якщо вони вже подумки покинули націоналістичний табір, то саме час їм зробити це і формально. Мета націоналіста — не ненавидіти власну націю, а робити все для її процвітання та панування. Нація може бути не вихованою — те, що і відбулося з останніми поколіннями. Виховати націю можна — це також входить до мети націоналіста. Але тих, кого вигнали — повернути важко, загиблих — неможливо. Замість кожного такого українця у них знайдеться з десяток узбеків.☠️ @vallholl
У Німеччині арабський мігрант без причини вбив 16-річну українку.У Фрідланді, земля Нижня Саксонія, до поліції вдень надійшов дзвінок з повідомленням про неналежну поведінку невідомого чоловіка на залізничній станції міста. Тим часом, на самій станції, 16-річна дівчина, яка з сім'єю втекла з Маріуполя до Німеччини, усвідомлюючи небезпеку, зателефонувала своєму дідусеві, який, згідно з повідомленнями німецьких ЗМІ, «почув крики, а потім лише звук поїзда», та відразу ж пішов на вокзал, але було пізно. Коли співробітники поліції приїхали на місце — на колії виявили бездиханне тіло неповнолітньої українки.Невідомим чоловіком, через якого викликали поліцію на станцію — виявився 31-річний іракський мігрант, який у 2022 році подавав запит на надання притулку. Його було відхилено, тому імміграційна служба розпочала процедуру депортації, але німецький суд відхилив її. Цей же іракець без причини і штовхнув 16-річну українську дівчину прямо під вантажний потяг, який проїжджав станцію на швидкості 100 кілометрів на годину. Проведені аналізи ДНК також виявили сліди чоловіка на плечі вбитої дівчини — сліди свідчать про те, що він її сильно схопив.Мігранта, через його агресивну поведінку, доставили до психіатричної лікарні, і виявилося що раніше у нього діагностували параноїдну шизофренію, тобто понести покарання він не зможе. Мультикультуралізм вбиває так само, як і війна, оскільки це і є однією з форм сучасної гібридної війни, про яку поки що не пишуть в підручниках з військової справи. Тікати від нашої війни нікуди: там, де не наздогнав московитський обстріл, наздожене іноземний диверсант. Залишається лише об'єднуватися, щоб вижити, та не допустити мультикультуралізму в Україні.☠️ @vallholl
142 роки тому народився один з головних ідеологів українського націоналізму — Дмитро Іванович Донцов.Народився Дмитро Донцов в нині окупованому ворогом місті Мелітополь 29 серпня 1883 року. Спочатку закінчив Мелітопольське училище, а потім в серпні 1902 року продовжив навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету. Ще в студентські роки почав політичну діяльність як член Української соціал-демократичної робітничої партії, але був виключений звідти через конфлікт. Тоді політичні погляди Донцова дещо відрізнялися від тих, які ми знаємо сьогодні, але вже було помітно сходження перших паростків радикального ультранаціоналізму.З 1914 року проживав у Відні й Берліні, а з 1916-го — у Швейцарії, згодом став першим головою Союзу визволення України. На початку 1918-го повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах. Упродовж 1919—1921 років — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР у Швейцарії. З 1922 року — знову у Львові, редагував декілька журналів. Роки спостереження, пізнання, та творення, починають звертати Донцова до традиціоналістичного світогляду — про традиціоналізм він говорить вже у тому ж році у статті «До старих богів», а у 1926 році публіцист написав свою провідну роботу — «Націоналізм», яка вплине на ідеологію ОУН.1939 року емігрував за кордон, перебував в багатьох містах та країнах Європи. Стрімка еволюція Донцова у бік традиціоналізму стається на початку Другої світової війни, відбувається поглиблення учення про національну еліту, він починає апелювати до поняття "каста" в своєму журналі «Батва». Говорячи про касту, Донцов говорить не лише про політичний інститут, але й про суспільну верству і цим прокладає місток до повноцінної концепції ієрархічного, станового суспільства. Підсумком ідейної еволюції в період Другої світової війни стає ще одна фундаментальна праця — «Дух нашої давнини».«Кожний народ представляє – в певній хвилині – його провідна верства. Вона може складатися з касти жерців, феодалів, дрібної шляхти, бюргерів або «селянсько-робітничої» бюрократії, – це все одно. В кожній з них – в різні епохи – може бути втілений тип або один (плебейський), або другий (володарський). Наприклад, напередодні великої революції 1789 p., знуджена пануванням і спрагнена матеріальних утіх, французька феодальна аристократія хилилася вже до феллахського типу. Так само козацька аристократія на Україні – виразний аристократичний тип за Богунів і Дорошенків, стає типом плебейським за панів Халявських…»Всупереч пануючим нині загальноприйнятим "фактам", Донцов був прихильником націонал-соціалістичного світогляду і вітав його успіх: не одна його публікація у «Віснику» містила схвальні думки про звільнення німецької нації від диктату Версалю. Під час війни проти Радянського Союзу він також служив перекладачем в одній з німецьких частин та навіть критикував програму УГВР за антиімперіалізм та ігнорування непропорційно великого впливу однієї біблійної меншини. З 1947 року жив у Монреалі, де у 1948—1953 роках викладав українську літературу у місцевому університеті. Помер великий український ідеолог 30 березня 1973 року.«Перемога сильніших і здібніших – в інтересі поступу, се є один аспект боротьби за існування, другий – усунення слабших, і се також не може обійтися без насильства, сього великого чинника в історії. Природа не знає гуманності і справедливості. Без насильства і без залізної безоглядності нічого не створено в історії … насильство – се одинокий засіб, яким розпоряджують нації, схудобілі через гуманітаризм … прагнути величності своєї країни, се значить прагнути нещастя своїм сусідам. Ми, Українці, можемо лише вітати перемогу фашистів, адже з ними перемогла наша ідея, яку знаходимо в їх концепції рідного краю, як найвищої цінности».☠️ @vallholl
Фемінізм дістався війні. І я не про жіночі невидимі батальйони, я про метафізичний феменізм. Що це?Це коли людей не можна бити, на них не можна кричати, їх не можна змушувати нічого робити. Хто захворів, болить нога, рука, голова, душа (в тих, хто вже на фронті ж нічого не болить) - той не воює. Воюють лише здорові. Хто пішов до психолога - тому консультацію і відпочинок, бо здоровим відпочинок не потрібен. Наркоман? Алкоголік? Дезертир? Треба пробачати, шкода таких. Занадто молодий, занадто старий, всіх потрібно берегти. Така вона, мʼяка фемінна війна. А в чому ж проблема?А проблема в тому, що ці ж самі люди стирають пачками батальйони, коли у бійців нема хвороб і справок, коли їм соромно жалітись на емоції або здоровʼя, коли вони сміливі і не відмазуються від задач. Або занадто тупі, щоб пожалітись, бо не знають, що це квиток в життя. Такі люди для них золотий фонд, бо за рахунок них, можна берегти юродивих. А ті хто ниє - вони привілейовані, як і біднесенькі ухилянти, бо здоровʼя, бо птср, бо бо-зна-що.Їх «доброта» не працює, коли треба забезпечити людей необхідним, довести задачу, провести тренування, ротацію, навчитись командувати. Це їм не цікаво. Тут нема емоцій, тут нема жалю. Занадто маскулінно.Їм насправді не шкода калік і незграб, вони просто мають папірці а також синдром жертви, а отже - це еліта фемінного світу.
Вам багато що сьогодні скажуть про нашу незалежність. Позитивні і негативні дописи та коментарі будуть лунати усіма каналами. Отже, минаючи чергові фразі, скажу лише наступне:Тільки та незалежність, що виборювалась в боях, залишаться в національній памʼяті. Наша країна занадто недосконала, але іншої в нас нема. Наші люди часто недостатньо нам подобаються, але в той же час ми маємо конвеєр подвигів на фронті і якщо знати, що саме трапляється на лінії зіткнення, не перестаєш вражатись мужності українського воїна. Для націоналіста головною ідею та цінністю його світогляду, а як наслідок і сенсом життя - є благополуччя його нації. Нація може існувати тільки в рамках своєї суверенної держави. Справжній суверенітет ми здобули лише тоді, коли довели ворогу і усьому світу, що здатні за нього вбивати і вмирати. А отже, у цей день згадайте, хто ми такі і навіщо на цій землі. І в перших щаблях наших стимулів до життя було і буде знищення ворогів нашої нації. Завершити допис хочу декалогом і особливу увагу хочу, щоб ви приділили 1, 7, 8 та 10 пункту.Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.5. Пімсти смерть Великих Лицарів.6. Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
"[після того, як ми дізнались про наказ імператора Японії до капітуляції] люди з академічних кіл знаходились у піднесеному настрої. Молоді студенти вигукували: "Настав наш час! Ми маємо побудувати нову Японію. Жах військової диктатури скінчився і приходить час інтелектуального оновлення!" Вони буквально стрибали від радості....Сьогодні мені 41 рік. Я вважаю події війни ключовою точкою свого життя... Щоб не трапилось, а те яскраве сонце 12 серпня 1945 і те сонячне світло на зеленому листі дерев буде центральною подією в моєму житті і залишиться в моїй пам'яті назавжди.Рільке десь писав, що сучасним людям недоступний драматичний вимір смерті. Вони вмирають на лікарняних ліжках як бджоли в сотах... Смерть сьогодні...не має драми. Ми живемо у світі, де не має місця героїчній смерті. Я згадую "Хагакуре" і цитату "шлях самурая - це смерть". Та епоха була схожа на нашу. Мрії епохи Сенгоку зникли у вічності. Самураї опановували бойові мистецтва, але було важко здобути героїчну смерть в бою... Дехто з самураїв почав присягати перед заходом. І в цей час автор "Хагакуре" пише: "у ситуації або-або без вагань обирай смерть".Ми, ті що живуть сьогодні, можливо, теж уявляємо собі таку смерть, але чи живемо ми насправді?.. Усе про що могли подумати я і мої друзі [під час другої світової] - це коли і як ми знайдемо свою смерть. Ми провели нашу юність у цих роздумах. Сучасна молодь, навпаки, знаходиться у пошуку гострих відчуттів, вони не те щоб не бояться смерті, але їх життя - це не напружене існування, в якому смерть є передумовою до життя...Людина, як правило, не знаходить достатньо причин для того, щоб жити і помирати лише для самого себе. Тому ми знаходимось у пошуку ідеалів. Людська природа визнає лише життя, присвячене якомусь ідеалу, ми скоро втомлюємось від життя "для себе"... Смерть в ім'я великої мети вважалась най звитяжним, героїчним і красивим шляхом до загибелі. Проте, Великої Мети сьогодні не існує. Це природньо, бо сучасна демократична система не потребує "великої мети". Отже, якщо людина не може знайти щось, що переважає саме людське, її життя, в духовному сенсі, втрачає смисл. Щодо мене, наприклад, у ті дні, коли я очікував смерти, впевнений, що скоро із нею зустрінусь, я був щасливішим ніж зараз. Це дійсно дивне відчуття щастя: по-перше тому, що воно прекрасне у спогадах; по-друге тому, що ти зміг його відчути. Сьогодні ж щастя означає лише те, що стосується життя. Це може бути щастя сімейного життя або насолода відпочинком. Але щастя людини, яка готується зустріти смерть, доволі рідкісне відчуття сьогодні... Я молюсь про благородну смерть, смерть в ім'я чогось. Як і авторов "Хагакуре" я народився не в той час...."
Знаєте в чому ми особливо не росія? Саме у екзистенційній волі до волі. І не дарма тавтологічно. Там де є козак і січ, там нема пана, а тільки збройні пасіонарії та забезпечуючий їх народ. У дикім полі нема імператорів, лише перші серед рівних; на нашій землі, у нашому етно-культурному просторі головна влада - це ми. В Україні прийнято ненавидіти поліцію, прокуратуру, суди та інші корумповані інституції гноблення власного народу, проте прийнято хвалити силовий блок опору ворогу зовнішньому, яким наразі є ЗСУ. Такі ми є, люди волі.Що рф? Що характерно саме для рф? Плавильний котел етносів? Придушення інакомислення? Параноїдальна брехня? Лицемірство релігій? Так, але це йде вагоном від основної характеристики, а саме - ГУЛАГ. Рф - це зона з обох сторін забору. Тотальна влада спец.служб та мусорів, постійна прослушка та слідкування, посадки за репости та доноси. Як наслідок - виняткова кількість увʼязнених пропорційно до населення (до війни), і повне знецінення людської особистості. Зараз воює Русь-Україна проти москви, воля проти рабства.
З одного боку розповідей про кінець війни вже було безліч. З нашої сторони, з ворожої, з західної, з від-усюди. І кожен раз, як ми бачимо, війна продовжується. Зараз Зеленський знову анонсує наближення кінця всього війни. І знову я відчуваю скепсис.З іншого ж боку війни часто закінчуються зненацька. У 1 світовій Німеччина навіть не воювала на своїй території, але в моменті стало зрозуміло, що промислово не витягує, а також комуністи і євреї почали саботувати роботу тилу, і тут трапився неочікуваний кінець імперії, який самі німці називали «ударом ножем у спину». Афганці обидва рази, як і з срср, так і з сша не мали змоги ні на яке симетричне протистояння, але обидва рази після багатьох років окупації перемагали дуже неочікувано. Азербайджан повернув карабах, заявивши про війну як грім серед ясного неба, а євреї навпаки, не змогли здолати мікро-країну в урбан стилі з абсолютною перевагою.Це все до того, що передбачити неможливо нічого і трапитись може все що завгодно. Але коли б не настала заморозка, перемирʼя тощо, ми повинні памʼятати, що розквіт дикого поля і кінець москви у нашому майбутньому гарантовано буде, працювати на це і плекати в душі жагу до помсти і величі. Слава Нації! Наша перемога невідворотня як схід сонця.
У Верховній Раді зареєстрували законопроект №13597, який має посилити відповідальність за злочини на ґрунті нетерпимості, він є частиною зобов'язань України за Угодою про асоціацію з ЄС, повідомила авторка законопроєкту Олена Шуляк.Парламентарка нагадала, що чинні норми кваліфікують злочини на ґрунті нетерпимості переважно як «хуліганство», або інші адміністративні правопорушення. Як наслідок — нападникам вдається обійтися лише штрафами, навіть коли йдеться про агресію проти громадських активістів. Водночас чинне кримінальне законодавство визнає злочинами на ґрунті нетерпимості лише ті, що скоєні через расу, національність або релігію. Відтак, за словами Олени Шуляк, законопроєкт №13597 пропонує комплексні зміни, які мають посилити відповідальність за дискримінацію, наблизити українське законодавство до європейських стандартів та сприяти безпеці всіх громадян. Основними положеннями законопроєкту є:• Розширення переліку захищених ознак: за сексуальною орієнтацією, гендером, станом здоров'я, походженням, мовою, місцем проживання, громадянством, сімейним і майновим станом.• Пропонуються штрафи/виправні роботи за дискримінаційні дії, навіть якщо вони не містять насильства.• Кримінальна відповідальність за заклики до насильства з мотивів нетерпимості.• Включення до статті 300 КК заборони розповсюдження продукції, що пропагує нетерпимість.
Цікаві в них економічні союзи, для вступу в які країнам-кандидатам необхідно обмежувати громадян в правах. Пам'ятаю, не так давно націонал-патріотична спільнота святкувала перемогу над законопроектом №5488, який зняли з розгляду саме через "зміну" уряду, а не через протести небайдужої громадськості, як тут же маємо майже ідентичний новий. Повага всім, хто мав сміливість виходити проти ганебного законопроекту №5488, але не треба вводити себе в оману: їм все одно на суспільну думку, тільки якщо цю думку не підтримують великі друзі з посольств. Суб'єктність — це не взяття під контроль антикорупційних органів, а відсутність іноземного впливу. ☠️ @vallholl
TGLIST.COM.UA
