Telegram statistics channel - @U_CONTRA_O

Дещо розмірковував про Традиціоналізм. Це філософсько-релігійна течія думки, що постулює наявність примордіальної Традиції, яка передувала усім нам відомим історичним Традиціям, та яка єдина містить істину. Традиція тут з великої літері, і це інший, відмінний від звичного термін. Тобто, усі релігії, моделі світосприйняття та парадигми думки виходять з єдиного кореню а потім йдуть шляхом занепаду. Раніше будо Традиційне суспільство, що сприймало реальність сакрально, як прояв божественного та демонічного у будь-якій події та речах навколо. Зараз ми маємо профанну реальність, полишену богами та істинно справжнім, де вже панує превалювання кількості над якістю, культ людини, грошей, індустріалізації, масовості і так далі. Це такий маленький екскурс. Краще, звісно, читайте усім відомих авторів. Але суть в чому. Така філософсько-регілійна школа могла зʼявитись тільки в профанний час. Тільки в модерні, тільки коли все справжнє вже залишилось позаду. От коли вже занепад та присмерк, коли не видно обрію і ти вжи полишаєш надії на порятунок цього світу, можно взагалі зрозуміти, як було ДО цього, ЩО САМЕ було чинним та реальним, в чому ж було екзистентність минулого.Екстраполюю думку. В мене особисто були випадки, коли штурмуючи з гоупро чергову посадку я був сконцентрований на справі та не зовсім усвідомлював усю ситуацію. Потім, вдома, рефлексуючи та передивляючись відео я зрозумів, наскільки був близько до смерті і мене охопив страх. Для розуміння того, що відбулося, довелось поглянути зі сторони.Повертаючись до великих моделей думки, слід зазначити, що тільки коли навколо, здається, вже немає золота і ти тонеш у міді, ось тоді ти дійсно розумієш якість та блиск усього золотого. Але саме в такому стані ти і здатен зробити екзистенційний вибір всупереч. Свідомо піти шляхом супротиву, зайняти позицію проти самої логіки своєї епохи, і як завжди, один проти всіх.Спрощуючи: легше йти воювати в армію переможців, але чи легко йти вірним шляхом з приреченістю на невдачу? До речі в нашій війни, ми - армія переможців. Проте, щоб це усвідомлювати, треба трохи глибше розуміти суть речей. Але, це просто ілюстративний приклад.Цей допис до чого: відчуваючи чужість часу, недоречність себе до подій та логіки того, що має місце довкола - це маркер усвідомлення, а потенційно, і правильного вибору долі. Навіть додам - якщо ви відчуваєте, що вам комфортно у вашому цивільному житті із нескінченними офісами та заторами, із якимось накопиченням грошей на відпустку та пиво по вихідних, що у вас є перспективи, друзі та приємне дозвілля, а ваші мрії - це вовк з уол стріт або інший успішний успіх - ви абсолютно і тотально несубʼєктні. Таке життя - але навіть більше - розуміння такого життя як повноцінного, є лише кумедною системою для дітей, які так ніколи і не стали дорослими. Десь в 15 років я сформулював для себе: «якщо щось дуже добре для правди - це не правда». Деколи хочеться приписати запропонованому нам життю рожевий колір. Колір єдинорогів та гей-парадів, де всі проти всього поганого за все добре. Тут немає місця насильству, лише взаємній згоді та щастю лемінга. В такому світі хочеться лише залишити свою чорну як безодня пляму. Але що це я, трохи забувся. Нікому подібне не цікаве, бо як можна читати багато букв, якщо там ще тік-ток до кінця недогорнутий.

Сергій Русінов - ветеран війни. Його намагались вбити росіяни на фронті, а він намагався вбити їх. Також, запевняю, будь-яка людина, що побувала в підрозділі на війні знає, що справедливість та чесність тут дуже відрізняються від того, як їх трактує закон (чий?).Дядько цього ветерана Герой України. Його раніше затримали і вбили органи правопорядку (лол). Є інфа що ця акція була афільована з одним колишнім нардепом, а мета її була в корупційній схемі.Дуже часто ветерани, а особливо з сільської місцевості, а ще особливіше які не дуже тямлять у всіх цих правах на землю та папірцях, схильні просто хоч якось отримати своє та нікому не віддавати. Це до речі одна з причин, чому багато хто не хоче евакуйовуватись з лінії бойового зіткнення. Таким, певно, був і Сергій.Також, відомо, що місцеві рішали в кожному регіоні, місті та пгт тяжіють до легких грошей, корупційних схем, а земля тут є дуже вигідною темою, адже агро-сектор за неї може добре дати. Ці рішали можуть бути як мусорами, депутатами, так і просто кримінальними елементами або місцевими бізнесменами.Поліція приїхала до Сергія з метою затримання. Одразу. За що ж? Спочатку була версія, що він кіллер; потім написали, що в нього знайшли наркоту (але одразу додали, що не впевнені, просто схоже на наркоту). Певно «наркота» була в коробці з підписом Tide та стояла у ванній кімнаті. Потім, начебто, виявилось, що його затримували за підпал чиєїсь машини. Але у самих мусорів основною версією підпалу вважався самопідпал. Сергій памʼятав, як буває на війні. Сергій знав, що земля його, дім його і доля теж його, і більше нічия. Сергій тримав у голові, як вчинили з його дядьком. І що він зробив?Ветеран, який не дуже то альфа-форсес штурмовик, а просто звичайний дядько виходить зустрічати гостей в масках із трофейним (!) автоматом. І вбиває 4 з половиною мусора, а потім гине сам.Щодо мусорів. Хтось там каже ніби вони добрі люди, вони ж невинні, просто виконували обовʼязок. Вони не знали за що і про що. А от нєхуй працювати на мусорів, щоб не траплялось ексцесів і ти завжди розумів що і про що! Росіяни, мабуть, теж не всі розуміють за що вони воюють та чого їх з тюрми послали на смерть. Але їх ми вбиваємо! Усіх! Отже, хто там добра людина і ще служить на мусорів, дуже закликаю змінити профіль, поки не втратили усі залишки своєї честі. До речі, в мене в батальйоні купа вакансій.Що ж сам Сергій? Це тип людини, які перед розстрілом на вимогу славити ворога відповідають: «Слава Україні». Він не очікував допомоги держави, тих же мусорів, «справедливого розслідування». Він просто захищав своє. Вшануймо його.

Не багато в житті книг залишають глибокий відбиток. Про такі книги можна сказати: цю інформацію я ніяк не зможу використати в житті, але я не уявляю як я міг без цього жити. Одна з таких книг для мене була Хагакуре. Чи не єдина неєвропейська книга, яку варто читати.У цій книзі слово «смерть» можна зустріти частіше ніж будь-яке інше. Кожну главу або ідею, які там викладені, можна розбирати окремо, а отже зараз не буду братись за все одразу, але виокремлю те, що кинулось в очі.Автор описує ситуацію, в якій група осіб потерпіла поразку та приниження, після чого зустрілись із своїм другом, якого не було при них у той момент. Вони знаходяться на шляху додому і їх відсутній раніше друг постійно повторює одне й те саме, а власне - що треба мстити. Постраждалі погоджуються, але все ж таки рухаються далі додому для планування та підготовки. І скільки тих бесід не було б, група таки дістається дому та не вдіює нічого своїм кривдникам. Автор підсумовуючи пише: слабкі та малі люди, ти не маєш планувати помсту та розмірковувати над тим, як треба повертати борги. Ти маєш діяти негайно, одразу. Не погрожувати, а чинити.Дуже багато де в автора наскрізь проходить думка - наповнись рішучістю та дій. Одразу. Так треба чинити.В той же час цей твір дуже парадоксальний та взаємовиключаючий. Пізніше автор пише про те, що якщо твій слуга скоїв негідно, тобі слід зробити вигляд що нічого не трапилось, чекати доти, доки не охолоне сама подія та твій гнів, а вже потім спокійно відпустити слугу. Так слід діяти мудрим господарям, каже автор.В моменті я зрозумів, що саме є корневим елементом в обох випадках. А власне - ти повинен діяти всупереч своїй емоційній та вольовій слабкості. Коли ситуація вимагає ризику смерті - дій одразу і ніколи не будеш неправий. Коли ж ситуація підбиває тебе вдіяти нерозумно, але емоційно - витерпи та вдій холодно. Дуже важко зрозуміти, яка конкретно ситуація в кожному випадку мається на увазі, але в тому і річ. Немає ніяких законів та прописаних догм. Є тільки дух рішучості та мудрості.Закінчу найвідомішою цитатою цього твору, яку ми читаємо на самому початку: «я збагнув, що путь самурая - це смерть. В ситуації або-або без вагань обирай смерть. Це не важко, сповнись рішучості та дій».

ODERINT, DUM METAUNTДопоки ти живеш життя, яке сам обрав і яке регулюєш власними рішеннями; допоки з тобою люди, яких ти сам обрав, а інших позбувся; доти ти будеш у бульбашці сприйняття світу, будуючи ілюзії, що все краще ніж є насправді, і що майже всі довкола хороші люди, які схожі на тебе.Потрапляючи в тюрму, армію, або в будь-який інший колектив, але важливо щоб він був не по інтересах, а суспільно-посередній, умовно «обовʼязково для всіх», ти просто осягаєш неймовірну мудрість життя: люди переважаючою кількістю тотально свині. Брудні, невігласні, потворні та слабкі свині.Хто працював із людьми в умовах, коли потрібно щось робити, а вони не хочуть, зрозуміє мене. Є кнут і пряник, так, і ми звикли зважати, що буцімто в РФ тотальні репрессії, а в нас усі вільні козаки-добровольці. Так от, правило десь таке: кнут, кнут, кнут, пряник. А потім цей пряник швиряють тобі в обличчя, бо свиня розуміє лише кнут.Хто хоче організувати довкола себе робочу структуру, ба більше, хто хоче перемогти у війні, нехай не цурається найрадикальніших методів. Бо свиня все одно буде хрюкати, що ти поганий, мʼясник, вкрав общак, агент рф та все інше. Проте, наша роль - не зважати на скиглення, а отримувати результат. Зрозуміло що у будь-чому можна дійти до ідіотизму та перегнути там, де немає потреби, АЛЕ частіше успіх буде супроводжувати тих, хто занадто суворий, ніж тих, хто занадто мʼякий.

Розкажу історію про захоплення судна американцями для тих, хто не в курсі, а також деякі висновки.Декілька днів тому в атлантичному океані йшло судно. Під якимсь ноу-нейм прапором та імʼям. Це судно кваліфікувалось американцями як підсанкційне, нібито перевозило іранську нафту або в тому дусі. Коли декілька катерів США та гвинтокрил наблизились до судна і вимагали зупинитись, трапилась подія прям з кіна «Збройний барон». Екіпаж наніс нове імʼя, повісив новий прапор (прапор рф) та продовжив рух без зупинок.Логіка тут така: країни «східного» блоку домовляються з РФ про захист під їх юрисдикцією, для того, щоб можна було тіньовим шляхом торгувати. Начебто РФ має гарантувати безпеку, козиряючи своїми грізними погрозами та авторитетом.В цей раз не пройшло, американці десантувались на судно та затримали його. Лавров вже катає маляви та жаліється на порушення міжнародного права.Ось яка логіка. РФ вважає, що війна в Україні демонструє для світу здатність самої РФ до радикальних методів вирішення проблем, а отже, захід не захоче ризикувати. В той час, захід бачить нашу війну вже 4 роки, вони бачать, що хоч РФ і має дещо, це явно не так багато, а нові проблеми їм навряд чи потрібні. Самі американці тільки-но захопили Мадуро і на фоні свого успіху надихнулися своєю ж здатністю до реальних дій. Отже, вирішили не боятись, а робити.Такими чином РФ тільки втратила свій авторитет. А все із-за того, що дехто в світі досі гадає, ніби вистачить демонстрацій та погроз та ніби усі на землі міркують так, як і вони. Але ні, тепер все більше країн та політичних субʼєктів зважають вже на реальний стан «на землі». Також, можна констатувати, що коли нам обіцяють і непокоються, це лише від їх слабкості і нездатності або небажанні діяти. Адже діяти вони таки можуть. Проте, Європа в цій акції участі не брала. Її ще потрібно розхитати.

До нас із заходу дійшов дибільний і кумедний тренд. В основному стосується жінок. Суть його в тому, якщо коротко, щоб плакати на камеру по будь-якому приводу. От що маю сказати.Десь я читав, що японці називають європейців «емоційними егзгібіціоністами», маючи на увазі, очевидно, жагу сучасних білих людей до демонстрації своїх емоцій. Раніше у всіх культурах було зрозуміло, що чим більше ти здатен керувати емоційним станом - тим більше ти чоловік, і тим більше в тобі божественне має перевагу на звірячим. Не скидати сліз, не демонструвати страх, не проявляти жалість, лише холодно робити вірні речі.Пройшли часи, в моді зʼявились психотерапії та культ жертви. Євреї почали нити за свій вигаданий лохокост, ліво-ліберали почали нити про бідних біженців, фемки почали нити про пригноблення, лгбт про несправедливість і все в тому дусі. Але тут я звертаю увагу не на їх «боротьбу» за преференції, а саме на ниття. Вони жаліються на камерах, в ЗМІ, соц-мережах, всюди. Поступово західна людина почала вбачати у спасінні жертви головну мету свого життя. Далі все менше уваги приділялося суті проблем та біографіям «жертв», був потрібен лише статус та емоційне забарвлення. Постраждалий тепер на пʼєдесталі, а головний ворог - умовний «володар», «привілейований», «маскулінний», наш улюблений гетеросексуальний білий чоловік.І ось ми тут, у світі, де інстаграм переповнений ниючими жінками, яких кинули, чоловіками - фанатами аніме, і нечисленної кількості інших жертв усіх різновидів, які вимагають допомогу, бо вони постраждалі. Ці персонажі вважають, що ти зобовʼязаний перед ними на тій підставі, що в них трапилась біда, ба більше, що вони себе погано відчувають! Буквально, це ж усюди, в інтервʼю та інших інтернетах: «що ти відчув у той момент?». Усьому світу байдуже, що ти відчуваєш. Світ цікавиться тим, що ти здійснюєш і тільки цим. Ніколи не приймайте статус жертви, а завжди долайте. Ніколи не просіть, а завжди беріть і вимагайте. Не виправдовуйтесь і не вибачайтесь, лише корегуйте поведінку, робіть висновки, йдіть далі. На цій землі істинно красивим є подвиги, здоровʼя, сила та інтелект; але ніколи не хворобливість, преклоніння та демонстрація свого «внутрішнього світу», який в ту ж мить виявляє себе як неіснуючий насправді.Як казав Ніцше: «я не даю милостиню, я ще не настільки бідний».

Пройшов черговий рік. Мабуть, багато хто з вас планує в новому році якісь зміни до свого життя, стратегічні досягнення та реалізацію свого потенціалу, задумів і всього в цьому дусі. Але подумайте от над чим: чи не планували ви подібне у минулому році? Чи не було такого у 2025-ому, що не справдилось, бо саме ви втратили шанс, не проявили волі та не доклали зусиль? Мабуть, у всіх нас є таке. А тим більше подумайте над цим: таких років вже пройшло багато. Життя пливе. Вдалий момент для початку жити так, як ви мрієте вже пройшов, а наступний момент прямо зараз. З вашим відкладеним життям таких років може пройти ще багато, а отже не варто очікувати рубежу подолання ефемерних календарних конструкцій, як знаку до початку чого-завгодно; а варто діяти.У наступному році хтось з нас чогось досягне, хтось вбʼє ворога, а хтось помре. Чи ми готові? Чи будемо думати, що все зробили правильно, чи повторили би свій шлях знову? Багато років минуло і ще багато мине. Ми вже не повернемо минулого, але можемо впливати на майбутнє. На цьому завершимо черговий часовий рубіж і мужньо зустрінем новий. Слава Нації!

Отже, панство сонцестояння. Зимнє або літнє, два полюса одного циклу.Цієї ночі взимку сонце загине та наступного ранку воно воскресне. Цим днем влітку сонце дійде апогею свого щорічного буття. А ввечері почне вмирати. Цим циклам стільки ж років, скільки самому космосу. Наші предки відчували зміну епох, декад, років, пор року та кожної доби, звертаючи увагу на саму природу, що своєю конфігурацією має на увазі циклічність та показує її у кожному окремому своєму елементі.Я не хочу писати про саму традицію Йоля або Sonnenwende, писати про обрядовість та історичність. Хочу лише звернути вашу увагу, чому це важливо.Тенденції приходять та йдуть геть, але Традиція вічна. Тільки життя у згоді із ідеєю твого існування; із релігійно-міфічною Надідеєю, що рухає тобою, має сенс. А коли така людина, людина Традиції хоче співставити себе із оточуючим світом, нагадати собі, що вона є, та є частиною цього самого вічного навколишнього, вона ритуалізує сакральну мить. Ця мить, ритуал, церемонія, єднає таку людину із всіма тими, хто йшов її шляхом раніше, та тими, хто піде цією дорогою після неї. Людина традиції, споріднюючись із миттю істинного сенсу, таким чином, замикає цикл.Взимку на сонцестояння в нашій спільноті проходить День Мертвих. Влітку ми згадуємо, чому та навіщо ми всі живі. Ми даємо духовний грунт тим, хто прийде після нас.Сьогодні тканина всесвіту чутлива. Тож доторкнись до вічності.

Британська преса пише, що нині можливості британського військового флоту є меншими, ніж у сімнадцятому столітті.Натомість, Архієпископом кентерберійським стала жінка , демонстративна лесбійка. Таке було не можливим у сімнадцятому столітті, коли для британців флот був важливішим, ніж ЛГБТ.Можливості британської армії є значно слабшими, ніж у вісімнадцятому столітті.Натомість, мером Лондона є пакістанець. Таке було не можливим у вісімнадцятому столітті, коли армія британців цікавила більше, ніж толерантність.Британська атомна зброя та британські атомні підводні човни не можуть діяти без американців і повністю від них залежать.Натомість, британську поліцію очолює пакістанець.За витратами на оборону Британія не дотягує до двох відсотків ВВП.Натомість, управління по боротьбі з нелегальною міграцією очолює пакістантка.Британія досягне рівня витрат на оборону 2,3 відсотка ВВП лише у 2035 році.Минулим премʼєрміністром Британії був індопакістанець.Британія тримає в Естонії 900 вояків, але скорочує їхню чисельність, бо не здатна фінансувати настільки великий контингент.Нинішній премʼєрміністр Британії Стармер не є пакістанцем, але перебуваючи на одній зі свої попередніх посад, блокував розслідування масових згвалтувань мігрантами англійських неповнолітніх дівчат. Бо таке розслідування було б неполіткоректним.Останні запуски британських ракет «Трайдент» були катастрофічно невдалими.Натомість, в Британії впроваджена сувора кримінальна відповідальність за носіння складних ножів.Пʼять шостих британських підводних човнів - носіїв ядерної зброї постійно перебувають в порту. Британці не задтні виводити в море більшу кількість.Пʼятдесят відсотків британської молоді пробувала гомосексуальний статевий акт.Британія довгий час намагається побудувати ще один атомний підводний човен, але не вдало. Зараз термін закінчення робіт відкладений на кілька років.У британії найбільш суворі заборони для громадян на володіння вогнепальною зброєю.Британія визнає. що не здатна протидіяти московії в Атлантиці, попри те, що флот московії завжди був слабким.Натомість , Мі 5 та Мі 6 очолюють жінки.Проте, Британія вперше у своїй історії може не остерігатися французів. В соборі Нотр Дам де Парі старі вітражі міняють на нові, з тієї причини, що на старих не було зображень чорношкірих. Тепер будуть. А франції незабаром не буде.Корчинський | Співпраця | Мерч | Книга

Сьогодні день ЗСУ. Я в армійсько-військовій системі вже майже 8 років. Перше, що мені спало на думку - це «скільки можна». Відповіддю, якщо коротко, було - скільки потрібно. Але тут можна трохи розкрити тему.Звідки в нас береться психологічна втома? 1) Це, насправді, ілюзія туги по «кращому часу». Часто цим часом виступає або «як було до війни», або «як буде після війни». Подумайте тверезо: а чи було дійсно краще? А чи ви впевнені що краще буде? Чи були біля вас такі гідні люди, чи платили вам стабільно такі гроші, чи переживали ви такі грандіозні події раніше, та чи буде подібне ще колись? Ностальгія дуже хитра, вона любить тільки хороше, але це не зовсім реально.2) багато людей не втомлюються від набагато більш тяжких подій у своєму житті. Так само і персонально ви могли переживати, навіть на війні, як складніші, так і легші періоди; але відчуття незадоволення не має стосунку до подій, які реально відбуваються. Незадоволення життям в нашій голові і тільки там. Не втрачати духу часто виходить у людей, як безпосередньо в окопі, так і в тюрмі. Хіба вам гірше, ніж їм? Коротко: ми свідомо здатні змінювати важкість подій лише своїм до них відношенням. Ба краще вам розповість Марк Аврелій.3) ми втомились від очікування. Вся суть в тому, що ми живемо сподіванням і терпимо ці часи, як ті, що минуть і після котрих настане блаженство мирного життя. Запамʼятайте: так як було колись - більше ніколи не буває. Повторюючись, нагадую, що зараз насправді, наш найкращий час, а не ефемерний «колись», який не факт що взагалі буде. Війна - нова реальність. Годі зважати на очікування її кінця, прийміть дійсність та тоді ви зможете нарешті припинити терпіти і обрати вірну роль із прислівʼя: «бажаючого доля веде, а не бажаючого тягне».