Фемінізм дістався війні. І я не про жіночі невидимі батальйони, я про метафізичний феменізм. Що це?Це коли людей не можна бити, на них не можна кричати, їх не можна змушувати нічого робити. Хто захворів, болить нога, рука, голова, душа (в тих, хто вже на фронті ж нічого не болить) - той не воює. Воюють лише здорові. Хто пішов до психолога - тому консультацію і відпочинок, бо здоровим відпочинок не потрібен. Наркоман? Алкоголік? Дезертир? Треба пробачати, шкода таких. Занадто молодий, занадто старий, всіх потрібно берегти. Така вона, мʼяка фемінна війна. А в чому ж проблема?А проблема в тому, що ці ж самі люди стирають пачками батальйони, коли у бійців нема хвороб і справок, коли їм соромно жалітись на емоції або здоровʼя, коли вони сміливі і не відмазуються від задач. Або занадто тупі, щоб пожалітись, бо не знають, що це квиток в життя. Такі люди для них золотий фонд, бо за рахунок них, можна берегти юродивих. А ті хто ниє - вони привілейовані, як і біднесенькі ухилянти, бо здоровʼя, бо птср, бо бо-зна-що.Їх «доброта» не працює, коли треба забезпечити людей необхідним, довести задачу, провести тренування, ротацію, навчитись командувати. Це їм не цікаво. Тут нема емоцій, тут нема жалю. Занадто маскулінно.Їм насправді не шкода калік і незграб, вони просто мають папірці а також синдром жертви, а отже - це еліта фемінного світу.